uncategorized

Почну, мабуть, із того, що я – не видавець, тому не була присутня на ярмарку у Вільнюсі в режимі постійного перебування на стенді, і знала не всіх учасників української делегації. Відповідно, не всі знали мене. І тут, мені здається, виникає важлива внутрішня тема, щось, що я можу порівнювати з іншими своїми досвідами: в нашій делегації цього разу не було командної взаємодії, не було навіть офіційного чи напівофіційного представлення одне одному; мені здалося, що вона майже не функціонувала власне як делегація, мета якої – якнайкраще, якнайповніше представити країну.

Принцип «Кожен сам за себе» – має сенс, але за інших обставин. Для мене і для литовських письменників та перекладачів, з якими я спілкувалася, оця відсутність взаємодії між представленими на українському стенді видавцями була очевидною. Дуже відчувалося, що не змогла поїхати Олександра Коваль, президент «Форуму видавців», бо якраз саме «Форум видавців у Львові» був фестивалем-партнером Вільнюського книжкового ярмарку. Завдяки цій взаємодії видавцям, які поїхали у Вільнюс, організатори забезпечили особливі умови, тим більше, що і на державному рівні 2016 рік у Литві окреслено як рік особливої співпраці Литви з Україною.

Організатори забезпечили видавцям особливі умови

Величезне враження на литовців справила «Аґрафка», Ірина Цілик (насамперед як режисерка, що презентувала програму українського короткометражного кіно, а також власні фільми) стала окрасою багатьох репортажів з ярмарку – кілька матеріалів на тему ярмарку були «проілюстровані» лише її фото, литовці навіть жартували, що наша Іра Цілик – «офіційне обличчя Вільнюського книжкового ярмарку».

Читайте також: Вільнюський ярмарок #17: багато читачів малої країни

Блискуче представляв Україну Андрій Курков, дуже гарно і яскраво відпрацювали представники Видавництва Старого Лева та Ілля Стронґовський і «Добра листівка».

Помітним було видавництво «Фонтан казок», дуже важливим для литовців виявилося видавництво «Дух і Літера», мене багато й зацікавлено розпитували про «Кальварію» і про «Фоліо», а також про «Критику», про тернопільське видавництво «Крок», яке видає цікаву перекладну поетичну серію, про «Темпору»; я намагалася на всі питання відповідати.

Але, можливо, правильним був би більш стратегічний підхід: щоби кожен учасник делегації отримав від організаторів папку-досьє з базовими відомостями про всіх учасників делегації, з їхніми контактами, щоби за певних обставин можна було більш предметно розповісти про інших учасників делегації, надати їхні контакти зацікавленим, а значить, потенційним партнерам. Адже спілкування на таких ярмарках відбувається не лише на стенді, а, по суті, всюди.

Є ще кілька доволі специфічних нюансів, не знаю навіть, як про це говорити. Але спробую окреслити проблеми, не називаючи імен. Литва – це Європа.

Домовленість, навіть усна, в Литві має високий статус угоди. Боюся, декотрі учасники української делегації ніколи раніше з таким не стикалися.

У співпраці з литовцями це дуже важливо – мало і обережно обіцяти, але якомога більше робити.

Варто розуміти, що кілька чи кільканадцять безвідповідальних обіцянок можуть дискредитувати напрацьоване роками. Ще одна річ – банальний етикет, правила спілкування. Знову ж таки, Литва – це Європа. Розмова, тим більше – ділова, мусить формально завершитися. Не можна просто підхопитися і піти, не завершивши розмови, не подякувавш і не попрощавшись – тільки тому, що ти побачив іншу важливу тобі людину. І так далі, і тому подібне. Розумію, що це дрібниці, нібито несуттєві деталі, але вони запам’ятовуються, переповідаються як анекдоти тощо, а потім лишається неприємний осад. І це – боляче.

Один литовський колега сказав мені важливу річ, яка, я впевнена, має бути осмислена в Україні. Він сказав, що литовці – в принципі, закритий народ; дуже гостинний і щирий, але закритий; свого часу саме ця закритість дозволила литовцям вціліти, не асимілюватися, відродити державність, вибудувати надзвичайно якісне громадянське суспільство. Так ось, литовці аж так відкрилися вперше за кілька десятиліть, сказав цей литовський колега, причому відкрилися саме до України, готові підтримувати Україну, як підтримували нас, зокрема – «Рух» В’ячеслава Чорновола, в кінці 1980-х і на початку 1990-х, в епоху «Саюдіса».

Саме в руслі такої підтримки варто дивитися на величезну кількість українсько-литовських культурних заходів, які проходять останнім часом, і які в основному або й виключно фінансує саме литовська сторона.

Тому вкрай важливо, щоби в заангажованих у справи культури литовців не з’явилася втома від України.

