Новини

Поява великих видавничих корпорацій – третій фактор, що визначив становлення англомовного сегменту книготоргівлі останніх десятиліть (перший – розвиток дилерських мереж, другий – поява літературних агентів – Читомо). На думку багатьох дослідників, це найразючіші зміни у книговиданні загалом, тож може видатися дивним, що ми згадали про них лише зараз. Важливо розуміти, що сфера книготоргівлі складається не лише з видавців: існують й інші гравці ринку, що користуються великим впливом, тож ми ніколи не зрозуміємо, що відбувається у самих видавництвах, поки не побачимо, що їхні дії певною мірою відповідають силам та подіям, що лежать поза межами їхнього прямого контролю.

Великі видавництва можуть здаватися ключовими гравцями і користуватися великим впливом (і, звісно, таки користуються), але в ланцюжку книгорозповсюдження видавець – просто черговий посередник, середня ланка, і вплив видавництва, яким би великим воно не було, завжди обмежується і поступається впливові двох інших ланок: з одного боку, впливу ретейлерів, які здебільшого контролюють доступ до споживачів, тобто читачів; і з іншого боку, впливу агентів, що забезпечують доступ до контенту і його творців, тобто авторів. Самі ж по собі видавці опиняються посередині і змушені змагатися з іншими видавництвами за доступ до найякіснішого контенту й увагу аудиторії на все більше переповненому ринку.

Саме в цьому контексті варто говорити про розвиток сучасної видавничої корпорації. Поза сумнівом, зростання ролі великої корпорації не є чимось унікальним для книжкового ринку: вони набули надзвичайної ваги завдяки медіа, інформаційним та комунікаційним індустріям, і, безумовно, завдяки економічній ситуації загалом, і багато з корпорацій, які придбали контрольні пакети акцій у видавництв – це диверсифіковані медіа-конгломерати, що мають інтереси в секторах засобів масової інформації та розваг.

Але спосіб утворення таких об’єднань у сфері комерційного книговидання, передумови та наслідки є деякою мірою унікальними, але пов’язані з двома іншими чинниками, що визначили розвиток галузі.

Безсумнівно, поява великих корпорацій сильно змінила ландшафт комерційного книговидання – настільки, що сьогодні залишилось мало спільного між ним і книговиданням, що існувало півсторіччя тому. В 1950-х і раніше у Нью-Йорку, Бостоні і Лондоні працювало багато незалежних видавництв. З-поміж найвідоміших можна згадати Random House, Simon & Schuster, Scribner, Doubleday, Harcourt, Harper, Boni and Liveright, Henry Holt, Dutton, Putnam, Viking, Alfred Knopf, Farrar, Straus & Giroux, William Morrow, W. W. Norton, Houghton Mifflin and Little, Brown – і це лише деякі з них. У Лондоні також було достатньо видавців – Macmillan, Longman, John Murray, Routledge and Kegan Paul, Heinemann, Allen & Unwin, J. M. Dent, Chapman & Hall, Gollancz, Jonathan Cape, Faber, Becker & Warburg, Michael Joseph, The Bodley Head і Penguin.

Переважно ці видавництва мали одноосібних власників, або ж ці власники мали вагому частку, а члени їхніх родин були задіяні в бізнесі. Це були люди із сильним характером та переконаннями – і майже завжди це були чоловіки. Вони знали, що вони хочуть видавати, і формували редакційний портфель на основі власних суджень і смаків – та, із розширенням видавництв і, відповідно, повноважень редакторів, на основі оцінок і смаків останніх.

Здебільшого редактори роками працювали в одному видавництві, часто навіть усе життя, а автори намагалися залишатися з видавцями, які їх друкували. В деяких видавництвах зустрічі проводилися рідко, а рішення залишалися за власником, редактором, або за обома з них. «Ми мали правило у Random House, – пояснює Бенет Ґері у своїх мемуарах, – редактори можуть прийняти будь-який рукопис без усіляких запитань, якщо виплата роялті не буде для нас невигідною, в такому разі ми його обговорювали. Для цього в Random House існувало два шляхи.

Перший – це регулярні зустрічі й комітети, які я ненавиджу і ніколи не відвідую. Інший шлях – зідзвонитися з потрібними мені людьми і призначити зустріч, коли я хочу зустрітися, і ми говоримо. Таким чином, я вважаю, і слід вести видавничий бізнес».

