Book Art

У 1970-1980 роках Франція переживала розквіт візіонерської фантастики. Одним із найяскравіших представників цієї нової хвилі естетського і витонченого коміксу став Жан Жиро. Його неймовірно тонкий, копіткий малюнок нагадує ар-нуво і сюрреалізм. Крім того, хто у франкомовному світі не знає Ходоровскі, Білала, Тарді? Це ті імена, за якими знімали свої стрічки Люк Бессон, Стівен Спілберг із Пітером Джексоном. А в останні десятиліття з’явилося ще чимало нових імен, не менш талановитих і претензійних.

Гуманоїди, французи і нефранцузи

Протягом тривалого часу BD (читайте першу частину теми, щоб дізнатися, що таке BD) залишалися під сильним впливом американської культури. Зокрема, більшість мальованих історій, які видавалися в Pilote і Tintin, були вестернами. Але наприкінці 1970-х BD спіткали революційні зміни. І тут варто розповісти докладніше про людей, що змінили обличчя французького коміксу. Насамперед ? це художник Жан Жиро (Jean Giraud), відомий під псевдонімом Мебіус (Moebius). Більшість знає його як автора мультфільму «Володарі часу» і дизайнера фільмів «Біг по лезу», «Чужий» і «П’ятий елемент». Але головною справою його життя були BD.

1964 року Жиро і двоє його колег, Філіп Дрюлле (Philippe Druillet) і Жан-П’єр Діонні (Jean-Pierre Dionnet), заснували видавництво Les Humano?des Associ?s, яке з часом стало одним з найбільших у Франції. У 1975 році вони почали видавати журнал «Метал, що кричить» (M?tal Hurlant). Журнал незабаром став культовим, і його англомовну версію стали випускати в США під назвою Heavy Metal.

Комікси, які виходили в Metal Hurlant, були дорослими у всіх сенсах. Відверті, нерідко жорстокі, повні сюрреалістичних образів і незвичайних стилістичних експериментів.

Франкофонний комікс: звідки ноги ростуть

З середини 1970-х одним із провідних сценаристів Humano?des став не француз, а чилієць ? Алехандро Ходоровскі (Alejandro Jodorowsky Prullansky). Цей екстравагантний містик, духовний гуру і любитель розширювати свідомість міг залишитися в історії як режисер найбожевільнішої екранізації «Дюни» Френка Герберта ? з дизайном Мебіуса і Гігера, музикою Pink Floyd і Сальвадором Далі в ролі падишаха-імператора. Як ми знаємо, з цього нічого не вийшло.

Натомість Ходоровскі створив, мабуть, наймасштабніший науково-фантастичний світ BD. 1981 року Humano?des почало випускати комікс «Інкал» (The Incal), намальований Мебіусом за сценарієм Ходоровскі. Похмуре антиутопічне майбутнє; місто жебраків і багатіїв, схиблених на наркотиках, сексі, релігії і генетичних модифікаціях. Погроми і самогубства тут такі ж буденні, як опади. І головний герой ? не могутня і хоробра надлюдина, а жалюгідний детектив-невдаха Джон ДіФул, який не із власної воли вліз в інтриги на найвищому рівні.

Успіх «Інкала» автори розвинули в продовженнях, приквелах і багатьох відгалуженнях, серед яких такі масштабні цикли, як «Метабарони» і «Техножерці». Разом вони утворюють всесвіт Ходоровскі, названий фанатами «Ходоверсом» (The Jodoverse).

Читайте також: «Маленький засранець» та інші німецькі комікси

Інший коміксист Humano?des, Енкі Білал (Enki Bilal), створив у ті ж роки трилогію про Нікополь (Nikopol Trilogy). У божевільному, жорстокому і неполіткоректному світі цієї антиутопії переплелись політична сатира і давньоєгипетська міфологія, а боги виявилися надцивілізацією прибульців з космосу.

Ще одна особливість видавництва Humano?des ? його BD став інтернаціональним. Художники з різних країн почали працювати і видаватися спільно з французами. Так, над новими циклами свого всесвіту Ходоровскі працював вже не з Жиро, а з сербом Зораном Жаньетовим (Zoran Janjetov) і аргентинцем Хуаном Гіменесом (Juan Antonio Gim?nez L?pez).

Попри це, комікс залишався французьким і за мовою, і за стилем. Мебіус, Ходоровскі, Білал і їхні колеги зруйнували стереотипи і заборони. Багатьом це не сподобалося, дехто вважав, що вони просто експлуатують теми сексу і насильства. Але на молоде покоління коміксистів ці роботи справили величезне враження.

Вперед до апокаліпсису й назад до реальності

У 1970-х у науковій фантастиці з’явився жанр постапокаліпсис, перший представник якого в BD ? «Simon du Fleuve» (Tintin, 1973-1977) ? серія коміксів від Клода Оклера (Claude Auclair). Близьке майбутнє після ядерної війни, трансформація суспільства в тоталітарний устрій. У журналі M?tal Hurlant в цьому напрямку працювала Шанталь Монтельє (Chantal Montellier), чий графічний роман «1996» вийшов 1978 року. А ще у неї є робота «Чорнобиль, любов моя» (Tchernobyl Mon Amour, 2006).

