Новини

Смерть як складова життя, невідворотна зустріч зі смертю, методика «правильного» самогубства. Ні, це не нагадування того, що ми всі помремо. Просто черговим гостем Осінньої літературної школи став Любко Дереш зі своєю лекцією про досвід творчого згасання письменників.  Любко ділився власними прикладами наближення до «письменницької смерті» і посилався на досвід інших літераторів: Бориса Акуніна, Крістіну Гроф, Ернеста Хемінгуея, Ясунарі Кавабату, Михайла Булгакова. Дереш описав процес вмирання і його наслідки та підказав, як йому протистояти.

Письменник як кішка

Кожна людина має одну смерть, у творчої особистості – їх декілька. Криза письменника пов’язана з кризою думок, ламанням його світогляду. І звісно, зі страхом того, що завтра ти вже нічого не зможеш написати. Взагалі. Борис Акунін поділяє всіх письменників на спринтерів та стаєрів. Спринтери працюють на коротких дистанціях: швидко почали писати і швидко закінчили. Стаєри ж пишуть впродовж усього життя. Та творча криза невідворотна для обох категорій. Про це потрібно пам’ятати.

Африка мого духу

Письменники найчастіше стають самогубцями. Це факт. Рано чи пізно у всіх настає творча криза. Та здавалося б, чого цим так сильно перейматися. Але коли криза приходить в середині життя письменника, коли ти вчора міг писати, а сьогодні раптом вже не можеш, думка про самогубство стає ближчою. А ще страшніше, коли криза настає наприкінці життя. Здавалось, ти вже пройшов усі види криз, а тут таке.  Це сталося з Ернестом Хемінгуеєм. Коли йому замовили написати промову для президента Джона Кеннеді, він видав «якихось два абзаци банальщини». Вважається, що це було однією з причин його самогубства. Тому тут важливо вчасно розпізнавати кризу та розвивати вміння боротися з нею.

Спірітум контра спірітус

Відчуття невідворотної кризи, настання абсолютної пітьми, що поглинає тебе із середини, письменники намагаються заглушити різними способами. Найчастіше – це алкоголь. Те, що письменники пияки і розпусники, не новина. Дереш називає алкоголіків-класиків: Ремарк, О’Генрі, Буковські, Фітцджеральд та багато інших. Навіть Ясунарі Кавабата – нобелівський лауреат. Здавалося, що вже всі вершини підкорені і ти навіки там закріплений. Але ні…

Чи можна протистояти бажанню власної інтоксикації? Карл Гюстав Юнг впевнений, що можна. Він навіть вивів формулу «спірітум контра спірітус». Спірітум на латині – піднесене релігійне переживання, спірітус – спиртне. Виходить, що дух проти спирту.

Занурення в психологію

Письменники – це своєрідна група ризику з точки зору психології. Адже вони здатні різко вриватися в колективне підсвідоме і потім переживати особистісну трагедію. Тобто часто відчувають на собі те, чого з ними не траплялося. Зокрема, Любко Дереш згадує про Марію Матіос. Коли вона писала свій роман «Черевички Божої Матері», де йдеться про важкі сорокові роки на Буковині, пов’язані з війною та масовими вбивствами, то і сама дуже тяжко переживала описане. То було її душевне випробування, і письменниця багато плакала.

Творчість – це виклик Богу

Але основна причина самогубств письменників – це їх конкуренція з Богом. Вони думають так: я – творець, і Він теж творець, я можу створити Всесвіт і описати його, але тільки Бог може забрати в мене життя. А чи можу я відібрати у нього цю можливість? Звісно. Така логіка супроводжувала не одного письменника. У цьому він вбачав виклик Творцеві. І коли Любко Дереш почав писати роман «Як стати Богом і не заплакати», то теж кидав виклик Богу. Автор також хотів переплюнути Льва Толстого і написати роман усіх часів. Але потім «магія творчості зникла», роман застопорився, і Любко занурився у глибоку безвихідь, з якої все ж вийшов. Цим досвідом виходу із самогубства він ділиться з читачами на сторінках нового роману «Голова Якова». Головний герой теж переживає «кризу великого генія», але врешті-решт повертається до земного життя.