Book Art

Німецькомовний комікс не має безперервної традиції. 90% коміксів в Німеччині — імпортний товар. Рідко хто з німецьких художників, які малюють комікси, може заробляти на життя своїм мистецтвом. Але у німецькомовного коміксу — досить глибоке коріння. З того моменту, як розвиток друкарської техніки призвів до масового поширення друкованої продукції, у Німеччині набули широкого поширення історії в картинках. Про німецький комікс на Kyiv Comic Com розповіла Юлія Sinyagur, режисер, куратор кінопроектів у PhotoCULT та небайдужа до коміксів людина, завдяки підтримці Goethe-Institut.

Читайте репортаж із Kyiv Comic Com 

Два перші коміксисти

Найпершим німецьким коміксистом був Вільгельм Буш (Wilhelm Busch), який ще у ХІХ ст. створив свою серію коміксів про Макса і Моріца («Max und Moritz»). Вільгельм Буш заклав основу не лиш німецького коміксу, але й у принципі коміксу як жанру. Люди, що досліджують комікси, порівнюють Буша з, наприклад, Вінзором МакКеєм (Winsor McCay) та іншими., який теж був піонером у створенні малюнків з підписами, дитячих малюнків або карикатур, які потім розвинулися у жанр коміксу.

Читайте також: Три випадки з історії андеграундного коміксу

Наступним був Еріх Осер (Erich Ohser), або e. o. plauen, він творив свою найвідомішу серію «Vater und Sohn» («Батько та син») і працював над нею у 1934-1937 роках. Ця серія розповідає про стосунки батька та сина, і хоча у ній не було нічого аж такого, вона була заборонена нацистами, сам Осер був розкритикований, тому й узяв собі псевдонім за місцем народження. Але цей комікс був популярним, бо у 2003 році навіть була видана серія марок, присвячена йому.

Страх Рейстагу перед коміксистами

У період Веймарської республіки (1919-1933) був розквіт культури загалом і коміксмейкерства зокрема, яке було представлене більше газетними стріпами та газетною карикатурою. (Strip чи comic strip — у перекладі з англійської означає стрічка, комікси отримали таку назву саме тому, що були схожі на стрічку з 3-4 кадрів, збудованих у ряд,  зазвичай розташовані горизонтально, або квадратом). Але коли до влади прийшли фашисти, комікс був заборонений так само, як і в СРСР.

До комікса ставились, як до чогось смішного, карикатурного і тим більше буржуазно-штатського. Були цілі статті у серйозних нацистських журналах і періодичних виданнях, які мали дуже негативні відгуки про комікс і усіляко наражали на небезпеку його авторів. Навіть така рідна для нацистів ідея, як Супермен, не була прийнята в нацистській Німеччині, не було жодних передруків і ніяких контактів зі світом коміксів до падіння фашизму, тобто до 1945 року.

Гуру зі штатів

Німецький комікс почав розвиватися під впливом штатівських, марвеловських видань і це не випадково, бо якщо люди стикаються з новим видом діяльності, то потребують гуру, які на цьому добре знаються, аби наслідувати. Такими були комікси Матіаса Шультхайса (Mathias Schultheiss), дуже схожі на серйозні Марвеловські екшини. Ця людина творить і досі.

У той час існувало багато різноманітних технік, але у період від 50-х до 80-х слабко виражений німецький смак, хіба що якийсь потяг до фантастики чи загострення конфліктів.

Варто згадати дуже відому людину, що заснував журнал «Mosaik», це Ганс Хеген (Hannes Hegen). Перший номер вийшов у 1955 році, коли були придумані головні персонажі Діґ, Даґ і Діґедаґ (Dig, Dag und Digedag).  Цей журнал заклав підґрунтя для подальшого розвитку німецького коміксу. Чимось ці малюнки схожі зі звичайними радянськими карикатурами чи радянською мультиплікацією. Потім ці персонажі еволюціонували у трьох хлопчаків і серія «Mozaik» довгий час видавалася, і була прилистком не лише для цих головних героїв, а й ще деяких стріпів. Цей комікс був розрахований швидше на дитячу аудиторію, але видавався регулярно і мав успіх та резоанс.

