Новини

14 грудня у Бібліотеці ім. Т. і О. Антоновичів НУ КМА відбулося обговорення програм поповнення бібліотечних фондів, організоване Українським інститутом книги. Свої думки з цього приводу висловили видавці та бібліотекарі.  

Тетяна Терен,

директорка Українського інституту книги:

“Програми поповнення бібліотечних фондів пов’язані зі статутними функціями Інституту книги.

Але ми ще не реалізовували цих програм, оскільки Інститут розпочав свою діяльність тільки 5 місяців тому. Але в останні місяці виникла велика потреба поговорити про те, як могли б поповнюватися бібліотечні фонди в Україні.

Навколо тих механізмів і програм, які діють сьогодні, виникло багато нарікань і невдоволень. Мені здається, з цього приводу є що сказати і, і бібліотекарям.

У книжковому середовищі звучать ідеї, що бібліотеки мають закуповувати книжки самі і ми маємо перейти або до субвенцій з державного бюджету, або повністю зосередитись на коштах з місцевого бюджету.

Також є ідея, що Інститут книги мав би щороку готувати рекомендований список літератури, керуючись яким, бібліотеки могли б закуповувати те, що їм потрібно.

Читайте також: Український інститут книги VS видавці: погляди та пропозиції

Звучали потреби і пропозиції від видавців. Йде розмова про міжвидавничий електронний каталог, у якому бібліотеки змогли б знайти інформацію про всі нові книжки, які з’являються  в Україні.

Хочу наголосити на двох моментах, які важливі, коли ми говоримо про поповнення бібліотечних фондів. Ми маємо пам’ятати, що головний у цьому процесі український читач, користувач бібліотек, і розуміти, чого читач у конкретному регіоні потребує і як зробити так, щоб він отримав якісну літературу, яка виходить в Україні.

З іншого боку, ми маємо пам’ятати, що та програма, яка нині реалізовується Міністерством культури України, покликана формувати державну політику в сфері книговидання. Тож, думаючи, про реформу механізмів поповнення бібліотечних фондів, ми обов’язково маємо врахувати ці два аспекти.

.

.

Георгій Саприкін, директор Державної бібліотеки України для юнацтва:

«Мені здається, треба обов’язково поділити бібліотеки – вони мають бути державного і національного рівня. Якщо вони фінансуються з держбюджету, обов’язково у ньому має бути стаття, з якої ми отримуємо гроші на поповнення фондів, відповідно до бюджетного кодексу.

У нас лише шість національних бібліотек, з 2005 року ми не отримували коштів на поповнення фондів, добре, що був обов’язковий безкоштовний екземпляр від видавництв. Але видавці ображаються, що вони повинні дати багато книжок на цю програму. Ми згодні отримувати обов’язковий примірник і заплатити за нього, якщо нас будуть фінансувати, ми із задоволенням будемо купувати всі книжки, щоб національні бібліотеки мали повний перелік всіх книжок, які виходять в Україні.

На сьогодні ми можемо сказати, що після реформ місцевого самоврядування найкраще живуть бібліотеки великих міст.

Треба вийти з пропозицією зробити стандарт чи мінімум, щоб кожен бюджет, починаючи з держави чи ОТГ, мав пункт про поповнення фондів. Якщо голова ОТГ розуміє, що таке бібліотеки, то фінансує їх, якщо людина розуміє, що вона прийшла поповнити тільки власні рахунки, то їй ні бібліотеки не потрібні, ні лікарні, ні освіта.

Якщо не буде прописано таких речей, кожен буде поводитись з бібліотеками, як захоче. Повинна бути постанова уряду, контроль над цим.

Бібліотека має закуповувати книжки виходячи з того, що є різні типи бібліотек і кожна з них орієнтується на свій попит. Якщо ми бібліотека для юнацтва, ми орієнтуємось на літературу, яка потрібна молоді, якщо медична – зрозуміло, якщо національна бібліотека – вона повинна все отримувати. Обласні бібліотеки знають краще свої області, що там робиться, які потреби у суспільства».

.

.

Тетяна Зеленська,

директорка Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського:

«Треба розуміти, що бібліотеки фінансуються з бюджетів різних рівнів, державні – з державних бюджетів, обласні – з обласних. Книжки ми закуповуємо через систему «Прозоро», нам не можна відбирати їх у книжкових магазинах, як було раніше. Якщо допорогові торги від 200 тис, це тендер.

Якщо ми маємо з обласного бюджету 200 тис. на рік, ми самі формуємо репертуар, враховуючи смаки наших читачів. Проблема у тому, що ми не маємо оперативної інформації, що саме зараз є на книжковому ринку, деякі видавництва надсилають нам свої прайси, деякі надсилають застарілі. Перед тим, як виставити на Прозоро список книжок, ми перевіряємо наявність на книжковому ринку цих книжок, але видавництва за три дні до торгів можуть повідомити, що у них цих книжок немає.

