Book Art

Вільний арт-критик Борис Філоненко представить комікс у формі експонату та комік-буку у рамках масштабної  експозиції у Мистецькому Арсеналі «Тіні забутих предків. Виставка». Він розповів Читомо, про ідею коміксу «Тіні забутих предків. Графічні історії» та її втілення, а також як пам’ять і графічні історії можуть врятувати українську культуру.

Як це почалось

З Павлом Гудімовим (куратор виставки «Тіні забутих предків» – Читомо) ми співпрацюємо вже кілька років. «Тіні забутих предків. Виставка» – один із проектів, до яких я долучився. Він має актуалізувати фільм «Тіні забутих предків», адже стрічці вже виповнилося 50 років. Цього часу достатньо для того, щоб пам’ять перетворилася на міфологію.

Ідея з використанням мови коміксу у виставці з’явилася на перших етапах роботи. За півроку ми зібрали близько 30 інтерв’ю. Весь цей матеріал був оброблений і частково оформлений у вигляді коміксу. Бо комікс дозволяє бути поруч навіть протилежним версіям історії.

«Сергій Параджанов» Юлія Тверітіна

Як це буде

Комікс – одна з частин великої виставки, яка працюватиме із набором різних чуттів, бо буде присутній і етнографічний матеріал, і музика, і відео, і ремейки сцени весілля тощо. Важливо, що процес зйомок «Тіней забутих предків» більшою мірою живе у спогадах, а не у речах. Через це було непросто зібрати експозицію: немає реквізитів, ескізів Георгія Якутовича – все кудись зникло. Тому є важливим цей багатий корпус спогадів і комікс – це одна зі спроб порозумітися із ними.

Комікс в контексті виставки має дві різні функції. З одного боку це арт-об’єкт в одному із залів, але ми ще робимо й комік-бук. Це те, що можна покласти собі до кишені, поширювати, читати кілька разів, рекомендувати своїм друзям. Це дасть привід поговорити про фільм ще раз через такі історії.

Комік-бук «Тіні забутих предків. Графічні історії» починається з коміксу про те як Коцюбинський писав в Карпатах свою повість і робив це не сам – тут було пов’язано багато цікавих зустрічей. Листування між Гнатюком і Коцюбинським дійшло до особистої зустрічі. Потім до Карпат приїхав Франко. І цікаво, що вони потрапили всі втрьох не просто у Карпати, а в конкретне село і в конкретну хату. І цей їх діалог допоміг витворитись повісті.

Читайте також: Анатомія кіно Сергія Параджанова

Люди, які роблять

Із візуальною частиною повністю працювали ілюстратори клубу Pictoric, а із текстовою – я. Разом з кураторами від Pictoric Олегом Грищенком та Оленою Старанчук й ілюстраторами ми обрали найцікавіші історії, ураховуючи те, щоб комікс мав початок, кінець і взагалі якусь структуру. Під час добірки сюжетів ми орієнтувались на ті, що мали кілька версій. Після того як були зроблені сторінки, я робив коментарі, щоб ці комікси можна було читати. Деякі з них без тексту незрозумілі, а коментар заглиблює в ту чи іншу тему.

 «Іван Драч серед класиків української літератури» Олена Старанчук

Люди, які говорять

Умовно є кілька груп людей, які брали участь у створенні фільму і з якими ми говорили. Насамперед це безпосередні учасники зйомок – виконавиця головної ролі Лариса Кадочникова, композитор Мирослав Скорик, поет і консультант стрічки Іван Драч тощо. Є люди, які потрапляли на зйомки, як от художник Тіберій Сільваші. Є гуцули – і вони теж дуже різні: працівники музею фільму «Тіні забутих предків» у Верховині, ті, хто з’являлися в коротких епізодах. Наприклад, кіномеханік верховинського клубу Василь Коржук, який працював із фільмом, тому що Параджанову потрібен був фахівець, який би показував попередні матеріали. Так вони стали друзями і цей кіномеханік знявся в трьох сценах фільму у різних ролях. Отець Іван – священик, який служить в тій церкві в Криворівні, де знімалася окремі сцени, що потім були вирізані з фільму.

І остання категорія, мабуть, це Іван Зеленчук – дослідник цього фільму. Він сам гуцул, працює у Верховині і Криворівні й постійно дізнається щось нове про «Тіні забутих предків», нотує якісь дані, шукає родичів всіх акторів. Він навіть шукає ті місця зйомок, яких вже ніхто з акторів не пам’ятає. Зеленчук – один із консультантів всього проекту, ми з ним провели багато часу.

Читайте також: Книгу про Параджанова презентували його друзі й молоді кінознавці

Я сподіваюся, що текст до коміксів працюватиме так, що деякі емоції людей, які розповідали історії, будуть зрозумілі. Одна зі сторінок коміксу буде присвячена реакції гуцулів на кінозйомки.

 «Прем’єра фільму в кінотеатрі «Україна» Олег Грищенко

Комікс у просторі

Наш проект із Pictoric – це щось на кшталт комікс-журналістики, адже є робота із пам’яттю. Тобто фіксація не самої реальності, а реакції на неї. Ми долучаємо документальні речі, але посилання на них – мінімальні. В цьому контексті можна пригадати «Мауса» Арта Шпігельмана, «Палестину» Джо Сакко, «Персиполіс» Мажан Сатрапі. Оскільки є дуже мало точного фактажу, ми будемо давати ці маленькі спогади і документи, з яких можна скласти якусь картинку. Тому більшою мірою це робота уяви читача, глядача. Як говорив Скотт Макклауд: «Комікс – це лабораторія, яка має збудити вашу власну уяву».

