Інтерв’ю

Поки українські нардепи ініціюють заборону ввезення в Україну російських книжок, ініціативні українці підходять до проблем книжкового ринку з іншого боку — беруться за видання українською сучасної іноземної класики, без якої обізнаному читачеві не обійтися. Так нещодавно платформа краудпаблішингу Komubook видала 5 книг відомих іноземних авторів, на черзі — ще 5 нових. Читомо розпитало у засновника проекту Павла Шведа про перші успіхи платформи, поговорило про проблеми українського книговидання і з’ясувало, чи готові українці інвестувати власні кошти у якісні переклади світової класики. 

— Зважаючи на Ваші зацікавлення — давніші дописи у «Критику», «Дзеркало тижня»; платформу обміну книг «Сампродав» — Вас просто дістало, що в Україні не поспішають видавати цілого пласту важливих видань? Бо як інакше можна наважитися на створення власного видавництва у період кризи?..

— Слово «дістало», напевно, не зовсім точно описує моє сприйняття стану українського книговидання, бо воно десь передбачає, що хтось, інші видавці, зобов’язані видати ту чи іншу книжку. До створення проекту мене спонукало швидше певне задавнене читацьке розчарування. Я належу до людей, які багато читають — переважно, зізнаюсь, не українською.

Але мені завжди хотілося побачити певні книжки саме в українському перекладі. Я вважав і досі вважаю, що це важливо не лише для мене як читача, але й для повноцінного розвитку української культури загалом. Бо це важливі, підставові тексти і автори, без яких неможлива повноцінна історія світової літератури і культури останніх ста років.

Поки ми їх не матимемо, нам буде важко сказати, що ми йдемо на рівні і в ногу з часом. А криза… Ну що ж, коли я задумував проект, ніякої кризи ще не було, чи, вірніше, вона тільки заварювалась, а потім вже не хотілося відмовлятися від своїх задумів.

— Перш ніж вибрати книги для перекладів, Ви вивчали аудиторію, робили мінімальне опитування? Чи покладалися виключно на свій смак та інтуїцію?

— Зізнаюсь, що покладався виключно на своє власне розуміння того, що важливе і актуальне. Власне таке дослідження було б дуже важко або й неможливо провести. Все-таки наш проект орієнтується не на масовий смак і ринковий попит, а саме на загальнокультурну важливість. Допомогло, звісно, те, що я вже багато років дуже тісно живу з книжками, ще від університетських часів, де вивчав, зокрема, зарубіжну літературу і писав магістерську роботу про «Улісса» Джойса.

— Коли Ви вперше познайомилися із літературою бітників? Чим, на Вашу думку, вона є проривною?

— Мені здається, є певне хибне уявлення про те, що Komubook видає переважно тексти бітників. Якщо говорити конкретно про нашу першу п’ятірку, то власне бітник, у вузькому значенні цього слова, там всього один — це Вільям Берроуз. Та й той потрапив туди доволі «випадково». Я про це вже десь, здається, розповідав. Коли ми познайомились із Гєником Бєляковим і домовились працювати над проектом разом, виявилось, що він вже переклав «Голий ланч» Берроуза, так би мовити, «в шухляду».

Я вирішив, що така робота — а це добрі три сотні сторінок дуже складного для перекладу тексту — не повинна бути марною, і вирішив включити цього автора у перші 5 книжок, які ми задумали. У процесі спілкування правовласники запропонували нам, окрім «Голого ланчу», видати також «Наркоту». І ми погодилися. Мої слова, звісно, не означають, що Берроуза видавати було не варто, але якщо Ви запитаєте, чи належить він до моїх улюблених авторів, то мушу зізнатись, що ні. Хоча вважаю його цікавим і, передусім, важливим автором.

мені завжди хотілося побачити певні книжки саме в українському перекладі. Я вважав і досі вважаю, що це важливо не лише для мене як читача, але й для повноцінного розвитку української культури загалом. Бо це важливі, підставові тексти і автори, без яких неможлива повноцінна історія світової літератури і культури останніх ста років.

