Book Art

Є країна, що проголосила комікс одним з «дев’яти найважливіших мистецтв». Тут навіть відмовилися від американського слова «комікс» і воліють називати цей вид мистецтва «мальованими стрічками», скорочено — BD. «Столиці» європейського коміксу — Франція та Бельгія. В інших країнах теж малюють BD, але найбільші видавництва і найзнаменитіші серії — тут, у франкомовному світі. Сюди приїздять художники не тільки з Європи, але й з Латинської Америки. Тут графічні романи стають бестселерами, а прибутки від їх продажів перевищують 200 млн євро на рік.

Своїми думками про BD з «Читомо» поділився Кирило Горішний, французький фотохудожник українського походження.

Від хмарок до стрічок

Будь-який великий магазин коміксів у Парижі чи Брюсселі виділяє серед своїх товарів американські мальовані історії (в основному DC Universe і Marvel) і різноманітну японську манґу. Все інше на полицях ? рідні, європейські комікси. Називати їх у різних частинах Європи прийнято по-своєму: є італійські fumetti (іменуються так через «хмарки» мови персонажів), іспанські tebeo (від назви першого журналу коміксів TBO) та інші. Але зазвичай, якщо йде мова про європейські комікси, мають на увазі насамперед франко-бельгійські BD (фр. bande dessin?e, «мальована смужка, стрічка») і stripverhalen (голл. «комікси»). Саме у Франції та Бельгії склалася потужна і самобутня франкофонна традиція коміксів, не схожа на американську.

Французи мислять серіями. Кожен том у твердій обкладинці називається альбомом (album) і в середньому містить до 50 сторінок (або й усі 150). Альбом, що не задумувався як частина багатосерійної історії, ? річ настільки нетипова, що позначається англіцизмом one shot. До того ж, roman graphique, на відміну від roman en bande dessin?e, найчастіше розуміється саме як лірична історія з повсякденного життя, а американець будь-який альбом BD у твердій обкладинці перекладає як graphic novel, не вдаючись до зайвих тонкощів.

Сприйняття BD як національного надбання ? характерна риса франко-бельгійської частини великого світу коміксів. Інша справа, що за межами своєї «зони комфорту» франкомовні BD, навіть настільки відомі, як «Пригоди Тентена» або «Астерікс і Обелікс», не здатні конкурувати з потужними американськими франшизами. Але все ж їхнє становище вигідніше, ніж у багатьох сусідів.

Початок європейських коміксів

Французький центр La cit? internationale de la bande dessin?e починає хронологію виникнення європейських коміксів з 1827 року, коли швейцарський вчитель, художник, ілюстратор і карикатурист Рудольф Тепфер (Rodolphe T?pffer) створив «Історію Монсеньйора Vieux Bois». Як аргументи, прихильники Тепфера пропонують розбивку на кадри згідно з діями і наративом, більш компактне зображення, що йшло врозріз з карикатурною модою того часу, і присутність тексту в кадрах, як і в наступних графічних новелах.

Бельгійський же Belgian Comic Strip Center бере за основу стрип «The Yellow Kid and His New Phonograph» за авторством Річарда Ф. Аутколта (Richard F. Outcault), що з’явився в «New York Journal» у 1896-му. Своїм основним аргументом вони визначають перенесення діалогів в окремі хмарки як ознаку виникнення нового жанру.

Наприкінці ХІХ століття bande dessin?e покинуло дорослу пресу, зайнявши вузьку нішу дитячих журналів, де і залишалося аж до 1960 року. Ця тенденція була спровокована успіхом робіт Жоржа Коломба (Marie-Louis-Georges Colomb), відомого під псевдонімом Крістоф (Christophe), ? французького ботаніка та вченого. Коломб створив гумористичні та освітні комікси, що стали популярними серед французької інтелігенції. Його найвідоміші роботи ? «L’id?e fixe du savant Cosinus» (1893-1899) про пригоди розсіяного генія-вченого, сатирична «La Famille Fenouillard» (1889), кумедні солдатські історії «Le Sapeur Camember» (1890-1896) та інші. Для автора зображення було важливіше, ніж текст. Його роботи друкувалися в дитячій газеті «Le Petit Fran?ais Illustr?», що видавалася у 1889–1904 роках, і були вельми популярні.