Ще з того часу потрібно відмітити Рольфа Кауку (Rolf Kauka), який створив «Фікса і Фоксі» («Fix & Foxi»), — серію про двох лисенят. Це абсолютно дитячий комікс, він чимось нагадує діснеєвські, адже 70-ті роки ще наслідували традицію американської коміксової культури. Але ці комікси виходили не лише у Німеччині, а й за кордоном, наприклад, португальською.

Суто німецький стиль

Без подібних творчих спроб нічого б не вийшло, бо комікс мав якось еволюціонувати і якось жити. Тобто до кінця 70-х ми можемо говорити уже про якийсь суто німецький стиль, який найперше вилився у роботи Філя, або Філіпа Таґета (Fil — Philip T?gert), дуже відома серія про двох кабанів Діді і Штулє («Didi und Stulle») та ще кілька коміксових серій. Ось ці комікси вже те, що ми найчастіше уявляємо, говорячи про суто німецький комікс.

Вони з’явилися у Східній Німеччині й просякнуті доволі-таки грубим гумором, часто цей гумор варто позначати 16+. Але це справді німецький комікс. Написаний він не простою мовою, там багато сленгу і багато текстів, які треба читати і вникати. Комікс про Діді і Штулє почав виходити з 1997 року і досі виходить. Цю серію можна знайти у Goethe-бібліотеці.

Маленький засранець у підручниках із німецької мови

Наступний автор, на якого потрібно звернути увагу, це Вольтер Моерс (Walter Moers), що створив «Das kleine Arschloch» («Маленький засранець»). Дуже відомий комікс, багато хто, напевне, бачив мультфільм та інші штучки, які робилися за цим коміксом. Це теж досить грубий комікс, він настільки репрезентативний, що увійшов до всіляких підручників з німецької мови.

Він теж мав значний вплив на розвиток культури від карикатурної, грубуватої, простакуватої до більш осмисленої авторської серії, де карикатура саркастична розвивалася більше в авторську думку і певне філософствування. Досі є послідовники, які малюють фан-арти на «Маленького засранця» і ця коміксова мальовка досі живе у німецькому коміксі.

Похмурий німецький комікс

Повертаючись до серйозності концепту німецького коміксу не можна не згадати про Анке Фойхтенберґ (Anke Feuchtenberger). Її альбоми вражають своєю імпресіоністичною глибиною. Вона відома тим, що працювала з літературою Катрін де Фріс (Katrin de Vries) і була зачинателем істинно імпресіоністського авторського коміксу, імецького, дуже похмурого, віддаленого від гумористичного-сатиричного.

Часто її картинки не супроводжуються ніяким текстом. Вона також відома як художник плакатів, наприклад, для організації феміністок Німеччини. Треба сказати, що Анке і ще низка постатей, таких як Хольґер Фікельшерер (Holger Fickelscherer) і Хенінг Вагенбрет (Henning Wagenbreth) створили сильне угрупування «PGH Gl?hende Zukunft»  («Розжарене майбутнє»), яке у кінці 80-х взялося всерйоз за авторський комікс. Вони займалися самвидавом, кували молоді кадри, і в наслідок Анке перекочувала в Гамбург і там в одному з університетів вона досі викладає візуальні мистецтва, і багато з молодих авторів, у тому числі й Мавіл, є її учнями.

Стовпи академічної школи

Окремої уваги заслуговує Хенінг Вагенбрет (Henning Wagenbreth), ця людина почала творити разом з Анке, тим не менше, те, що він робить здається максимально актуальним і зараз. Він також відомий своїми плакатними роботами, але є дуже серйозний його комікс «Plastic Dog», що вийшов зовсім недавно. Якоюсь мірою він схожий з відомим американцем Крісом Веєром (Chris Ware), який намалював графічну новелу «Джиммі Коріґан ? найрозумніший хлопець на землі» («Jimmy Corrigan, the Smartest Kid on Earth»). Дуже схожа техніка розповіді.