Проте малюнок присутній не тільки в коміксі. На виставці буде такий артефакт як розкадровка Параджанова, де кожна сцена намальована від руки режисера. І ось ця мальована історія «Тіней забутих предків» також є цікавою.

Про дуель між Параджановим та Іллєнком

Залежно від того, хто саме розповідає про цей випадок, дуель, що сталася між Сергієм Параджановим і Юрієм Іллєнком, стає або реальною подією, або вигадкою. Найширший текстовий виклад інциденту 1963 року залишив по собі сам Іллєнко у книзі спогадів «Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру». Примітно, що цей життєпис розпочато саме дуеллю: «Я відповів матом, мат випускаю, це не головне, головне було ось воно: – Завтра в шесть утра ты умрешь. Будем стреляться с шести шагов. Він зрозумів, що я не жартую» [Іллєнко]. Суперечка сталася через творчі розбіжності. За розповіддю, секундантом Іллєнка був директор київської кіностудії Василь Цвіркунов, а в Параджанова – ціла група людей. Але відстані у шість кроків так і не було дотримано, адже по дорозі до зазначеного місця оператор «Тіней забутих предків» опинився на дерев’яному мостику, який знесло бурхливими водами гірської річки Черемош. Нібито саме у цей момент Іллєнку примарилися вогняні коні, що перестрибували міст – ті, яких ми бачимо у фільмі.

Про напружені відносини режисера й оператора розповідають чимало. Тіберій Сільваші, який не був присутній під час імовірної дуелі, але йшов у Верховину пішки саме через зірвані мости (автобуси не їздили), згадує типову ситуацію часів знімального процесу: «Ильенко держал Параджанова за грудки и кричал: «Я тебя убью!». Ор стоял страшный. Это было по поводу фильма какое-то очередное обсуждение».

Багато людей ставлять версію Іллєнка під сумнів. Часом саме через надмірну, поетизовану докладність. За словами Івана Драча, «там багато чого навигадувано. По-моєму, ніхто крім Іллєнка про цю дуель всерйоз не розказував. Коли так собі уявити Карпати того часу, можливість дуелі, чим стрілятися, в який спосіб – стає зрозуміло, що це все легенди».

«Дуель» Юлія Тверітіна 

Проти версії Іллєнка – й спогади Лариси Кадочникової, яка, згідно з «доповідною Апостолові Петру», начебто тримала оператора за руку під час сварки, що переросла в обіцянку вбивства. Кадочникова не може остаточно сказати, чи взагалі та обіцянка, тим більше – дуель, мала місце: «Никто мне об этом не говорил. Только лет через пять узнала, что произошла какая-то дуэль. Якобы на пистолях, кто-то упал в реку».

Читайте також: Мар’яна Кондзелка: Виправдовуємо комікси перед дорослими, а діти в захваті

Верховинський кіномеханік Василь Коржук говорить про те, що дуель відбулася, але як одна з численних забав, які мали місце під час знімального процесу (як, наприклад, театралізований похорон Параджанова чи інсценівка розбійного нападу на московського режисера). А директорка хати-музею фільму «Тіні забутих предків» Галина Мокан згадує розповідь Марічки Сорук – доньки господарів хати, переводячи подібні непорозуміння у русло вечірніх словесних дискусій: «Коли вони у сусідній кімнаті сварилися, то вона стукала у двері, заносила тарілку сала, бринзи, а потім чвертку самогонки. І так вони закінчували вечеряти і вже ніби та сварка припинялася».

Параджанов довго не погоджувався на пропозицію Іллєнка додати «вогняних коней» у фільм. Назву «Вогняні коні» фільм отримав у французькому прокаті.

Спосіб відновлення пам’яті

Пам’ять про нашу культуру є досі проблемою і зараз це таке «общее место». Виставка є способом відновити цю пам’ять, показати, що наша культура не може бути зрозумілою без таких явищ, як «Тіні забутих предків». З іншого боку, і фільм, і виставка апелюють не лише до історії, а й до сучасного життя, яке потребує іншої мови для продовження традиції. Однією із таких мов і є комікс. Я сподіваюсь, що суспільство готове до того, щоб про це говорити, бо наша історія знаходиться в унікальному становищі, коли це все дуже на часі.

Читайте також: Три випадки з історії андеграундного коміксу

Олена Старанчук та Олег Грищенко, співкуратори Pictoric:

«Приємно бути залученими до таких знакових проектів. Працюючи над темами, які вже стали легендарними, намагаєшся їх передати якомога актуальніше. Важливо розробити влучні образи, які поєднували б собі і авторський стиль ілюстратора, і сюжетну лінію та пам’ятати про загальну картину. Оскільки над коміксами працювали 11 художників, ми вирішили об’єднати графічні історії традиційною кольоровою гамою та спільним форматом.

Комікси є одним із найдемократичніших видів мистецтва, що доступне більшості людей. А для нас важливо актуалізовувати та популяризувати графічну культуру. Тому перехід цікавих історій, що пов’язані із процесом роботи над фільмом «Тіні забутих предків», у формат графічних історій дає їм нове життя. Також це буде цікаво як поціновувачам творчості Параджанова, так і тим хто тільки познайомиться із ним».

лялялял 

ляляля

 Зображення надані клубом ілюстраторів Pictoric