Одним з родоначальників жанрів коміксу і мультиплікації у Франції вважається Емануель Пуаре (Emmanuel Poir?). Видатний французький карикатурист XIX ст. Еманнуель Пуаре працював у галузі політичної карикатури і відомий під псевдонімом Каран Д’аш (Caran d’Ache). 1894 року він написав листа редактору газети «Le Figaro», де повідомляв, що хоче створити новий жанр — роман у малюнках, але між картинками не буде жодного тексту. Роман в картинках «Маестро» (Maestro) — історія піаніста-вундеркінда, — планували випустити на 360 сторінках. Але за життя Пуаре комікс не видали. Тільки в 1999 р. Міжнародним центром коміксів і зображень в Ангулемі (Франція) були опубліковані перші 120 малюнків.

Серед журналів для дітей, що з’явилися на початку ХХ століття, варто згадати «L’Epatant» (1908) і журнал «La Semaine de Suzette» (1905), який був призначений для дівчаток з консервативних сімей і виходив аж до 1950-х.

Читайте також: «Маленький засранець» та інші німецькі комікси

1930-ті роки прийнято називати «Золотим століттям bande dessin?e». Однак у це десятиліття Європа почала масово імпортувати класичні американські стрипи. 1928 року Пол Вінклер (Paul Winkler) заснував видавництво Opera Mundi, взявши за основу принципи американського видавництва King Features Syndicate, створеного Рендольфом Херстом (William Randolph Hearst) ще в 1914 р. У 1934 р. Вінклер запустив журнал «Le Journal de Mickey», в 1936 ? «Robinson», а в 1937 ? «Hop-la». Всі ці журнали були перекладами американських коміксів. Американські комікси пропонували читачеві різноманітні історії ? від екзотичного «Тарзана» Хела Фостера (Tarzan, Hal Foster), до фантастичного «Флеша Гордона» Алекса Реймонда (Flash Gordon, Alex Raymond), в яких герої виглядають набагато мужнішими у порівнянні з їх французькими конкурентами.

Не витримавши конкуренції, франкофонні журнали, до прикладу, дитячі «L’Epatant» і «Cri-Cri», які видавали брати Оффенштадт (Publications Offenstadt), почали один за іншим зникати. Французькі bande dessin?e відійшли в тінь, окрім одного дивного експресіоністського науково-фантастичного стрипу Futuropolis, який вперше з’явився на сторінках журналу Junior в 1937 р. У творі, написаному Рене Пеллосом (Ren? Pellos), відчувається вплив епохальної стрічки Фріца Лaна «Метрополіс» (Friedrich Christian Anton «Fritz» Lang , Metropolis).

Кирило Горішний,

співавтор графічного роману «Герой поневолі»:

«Мені здається, що американські комікси переважно подають пригоди супергероїв. Але, якщо чесно, я не надто уважно спостерігаю за виданнями цього жанру. Я більше зацікавлений франко-бельгійським Банд десіне (БД), який постійно розвивається, експериментує, пропонує нові підходи, різноманітні погляди та естетики, і спонукає до мислення.

Цей світ має різні напрямки ? як для дітей, так і для дорослих. Останні роки більше  розвивався жанр БД-репортаж, який розповідає про справжні події (минулі чи теперішні) та про життя певних людей, які не є супергероями. Один із найвідоміших прикладів ? «Persepolis», в якому автор передає спогади про дитинство в Ірані. Цей жанр також висвітлює, наприклад, такі теми як кухня, вино, родинні та суспільні відносини.