Для цього потрібно якомога більше давати Литві  – цікавитися Литвою, перекладати литовських авторів, запрошувати литовські гурти в Україну, робити спільні мистецькі, театральні проекти також і в Україні.

Що стосується участі українських видавців на ярмарку у Вільнюсі, то, на мою думку, яскрава і позитивна складова значно переважила дрібні помилки і невдачі.

Читайте також: Тренди і креативні виміри книжкового Франкфурту-2015

Щодо тенденцій на книжковому ринку Литви, то у нас і в них – майже паралельно – в останнє десятиліття надзвичайно актуалізувалася есеїстика. Мені здається, зараз є зо п’ять українських есеїстів, які можуть бути надзвичайно цікавими литовцям, дуже цікавими для нас є і литовські есеїсти; це високого рівня інтелектуальне письмо. Привабливою для українців є і литовська література для дітей (як для наймолодших, так і для підлітків).

Особисто я давно перекладаю, в співпраці з Вітасом Декшнісом, сучасну литовську поезію, крім того, близько десяти литовських поетів мали з кільканадцятьма українськими поетами спільні перекладацькі семінари, де робили взаємні переклади. Щодо прози, то актуальними в українському контексті є, на мою думку, тексти, присвячені подіям Другої світової, або ще – внутрішньому конфлікту особистості у зв’язку з пошуками ідентичності (поляки, євреї, росіяни – серед литовців, литовці – серед поляків, євреїв, росіян у Литві). Таких – і то дуже добрих – книг у Литві є дійсно чимало; насправді бракує не книжок, а перекладачів.

Одним із найважливіших уроків цього ярмарку для мене стала нібито вкрай незначна деталь: усе, що робиться зараз в Литві у царині культури, має величезну, як на наші мірки, глибину планування – 25, 30, навіть 50 років. Це те, що ми повинні навчитися робити: жити в культурі не вчорашнім днем, не сьогоднішнім і навіть не завтрашнім, а вже зараз думати, скажімо, про 2050 рік. Яким буде «Форум видавців у Львові» в 2050 році?

Якими будуть майданчики для представлення рідної та іншомовної поезії? Якими будуть українсько-литовські культурні зв’язки у рік, коли мені виповниться 76? Ці питання – зокрема, про «Форум видавців» – чомусь жодного разу не виникали в мене у Львові. Я сформулювала їх для себе у Вільнюсі, минулого тижня, на щорічному книжковому ярмарку. І робитиму все для того, щоби всі ці такі важливі для мене речі розвивалися і тривали.

Ярослав Мельник,

письменник

Щороку беру участь у цьому книжковому ярмарку. Литва дивовижна країна: маючи два з половиною мільйони населення, має наклади книжок, співвідносні з українськими.

Такі заходи, як Вільнюський міжнародний книжковий ярмарок, – один з моторів, який будить зацікавлення творчістю литовських та іноземних авторів, та і книгою загалом.

Така величезна делегація із України вперше. І  це приємна несподіванка. Українська делегація з закордонних була, очевидно, найбільш численною. Але це сталося завдяки фінансовій і моральній допомозі Литви (Україна, наскільки знаю, не дала коштів!). Спрацювали як сентименти литовців щодо українців (вони сягають спільної історії, а підсилилися в епоху недавнього Майдану і затим у зв’язку з агресією Росії), так і геополітичне співробітництво на рівні політиків. Як відомо, президент і прем’єр Литви, які відкривали ярмарок, підійшли спеціально до українського стенду Аґрафки і фотографувалися з членами української делегації.

Читайте також: Великий експеримент, або Чому Ярослав Мельник не втомлюється жити

Минулого року я презентував відразу дві книги, то ж цього року жодної. Лише мав дві автограф-сесії на стенді мого литовського видавництва. Книга, яка виходить весною  в Україні, футуристичний роман «Маша, або Постфашизм», була презентована на Вільнюському книжковому ярмарку 2014 року. Тоді ж вона увійшла в п’ятірку найкращих книг року в Литві (фіналіст «Книги року»). В Литві надруковано близько двадцяти рецензій. Це жанр «Далекого простору», моєї попередньої антиутопії, але інша тема та зовсім інший, не менш актуальний, світ. З нетерпінням чекаю на сприйняття цього непростого роману українцями.

Литовці, очевидно, перш за все, знають Андрія Куркова.

Цього року на ярмарку він презентував відразу дві свої книги, перекладені литовською. Перед цим його книги також виходили литовською. Знаю точно, що виходив «Будинок на горі» Валерія Шевчука, до 200-річного ювілею Шевченка з’явився новий переклад «Кобзаря», який зробив друг України поет Владас Бразюнас.

Також виходили в перекладі, наскільки знаю, Жадан і Андрухович. Багато перекладаються поети, литовські поети дружать з українськими дуже тісно.

Чільне фото Vladas Brazi?nas

Світлини Оксани Хмельовської