Новини

Уже вдруге Київ став місцем зустрічі видавців із країн Східної Європи, що стали учасниками Літньої академії, організованої Франкфуртським книжковим ярмарком спільно з Мистецьким Арсеналом 5-8 липня. Літо цьогоріч неспокійне для більшості учасників: грузинські видавці завершують підготовку до участі у Франкфурті в ролі Почесного гостя 2018 року, решта ж – готуються до осіннього сезону, і до Франкфурта в тому числі. Для українців початок липня теж видався напруженим: водночас з Академією тривали вибори директора Інституту книги.

Всього організатори одержали 76 заявок від учасників з 8 країн, у результаті на зустрічі з німецькими лекторами обрали 46 учасників, що представили український, грузинський, білоруський, російський, вірменський, азербайджанський, казахстанський та молдовський ринки.

Трансформації ринку: зростання цін, загострення конкуренції, формування національного ринку

За рік український контекст відчутно змінився. З одного боку, більшість видавців зміцнили свої позиції завдяки тимчасовій забороні, а згодом лімітованому імпорту російських видань. З іншого, вартість книжкової продукції зросла на 5–30 %. Дехто з видавців намагається штучно стримувати ціни, проте наскільки це вдаватиметься надалі – невідомо, зважаючи на зростання ціни поліграфічних послуг. Також дехто з видавців розширив штат і підвищив заробітну плату працівникам. Відтак дається взнаки й конкуренція на ринку прав, а окрім того – на кадровому ринку і, звісно, загострилася боротьба за читача.

Мар’яна Савка, головна редакторка «Видавництва Старого Лева»: «Сучасний український ринок нарешті сягнув того етапу розвитку, коли абсолютно порожні ніші поступово стали заповнюватися. Цей феномен пов’язаний з виходом з ринку більшості російських гравців і превалювання у книгарнях українського продукту. Ми були свідками того, як на початку цього процесу відбувалася затримка із прийняттям рішення – видавці боялися ризикувати, і це тимчасове пригальмовування досить суттєво вплинуло на перерозподіл ринку.
.

.
За два останні роки ситуація вирівнялася, великі гравці, що зайняли першість, залишилися на своїх позиціях, однак серед малих та середніх видавців відбувся стрімкий ріст і боротьба за освоєння певних ніш.
..

.
Результатом цього стало пожвавлення на ринку купівлі-продажу авторських прав, відповідно, на ринку інтелектуальної праці».

Натомість Богдана Романцова, редакторка видавництва «Темпора», все ж вважає, що ніш для наповнення досі вдосталь: «Якщо говорити про купівлю прав, то ми маємо широкий вибір літератури для перекладів та представлення на українському ринку. Він має багато вільних, незаповнених ніш, наприклад, комікси. Тож тут легко задати новий тренд».

Зростання кількості нових видавців, про яке згадує Мар’яна Савка, відбулося, з одного боку, номінально. До середини 2017 року суб’єктами видавничої справи зареєструвалися понад 6000 компаній. Проте активних видавництв серед них – близько 300 (за даними аналізу каталогів провідних книгарень). Проте не можна не констатувати зростання кількості й молодих амбітних видавців, про це свідчать поява «Легенди», «Вівсянки», «Човна» та інших. Також активність зберігає низка малих регіональних видавництв, що виявляють свою активність переважно на локальному рівні.

Мовна ситуація, у порівнянні з сусідніми країнами, в Україні дуже сприятлива і поступається хіба російському та грузинському ринкам.

Читайте також: Президент Варшавського книжкового ярмарку про ринок, літературу та культурний обмін

З 42,5 млн людей приблизно 35 млн населення України за даними Центру Разумкова вважають українську мову рідною (68% вважають рідною тільки українську, 17% вважають такою українську і російську) – що дає всі підстави для розвитку власного ринку. Проте з боку російських літагентів, за словами видавців, знову почастішали випадки купівлі прав на дві мовні версії – російську й українську, з метою створення філій російських видавництв в Україні в обхід експортним заборонам. За даними закордонних літагентів, активність українських видавців у купівлі прав цьогоріч зросла вп’ятеро.

Мар’яна Савка: «На жаль, конкуренцію з іноземними бестселерами книги українських авторів програють. Але це не означає, що немає прогресу: просто на розкрутку українських авторів потрібно значно більше зусиль та ресурсу. Аналізуючи власні продажі, бачимо, що виокремлюються певні книжкові тренди, як-от віммельбухи, дитячі пізнавальні книжки, розмальовки-антистрес, мотиваційні книги чи бізнес-література, іноземні бестселери (художня література, яка в топах, скажімо, рейтингу Amazon)».