На відміну від американських коміксів, увага акцентується не на боротьбі між добрими і поганими, а на своєрідності життєвих тем. Цікаво подаються історичні теми, зокрема у книзі «Les Cahiers ukrainiens» про Голодомор в Україні. Мені дуже подобається робота видавництва «Futuropolis», яке пропонує альтернативні погляди та формати».

Читайте також: Герой поневолі: графічна повість Франка

Ерже та його послідовники

Зіркою довоєнного BD був бельгієць Ерже (Herg?, Georges Prosper Remi), який працював у журналі «Двадцяте сторіччя» (Le Vingti?me Siecle, XXe si?cle). Він створив серію BD про репортера-мандрівника Тентена. Його герой відвідував дивовижні країни, розкривав древні таємниці й боровся з бандитами. Ерже передбачив історії про Індіану Джонса, з яким Тентена потім будуть часто порівнювати. Довоєнні автори BD малювали переважно або дитячі, або гумористичні та сатиричні історії, не претендуючи на серйозність.

Вершиною фантастичності журналів «Тентена» (Tintin) та «Спіру» (Spirou), що виходили в ті роки, було відправити героя в екзотичну або вигадану країну, описану в дусі західних стереотипів. Або на героя могли нацькувати гігантського кальмара чи йєті. При цьому чудовисько врешті виявлялося хитромудрою машиною чергового божевільного вченого, а не живою істотою.

Графічний стиль Ерже, що отримав назву ligne claire (чітка лінія) аж у 1977 р., еволюціонував з грубого малюнка перших альбомів серії про Тентена. Цей стиль характерний відсутністю тіней, штриховок і колірного градієнту поряд з використанням рівномірного контуру і кольору разом з геометричною точністю об’єктів.

Цьому стилю властивий достовірний і пророблений наратив, що зводить його від чисто графічного явища до оповідного, і який охоплює більш широкий спектр інструментів розповіді.

Читайте також: Комікси Болгарії, або як не зустрілися стомлені динозаври і юні птахи

Головним журналом мальованих історій в Бельгії став заснований Ерже «Журнал Тентена» (Le Journal de Tintin). У ньому виходили не лише комікси про однойменного героя, але й інші серії, з яких варто згадати напівфантастичну шпигунську серію «Блейк і Мортімер» (Les Aventures de Blake et Mortimer) і героїчне фентезі «Торгал» (Thorgal). Саме в цьому журналі з’явилися знамениті блакитні гноми ? Смурфики (Les Schtroumpfs). Втім, Бельгія, яка спочатку була столицею франкомовних мальованих історій, поступово почала відходити на другий план. Законодавцями мод стали французи.

Окрім Ерже, Брюссельська школа відома такими творцями як Поль Кювельє (Paul Cuvelier), автор пригод про сироту Корентін в Індії (Corentin, 1946–1974); Жак Марті (Jaсques Martin), автор історії про раба-галла Алікса за часів стародавнього Риму (Alix, або The Adventures of Alix, 1948), і Віллі Вандерстен (Willy Vandersteen), творець серії «Боб і Бобетта» (Suske en Wiske / Bob and Bobette, 1946).

Але найвідомішим продовжувачем традицій Ерже, безсумнівно, є Едгар П. Жакобс (Edgar P. Jacobs), автор походеньок флегматичного капітана Блейка і ексцентричного професора Мортімера (Les Aventures de Blake et Mortimer, 1946).

У роботах Жакобса можна знайти чіткі і приємні алюзії на твори Верна, Уеллса і Конан Дойля.

Віртуозна майстерність Андре Франкена (Andre Franquin), який створив таких персонажів, як хвостатий звірок Марсупіламі (Marsupilami, 1952) з амазонських джунглів, мрійника Гастона Лагаффе (Gaston, 1957) і всім відомого посильного Спіро (Spirou et Fantasio, 1938), що дав назву самому журналу, ставить його на один рівень із Ерже на ступенях віртуального пантеону художників bande dessin?e.