Мені завжди хотілося побачити певні книжки саме в українському перекладі. Я вважав і досі вважаю, що це важливо не лише для мене як читача, але й для повноцінного розвитку української культури загалом.

Оскільки це важливі, підставові тексти і автори, без яких неможлива повноцінна історія світової літератури і культури останніх ста років.

 Читайте також: Тест на якість: 5 свіжих перекладів

Чим бітники були проривні? Мені здається, що, в першу чергу, своїм неповторним голосом, який запровадив у літературу «нову відвертість», якої марно було шукати у творчості їх попередників. По суті, це переважно автобіографічні, «сповідальні» тексти, які змогли вловити напругу та драму буденності, з якої і складається, переважно, наше життя. Нічого не прикрашаючи і не відвертаючись від жодних тем, якими б болючими чи морально амбівалентними вони не були. Тобто, для мене, вони, у першу чергу — «поети життя», які не прикрашають і не вигадують, а розповідають так, як це «було насправді». Хоча, звісно, це все-таки художні тексти, тому не варто сприймати їх абсолютно буквально.

— Хто були бітники для Вас? І чи є якісь схожі настрої в українській постмодерній літературі?

— Власне, не можу сказати, що я експерт з бітників. З усього масиву текстів та імен, я перечитав не так вже й багато. Деякі романи Керуака, більшість з написаного Буковскі (якщо ми зараховуємо його до бітників), трохи Берроуза (вже після початку роботи над проектом), трохи «шотландського бітника» Александра Троккі, один роман якого я навіть переклав, можливо, він з’явиться з часом на Komubook, кілька речей «запізнілого бітника» Річарда Бротігана. З поезії читав тільки знаменитий «Крик» Ґінзберга.

Для мене це просто цікаві книжки, які читаєш із захопленням. В українській літературі найближчим до бітників за звучанням є Сергій Жадан, хоча, можливо, він і не погодиться з таким твердженням. Десь у цьому ключі намагався писати і Ульяненко, але, на мою думку, так і не зміг подолати «важкість» власного стилю, яка бітникам загалом не притаманна.

— Вам закидали пропагування наркоти якісь моральні лідери, правда ж? А якщо відверто, Вам особисто знайома ця тема в реальному житті чи тільки у книжках?

— Не можу сказати, що хтось нам щось закидав. Але були люди, яким не подобалася підбірка текстів, яку ми пропонували видати, саме через присутність у кількох книжках теми наркотиків. На мою думку, це доволі недалекоглядний погляд, бо насправді романи Берроуза, Томпсона і Діка є дуже відмінними за своєю тональністю і звучанням. Але, щоб це побачити, потрібно подивитися трохи глибше, чи, принаймні, прочитати ці книжки.

На щастя, ні мені особисто, ні моїх близьким чи друзям не доводилося стикатися з проблемою наркотиків. Більш того, раз ми вже про це говоримо, скажу відверто, що я не лише не пропагую наркотики, але й закликаю всіх по змозі від них утриматися.

Будь-яка залежність робить нас слабшими, особливо, якщо це залежність ну зовсім вже не обов’язкова. Втім, мушу сказати, що наркотики бувають різними, і, скажімо, між марихуаною та героїном різниця у негативних наслідках приблизно така ж сама, як між легкою застудою і вірусом Еббола. Це також треба розуміти, а не просто запихати все в одну шухляду, як у нас часто робиться.

Якби курс долара сьогодні був 8, то наші книжки коштували б у магазинах по 50-60 грн і, підозрюю, розходились би активніше. Але реалії інші, і вони, на жаль, найближчим часом не зміняться.

 Читайте також: 7 найуспішніших книжкових проектів Kickstarter’у

— Повернімося до проекту.  Ось вийшло 5 перших книг, які були підтримані читачами лише на 10-20%. Довелося докладати власні кошти? Продали машину чи знайшли спонсора?

— Машину не продавав, спонсора також не шукав, бо хотів повністю контролювати проект. Так, довелося вкласти свої власні заощадження, але я — оптиміст і вірю, що гроші повернуться.

— Скільки читачів наразі взяло участь у проекті? Переважно підтримували видання однієї чи кількох книжок? Яку максимальну суму перераховували на одну книжку?

