Book Art

Ілюстраторка Олена Дмитрієва (Коломієць) на прикладі власного студенського інтерактивного проекту артбуку «Українські народні казки» пояснює, як народна казка може стати релаксаційним та імпровізаційним процесом пізнання, а також ділиться з Читомо маленькими перемогами і розмірковує про читання, натхнення і майбунє.

Про артбук і любов до геометрії

Артбук – це щось неймовірне, це космос, що здатен захопити нашу свідомість на певний час, і залишитись у пам’яті назавжди. Це життя, що хочеться прожити знову і знову, особливі книжки, що розраховані на досить невелику аудиторію, та які змушують автора вкладати всю душу. Артбук – книга, якій потрібно говорити лише правду, як дитині: сьогодні ми їй щось розказуємо, а завтра вона вже буде розказувати світові, але у власній манері, в якій ми будемо лише відчувати.

Особисто для мене подібні книжки дають змогу говорити не лише змістом, дизайнерськими елементам, ілюстраціями, а й формою. Досить багато людей недооцінюють форму і її значення. Мій попередній артбук «Лабіринти пам’яті» – абсолютно чорний, на ньому немає жодної кольорової плями, але, не дивлячись на це, він здатний вразити. Для мене артбук – це те, чому я б хотіла присвятити більшу частину свого життя.

Мені завжди подобалась математика, що не зовсім типово вирізняло мене серед одногрупників у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на спеціальності «Графічний дизайн». Вже на першому курсі я виокремила для себе, що мене цікавить найбільше макетування, пакування, різного роду трансформери. Звісно, за роки навчання виконувала різні завдання, але в будь-який проект я вносила щось своє «геометричне», що вилилось у мій останній великий проект «Українські народні казки» .

Про казку як форму нестандартного мислення 

Коли я робила лише перші спроби в макетуванні, майже все одразу виходило. У більшості випадків несподівано для самої себе, що захоплювало все більше і більше. Я завжди стараюсь мислити формою, що й застосувала у проекті «Українські народні казки». Хотілося зробити щось добре, радісне, веселе. Більшість моїх робіт досить серйозні, вони формують сприйняття навколишнього світу, як-от попередній великий проект – дизайн та ілюстрування поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка. Твір за змістом досить складний емоційно, а сам процес роботи був досить напружений, хоч і приємний.

У випадку дитячих казок процес приносив легкість. За роботою я була весела й грайлива. Гуляючи надворі з собакою, збирала різне листя, траву, гілочки. У якийсь момент просто відсканувала хвіст своєї собаки, що врешті стало фактурою одного з персонажів.

Кожен рано чи пізно дорослішає і знову починає читати казки.

Казки я люблю з дитинства. Вони надихають мислити нестандартно. У народній творчості криється такий величезний багаж знань, що іноді дивуюсь, у якій легкій формі вони подаються дітям. Мій племінник мене надихнув зробити інтерактив до проекту «Українські народні казки», а не звичайні тексти з малюнками тваринок, що досить часто ми бачимо на книжкових полицях.

Українські казки вдало віддзеркалюють нашу ментальність, близькі за духом. Немає кардинальної різниці між вибором персонажів казок інших народів світу, сюжети там теж схожі. Навіщо брати чуже, якщо наше рідне нічим не гірше, а й навіть краще?

Читайте також: Дивак Мархоцький та його міні-держава – в артбуці Юлії Табенської

Проект як маленька перемога

Я мала на меті створити дизайнерський проект, що був би здатний скласти конкуренцію не лише на українському, а й на світовому ринку. Українські казки круті, але просто треба вміти їх правильно та красиво подати. Коли більшість людей бачили мій проект вперше, то спочатку ніхто не вірив, що це дійсно видання українських казок. Я вважаю це своєю маленькою перемогою.

Олена Коломієць під час захисту проекту

Цей проект – дипломна робота, куратором якої стала викладачка кафедри дизайну та співзасновинця клубу ілюстраторів Pictoric Олена Старанчук. Вона здатна не просто підтримати експеримент, а й допомогти у його проектуванні, нічого не нав’язуючи. Проект відображає взаємодію кожного елементу видання, воно продумане до найменших дрібниць.

Читайте також: 5 невиданих казок. Студентський самвидав

На перший погляд ми бачимо досить велику за площею, але маленьку за висотою підписану коробку зі звичайної бурої мікрогофри, що вміщує 10 чорно-білих наліпок з піктограмами тварин. У середині неї великий конверт того ж формату, що й основна коробка. Під ним за принципом пазлу розміщені 10 конвертів.

Всі конверти виконані зі звичайного крафту в тон коробки. Ніби нічого незвичайного, навіть дещо примітивно. Але це не помилковий вибір! При такій «сірій» обгортці набагато яскравішим виглядає внутрішній зміст, є відокремленість обгортки та книги, розуміння того, що у простоті криється краса. Проектування цього видання зайняло набагато більше часу, ніж саме виконання, продумувалися усі можливі дрібниці.

На коробці – 10 наліпок із стилізованими тваринами. Зауважу, що знаки розроблялися спеціально до цього проекту. У виданні 10 казок і 10 основних персонажів, що зустрічаються циклічно: якщо перша казка про лисичку і їжачка, то друга – про їжачка і зайця, третя вже про зайця… і остання про лисицю і журавля. Казки я обирала таким чином, щоб вони всі різнилися за своїми змістом та філософією.

