Новини

 Жан-Поль Дідьєлоран. Читець у ранковому експресі /

Якщо український читач вперше чує про Жан-Поль Дідьєлорана – тут немає нічого дивного. «Читець у ранковому експресі» – це перший переклад дебютного роману автора українською. Наразі у його доробку є нещодавно написаний другий роман, а також кілька новел. Тож це ім’я цілком нове й у Франції, на батьківщині письменника. Але кілька премій він уже встиг отримати, зокрема двічі був відзначений престижною нагородою імені Гемінгвея.

«Читець у ранковому експресі» – перший і дуже успішний роман автора. Тираж 60 тис. примірників розійшовся менш ніж за 4 місяці. Вже 29 країн купили права на переклад книжки. Українське видавництво «Віват» також застрибнуло у цей «ранковий потяг».

Одна із перших асоціацій, що виникає вже на перших сторінках роману «Читець у ранковому експресі», пов’язана із романом-антиутопією Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом». Тобто йдеться про утилізацію друкованих книжок. І на цьому ґрунті починають зароджуватися певні очікування щодо сенсів, пов’язаних із яскравим описом їхнього знищення, аналогічного спалюванню у Бредбері. Але одразу скажу – це не так. Це всього лиш утилізація видань, а із вторсировини згодом постануть видання нові. І це лише слугує тлом для розповіді про непримітного робітника, життя якого монотонно проходить на цій остогидлій йому роботі. Окрім неї, практично нічого: ні особистого життя, ні якогось хобі, жодних розваг.

Читайте також: Як писав Рей Бредбері: про себе, оптимістично, по тисячу слів на день

Хоча умовно одне хобі можна визначити – це читання випадково не знищених сторінок книг, які не віддані на поталу машинам. Двадцятихвилинне читання вголос удосвіта дорогою до місця роботи у поїзді. Експрес, до слова, відправляється о 6:27, від чого й назва оригіналу «Le Liseur du 6h27». Хобі умовне, бо це радше потреба героя – відчуття необхідності вирвати із небуття те, що в нього ще не встигло потрапити. Принаймні, так може собі потрактувати це читач.

Однією з розваг умовно можна назвати пошук книг, виготовлених із тієї вторсировини. Навіщо й кому це потрібно – питання залишаю відкритим для потенційних читачів роману. Лише зазначу, що ідея не була б такою смішною, якби не була б такою сумною. Класика чорного гумору тобто.

Щодо особистого життя, то воно видається оригінальним, хоча й примарним, а може, навіть дещо романтичним. І початок народжується також через сторінки текстів – вже не випадково вирваних із лап машини, а випадково знайдених.

Сюжет добре продуманий, і на підході до певних розв’язок читач може повністю здогадуватися про їхнє завершення. Проте від цього інтрига не зникає, а навпаки, свідчить про тактовність автора, коли слід підняти завісу таємниці. Хоча така траєкторія розвитку сюжету й мала б завершитися доволі оригінально, але ж ні… Тут очевидний хепі-ендівський фінал. А можливо, я помиляюся, і це насправді те, на що очікує читач, котрий втомився від сірості, страждань, пошуків та суцільних нещасть практично усіх героїв.

.

Автор грається з паралелями всіляких побутових чи поведінкових дрібниць персонажів. У деяких героїв четвер є днем особистих ритуалів
.

Магія чи радше банальна естетика чисел.

Читання випадкових сторінок, александрійських віршів (в Еріка-Еммануеля Шмітта теж один із героїв полюбляє читати александрійські вірші), щоденникових нотаток – всі ці тексти в тексті становлять значну частину роману. Самі по собі вони випадкові й нічим не об’єднані, але вони важливі або для читця/героя, або для слухача/інших героїв. І в цьому їхня важливість. А може, навіть і місія.

Одна із героїнь роману працює прибиральницею в туалетах торговельного центру. А туалет є місцем, де жоден статус, фінансове та зрештою будь-яке становище людини не допоможуть перед загрозою природних потреб зі всіма їхніми труднощами. Може, комусь епізоди із цього місця почнуть здаватися непривабливими чи занадто реалістичними, але вони наштовхують на певні роздуми про людську природу, про людину в суспільстві.

Читайте також: Карпа: Люди самі настільки круті, що мені немає сенсу щось про них вигадувати

І ще одна важлива деталь. Навіть не деталь, а спільна риса усіх героїв – їхня самотність. Бос і колеги з роботи, жінка-прибиральниця, безногий друг, ба навіть цілий будинок людей похилого віку. І, звісно, на вершині – головний герой, який не лише самотній, а й інтроверт. І класика жанру – вірний друг-слухач удома – його золота рибка (тут знову виникають асоціації із «Босероном» Шмітта). Така спільність може дещо непривабливо звучати для тих, хто прийшов почитати чогось веселенького та динамічного. Тож є підозра, що роман здобуде прихильність радше таких же інтровертів, в ідеалі – ще й самотніх. Але ще більшою є підозра, що роман сподобається поціновувачам романтики, бо історія таки романтична. Порівняння роману із фільмом «Амелі» (до якого додумалася не я, а видавці російського перекладу – див. їхній варіант обкладинки) можуть багато чого розповісти про потенційну аудиторію.

Українська адаптація роману непогана, із певними заувагами: чи то до перекладача, а чи до літредактора з коректором як останньої інстанції. Зокрема, це стосується кількох русизмів та інших «цікавих» фраз: «бороду, яка щетинилася на щоках», «злива, що пролилася уночі», «не чекаючи вирушання потяга», «таке чтиво лущить мене по естрогенах», «аж поки його не ковтає стеля», «скрутив голову зливу води», «біля тумбочки брязнулася нічна лампа», «метнути бандерилью», «спеціально зголоджена до хлопців».

Читайте також: Книжкові обкладинки Чіпа Кідда, або Як не боятися нищити шаблони

Загалом же видавництво «Віват» видало чудову книжку сучасного французького автора, за що їм честь і хвала. До речі, цікаво переглядати обкладинки цієї книжки, виданої різними мовами – усі доволі різні та оригінальні. Українська, очевидно, надихнулася польською.

Отож кому варто прочитати цю книгу?

• у потягу чи навіть в туалеті
• поціновувачам романтичних історій
• любителям читати вголос
• фанатам александрійського вірша.

• з надто серйозними очікуваннями
• якщо ви не емпатик
• якщо ви не поважаєте солодких хепі-ендів.

Чільне фото: Galka.if.ua