— Загалом у проекті взяло участь близько 500 людей (це якщо говорити про тих, хто підтримав хоч одну книжку). Користувачі поділилися десь на 4 групи. Ті, що підтримали тільке одне певне видання; ті, що підтримати більш «контркультурні» тексти; ті, що віддали перевагу більш традиційним Конраду і Вулф; та ті, що підтримали всі видання — напевно тому, що хотіли допомогти проекту загалом.

Точну статистику я не підбивав, тому не можу виразити це в цифрах. Максимально, здається, підтримували по 5 примірників певної книжки (сума внеску за примірник у нас фіксована, тому більше заплатити немає можливості).

— Чула, що кожен переклад Ви особисто прочитали 5 разів. Задоволені результатом роботи?

— По 5 разів, це, напевно, занадто, але десь по 2-3 рази перечитував. Найретельніше читання, звісно, відбувалося першого разу, коли переклад «приходив» від перекладача. Інші — це швидше допилювання якихось нюансів. Перекладами загалом задоволений, в першу чергу тому, що поки чув майже виключно хороші відгуки від читачів.

— Є така думка, що в Україні немає достатньо професійних перекладачів – особливо з екзотичних мов. Чи це так? А яка ситуація з редакторами?

— Про екзотичні мови сказати не беруся, бо ми все-таки перекладали поки тільки з англійської. Я дуже задоволений роботою і з Гєником Бєляковим, і з Тарасом Бойком. Дуже суттєва перевага роботи з першокласними перекладачами в тому, що на етапі редагування виникає набагато менше проблем.

У моїй практиці був навіть такий епізод, коли ми досить довго працювали над одним перекладом з певним молодим перекладачем, навіть закінчили переклад, але в результаті я вирішив відмовитися від нього і перекласти роман ще раз. І зовсім про це не шкодую. Для мене важливо, щоб принаймні я був задоволений якістю перекладу.

Щодо редакторів, то над редагуванням ми працювали у своєрідній зв’язці. Я виступав «перекладачем-редактором», тобто вичитував переклади на точність і так далі, а після мене його вже читав «український редактор», який причісував мову, де це було потрібно, і правильно розставляв розділові знаки.

Хоча наші «українські редактори» також володіють англійською достатньою мірою, щоб при необхідності заглянути в оригінал. Потім це все ще вичитував коректор. Відповідно, над кожним текстом працювало 3 людини, окрім самого перекладача. По редагуванню ми поки працювали з трьома чудовими дівчатами: Оксаною Торчило, Євою Рудою (це псевдонім, але саме так вона захотіла) і Аллою Костовською. І я дуже вдячний їм за їхню роботу.

Читайте також: Письменники-перекладачі про подвійне життя тексту

— Багато видавців кажуть, що не так складно зробити книжку, як її продати. Ви зараз активно налагоджуєте систему розповсюдження. Які успіхи?

— Книжки продаються, може, не так активно, як нам цього хотілося б, але тут є об’єктивна причина. Оскільки це — перекладні видання, то їхня вартість великою мірою залежить від коливань курсу. Це, в першу чергу, вартість прав. Але не тільки. І перекладачі, і навіть дизайнери, як правило, прив’язують вартість своєї роботи до курсу долара. Відтак книжки вийшли доволі дорогими.

Якби курс долара сьогодні був 8, то наші книжки коштували б у магазинах по 50-60 грн і, підозрюю, розходились би активніше. Але реалії інші, і вони, на жаль, найближчим часом не зміняться.

— Плануєте видавати книжки в електронному варіанті? Або, принаймні, виставляти на продаж електронні версії тих, які видаєте у паперовому форматі?

— Є така ідея, але швидше не на найближче майбутнє. Адже це вимагає затрати додаткових часу та ресурсів, яких зараз і так не дуже багато, при досить непевному кінцевому результаті. Є в мене така підозра, що український читач поки не готовий платити за електронні книжки, принаймні, платити масово і реальну ціну. Бо, по правді, ціна електронної книжки — це теперішня ціна книжки мінус вартість друку.

