Новини

«Inventas vitam juvat excoluisse per artes» – «Ті, що красою мистецтв прикрашали життя всього людства». Медаль з цією цитатою з «Енеїди» вже багато років отримують лауреати Нобелівської премії з літератури. На найвідомішу нагороду у літературному світі у цьому році претендували білоруська письменниця українського походження Свєтлана Алексієвич, кенійський письменник і драматург Нгугі Ва Тхіонго, японський письменник і перекладач Харукі Муракамі, американська письменниця і критик Джойс Керол Оутс,норвезький драматург Юн Фоссе й американський романіст Філіп Рот. І хоча на медалі зображено юнака-поета, який дослухається до своєї музи, цього разу Нобелівська премія відійшла жінці-прозаїку. То хто ж така Свєтлана Алексієвич? Читомо вам пропонує 15 фактів, після яких ви знатимете про неї більше.

1. Свєтлана Алексієвич стала 115-м лауреатом Нобелівської премії. Нагороду вона отримала «за багатоголосність творчості – пам’ятник стражданню і мужності у наш час». З жінок-лауреаток Алексієвич чотирнадцята. Судячи з популярності memory studies у Європі, ця тенденція триватиме ще принаймні кілька років.

Читайте також 15 фактів про попереднього нобеліата – Патріка Модіано

2. Нобелівський комітет вибирав Алексієвич з 198 авторів (згідно з правилами, їхні іменами дізнаємося лише через 50 років). Напередодні премії букмекерська контора William Hill оцінювала шанси білоруської письменниці як досить високі: один до п’яти. Вище ставили лише японця Харукі Муракамі, якого, подейкують, не любить секретар Нобелівського комітету Сара Даніус.

Читайте також: Нобелівці: українською не перекладено

3. Свєтлана Алексієвич – перша нобеліатка, яка отримає нагороду з рук жінки. Письменник, літературознавець й історик Сара Даніус обіймає пост секретаря Шведської академії з липня цього року. Вперше за історію існування премії «безсмертних» (так називають членів Шведської академії) очолила жінка, змінивши на посаді історика Петера Енглунда. Цікаво, що Сара Даніус займає на зібраннях місце № 7, яке колись належало Сальмі Лаґерлеф, першій жінці, що отримала літературну нобелівку.

4. Німецька група «Samsas Traum» на чолі із Олександром Каштіо у 2011 році випустила альбом «Anleitung Zum Totsein» з присвятою білоруській письменниці: «F?r Igor und Inga, wo auch immer ihr jetzt seid. Und f?r Swetlana Alexijewitch, deren B?cher ?ber den Tod mich zur?ck ins Leben geholt haben »(«Ігорю і Інзі, де б ви зараз не були. І Свєтлані Алексієвич, чиї книги про смерть повернули мене до життя»).

Читайте інтерв’ю з білоруським видавцем Ігорем Логвіновим

5. Після кримських подій письменниця виступила у німецькій газеті Frankfurter Allgemeine із засудженням російської політики щодо України: «Вони там, у Кремлі, не можуть повірити, що в Україні відбувся не нацистський переворот, а народна революція. Справедлива», – написала Алексієвич у своїй статті. Взимку письменниця їздила в Україну підтримати Майдан.

«Коли я дивилася, як відважно поводилися українці, як ці молоді люди гинули, мала подвійні почуття. З одного боку – гордість, захоплення. А з іншого – мені ця ціна здавалася завеликою», – так описувала свої враження від Революції Гідності Алексієвич.

5. Премія у 2015 році склала 8 000 000 шведських крон ($953 000), а саму медаль письменниця отримає 10 грудня у Стокгольмі, у день смерті Альфреда Нобеля.

 Дмитро Дроздовський: Для «Всесвіту» ціна на переклад нобелівця часто захмарна

6. У Мінську письменниця жила неподалік від пам’ятника Тарасу Шевченкові і часто бачила, що людей, які приходили поставити туди свічку, заарештовували. «Неподалік від мого будинку в Мінську стоїть пам’ятник українському кобзареві Тарасу Шевченку. Щоранку я бачу, що пам’ятник обсипаний квітами, догорають поминальні свічки. Перші дні на тих, хто приходив сюди, складали протоколи, везли в поліцейську ділянку. Тоді таких людей було десятки, а тепер сотні. Поліцейські не можуть заарештувати всіх людей, вранці до пам’ятника приїжджає машина і заарештовує квіти. Але я знаю, що вранці будуть нові», – розповіла в одному з інтерв’ю письменниця.