«Піф» і «Пілот»

Перемога над нацизмом оживила фантазію франко-бельгійських коміксистів. Новій Європі потрібні були нові герої. І у 1945 році на гроші Компартії Франції був створений журнал «Вайян» (Valliant, фр. ? «відважний»). З 1952 р. разом з іншими коміксами на сторінках «Вайан» стали друкуватися «Пригоди Піфа» (Pif le Chien), веселого пса, що постійно обманював злого кота Геркулеса. Авторами коміксу були Хосе Кабреро Арналь (Jos? Cabrero Arnal) і Жак Ніколау (Jacques Nicolaou).

З 1966 р. журнал називався «Вайан, журнал Піфа», з лютого 1969 р. ? «Піф-гаджет» (Pif-gadget). Нова назва визначалася не тільки домінуючою роллю «Пригод Піфа», але й присутністю в кожному з номерів спеціального додатка (гаджет, gadget). Спочатку «Піф» виходив двічі на місяць, потім перейшов на щотижневий формат; відновлений після перерви в 2004 році, журнал став щомісячним. Важливою особливістю «Піфа» стало те, що в кожному номері можна було прочитати завершену історію з того чи іншого циклу коміксів (а не фрагмент, як це бувало у «Вайані»).

Читайте також: Томаш Прокупек про чеський комікс як мрію про Захід

Valliant почав видавати один з перших науково-фантастичних BD ? «Піонери надії» (Les pionniers de l’esp?rance) Раймона Поіве (Raymond Po?vet) і Роже Лекурьо (Roger Lecureux). Це була традиційна космоопера в «американському» стилі. До Землі наближається похмура планета Радіас, що викликає безліч катаклізмів. На зустріч із галактичними лиходіями, підозріло схожими на нацистів, вирушає «інтернаціонал» ? росіянин, негр, китаянка, англієць і двоє французів.

У 1959 р. бельгійське агентство World Press спільно з Рене Госінні (Ren? Goscinny), Альбертом Удерзо (Albert Uderzo), Жаном-Мішелем Шарльє (Jean-Michel Charlier) і декількома журналістами з «Радіо Люксембург» створюють журнал Pilote.

Розрекламувавши журнал у радіоефірі своїм основним споживачам, підліткам та студентам, видавці змогли продати дебютний номер захмарними тиражем ? 300 000 примірників. Однак з фінансової точки зору вони перехитрили самих себе, і в 1960 р. журнал перейшов до видавництва Dargaud.

Візитівкою журналу Pilote була серія Госінні й Удерзо ? Asterix. Цей комікс став яскравим прикладом французької самоідентифікації та національної ідеї культурного опору. У 1966 р. черговий том «Астерікс в Британії» був розпроданий тиражем 600 000 примірників. Хоча у 1961 р. продали лише 6 500 примірникців першого тому.

З 1967 р. Dargaud випускає культову для французів серію «Валеріан і Лаурелін» (Val?rian et Laureline). Історія про двох суперагентів з XXVIII ст. була вже не типовою космооперою і вирізнялася добре опрацьованим сюжетом. Валеріан і Лаурелін мандрують у часі та просторі, щоб запобігати тимчасовим парадоксам та екологічним катастрофам. Цей комікс так вплинув на дизайнера «Зоряних воєн» Дуга Чанга (Doug Chiang), що справа ледь не дійшла до суду. Багато образів перекочували в кіносагу без особливих змін. Наприклад, костюм наложниці, що одного разу був на Лаурелін, дуже схожий на знамените «бронебікіні» Леї з шостого епізоду.

У 1972 р. журнал покидають кілька авторів (Mandryka, Bretecher, Gotlib). Вони засновують нове видавництво L’Echo des Savanes, життя якого виявилося вельми швидкоплинним. Очевидно, надихнувшись роботами Роберта Крамба (Robert Dennis Crumb), видавці перенасичують журнал сексуальним і копрологічним контентом, пішовши до кінця 70-х в нігілістичний панківський струмінь.

Читайте також: Борис Філоненко: Робити комікси з національними героями зараз на часі

Це перший матеріал із серії, що знайомитиме нас з франкофонним коміксом