Скажіть: хто сьогодні буде готовий заплатити за електронну книжку 100 грн, якщо ту саму книжку цілком без проблем можна скачати безкоштовно на ex.ua чи схожих ресурсах? А від цього ніяк не захистишся.

— Побутує думка, що проза для дорослих не має бути ілюстративною. Але у світі зараз тренд на ілюстровані книги для дорослих. Не думали у цьому напрямку?

— Поки ні. Від початку мені хотілося, щоб наші видання були просто добре виданими книжками. Не художніми альбомами, які хочеться листати заради картинок, а саме книжками, які приємно тримати в руках і головне — читати. Але, можливо, у майбутньому ми щось таке зробимо, якщо книжка цього вимагатиме.

— Чи не плануєте видавати книги окремими серіями?

— Усі наші книжки — це, по суті серія, серія Komubook або назвіть їх серією «сучасної класики». Також плануємо деякий нон-фікшн, і він теж має шанс із часом вирости у серію. Але безпосередньої мети видавати щось серіями просто заради серій у нас немає.

— Багато хто з видавців скептично поставився до Вашого проекту – мовляв, нічого не вийде, амбітні цілі за короткий час. Звідки ця недовіра? Конкуренція?

— Мені важко сказати. Я нова людина в цьому середовищі. З того, що бачу і чую, розумію, що серед певної частини українських видавців панує, на жаль, своєрідна нездорова атмосфера. Не знаю, чи вона зумовлена заздрістю, чи конкуренцією, чи ще чимось. Чомусь деякі люди не вважають хамством безпідставно звинувачувати інших у чомусь або задавати свої запитання так, що вони звучать як обвинувачення. І я говорю не лише про видавців, а й загалом про наше навкололітературне середовище.

Читайте також: Український ринок перекладів: вхід за запрошеннями

Наприклад, не встигли ми запуститись, як нас одразу звинуватили в тому, що ми порушуємо права правовласників, що недбало ставимося до перекладів, до оформлення, не поважаємо людей, з якими працюємо (редакторів) і т. д. При чому, ці люди абсолютно не знали, які у нас домовленості з правовласниками чи відносини з нашими редакторами (які насправді завжди були дуже дружніми). І коли ми викладали зразки перекладів, чомусь ніхто так і не зібрався покритикувати нас на ділі, а не абстрактно.

Але, з іншого боку, є й нормальні люди, і їх, напевно, більшість. Просто вони не такі галасливі і привертають до себе менше уваги. З багатьма я вже встиг познайомитися, і дуже цьому радий. Думаю, ми своїми діями довели, що здатні зробити те, за що взялись і що обіцяли тим людям, які повірили проекту. Далі час покаже.

— Наразі у вас пауза — на сайті немає активних проектів. Чому так? Як оцінюєте майбутнє проекту? Чи готові українці масово підтримувати гривнею вітчизняне книговидання?

— Пауза пов’язана з тим, що останні кілька місяців ми посилено працювали над нашою першою п’ятіркою. Її потрібно було якісно видати і розіслати всім учасникам. Але заразом ми готували і нові видання, збір коштів на які розпочнеться буквально за кілька днів. Там буде багато цікавого. Зокрема, перше українське книжкове видання Маркіза де Сада, знаменитий роман Дуґласа Коупленда «Покоління Х», ще одна книжка Філіпа Діка та й інші, не менш цікаві видання.

Думаю, ця друга хвиля покаже, чи готові українці підтримувати проект. Я щиро сподіваюся, що цього разу видання отримають більшу підтримку, аніж наша перша п’ятірка, і вірю, що за якийсь час ми зможемо дійти до того рівня, коли необхідна сума буде збиратися за місяць або й тижні. І, відповідно, чекати на свою книжку потрібно буде набагато менше.

Адже все-таки йдеться не про таку вже й велику кількість людей — всього про тисячу осіб 45-мільйонної країни. Якщо якась замудра штучка інколи збирає на Kickstarter мільйони доларів за кілька днів, то я не бачу причини, чому хороша книжка не може зібрати кілька десятків тисяч гривень. Звісно, ми — не Штати, але й суми зовсім інші. Я вірю, що нам це під силу.

Фото Нати Коваль