І цей бізнес вели з різним ступенем ефективності і фінансової дисципліни. Деякі, як-то Random House, процвітали і розширювалися, ставши успішними видавничими компаніями, в той час як інші залишали бажати кращого. Горац Ліврайт (Horace Liveright), колишній працедавець Бенета Ґері і видавець багатьох відомих авторів від Езри Паунда до Вільяма Фолкнера, розтратив свій капітал на розкішні вечірки, непомірні гонорари, Бродвейські мюзикли та спекуляції на Волл Стріт; він був позбавлений всього та помер без копійки за душею у 1933, того ж року, коли збанкрутіло його видавництво.

Читайте також: Едвард Навотка про книговидання в еру глобалізації

До початку 60-х років інфраструктура комерційного книговидання у Сполучених Штатах та Великобританії, що характеризувалась різноманітністю незалежних видавничих організацій, почала змінюватись. Великі корпорації зацікавились у видавничому бізнесі, в той час як видавці стали зацікавленими в продажах. Видавинчу індустрію накрила хвиля злиттів і поглинань, що почалася з ранніх 60-х і продовжується до сьогодні.

У 90-х роках вигляд книговиданичого бізнесу змінився: у сфері, де колись існувало багато незалежних видавництв, кожне з яких втілювало ідіосинкратичні смаки і стиль їх засновників та редакторів, тепер постало п’ять-шість великих видавничих корпорацій. Кожна з них почала продукувати наклади почасти під марками раніше незалежних видавництв, що тепер стали частиною більшої організації – з різним ступенем автономії залежно від стратегії і політики власників корпорацій. Яким чином пояснити ці перетворення на ринку? Поява великих видавничих корпорацій має непросту історію, яку складно пояснити. Для того, щоб розібратися у цій трансформації, треба взяти до уваги низку факторів, що її спричинили – деякі особисті, деякі структурні, і кожне злиття чи поглинання мало в своїй основі кілька взаємопов’язаних причин – залежно від обставин, людського фактору та задіяних у цей процес компаній. Треба розуміти, що були причини, що штовхали видавництва до того, щоб бути поглинутими, так само, як і корпорації мали підстави бути зацікавленими в такому поглинанні.

Серед чинників, що підштовхнули видавців, був той факт, що відомі видавництва і в США, й у Великобританії були створені на початку ХХ століття підприємцями, які вже на початку 60-х років задумувались над виходом з бізнесу і подумували, як убезпечити майбутнє видавництва за їхньої відсутності, усвідомлюючи витрачені обсяги часу і зусиль, які вони вкладали у видавництво протягом років. Іншою передумовою стало те, що деякі традиційні видавництва, що існували у форматі сімейного бізнесу, почали відчувати складності в його рентабельності, він перетворився на неприбутковий і не міг бути конкурентоздатним в умовах, що змінювалися (або ж ці причини разом узяті), коротко кажучи, вони боролися за виживання, і продаж чи злиття видавалися рішенням непростих фінансових проблем.

dcatalog.com

Передумовами для великих корпорацій в цьому сенсі стали стратегічні міркування, що варіювалися в різних компаніях. Серед іншого, ці стратегії зводилися до пошуків синергії, можливостей зростання, прагнення до розширення за кордоном, і, якщо говорити предметно, бажання створити або закріпити позиції на англомовному ринку, незалежно від того, чи це ринок США, чи Великобританії, чи обидва разом узяті. І хоча це досить спрощена схема, корисно було б розрізняти два основних етапи в процесі цієї консолідації: перший з них – приблизно від початку 1960-х до початку 1980-х років, другий – з початку 1980-х років по теперішній час.

Кожен з них характеризувався різними передумовами, що змушували великі корпорації проявляти активний інтерес до купівлі видавництв. Ці дві фази відображають деякі сталі тенденції, але й показють, наскільки мінливими можуть виявитися ці бізнес-стратегії. З великими корпоративними придбаннями незабаром прийшли розчарування і розпад, як влучно зауважив один коментатор, «Історія книги яскраво ілюструє парадокс – який, до речі, стосується не лише книговидання – стратегії, що домінують в один період,  змінюються іншими, які приходять до повної відмови від минулої політики».

Читайте також: Маніфести на 5 хвилин для видавців майбутнього

.

