Література на літо

Цього тижня редакція Читомо прочитала дебютний роман Мирослава Лаюка, текст про вікторіанську епоху з іронією Джона Фаулза і дитячу притчу-казку із зовсім недитячими роздумами головного героя Клайва Баркера. Словом, тиждень не пройшов намарне. 

Олег Коцарев

Мирослав Лаюк. Баборня. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 304 с. 

Черговий український поет вирішив спробувати свої сили ще й у прозі. Мирослав Лаюк написав роман «Баборня». Його сюжетна лінія в’ється некрутими поворотами життєвої долі провінційної радянської та пострадянської вчительки, і на цьому начебто бідному ґрунті розгортається цікава естетична гра: з численними алюзіями, з розмаїтою метафорикою, з гротеском, із «побиттям стереотипів».

Досить сказати, що, наприклад, один розділ роману складається з опису відеокліпів Софії Ротару, в іншому вгадується пародія на «Товариство мертвих поетів», а ще в одному штрихами високого абсурду змальовується легенда про явлення Богородиці на олені радянським школярам.

«Якщо задумуватися про те, що ходиш по кістках, то доведеться стояти на місці. Ґрунт є сукупністю людей, які вмерли. І коли зрозумієш, що стоїш так само на могилі, а зависнути в повітрі не вийде, то доведеться жити з відчуттям, що все твоє існування – святотатство»

Інна Левченко

Джон Фаулз. Жінка французького лейтенанта [електронна версія]

У моїх особистих асоціаціях листопад завжди одягає маску постмодернізму. Цього разу руки потягнулися до «Вежи із чорного дерева», але зупинилися біля «Жінки французького лейтенанта». Дехто перекладає як «Коханка французького лейтенанта». Перш за все цікава постать самого автора – Джона Фаулза. У його біографії можна віднайти згадки і про навчання в Оксфордському університеті, і про намагання зробити кар’єру військового. Заробляти виключно письменницькою працею став після того, як почав отримувати гроші за екранізації.

Тепер щодо самого твору. Хоча Фаулз видав книгу в не такому вже і далекому 1969 році, але оповідає про вікторіанську епоху. З деякою ноткою іронії можна зустріти описи звичок суспільства того часу, і коли він знайомить нас із Сарою, Чарльзом та Ернестіною, чесно зізнається, що його герої живуть власним життям. Треба бути готовим придумати кінець або ж обрати той, який подобається більше.

«Слова людини схожі на муаровий шовк: все залежить від того, як їх розглядати»

Гарний текст для дискусії і для роздумів. І за класикою жанру після книги (досить великих об’ємів) можна переглянути фільм. А Меріл Стріп та Джеремі Айронс додадуть атмосфери.

Ната Коваль

Клайв Баркер. Викрадач вічності / переклад з англ. С. Крикуна. ?

Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. ? 200 с.

Отак завжди і починаються пригоди, – коли дитині стає нудно. Тоді хлопчики й дівчатка вирушають у мандри, і це найперший їхній крок до дорослішання, бо вони покидають затишний теплий дім у пошуках незвіданого.

Дитяча притча-казка розпочинається зовсім недитячими роздумами головного героя, що ж станеться після того, коли його з’їв звір Лютий. А далі оповідь різко набирає обертів, надто тоді, коли винуватець пригод сам приходить до тебе в кімнату. Як тут не спокуситися? Але десятирічний Гарві Свік – хлопчик не простий, і якщо спочатку він потрапляє як короп на гачок, то поводитися починає, наче справжнісінька щука: рве волосінь, ламає вудилище, дірявить сачок, випускаючи інший улов рибалки. Та, попри веселощі й смаколики, хлопчик починає підозрювати, що не все так чудово у Домі свят, і намагається спланувати спробу втечі.

Баркер чудово сплітає усі ниточки розповіді, прикрашаючи її чималою кількістю похмурих, навіть дещо огидних подробиць. Наприклад, перебуваючи в Домі свят, Гарві вперше побачив смерть (коли котик Ключик ошпарився окропом), дізнався, що таке розрада і що таке зрада друга, а також про те, що до усього потрібно докладати власних зусиль.

Знаний за елементами сексу, насильства й гомосексуалізму у своїх фентезі-хорорних романах, Клайв Баркер забуває властиву йому дорослу експресію і застосовує свої таланти, аби написати «байку для людей будь-якого віку». А оскільки це байка, то вона має свою мораль, що вписується у сучасний контекст. Книжка про те, що треба пробачати, не бути байдужим, не миритися з обставинами, що склалися і цінувати час, проведений із близькими. А ще – бути дуже обережним із власними бажаннями, адже вони раптово можуть справдитися.

Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що на початку вересня. 

І звісно, у серпні ми теж читали.

Так-так, і 11 – 15 липня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і в червні.

Чільне зображення – ілюстрація Ben Vaquero / dribbble.com