Новини

14 листопада у київській кав’ярні, де презентувала свою збірку оповідань «Історії моїх жінок» Ірена Карпа, яблуку ніде було впасти – бажаючих ознайомитися з новим проектом Карпи виявилося більше, ніж очікували організатори. Як було заявлено спочатку, вхід на захід – платний, а кошти збиралися для доброї справи – допомоги хворій дівчині, прототипу однієї з героїнь збірки. Проте після презентації більшість відвідувачів за вхід не розрахувалась. Попри це розмова письменниці  (зустріч модерувала Ірина Cлавінська) була цікавою і, не дивуйтесь, гуманістичною.

Ми зібрали 10 найцікавіших цитат Карпи з презентації.

#1 «В «Історії моїх жінок», на відміну від решти моїх книг, мало що є почитати. Зараз ми живемо у вік короткої інформації: щоб не тягати з собою паперовий кірпіч, скачав собі на девайс одне оповідання – і прочитав. Ми виставили дуже демократичну ціну – 8 гривень за 4 оповідання, і все одно є ті, що кажуть: «От Карпа сука, бабло дере…»

#2 «Історії всі реальні, героєм може стати будь-хто – якщо ви жінка, або якщо зібралися міняти стать. Це – проект ліричний, на відміну від моїх останніх книжок, швидше, розважального характеру. І якщо ви пришлете мені свою історію – можете стати моїми героями. Я притримуюся думки, що люди самі по собі настільки круті, що мені немає сенсу щось вигадувати».

#3  «Щойно я багато годин їхала у машині, у якій увесь час горлало двоє дітей, одне хоче на руки, інше – роздягнулося і вимахує своїми трусами. І тобі робиться на фоні цього так жаль себе, а потім ти згадуєш, що це нічого у порівнянні з тим, як хтось захлинається власною кров’ю чи щось таке… Я нещодавно пережила серйозну хворобу. І після реабілітації мені довелося якось виступати у колі людей, які мене явно не люблять і видно, що чекають, коли ж я налажаю… І тут я собі думаю: «стоп, чувіха, ти ж недавно вийшла з наркозу, ти живеш, ти твориш, кожен із цих людей – твій потенційний друг».

#4 «Якби я не хворіла – я б не перестала думати, що життя – гівно. Ось я під час хвороби лежала у ліжку, і увесь час у вікно бачила перед собою дупу корови, і думала: Господи, усе життя – дупа корови, коли ж щось зміниться? Цікаво, що під час мого останнього приїзду корова повернулася до мене головою – це щось означає. «Історії моїх жінок» написано під час реабілітації, коли я отримала останнє китайське попередження від життя і зрозуміла, що не треба гнівити Бога і казати, що життя – гівно».

#5«Наприклад, з цією дівчинкою, «Сашею» з мого оповідання, для якої сьогодні збираємо гроші, ми списувались у фейсбуку. Я питала навіть усякі такі речі типу того, ким ти хотіла бути у дитинстві, на які гуртки ходила. Остання, заключна частина обговорювалася, до речі, у такій само львівській кав’ярні, перед тим, як вона мала їхати на першу хіміотерапію. Ми разом проглядали текст, і вона казала, наприклад: «ця частина палевна, забери, бо чувак себе упізнає…». Ще раз наголошую: я ненавиджу висмоктувати героїв із пальця, тому усі вони є справжніми».

#6 «У мене з вікна, наприклад, видно хату-«чешку», обкладену туалетною плиткою. І я дивлюсь на неї – і шукаю красу, у цих потрісканих стінах, у велосипеді, що стоїть на чиємусь балконі. Не треба жити і думати: ось, колись я напишу книжку, зроблю кльову фотку… Бачити красу у небі – легко, а от спробувати побачити її у чомусь такому потворному, як радянська архітектура – ось це мистецтво». «Життя складається з дрібниць – ними не треба нехтувати. Ось вареники вийшли – і слава Богу.

#7 «Іммануїл Кант, наприклад, за легендою усе життя ходив однією і тією ж вулицею – і це спонукало його до творчості. Ось я займаюся, що можу – я пишу, творю, бо більше нічого не вмію. Нє, ще вмію робити торт «Урод», а більше нічого не вмію».

#8 «Спочатку я планувала, що це буде така провокативна назва, щоб усі кричали: «Аааа, Карпа – лесбіянка!». Хоча я не проти, і якщо це справді приверне увагу до проблем ЛГБТ та до пропаганди проти них, яку ми маємо зараз – теж буде добре. Мої жінки – це просто мої жінки, люди яких я люблю. Деякі з них присутні тут зараз – так само, як і мої чоловіки. Це всі ті люди, яких такий мізантроп, як я, може любити. Я не відношуся до тих, які типу усіх люблять, розповідають, як усе навколо радісно, як я усіх люблю… я таких, якщо чесно, нєнавіжу! Але якщо я допоможу одній конкретній людині – життя було прожито недаремно. Вибачте за пафос».

#9 «Якщо написане мною зрезонує з кимось – то класно, значить, написано не дарма, якщо хтось порже – теж добре, сміх – це йога, прес покачає, кубики будуть… Я писала цей уривок, коли чекала на результат: доброякісною виявиться та річ, що у мене була, чи ні. Я вдячна хворобі, бо я тепер ціную життя: трапляється якась фігня, а я думаю, блін, зате я жива. Ви не уявляєте, як мені класно сьогодні усіх вас бачити! Вибачте за пафос, і за якісь банальні речі. Життя – коротке, треба насолоджуватись ним, про що ми часто забуваємо, а естетична насолода – одне з цього».

#10 «Хто читав «Добло і зло», вже знайомий з моєю героїнею Кропивою. Ми разом з нею з чотирьох років, і я завжди це використовую як аргумент для своїх дітей: «Уявляєш, у мене є подруга, з якою ми дружимо з чотирьох років, так що йди у дитсадок!» Зараз вона живе у Парижі, є до кого в гості з’їздити. Тож у наступному уривку будуть всілякі паризькі штуки».

P.S. «Історії моїх жінок» – інтерактивний проект, відкритий для обговорення читачами як з авторкою, так і між собою. Історії будуть доступні лише у електронному форматі – адже збірка впродовж усього проекті поповнюватиметься новими історіями. Почитати ексклюзивні уривки можна за посиланням, тоді ви можете вирішити купити книгу.