Це така головоломка, яку потрібно розгадати. І це вже у чистому вигляді постмодерн. Вагенбрет почав із такого більш класичного концептуального підходу, і перейшов до відвертого яскравого психоделічного постмодерну. Тим не менше, він якийсь час готував молоді кадри. Але як майстер постмодерну він неперевершений.

Читайте конспекти лекцій FanSchool від Ростислава Семківа про титанів кіберпанку й похмуре майбутнє
та Галі Глодзь про еволюцію фентезі

По суті Анке, як і  Мартін Том Дік (Martin Tom Dieck), і Хенінг Вагенбрет (Henning Wagenbreth) — це три стовпи академічної школи німецького коміксу. Тобто ці люди отримали вищу освіту у візуальній культурі і зайнялися виключно коміксовим мистецтвом, і мали великий вплив на усіх коміксистів, що творили вже після падіння Берлінської стіни.

Автором, що стоїть на стику 80-х і далі 90-х, це середня генерація німецьких художників, є Райнхард Кляйст (Reinhard Kleist). З 2003 року він співпрацює з Тобіасом О. Майснером (Tobias O. Mei?ner) над серією коміксів Berlinoir. Його дуже відома серія присвячена Джонні Кешу (Johnny Cash), правда, не всім вона подобається, бо Кляйст творить у доволі таки суворій різкій графічній манері, практично ніяких напівтонів, усе дуже жорстко. Кляйст дуже вплинув на багатьох художників, у нього зберігається якийсь такий екшин доволі серйозний, але специфічний і по-особливому виразний.

Самвидав у Східній Німеччині

Потрібно відмітити, що комікс активніше розвивався у Східній Німеччині, як це не дивно. Аж до 1989 року більша частина справді цікавих робіт самвидавом чи якимись іншими обхідними шляхами виходила саме у Східній Німеччині. Як і в Радянському Союзі, у Східній Німеччині освіта у сфері візуального мистецтва часто була пов’язана з техніками типографії, лінографії, графіки, каліграфії, різних типографічних шрифтів, взагалі з книгами, плюс викладалася офортна техніка.

То у Західній Німеччині до того часу вже була прийнята капіталістична модель освіти, яка відсікла оці зайві прикладні техніки. І це призвело до того, що молоді автори уже від самого початку втратили широкий арсенал зображальних засобів.  Тому коли Берлінська стіна впала, стався досить цікавий процес — автори зі східної частини Німеччини отримали можливість фінансування від західних соратників, але противага була якраз у бік художньої думки східнонімецьких коміксистів.

Читайте також: Три історії про український комікс

Падіння Берлінської стіни

Безперечно, була певна кількість молодих людей, яка виросла по різні боки стіни, але вони так чи інакше взаємодіяли. Але падіння Берлінської стіни викликало переосмислення і в наслідок вилилось у декілька різних концептуальних підходів у молодих авторів.

Співавтори Петер Хофман (PM Hoffmann) і Бернд Лінднер (Bernd Lindner) створили «Herbst Der Entscheidung» («Вирішальна осінь»), це один із перших коміксів, який відреагував повномасштабно і повноцінно з серйозним підходом на падіння Берлінської стіни. Хофман – історик, він досі продовжує досліджувати історію. Він написав основу для цього графічного роману, дуже серйозну, дуже скрупульозно виписану, практично без драматургії, це майже підручник, що описує певну декаду до і відразу після падіння Берлінської стіни.

А Лінтнер намалював таку жорстку графічну серію, теж трохи у кляйстівській манері. Розповідається тут про те, як молоді люди збираються у протестні блоки ще до падіння стіни, як вони починають розвивати свою політичну активність, арешти серед молоді, акції протесту і до чого це призвело. Дуже багато посилань на серйозні документи і посилань до реальних історичних фігур зустрічаються у цьому коміксі.

Добрі комікси Мавіла

Зовсім інший концепт представляє Мавіл, Маркус Вітцель (Mawil, Markus Witzel), який побував в Україні в 2015 році і провів низку майстер-класів на Книжковому Арсеналі. Мавіл – один із найпопулярніших представників німецької комікс-сцени. Свій перший комікс він намалював у 8 років, а у 15-ть  надрукував на ксероксі перший альбом незадовго до того, як було зруйновано Берлінський мур.

