Новини

Виступи цього молодого, харизматичного експерта стали, мабуть, найяскравішими подіями цьогорічного бізнес-форуму. Пані Президент Форуму видавців Олександра Коваль, дякуючи Едвардові Навотці за лекцію, сказала: «Ми вас чекали цілий рік». Я, не знаючи напевне, теж (як виявилося) чекала саме на цю лекцію вже дуже давно. Едвард Навотка – засновник та головний редактор он-лайн видання Publishing Perspectives об’їздив практично весь світ, дослідив тенденції на Сході і Заході, Півночі та Півдні, тож з його уст факти і прогнози щодо книговидання та глобалізації звучать більш ніж переконливо.

Уже давно не новина, що інтернет змінив роботу з медіа (а книговидання – це, безперечно, одне з сучасних медіа). А що ж нового відбувається у видавничому світі? Я об’їздив дуже різні і віддалені куточки світу, а цього року налітав 60 тисяч миль, побував у Італії, Колумбії, Франції, Великобританії, Україні, в інших країнах. Вплив інтернету очевидний всюди, і скрізь є надзвичайно актуальним питання споживання інформації – читання.

Вплив інтернету очевидний всюди, але тим цікавіше з’ясувати, у чому полягають відмінності та особливості, розглянути всі грані читання і споживання книжок в еру глобалізації.

В Україні тривалий час існує ситуація, коли Росія домінує у книговидавничому секторі. Ситуація нелегка, але насправді не така унікальна. Подібні процеси відбуваються, наприклад, у країнах Латинської Америки, де книговидавничий сектор контролюється Іспанією.

Але подібні речі трапляються і якщо поглянути на ситуацію в ширшому контексті. Скажімо, найвідоміші потужні американські видавництва належать європейцям: Random House – Німеччині, Hachette – Франції. Тобто навіть у США домінують європейці. Тепер світ працює зовсім інакше, ніщо вже не є відокремленим, створено глобальну картину видавничого світу. І виник НАСПРАВДІ інтернаціональний видавничий ринок. Та разом з тим, у Європі, зокрема, Німеччині, Іспанії, Франції – дуже потужні національні видавничі екосистеми.

Світовий книжковий ринок за рік оцінюється у 130 мільярдів доларів. 30 мільярдів – це частка США, 23–24 мільярди – частка Німеччини. Росія ж – це восьма країна за розміром ринку книжок у світі. Природно, дуже сильні позиції займає Китай.

Три найбільші ринки на глобальному видавничому ринку – це США, Німеччина та Японія, і саме ці країни можуть дати вихід на інші ринки. Це пункти входу на інші ринки. Якщо українські видавці прагнуть продавати авторські права, то передусім треба перекладати книжки на англійську та німецьку мови. У Японію чи Корею українські твори можуть потрапити через посередництво власне цих мов.

Говорячи про переклад, варто згадати про три найбільш поширені мови у світі: на першому місці – китайська, на другому – англійська, на третьому – іспанська. Якщо перекладати, скажімо, на іспанську, насправді потужно поширену мову, – то це шанс поширити твір у Іспанії, але не у Кореї чи Японії. Я закликаю українських видавців перекладати свої книжки англійською та німецькою мовами.

Треба розуміти, йдеться про стратегічні рішення щодо виходу на світовий книжковий ринок. Безперечно, це певний ризик, але і добра інвестиція. Порівняймо факти: усього 30 тисяч назв було перекладено з арабської мови на усі інші мови за весь час, натомість 30 тисяч назв перекладається з іспанської мови на інші мови щороку. Треба замислитись, чому так відбувається…

Тенденція, яку можна спостерігати майже скрізь у світі – це self-publishing, самвидав, що може реалізуватись через видавничу міні-майстерню. Таку майстерню, як правило, обслуговує лише одна людина, яка самотужки робить книжку «від і до» та розповсюджує її серед своїх фоловерів (їх може бути не надто багато, до прикладу 500). Самвидав стрімко розвивається і в Інтернеті.

Дигіталізація та самвидав спричинилися до того, що кількість назв у США зросла з 250 тисяч за рік до 850 тисяч за рік.

Постає проблема вибору книги, віднаходження саме тієї книги, яка потрібна читачеві, адже зараз читач обирає не з трьох книжок, а з цілої низки, а скоро, можу спрогнозувати, буде обирати з мільйона назв. І в таких умовах дуже складно вирішити, яка книжка є якісною, а яка – ні. Та треба підкреслити, що в умовах самвидаву справжні фахівці є більш цінними. Так, проблема вибору існує, книжок забагато, і нам уже складно вибирати. Але погляньмо на ситуацію в Лаосі – уся бібліотека – це два човни, наповнені книжками, що курсують по ріці Меконг. І місцевим мешканцям буквально треба півдня вистояти чергу, аби отримати книжку. За таких умов проблема вибору, звісно ж, зникає.

Ще однією виразною світовою тенденцією є поширення аматорських безкоштовних бібліотек – free libraries (мені дуже подобається двозначність слова free – бібліотеки безкоштовні та вільні – О. Р.). Популярна ідея, що інформація має бути безкоштовною і електронна книга має поширюватись безкоштовно, вплинула на те, що поширення і паперової книжки стало іншим. Виник новий концепт книгарні, де кожна друкована книжка представлена у єдиному примірнику, а поряд з цим забезпечено зручні можливості для завантаження тих же книжок у електронному форматі. У таких книгарнях дуже хороші результати щодо продажу електронних книжок, звісно, і паперові книжки потроху продаються.