Етап синергії

Перший етап характеризувався активністю у видавничій сфері великих корпорацій, які мали значні частки бізнесу в інших галузях, зокрема у сферах інформації, розваг, освіти і комп’ютерної індустрії, яка щойно почала з’являтися. Для топ-менеджерів цих корпорацій, видавництво виглядало як привабливе придбання, оскільки перед ними відкривалася перспектива надання контенту, який може бути обслуговувати інші сектори бізнесу і навпаки – наприклад, книжки можуть бути перетворені в фільми або фільми на книжки, або ж зміст книжок може бути адаптований для «навчальних машин», які мали створити ключові гравці у сфері новонародженої комп’ютерної індустрії.

Ця ідея «синергії», незалежно від того, чи між різними медіа форматами, чи між технікою («хардваром») чи контентом («софтваром»), надавала переконливі аргументи для управлінців великих корпорацій щодо придбання видавництв: це було потужним чинником розвитку.

Водночас багато успішних комерційних видавництв у 1950-х та 1960-х були компаніями, заснованими підприємцями у 1920-х і 1930-х роках, які вже подумували про пенсію і намагалися вирішити проблему наступності бізнесу, часто не маючи достойних спадкоємців серед своїх родичів.

Злиття з конкурентами та / або продаж корпораціям були, на думку деяких видавців, шляхами вирішення цієї проблеми: вони були потужним фактором стимуляції (реструктуризації ринку – Читомо). Історія Random House наприкінці 1950-х років і на початку 1960-х років дуже добре ілюструє взаємодію цих факторів. Заснований Беннеттом Серфом і Дональдлм Клопфером у 1925 році Random House перетворився на велику й успішну видавничу компанію з багатьма відомими письменниками в його видавничому портфелі – Джеймсом Джойсом, Сінклером Льюїсом, Вільямом Фолкнером, Гертрудою Стайн, Труменом Капоте, Джоном O’Хара і багатьма іншими. Але до кінця 1950-х років Серф і Клопфер починають непокоїтися тим, що буде з їхньою компанією, якщо один з них помре.

«Ми з Дональдом знали, що реальна вартість компанії зростає щороку, але ніхто не знає, наскільки», – писав Серф у своїх мемуарах. «Якщо її вартість буде зависока, як може собі дозволити купити іншу половину той, хто залишиться, і чи матиме вдова одного з нас достатньо грошей, щоб платити податок на майно?». Вони почали серйозно думати про зміну фінансового становища компанії. Перше істотна зміна прийшли в 1959 році, коли вони організували разом з компаніями з Уолл-стріт продаж 30 відсотків своїх акцій для громадськості.

«Це ознаменувало великі зміни, – розповідає Серф, – з тієї хвилини ви стаєте публічною компанією, сторонні люди володіють деякими з ваших акцій, і ви повинні регулярно звітуватися перед ними. Ви зобов’язані своїм інвесторам дивіденди і прибуток. Замість того, щоб працювати на себе і робити те, що ви до біса любите, ризикувати втрати на щось заради мрії, якщо ви чесна людина, ви відчуваєте реальну відповідальність перед вашими акціонерами… З того часу одним оком спостерігали за тим, що ми видаємо, а іншим дивилися на акції».

cargocollective.com

Шість місяців потому, після залучення акціонарів, відбулися нові значні зміни в долі Random House: вони купили Knopf. Серф давно захоплювався Альфредом Кнопфом і його редакційним портфелем, який він і Бланш Кнопф поповнювали від заснування фірми в 1915 році; він мав талант знаходження кращих європейських авторів і непохитну відданість високим стандартам якості виробництва, Кнопф був широко відомий як видавець дуже якісних книжок.

У 1959 році син Альфреда й Бланш, Альфред (широко відомий під прізвиськом «Пет»), залишили сімейний бізнес, щоб заснувати Atheneum Publishers з двома друзями, позбавляючи Альфреда і Бланш очевидного наступника. Вони знали, що Серф і Клопфер були зацікавлені в покупці Кнопфа, тому запросили подружжя, щоб зробити пропозицію: в квітні 1960 року договір був укладений. Рік потому Random House придбали Pantheon, заснований в 1942 році двома німецькими біженцями, Куртом і Хелен Вольфами.

