uncategorized

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. – Х. : КСД, 2014 – 208 с.

Ярослав Мельник – нетипова для сучасної української літератури постать: його творчість давно відома за кордоном, зокрема в Литві та Франції, проте в Україні до видання збірки «Телефонуй, говори зі мною» письменник лишався маловідомим чи то пак призабутим. Минулого року роман-антиутопія Мельника «Далекий простір», який автор зараховує до філософської фантастики, був визнаний «Книгою року BBC». Цього року письменник видав збірку «Чому я не втомлююся жити», яка містить одинадцяти оповідань про буття та різні втілення Бога. Нова книжка знов увійшла до довгого списку BBC, що є справжнім викликом для автора й можливістю перевершити самого себе.

Збірка «Чому я не втомлююся жити» створює образ терезів, на одній чаші яких лежать смерть, божевілля, самотність, а на іншій – життєва енергія, творчість, любов. В оповіданнях про те, що ж зберігає ці терези в рівновазі, що не дає світу перетворитись із врівноваженого космосу на хаос. Очевидно, за гармонією у Всесвіті має стежити Бог або якась інша трансцендентна сила. Власне, в пошуках цієї сили й перебувають герої книжки. Декому з них вдається зазирнути у вічі різним втіленням Бога, щоправда форми, які він приймає, інколи є майже дзеркальним відображенням самих шукачів. До когось він промовляє через сусіда-алкоголіка Кольку, а комусь приходить у подобі гидких садистичних божків, які сміються з ідеалістичних уявлень людей про Господа.

Ярослав Мельник: Ти зайшов у ліс і зник. Для світу. А для себе ти з’явився

Сюжети оповідань наштовхують на думку, що творець світу, в якому живуть герої, експериментує, аби не стомитись жити. Можливо, йому теж сумно, самотньо чи важко. Можливо, він теж відчуває, що є чиїмось творінням і хоче вирватись з-під влади свого творця, зробити щось непідвладне Богу. Єдина можливість для цього за оповіданням «Автор» – написати роман про письменника, адже творчість цього персонажа є поза компетенцією Бога. Така ситуація дає можливість спостерігати своєрідну рекурсію. Створюючи героя-письменника людина вислизає з території, контрольованої Богом. Так само, як персонаж, якого вигадає письменник, вислизне з-під його контролю, починаючи сам писати книжки (персонажі яких теж уникнуть контролю своїх авторів, якщо візьмуться за перо). І так до нескінченності. Тож творчість – це той єдиний випадок, коли людина сама може стати Богом.

Видається, що Бог та людина в оповіданнях Мельника взаємозалежні та взаємозумовлені. І цей Бог є автором, який потребує свого персонажа більше, ніж персонаж його.

З автором зустрітись не можна: це ж ясно. Хоч ти кричи до нього, хоч ти його проси: він мовчить. Він говорить не з тобою, а в тобі – твоїми власними думками і почуттями. Ти раптом відчуваєш, що тебе творять – і ти кричиш у зоряне небо: де ти? Хто ти? І це твоє почуття  цей твій крик, – все це теж сотворено, в цю секунду. У цьому твоєму прозрінні, у цьому твоєму запитуванні – автор через тебе з’являється самому собі. Через твій образ він осягає самого себе.

Знаковим можна вважати оповідання, яке дало назву всій збірці. В ньому розгортається фантастична картина майбутнього, в якому люди фактично досягли безсмертя шляхом пересадження мозку зі старого тіла в молоде. Це безсмертя не зробило з них борхесівських троглодитів: люди не покинули світ задля споглядання та медитації, вони не припинили любити та відчувати. Безсмертних Мельника можна назвати реінкарнаціями, адже кожне нове тіло диктує свої чуттєві та сексуальні бажання. Тіло тут постає оболонкою, вирощеною для подальшого користування, але воно не є річчю, воно радіє життю в усіх його проявах, провокуючи свідомість свого власника до великої життєвої гри.

Чи не є це остаточною єдністю Бога та людина, автора та персонажа, змісту та форми? Хіба не про це вся книжка Мельника? Про автора-Бога, який змінює форми свого існування, весь час експериментує та пробує себе в нових тілах та обставинах. Він весь час потребує створених ним персонажів, щоб відчути щось нове або пригадати давно забуте, щоб через людську форму зрозуміти себе та вирватись з-під контролю того іншого Бога, якій тяжіє над ним. І певно саме завдяки можливості оновлюватись та експериментувати світ досі лишається в рівновазі, а його автор не втомлюється жити.

Натомість його творіння ніколи не знають, чим закінчиться черговий експеримент цього деміурга: чи не спровокує він нас викинути немовля у смітник, кохатись зі своєю бабцею (чи дідусем) у юному тілі і чи не з його волі наступного разу твій хлопець прийде додому в подобі рогатого лісового дідька, оброслий з голови до ніг густою шерстю.

• Тим, хто потребує доказів існування Бога
• Готовим до експериментів над собою і своїм тілом
• Любителям філософської фантастики
• Читачам хорошої сюжетної прози.

• Тим, хто давно втомився жити
• Не готовим до глобальних змін у світі
• Тим, хто навчився тримати рівновагу й боїться порушити цей стан
• Людям, які не вивчали філософію бодай побіжно.