На задній стороні великого конверту є піктограми тварин з їхніми назвами, адже потрібно враховувати той факт, що кожна людина мислить і бачить по-своєму, тому вважаю доречним давати певні інструкції, для полегшення сприйняття роботи. У конверті розкладено 10 аркушів-казок формату 280х400 мм та аркуш з наліпками. З одного боку листа – назва казки акцидентним шрифтом, що був зроблений спеціально для цього проекту (картопляні відбитки).

З іншого ж боку – інтерактивний текст. Весь проект націлений на спільну роботу-гру дитини з батьками. У верхньому лівому кутку є піктограми головних героїв певного кольору, а у самому тексті частина назв героїв замінена на квадратики, виконані пунктиром відповідного кольору. Під час читання дитині потрібно буде вклеювати зображення відповідної тваринки. А хто ж не любить наліпки?

Сам текст також не зовсім звичайний. Чим агресивніший герой, тим більшим шрифтом написані його репліки, і, відповідно, чим менший та більш добрий герой, тим менші за розміром його слова (але не менші, ніж дозволено в книжках для дітей даної вікової категорії!). Мораль виділена окремим кольором. Ідея казок на окремих аркушах невипадкова: кожен аркуш по черзі можна кріпити біля робочого місця дитини, що сприяє бажанню вчитися читати.

Усі казки виконані у одному стилі. Під конвертом з казками, як вже згадувалося, є 10 конвертів з артбуками. Усі вони мають однакову конструкцію та пропорцію. На лицевій стороні – піктограми з тваринами, щоб легко орієнтуватися, де розміщена конкретна казка (розшифровка піктограм на тильній стороні великого конверта). На звороті ж конверта є спеціальна інструкція до кожного артбука, щоб книжка не стала головоломкою.

Читайте також: Студпроекти-2015: Кіплінг у деревориті, розмальовка, музична збірка та рання дитяча спеціалізація

Під час розробки конструкцій артбуків я багато разів перечитувала кожну казку і вже після тривалого обдумування робила конструкцію, яка б відповідала змісту та підкреслювала його. Так, наприклад, у казці «Мишача рада», коли книжечка закрита, то ми бачимо паттерн з мишей, а коли відкриваємо, то ці миші вже не просто собі гуляють, а розбігаються у різні боки від страшнючого кота…

У процесі роботи я дуже багато все обмірковувала. До того, як сісти за виконання, майже все вже було готово у моїй голові. Я неодноразово зверталася до різноманітних книжок з психології та педагогіки. Вивчала вплив української казки на виховання та свідомість. Ніякий герой не здатен так навчити дитину, як тварини. Діти дуже гарно сприймають рівних собі, тварин у певній мірі вони бачать рівними. А тварини, які ще й розмовляють, мають однаковий з нами побут, навчають основних життєвих принципів – це ж взагалі фантастика! Наші предки були неймовірними педагогами.

Про читання, натхнення і майбутнє

Весь проект націлений на спільну роботу з батьками. Коли дитина маленька, то їй можна дати книжечку, щоб розвивати дрібну моторику рук. У цей же час хтось з дорослих має читати казку, а в дитини буде розвиватись уявлення. Образи героїв створювались таким чином, щоб вони були зрозумілі саме дітям, а композиції розворотів залишають місце для фантазії, для внутрішнього роздуму, для власного можливого розвитку подій. Графіка у виданні виконана у такому стилі, щоб дитина прагнула зробити щось схоже і розуміла, що це насправді можливо.

Над тиражуванням задумалася уже після того, як проект був завершений, оскільки багато знайомих цікавляться, де можна було б придбати. Так як видання подарункове, то й собівартість у нього немаленька, а хочеться зробити його більш доступним. Зараз обмірковую шляхи розповсюдження своєї роботи на українському ринку.

Читайте також: Книжкові та майже книжкові переможці Ukrainian Design

Постійного місця роботи, на жаль, зараз у мене немає. Частіше всього – це підлога у спальні, щоб не забруднити все довкола себе, або ж стіл на кухні. Постійно кочую з місця на місце, але це тимчасові незручності. Звісно ж, як і більшість творчих людей, мрію про свою майстерню, в якій було б затишно та все під рукою. Вважаю, що власний дім – це не найкраще місце для роботи, адже коли є сім’я, потрібно хоча б частково розмежовувати територію. Так легше працюється.

Мені подобається подорожувати та бачити нові місця. Хотілося б знайти затишний маленький будиночок у горах для роботи над окремими, особливо цінними та важкими проектами.

Важко сказати однозначно про якийсь проект, що він невдалий, адже кожна робота – це досвід. Для мене існують важкі проекти з безліччю правок і є ті, що приносять задоволення.

Якщо у мене з’являється вільна хвилинка, я читаю. Це книжки за спеціальністю, художня література, наукова – психологія, педагогіка. Після прочитання часто прослідковую за собою, що мимоволі продовжую жити книжкою певний час, так само, як живу проектами. Кожна книжка змушує задуматися. З авторів подобається Габрієль Гарсія Маркес, Еріх Марія Ремарк, Ернест Хемінгуей, Чінгіз Айтматов. З моєю любов’ю до літератури тяжко виділити когось одного, але перша книжка, що змусила мене малювати – це «Сто років самотності» Габрієля Гарсіа Маркеса. Мабуть просто неможливо розібратися в цій книжці без інфографічних схем (сміється – Читомо).

В музиці люблю живі інструменти. Особливої пісні немає, є просто композиції, що підходять до певного проекту, і доки я над ним працюю, слухаю декілька пісень знову і знову. А з новою роботою приходять інші пісні.