Якщо ж говорити про тренди у продажі електронних книжок, майбутнє за концептом «сплачую лише за прочитане». Тобто читач має змогу завантажити певний «пакет» книг, однак заплатити уже за фактом прочитання, а не за усе, що він завантажив. Це насправді зручно і психологічно комфортно, бо у читача немає відчуття, що він витратив гроші на вітер, якщо завантажив щось, але не прочитав.

Електронне книговидання надає великі можливості для дослідження читання, зрозуміло, ми можемо легко дізнатися, що саме читач обирає, що він читає, та саме з допомогою електронних пристроїв можна з’ясувати унікальні речі: в який час дня він читає, скільки сторінок на день прочитує, що підкреслює у тексті. Такі можливості, відверто кажучи, лякають багатьох людей.

Якщо ж спрогнозувати щось на рахунок «піратства», то треба визнати, що часто «піратство» – це незадоволений попит, люди купують чи завантажують «піратські» книжки через те, що немає зручного і легкого способу придбати їх легально.

Хоча у Колумбії, наприклад, чомусь прийнято відмивати гроші саме через друкарні, які друкують «піратські» наклади, тож дуже легко дістати «піратську» книжку. Єдине пристойне рішення стосовно «піратства» в електронному просторі, як на мене, це доступ до певної бібліотеки за певну розумну ціну, що прораховуватиметься для кожної окремої країни відповідно до реалій, що в ній існують.

А ці національні реалії, традиційні особливості дуже цікаво досліджувати. Візьмемо Китай, до прикладу. В Китаї видавнича екосистема є дуже специфічною, видавнича справа перебуває під жорстким контролем комуністичної системи. Україна добре знає, що це таке. І власне механізми контролю бувають дуже різними: від спеціальних цензурних інституцій, що здійснюють ідеологічний контроль, до контролю системи розповсюдження, контролю доступу до паперу, поліграфічних матеріалів.

Іноземні книжки можна купувати тільки через державну мережу, тобто регулюється і те, які саме книжки можуть купувати люди. Природно, що в такій ситуації велику роль відіграє Інтернет, є чимало он-лайнових самвидавних сервісів та платформ. Найпопулярнішим китайським автором в Інтернеті є Хан-Хан, молодий чоловік, що пише «повстанські твори». Він поширює 1,5 мільйона копій – і це якщо книжка йому не дуже вдалася, якщо ж книжка успішна, то Хан-Хан поширює 5,8 млн. копій. Китайські показники вражають, не вкладаються у голові!

Ще один цікавий факт про національні особливості і традиції. В Японії дуже довго не приживалося електронне читання. І лише з появою електронних коміксів почалося споживання електронного видавничого продукту. Раніше комікси видавались величезними і грубезними антологіями, на е-буці чи планшеті їх читати справді набагато зручніше.

А от французи пишаються, що електронні книжки не популярні у Франції, бо і електронна, і паперова книжки коштують однаково і немає заохочень для того, щоб купувати саме електронну книжку. В цьому питанні все ж для багатьох людей ціна має вирішальне значення.

Зрозуміло, що інтернет спричинив зміни всюди, але всюди є специфічні національні особливості. Мене здивувала ситуація у Саудівській Аравії. Там бібліотеки досі існують окремо для жінок та дітей та окремо для чоловіків. Та попри таку ортодоксальність, надзвичайно активно розвинуті соцмережі, щоправда, поглянути на арабський фейсбук навіть трохи моторошно, адже жіночі фотографії – це лише очі, обрамлені чорною тканиною.

На цих простих прикладах бачимо, що ми не можемо робити припущення, які будуть універсальними для всіх країн. Хоча на загал Інтернет і електронне книговидання – це як «великий вибух», і традиційні видавці мають переоцінити свою роль.

Якщо раніше було престижно видатись, то тепер видавництво має «переконувати» автора, в якого є чудова альтернатива публікуватись он-лайн (здається, для українського видавця це, все ж таки, не зовсім так, адже наші автори традиційно прагнуть видатися в традиційному книжковому форматі попри усі принади і доступність Інтернет-публікацій. Гадаю, що ця вже актуальна для Заходу зміна, стане притаманною для українського ринку лише через кілька років. – О. Р.).

Ще одна цікава тенденція і маркетинговий напрямок – crowd soursing – спільнокошт, коли видання фінансуються звичайними людьми. Одна з найвідоміших подібних платформ – Kickstarter (в Україні вже добре знаною є платформа Спільнокошт – Велика ідея. – О. Р.). Окрім того, що забезпечується фінансування видання, це хороша платформа для попереднього продажу і «обліку» гарантованих покупців книжки.

Таке рішення є чи не єдино природним для таких країн, як Південна Африка. Специфіка Південної Африки у тому, що там є або великі міста, або дуже маленькі села. І зрозуміло, що в селах надзвичайно мало книгарень. Тож друк на вимогу через малі видавничі майстерні є непоганим рішенням. Хоча, зауважу, вони часто використовують і електронні читалки, що працюють від сонячної енергії, адже папір коштує дорого.

У цілком іншому ключі виглядає друк на вимогу у Швейцарії та Швеції. Йдеться не просто про виготовлення примірника книги, йдеться про кастомізацію, індивідуальне замовлення, коли споживач обирає параметри книжки на власний розсуд, саме ті параметри, які йому найбільше до вподоби: палітурка чи обкладинка, а, може, й шкіряна оправа, глянцевий папір чи з екологічної сировини тощо. І, звичайно ж, таку книжку доставлять споживачеві просто до його дверей. Я думаю, що за такою кастомізацією – майбутнє.

фото: прес-служба Форуму Видавців / LUFA