В інших країнах конкуренція більш відчутна не між місцевими авторами та закордонними бестселерами, а з російською видавничою продукцією. Російські книжки на ринку уже давно створюють нездорову конкуренцію на ринках Білорусі, Казахстану та менших країн-сусідів. Так, попри потужну мовну політику Казахстану, підтримку вивчення казахської мови, російська, не будучи офіційною, досі залишається де-факто основною у великих містах (Алма-Ати), а також мовою кінопрокату і мовою видавців – безліч книжок імпортується у Казахстан із Росії, проте перевага російських книжок в асортименті, ціну казахи тримають конкурентну (середній ціновий сегмент – 3-4$ при накладах до 2-3 тис.).

«Якщо показ кінофільму відбувається казахською – це порожній зал. Найперше – через якість перекладу. Проте також і через те, що велика частка населення не просто не говорять, але й не розуміють казахської», – розповідає Досбол Раїмбеков, комерційний директор видавництва «Аруна» (Казахстан), що спеціалізується на дитячій літературі.

Невдовзі їм, як і багатьом іншим видавцям, доведеться перейти на латиницю, це рішення уже прийняте на державному рівні. Видавці незадоволені – безліч книжок доведеться передрукувати, по суті, невідомою мовою (при тому, що казахська не встигла здобути міцних позицій на ринку, зокрема школи перекладу). У цьому кроці держава, що перебуває під сильним впливом Росії, вбачає зближення із заходом, зменшення впливу Росії і спрощення мови, яку «не змогла» вивчити частина населення. З іншого боку, перехід на латиницю – це значні бюджетні кошти й відкритий шлях до їхнього освоєння.
.

.
Білорусь також перебуває під російським впливом, проте російська книжка досі залишається врази доступнішою, ніж білоруська.
.

.
Аґнія Ґорон, менеджерка міжнародних проектів видавництва «Лоґвінау» (Білорусь): «До нас ще не дійшла інформація про те, наскільки швидко Україна зараз розвивається і як багато класного ви робите, я під враженням від побаченого: як багато в Україні красивих, цікавих книг, скільки видавництв і видавців, як у всіх горять очі – у вас є можливість щось робити! З одного боку, мені трішки сумно, бо у нас поки не так, і дуже хочеться відповідати. Ми працюємо 7 років, але не можемо поки вийти хоча б на приблизно такий рівень. Я отримала величну кількість вражень за ці три дні, бо ті ринки, на які ми орієнтуємось, – це засилля російської книги майже повсюди, і все, що випускається, – це копія всього, що випускається там, мейнстрім-видань».

Високі ціни на книжкову продукцію підняли питання про фіксовані ціни, особливо це питання хвилювало малі та середні видавництва, серед яких лише грузинські видавці вже давно зафіксували свої ціни. В Україні ціна на книжку, в порівнянні з сусідніми країнами, є помірною, проте за економічною ситуацією і платоспроможністю ми, звісно, поступаємося, що робить книжку не надто конкурентною іншим товарам та послугам на ринку.

Читайте також: Європейські інді-видавці на Варшавському незалежному книжковому ярмарку

Антоніна Балашова, PR-менеджерка Видавництва Івана Лімбаха (Санкт-Петербург, Росія): «Книжки у палітурці коштують в середньому $5-7, але в книжкових мережах вони вже мають ціну у $10-20. Якщо ж книжка більша, наприклад, альбом, то замість $100 ви знайдете її за $200. Система націнок не така суттєва для масової літератури, але для маленьких видавництв відсутність впливу на ціноутворення стає справжньою проблемою. Тож ми хочемо домагатися введення фіксованих цін, адже у польських колег це вийшло».

Рух до арт/медіахолдингів

Тенденцією останніх років з претензією на тренд серед локальних ринків можна назвати розвиток видавництв у складі мініхолдингів. Особливо яскраво це простежується у культурному та арт-сегментах. В Україні до таких видавництв варто зарахувати Nebo BookLab Publishing, що є частиною мистецького міні медіахолдингу Nebo, куди також входить галерея, так книгарня; Національний центр Довженка, що, окрім власного видавництва, об’єднує архів, музей та арт-кластер; ArtHuss, що має потужності друкарні Huss і останнім часом веде активну освітню діяльність.

Олександр Михед, письменник і куратор мистецьких проектів, видавництво ArtHuss (Україна): «Думаю, що тут йдеться про те, щоб кожна книжка знайшла свій шлях. Для одного проекту це може бути шлях лекторіїв, для іншого – підтримка кінопоказами, інтердисциплінарний підхід. Зважаючи на нашу специфіку, ми напряму взаємодіємо з художниками, вдаємося до експериментів, які є органічним продовженням змісту. Залежно від контенту видавництва, має бути знайдена відповідна форма і формула, за якою воно б рухалося».