З розширенням бізнесу, великі корпорації почали проявляти інтерес до Random House. «Великі комп’ютерні компанії і компанії, що створювали комп’ютери для бізнесу, позиціювали комп’ютери як навчальні і побачили потенційну цінність мати власне видавництво – особливо з такою репутацією, як у нас… таку тактику запровадили величезні компанії.

Читайте також: Як вижити видавцеві у сучасному світі: американський досвід

Всі насторожилися, так зробили і ми. Обговорення з Time-Life були скасовані, коли стало ясно, що Міністерство юстиції США буде, швидше за все, виступати проти злиття на підставі антимонопольного законодавства. Коли вони дійшли до RCA, вони відповіли позитивно, «тому що це була одна з найбільших корпорацій країни», Серф заплатив $40 млн і справу було зроблено наприкінці грудня 1965 року. Random House став належати RCA, чиї основні інтереси полягали в радіо- і теле- технологіях, і яка на початку 1960-х років, була однією з великих корпоративних гравців на ринку комп’ютерних індустрій, що тільки-но почали зароджуватися.

Після продажу компанії RCA, Серф пішов з поста президента і перестав з’являтися у видавництві, яким керував з моменту його заснування у 1920-х роках. Під управлінням його наступника, Боба Бернстайна, Random House протягом наступного десятиліття зазнав стрімкого підйому, в 1975 році обсяг продажів зріс у три рази і сягнув $ 97 млн. Але, як сталося і з ранніми корпоративними поглинаннями видавництв, RCA зрештою втомились від свого нового придбання і вирішили продати Random House в 1980 році.

Великі корпорації, які почали долучатися до книговидання на першому етапі злиття і поглинань, розчарувався з двох основних причин. В першу чергу, скоро стало ясно, що адепти ідеї синергії не збиралися вкладатися у те, що подобалося деякому з високопоставлених керівників корпорацій, на що останні сподівались.

Вони виявили, що «навчальні машини» були плодом «технічної» уяви на зорі цифрової революції, тому необхідність контролювати контент, що міг бути поданим на цих машинах, швидко зникла. Вони також виявили, що, в той час як ідея перетворення книги в кіно звучала добре, на практиці права на екранізацію були підконтрольні агентам, а не видавцям, тому володіння видавництвом не давало ніякої гарантії, що материнська компанія може конвертувати успішні книги в успішний фільми. Синергія виявилося міфом. Друга причина, чому деякі з великих корпорацій розчарувався, полягала в тому, що рентабельність видань виявилася надзвичайно скромною.

Великі корпорації, що купували видавництва, часто робили це з надією, що, запроваджуючи суворе фінансове управління і більш професійні ділові практики, вони могли б досягти зростання прибутковості видавництв мінімум вдвічі

Тим не менш, незважаючи на рішучі зусилля, вони у своїй більшості виявили, що рівні рентабельності в торгівлі книжками вперто низький, часто нижче 10 відсотків (на відміну від ситуації в деяких інших сегментах книжкового ринку, наприклад як освітній, професійний, науково-технічній та медичній літературах, де прибутки від 20 відсотків і вище, не були рідкістю). Корпоративні менеджери були розчаровані циклічністю і непередбачуваністю торгівлі книжками і нестабільсістю грошового потоку.

Комерційне видавництво може мати великий успіх, раптовий приплив коштів, а потім може бути період, коли вони вкладають, але не отримують прибутків. Відтак управляти грошовими потоками видавництва дуже важко, так само як і передбачити бюджет для стійкого зростання з року на рік. З провалом ідеї синергії та низькими прибутками, порівняно з прибутками в інших сегментах ринку, інвестування у книговидання вже не виглядає таким привабливим. Недотримання матеріалізуються і фінансової віддачі і нижче рівнів, які можуть бути досягнуті в інших секторах, торгівля видавництво не здається такою гарною інвестицією після всіх. Терпіння вичерпалось, і деякі з великих корпорацій припинили свою видавничу практику.

Читайте також: Три стратегії на шляху до рівності у видавничій справі

Етап зростання

Другий етап злиттів і поглинань у сфері комерційного книговидання, що почалася на початку 1980-х років і триває досьогодні, характеризується різними умовами і наслідками. Рішення проблеми наступності залишалося рушійним фактором для деяких видавництв, але в 1980-х сфера комерційного книговидання стала мінятися у відносинах, які характеризувалися зростанням тиску на тих видавців, що залишилися незалежними, і намагалися створити умови структурного, а не особистого характеру, для того, щоб вони продалися великим корпораціям.