Мавіл – дуже м’яка і добра людина, це видно з його коміксів, але тим не менше, він не цурається іронії та сатири, а найперше — самоіронії. Автор у своїх роботах використовує зовсім інший підхід — він розповідає про своє дитинство, юність, як він був молодим хлопцем, коли впала берлінська стіна. Він розповідає про, на перший погляд, зовсім банальні речі: про те, як вони малювали графіті, як вони «знімали» дівчат та ін.

Останній його комікс «Kinderland» («Країна дітей») у 2014 році отримав Приз Макса та Моріца (Max & Moritz Preis) у номінації «Найкращий німецькомовний комікс». Тим не менше, усі його роботи до недавнього часу носять якийсь елемент, що характеризує цю епоху, епоху хіпанських пошуків, коли потрібно було обходити владу, потрібно було чогось боятися і рамки недозволеного у державі були ширші ніж зараз.  Окрім створення книжок, Мавіл малює і для різноманітних журналів та газет, зокрема для Tagesspiegel в Берліні, і разом з тим викладає в Німецькій технічній школі мистецтв.

Також часто коміксисти використовують такі алегорії езопівські, криловські у зображенні головного персонажа, як, наприклад, «Der Superhaze» («Сурепзайчик»). Цей зайчик дуже схожий на Мавіла, який є його альтер-еґо і вустами цього альтер-еґо Мавіл може розповісти що завгодно, не боячись наслідків. Він часто жартує над собою.

І ще один приклад такого от серйозного підходу до переосмислення  є «Dr?ben!» («На протилежній стороні») Сімона Шварца (Simon Schwartz). Цей графічний роман вийшов у 2009 році, але в його основу лягли біографічні події з життя автора, коли він у малому віці разом зі своїми батьками тікав до Західної Німеччини незадовго до падіння стіни. Основним сюжетним нюансом є те, що всі навколо засуджують цих людей за їх втечу, хоча вони нічого поганого не зробили. Навіть людина, що випроваджує їх за стіну говорить, що зрадникам нема шляху назад. Хлопчик усе це чує, тому й потім відбуваються його пошуки себе, намагання зрозуміти, чи його батьки тоді зробили правильно.  Сюжет доволі заплутаний.

Комікс-культура

Варто згадати про премію Макса і Моріца (Max & Moritz Preis), яка існує в Німеччині, як окрема премія, котру присуджують раз у два роки. У комікс-культурі це досить серйозна премія, що присвячена коміксам Вільгельма Буша.

Саме існування індустрії коміксу в Німеччині для багатьох є спірним питанням. Але коміксовий ринок є. Також існує чимало Інтернет-видань, де публікують комікси. Інтернет-комікси як жанр досить поширені в Німеччині.

Існує велика кількість журналів, які займаються виданням коміксів. Це «Mosaik», «Gringo Comics», «Oh!», «Alfonz», «Ausgezeichnet!», «Comix» та ін., усі ці видавництва працюють з папером, і переважно з великими графічними новелами.

Це говорить про те, що комікс-індустрія живе. Окремий сектор займають комікс-видавництва, які перекуповують ліцензії у Марвела, – це Panini, Carlsen, Schreiber & Leser та інші. І вони видають не лише американський комікс на території Німеччини німецькою мовою, а й іспанською та ін.

Борис Філоненко: Комікси з національними героями зараз на часі

Є ще таке цікаве видавництво, як TOKYOPOP, яке займається перекладами манґи у Німеччині, але при цьому допомагає манґаці реалізувати себе. Манґа у Німеччині як була популярною ще у 80-х, так і надалі користується популярністю. Цікаво, що більша частина авторів, що малюють манґу в Німеччині, – це дівчата. Незрозуміло, чому так розвивається жанр. Із наймасштабніший видавництв варто відмітити Reprodukt, який базується у Берліні й підтверджує собою гіпотезу багатьох, що Східна Німеччина твердіше стоїть на ґрунті авторського коміксу, а отримавши економічну базу Заходу, змогла реалізовувати свої найсміливіші ідеї.

Світлини Нати Коваль та лекторки