Читайте також: 15 важливих книжкових ярмарків 2017 року

Аґнія Ґорон, координаторка міжнародних проектів, «Видавництво Логвінау» (Білорусь): «Торік ми думали закрити нашу книгарню через нерентабельність: надто висока ціна оренди. Ми навіть створили онлайн-книгарню, але онлайнова книгарня досі приносить нам більше грошей. Люди приходять сюди, бо це місце зустрічі. У нас є галерея, бар, сувенірна крамниця. Якщо ми закриємо книгарню, ми суттєво поглибимо проблему розповсюдження для малих незалежних видавців, які видають книжки білоруською. Ми суттєво підтримуємо їх. Наша модель – це модель всього книжкового ринку Білорусі, який має бути набагато, набагато більшим. Держава вдає, що підтримує національний продукт, все білоруське, вся пропаганда спрямована на створення цього стереотипу. Можливо, так і є, але книжок це точно не стосується».

У пошуках себе і трендів: міжнародна взаємодія та національний попит

Усі учасники Академії намагаються дбати про видимість на міжнародному рівні, але проблема переважно в усіх одна – переклади на інші мови. Кетеван Кіґхурадзе, директорка видавництва Express Books (Грузія): «Переклади іншими мовами, які грузини роблять самотужки – не найкращої якості, їх нікому неможливо продати. Готуючись стати Почесними Гостями у Франкфурті, ми обрали іншу стратегію: спільні переклади, над якими працюють по кілька перекладачів – з грузинської сторони, і зі сторони носіїв мови, на яку перекладаємо».

Однією з провідних думок попередньої Літньої академії була теза «Почніть із сусідніх ринків». Цьогоріч, здається, учасники скористалися цією порадою, і призначали робочі зустрічі з купівлі / продажу прав у Києві. Проте для багатьох залишається проблемою брак культурних менеджерів та інсайдерів на ринках. Антоніна Балашова: «Нам дуже важко уявити місцевий контекст – саме тому нам так важко публікувати українські книжки. Вибір книжок здебільшого залежить від дуже вузького кола перекладачів, культур-треґерів, письменників та дослідників-гуманітаріїв, які пропонують певні тексти видавцю. Нам бракує культурних менеджерів, які б могли пов’язати наші контексти, і це величезна робота. Але ми готові співпрацювати». До речі, у 2014 році у Видавництві Івана Лімбаха вийшла «Месса во времена войны» Бориса Херсонського.

У пошуках шляхів до видимості на ринку, видавці намагалися порівняти світові й національні тренди:

Ліза Коротаєва, менеджерка з продажу прав видавництва «Vivat»: «Потрібно створювати продукт, на мій погляд, більш зорієнтований на конкретного закордонного споживача. Було би здорово, якби одночасно він був потрібним і у нас, поки цього не виходить. Мені здається, що наша дитяча читацька аудиторія і, на жаль, дитячі книги це більш консервативний сегмент, ніж, наприклад, сегмент художньої літератури й навіть нон-фікшн.

Дуже консервативні батьки. Ми не можемо поки піднімати якісь гострі соціальні теми, важкі теми, активно продавати якихось нестандартних ілюстраторів, незвичні малюнки. Торік ми надрукували «Їжака Вільгельма» Тані Стус. Це книжка року, яка отримала президентську премію в номінації «За сприяння у вихованні підростаючого покоління», а ілюстраторка Анна Савіра увійшла в 75 найкращих художників Болоньї. Цей проект ми вже продали в Литву і Латвію. Але у нас його, на жаль, складніше просувати».

Читайте також: Про український ринок перекладів: Ми працюємо над системою оновлення читацької свідомості

Ліля Омельяненко, співзасновниця «Видавництво»: «Навіть два роки тому на ринку не було й половини видань на гостро соціальну тематику, що є зараз. Сьогодні з’являється більше книжок про підлітковий вік, читачі стали менше боятися контроверсійних тем. Хоча наші видавці досі їх оминають. Батьки не звикли купувати «сумні» книжки своїм дітям, тож продавати солодкі рожеві книжки з кольоровими картинками – шлях із найменшими ризиками. Але якщо скандинави можуть продавати безліч книжок на тему смерті, то й ми зможемо. Зараз серед таких у нас тільки одна, якщо я не помиляюся. Але «Видавництво» змінить ситуацію вже цьогоріч».