7. Народилася Алексієвич у Станіславові (Івано-Франківськ нині) у родині вчителів, згодом родина переїхала у Білорусь. Батько – білорус, мати – українка. Крім того, письменниця певний час жила у Франції, Іспанії та Німеччині.

8. Вирішальний вплив на її вибір професії, як пише сама Алексієвич, справив відомий білоруський письменник Алесь Адамович, зокрема його книжки «Я – з вогняного села» і «Блокадна книга». Ці твори написані Адамовичем у співавторстві з іншими письменниками, проте ідея та розробка нового для білоруської літератури жанру належала саме йому. Адамович називав жанр своїх оповідей по-різному: «соборний роман», «роман-ораторія», «роман-свідоцтво», «епічно-хорова проза». В одному з інтерв’ю Алексієвич зазначила: «Я довго шукала себе, хотілося знайти щось таке, що наблизило б мене до реальності, саме реальність мене мучила, гіпнотизувала, захоплювала. Вхопити справжність – ось, чого мені хотілося. І цей жанр – жанр людських голосів, сповідей, свідчень і документів людської душі я одразу ж присвоїла. Так, я саме так бачу і чую світ: через голоси, через деталі побуту і буття».

Читайте також інтерв’ю з головним редактором білоруського журналу про сучасну культуру «pARTisan»

9. За книжку «У війни не жіноче обличчя» (1985) Алексієвич критикували радянські ідеологи. Авторці закидали «пацифізм, натуралізм і розвінчуванні героїчного образу радянської жінки». Сама письменниця не раз зазначала, що теми, які вона піднімає – це її «особисті кола пекла», проте не піднімати їх не можна, бо сама «наша історія – це величезна братська могила, море крові, вічний діалог катів і жертв».

10. Для написання «Цинкових хлопчиків» Свєтлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та матерями загиблих солдатів. У книзі майже нема імен: більшість свідків страшних подій забажали зберегти анонімність.

11. У 1997 році письменниця опублікувала твір «Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього». Авторка зазначає, що ця книга – не про Чорнобиль, а про світ після нього: як людина живе, обживає нову реальність, ще не усвідомивши цілком, що відбулося. Чорнобиль Алексієвич порівнює з ядерною війною, після якої людство може вижити, лише здобувши нові знання.

12. За книгою Алексієвич «Зачаровані смертю» (1993) зняли фільм «Хрест» (режисер – Геннадій Городній). У творі йдеться про самогубців, які не змогли примиритися із занепадом соціалістичних ідей і прийняти новий світ. Загалом письменниця є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п’єс. У Франції, Німеччині, Болгарії йдуть вистави за її книгами.

11. Твори Алексієвич видавали у 19 країнах світу: Росії, Україні, США, Німеччині, Англії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В’єтнамі, Болгарії, Індії тощо. Минулого року у видавництві «Дух і Літера» вийшла книжка Світлани «Час секонд-хенд: кінець червоної людини» Читати рецензію на книгу.

12. Письменниця отримала безліч міжнародних літературних премій: премію імені Річарда Капустинського у Варшаві, звання офіцера почесного ордена мистецтв і літератури Французької Республіки,  французьку премію Медічі, літературну премію Центральної Європи Angelus, премію миру німецьких книгарів. Але жодної нагороди у Білорусі Алексієвич не дали.

 13. Алексієвич входить до журі конкурсу «Lettre Ulysses Award» – нагороди за найкращий текст у жанрі репортажу. «Lettre Ulysses Award» дають з 2003 року, і першим лауреатом стала російська журналістка Анна Політковська за текст «Чечня: ганьба Росії».

14. На прес-конференції після отримання нобелівки Алексієвіч заявила, що Україна була «окупована і захоплена» іншою країною і вона «не любить» 84% росіян, які підтримують військові дії на Донбасі, що викликало обурення Кремля.

15. Цього року письменниця була почесним гостем Книжкового Арсеналу й зустрічалася з українськими читачами.

 Читайте також: Нобелівські лауреати українською: серії, цифри й факти