1974 року на основі мережі однойменних магазинів Етьєном Робьялем (?tienne Robial) заснували видавництво Futuropolis, яке своєю метою обрало видання французької та американської класики та експериментальні твори. Основний орієнтир видавця ? пошук некомерційних авторів і творів. У Футурополісі друкується Тарді (Jacques Tardi) з графічними романами «Le d?mon des glaces» (1974) і «La v?ritable histoire du Soldat Inconnu» (1974) і такі автори як Baru, Baudoin, Florence Gestac, аргентинці Mu?oz і Sampayo.

У 1978 р. бельгійське видавництво Casterman, що спеціалізується на дитячих коміксах, включаючи альбоми про Тентена, розпочало випуск нового журналу ? Suivre, маючи надію залучити частину дорослої аудиторії. Журнал пропонував авторам створювати історії масштабніші, ніж стандартні 48 сторінок, тому їх почали називати «novels in bande dessin?e». Тут друкувалися твори, які згодом стали класикою ? кельтська історія «Bran Ruz» Оклера, перші французькі переклади «Корто Мальтезе» Хьюго Пратта (Hugo Eugenio Pratt), Жака Тарді і сюрреалістичний «Ici M?me» Жана-Клода Фореста (Jean-Claude Forest).

До кінця 1970-х деякі франко-бельгійські письменники вирішили відійти від експериментальних творів і повернутися до традиційного оповідання. Видавництво Glenat навіть символічно випустило журнал Circus (1975) для класичних франко-бельгійських графічних романів. Знову повернулася мода на пригодницькі твори з реалістичною рисовкою.

Читайте також: Комікси Болгарії, або як не зустрілися стомлені динозаври і юні птахи

Новітні BD

Характерні риси дуже багатьох BD останніх десятиліть ? це дорослі сюжети. У них часто звертаються до питань етики, релігії, екології та ксенофобії — як у науково-фантастичних BD, так і  в фентезі та містиці, які увійшли в моду за 1990-ті.

Серед них, наприклад, серія похмурого, темного фентезі «Хроніки чорного Місяця» (Chroniques de la Lune Noire, 1989–2008) і «Реквієм лицаря-вампіра» (Requiem Chevalier Vampire, з 2000-го) від художника Олів’є Ледруа (Olivier Ledroit). А також «Коррігани» (Korrigans, 2000–2008) і «Трішки безумства» (La Graine de folie, 1996–2002) ? нестандартне фентезі за мотивами кельтського фольклору, створене Еммануелем Сівеллі (Emmanuel Civiello).

Географія BD в наш час не обмежується Францією і Бельгією. Художники і автори з інших країн Європи орієнтуються на франкомовну аудиторію і створюють свої комікси спочатку французькою мовою, а потім вже перекладають рідною.

Трапляється навіть, що деякі коміксисти відоміші у Франції та Бельгії, ніж на батьківщині. Наприклад, одні з найвідоміших BD ? детектив у стилі нуар «Блексад: Десь поміж тіней» (Blacksad: Quelque Part Entre les Ombres, 2000–2014) і космоопера «Небесна лялька» (Sky Doll, 2000–2010) ? створені іспанцями. А відомий автор еротичних BD Міло Манара (Milo Manara) — насправді італієць.

Читайте також: Борис Філоненко: Робити комікси з національними героями зараз на часі

Багато BD лягли в основу фільмів. На жаль, не завжди успіх коміксу гарантував якість кінокартини. На кіновтілення, як правило, щастить дитячим та пригодницьким BD, а не дорослим і експериментальним. Наприклад, екранізація коміксів Білала «Безсмертні: Війна світів» (Immortel (Ad Vitam)), поставлена ??ним самим, у прокаті провалилася. Те, що шанувальники коміксів сприймали як революційний стиль, більш широкій аудиторії здалося абсурдним і відразливим.

Невдалою виявилася і спроба анімаційної екранізації «Арзака» (Arzach, 1976), науково-фантастичного коміксу Жана Жиро.

Мультфільм був зроблений на рівні флеш-анімації і майже позбавлений сюжету. Проте фільми про Астерікса та Обелікса виявилися найдорожчими і водночас найкасовішими в історії Франції. Та й «Незвичайні пригоди Аделі» (Les aventures extraordinaires d’Ad?le Blanc-Sec) Люка Бессона, зняті за BD Жака Тарді (Jacques Tardi), публіка зустріла досить непогано, хоча вони дуже поступаються кращим роботам режисера.

Про феномен французьких коміксів і їх вплив на культуру віднедавна говорять все частіше. У пошуках свіжих ідей і образів видавці і продюсери почали заглядати за межі США і Японії. І раптом побачили те, що було у Франції завжди: майстерних художників, сміливі сценарії, яскраву естетику.

Згадали про сліди «Тентена» та «Астерікса» у творчості американських художників і режисерів, про дружбу і взаємовпливи Мебіуса і Міядзакі (Miyazaki / ????).

Жиро — друг японського мультиплікатора Хаяо Міядзаки — навіть назвав свою дочку Навсікая на честь однієї з героїнь Міядзаки («Навсікая з долини вітрів», ????????).

Зрештою BD, якому вже близько ста років, несподівано став модним. Видавництво Marvel Comics випустило кілька BD англійською мовою, серед них «Першу Вселенську війну» (Universal War One, 1988–2006) і досить сміливу «Небесну ляльку». У Голлівуді зняли повнометражних «Смурфиків» і «Тентена». Цікаво, що останнього поставили Стівен Спілберг і Пітер Джексон.

Чільна картинка – Енкі Білала

Це другий матеріал із серії, що знайомитиме нас з франкофонним коміксом

Своїми думками про BD з «Читомо» поділився Кирило Горішний, французький фотохудожник українського походження.