З розвитком роздрібних мереж торгівлі обсяг продажів, що досягався публікацією бестселерів, різко збільшується, але витрати і ризики також зросли. Агенти стали ключовими гравцями на полі, і вони могли змусити видавців грати один проти одного, і багато успішних автори очікували на високі гонорари та все вищі видавничі досягнення.

Із тим, як збільшилися гонорари і охоплення аудиторії, ситуація ставала дедалі важчою для незалежних видавців, які залишилися на ринку і намагалися конкурувати за найкращих авторів. «Коли у вас 40 невеличких видавництв, які намагаються платити за книгу якомога менше, конкуренція мала не лише через прибутки», – пояснив високопоставлений менеджер, який пережив ці зміни. – Але коли гроші стали королем, «колір спідниці» почав важити набагато менше. У нас завжди були дуже гарні спідниці, але ви повинні бути в на правильній відстані у цих змаганнях.

Власники та менеджери видавництв, які залишилися незалежними, бачили, що вони витіснені з ринку контенту. У перші десятиліття, вони могли б виїхати на символічному капіталі, а економічний капітал використати для залучення й утримання авторів, але через зміни, що відбулися в цій галузі, тепер щоб залишитися в грі потрібен набагато більший економічний капітал. Кольору спідниці теж було недостатньо – потрібно було мати й «глибоку кишеню». Продаж бізнесу великій корпорації надавав доступ до великих ресурсів, що могли стати засобом для виживання в умовах, коли ризики зросли настільки, що вести бізнес самостійно стало практично неможливо.

ronaldslabbers.com

З іншого боку, число корпорацій, які були зацікавлені у прибданні видавничого бізнесу в США і Великобританії змінився, як і причини бажання продати цей бізнес. У той час як великі американські корпорації розчаровувалися і намагалися позбавити себе цього тягаря, різні міжнародні медіа-конгломерати, часто поза межами Сполучених Штатів і Великобританії, були зацікавлені у придбанні цих видавництв.

Два німецьких медіаконцерни, Bertelsmann і Holtzbrinck, що мали великі частки у видавничій індустрії в Німеччині і за кордоном, стали ключовими гравцями на англомовному ринку книговидання, так само, як і французький конгломерат Lagardere, власник найбільшого видавничого дому у Франції, Hachette Livre. Іншими ключовими гравцями були британський медіа-конгломерат Pearson і медіа-конгломерат, заснований Рупертом Мердоком, News Corporation. Причини інтересу медіа-конгломератів у придбанні видавництв у США і Британії в кожному окремому випаку різнилися, але три фактори були особливо важливі.

Читайте також: Видавничий хакатон у Сан-Франциско: видавці, програмісти, дизайнери та інші

По-перше, медіа-конгломерати у сегменті німецької або французької мови завжди матимуть обмежені можливості зростання, окрім того, вони швидко досягають точки, де антимонопольне законодавство не дозволить їм розширюватися далі у межах своїх внутрішніх ринків.

А розширення бізнесу за кордоном буде обмежується використанням їхніх мов. Для цих конгломератів, що прагнули розвитку свого видавничого бізнесу, необхібним було врахувати світове панування англійської мови і важливість американських і британських видавництв на світовій арені. А придбання компаній в США і / або Великобританії у видавничій галузі було особливо привабливим способом досягнення цього зростання.

По-друге, для тих медіа-конгломератів, що працювали в англомовному сегменті, але виникли за межами Сполучених Штатів, наприклад Pearson і News Corp, купівля контрольного пакету акцій у США завжди матиме важливе значення, враховуючи величезні масштаби американського ринку і його значення як творчого центру. Для комерційного книговидання це було так само справедливо, як і для інших секторів, в яких були залучені ці конгломерати, наприклад, освіті (як Pearson), мас-медіа чи телебаченні (як News Corporation).

Читайте також: Не Польщею єдиною: книжкові інституції в країнах з успішним видавничим бізнесом

Переклад уривка із книжки Merchants of Culture:

The Publishing Business in the Twenty-First Century by John B. Thompson

Чільна ілюстрація Neil Webb / bostonmagazine.com