Олександр Михед також констатує факт розвитку візуальної культури – книжки стають дедалі візуальнішими, зростає інтерес до мистецтва як такого: «Я не сказав би, що маємо певну вузьку аудиторію, оскільки ми рухаємося в бік візуальної культури. І наші продажі засвідчують, що людей, зацікавлених у такій літературі не 10 і не 110. Аудиторія сучасного мистецтва аж ніяк не вузька. Тому не маю певності, чи доречно говорити про ArtHuss як про нішеве. Особливо, враховуючи процеси децентралізації: тепер йдеться не лише про Київ, Львів і Харків, але й про менші міста, де відкриваються галереї та нові арт-центри. Як у випадку з полтавською галереєю «Jump» або хмельницьким центром «Maslo».
.

.
«Українське суспільство за останні 10 років звикло до виставок сучасного мистецтва, до діалогу про те, чим воно є. Інфраструктура цієї сфери – у постійному і невпинному розвитку».
.

.
Тамар Нінікашвілі, виконавча директорка редакції дитячого журналу Dila (Грузія), зазначає, що відчуває, наскільки світ чекає нових жанрів і цінує лаконізм. «Це довела Єлена Бочорішвілі, грузинська письменниця, яка винайшла roman stenographique, або скорочений роман, роман-стенограму», – зазначає Тамар.

Надзвичайно помітно, що видавці стали більш далекоглядними й почали використовувати більш творчі підходи у збуті. Видавництво «Ранок», за словами голови департаменту ліцензування Ольги Назарової, просуває не лише книжки, а читання як таке – результати цього помітні уже зараз. «Ми намагаємося купувати права на «книжки для читання», бо часто батьки, розглядаючи книжки картинки запитують, чи є щось саме для читання», – зазначає вона.

Більш стратегічні кроки в цьому напрямку роблять й інші гравці.

Мар’яна Савка: «Дуже активно розвиваються нові канали просування та продажу книжок. Зокрема, інтернет-ресурси. Деякі інтернет-магазини, отримавши позитивний досвід продажу чужих книг, відкривають власні видавництва. Розвиток та активність соцмереж, зокрема Fb, Instagram, Youtube стали чи не найефективнішими інструментами промоції книжок та видавничих брендів.

Читайте також: Микола Шейко: Український книжковий ринок довго не поповнювався новими силами

Великі книжкові виставки в Україні – «Книжковий Арсенал» та «Форум видавців» – дають великі можливості промоції книжок та авторів, до того ж вони є добрими майданчиками для прямих продажів. І взагалі, винахідливі видавці шукають альтернативних майданчиків для прямих продажів – а це можуть бути несподівані й не зовсім книжкові місця: ресторани, заправки, дитячі центри розвитку, фестивалі тощо».

Досбол Раїмбеков: «Думаю, книгарні не настільки ефективні у продажах, як неспеціалізовані магазини, де, здавалося б, не чекаєш побачити книгу. До книгарень люди заходять переважно перед початком шкільного року або в пошуках якоїсь вузькоспеціалізованої літератури. Натомість автозаправні станції або магазини електроніки дають дуже позитивний результат».

Антоніна Балашова: «Що більше оглядів – то вищі продажі. Ми завжди намагаємося спілкуватися з читачами на ярмарках і дізнаватися, звідки вони про нас чули. І розуміємо, що насправді ефективно. Кількість постів у соцмережах напряму залежить від медіа-публікацій. А особисті відгуки у Facebook для нас є наразі найдієвішими».

Дмітрій Неґара, видавництво «Наша школа» (Росія), що спеціалізується на освітній літературі: «В книгарнях наші книжки не продаються. Ми покладаємося тільки на інтернет-продажі, що забезпечують найбільший прибуток. Ми використовуємо і прямі продажі, але інтернет-книгарні відіграють провідну роль: люди шукають знань в інтернеті, вони шукають конкретні назви. Якщо хтось цікавиться альтернативною освітою, інтернет – найкраще місце для цього».

Читайте також: Чим ділилися експерти у Школі книжкового бізнесу

Зростання інтересу до світового ринку, активна робота на «домашніх» ринках та робота з продажу прав за кордон – узагальнені характеристики усіх східноєвпропейських ринків. Докорінно відрізняється ситуація тільки на грузинському ринку. Здається, найбільш позитивний ефект статус «Почесного гостя» Франкфуртського книжкового ярмарку – далеко не в участі у найбільшій книжковій події світу «з помпезністю». Сама підготовка до участі вже є інвестицією у розвиток національного ринку, підтримку власних авторів та промоцію за кордоном.

«Ринок має бути готовий до цього», – каже у своєму інтерв’ю віце-президент Франкфуртського книжкового ярмарку Тобіас Фосс. Чи цікавий український ринок світу і чи зможемо ми бути «Guest of Honor»? Німецькі організатори запевняють, що так.

Фото: Олександр Заклецький