В бібліотеках повинна бути оперативна інформація, що на книжковому ринку сьогодні. Я знаю, що видавничі плани, це комерційна таємниця, але якщо бібліотеки не мають інформації, що вийшло чи буде виходити в тому чи іншому видавництві, то ми не маємо змоги якісно підібрати репертуар на ці торги. Без цих торгів на «Прозоро» ми не можемо закупити жодної книжки.

Читайте також: Бібліотечна реформа: від держзакупівель до зміни системи

Якщо будемо мати таку інформацію, ми зобов’язуємось її надавати районним бібліотекам і бібліотекам ОТГ. Бібліотеки районні фінансуються там, де ще залишились централізовані бібліотечні системи чи самостійні районні бібліотеки. Бібліотеки ОТГ фінансуються з коштів ОТГ. Дуже багато залежить від того, хто є головою цієї громади. Як закуповують книжки районі бібліотеки і бібліотеки ОТГ? Надіються тільки на ті книжки, які випускалися протягом років за державні кошти.

Ці книжки ми одержуємо в обласну бібліотеку, у наш книгообмінний фонд, де ми розподіляємо ці книжки в залежності від кількості книжок в районі. Ми перепаковуємо їх на райони і на бібліотеки ОТГ.

Якщо будуть субвенції на поповнення фондів, то районним бібліотекам не видадуть кошти, закладені для них у місцевих бюджетах. На мою думку, це не повинні бути додаткові кошти, а книжки».

.

.

Валентина Маковська,

заступниця директора з наукової роботи та інформатизації Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки:

«Якщо ми зараз відмовимось від державної допомоги у вигляді книжок, то дуже багато втратимо, я маю на увазі програму «Українська книга» і програму поповнення бібліотечних фондів. У минулому році бібліотеки 5 районів нашої області мали поповнення тільки за рахунок державних надходжень, більше нічого. Об’єднанні ОТГ не мали нічого, навіть підписки на періодику. Обласна рада ще фінансує обласні бібліотеки, але районні і місцеві ради дуже погано фінансують».

.

.

Олександр Афонін,

президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів:

«Існує закон, відповідно до якого, виділяється певний відсоток на армію, на науку і т.д. Тобто існують ключові речі, на які виділять певний відсоток з бюджету. На жаль, це забута традиція, бо за радянських часів такий відсоток був і по бібліотеках, він існує у європейських країнах і США. Незалежно від того чи це місцевий, міський, районний бюджет. Сьогодні все залежить від бажання і рівня інтелекту голови району, області, міста.

І для того, щоб відійти від цього, є закон Про соціальні стандарти і державні соціальні гарантії, де визначають кількість медпунктів, поштових відділень у країні. Там немає книгарень і бібліотек, тому сьогодні наше спільне завдання, і УБА, і УАВК, готувати і лобіювати проект змін до цього закону з внесенням відсотку, хай він буде 0,1%, але він зобов’язує з районного бюджету, з центрального бюджету, бюджету громади щорічно виділяти кошти на поповнення бібліотек.

Книга не може бути предметом тендерних закупівель і ніде в світі такого немає, хіба в Росії, але там інші гроші і інші закупівлі. Вони закуповують 18% від річного об’єму. А в Україні у кращі часи було 2,6%, а зазвичай це 1% і менше. Тому друге питання – це вирішення механізмів з відміною Прозоро.

Сьогодні держава намагається бути радянською і диктувати, що закуповувати на рівні районних бібліотек, на рівні громади. Але проблема в тому, що навіть наявність цієї обов’язкової літератури не значить, що люди підуть в бібліотеки читати, бо для цього регіону вона не є обов’язковою, а читати не заставите.

Читайте також: Бібліотека як бренд – досвід Мюнхена

Тобто, на 2019 рік ми спільно з юристами Верховної Ради мусимо  підготувати документи змін до Закону. Це програма на майбутнє.

І я вважаю, що бібліотека мусить купувати сама книжки, це світова практика.

Що стосується ситуації на 2018 рік, то грошей на закупівлю Міністерство культури в черговий раз не отримало, минулого року перенесли на іншу статтю гроші, які планувались на «Українську книгу». І цього року немає грошей на закупівлю, хоча є певні бюджетні кошти на програму «Українська книга» і не виключено, що вони будуть розділені половина на програму, половина – на закупівлі для бібліотек.

Проблемою є не скільки ці гроші, скільки їх розподіл, щорічно видавництва, у яких купили, чи які потрапили у програму «Українська книга», мовчать, ті хто не потрапив –  кричать. Ніяка експертна рада з найрозумніших людей не зможе зробити об’єктивний відбір літератури, бо кожна особистість має свої суб’єктивні бачення.

У нас є юнацькі бібліотеки, дитячі, національні, наукові, обласні, публічні. Перед закупівлею книжок 10 бібліотек різних спрямувань, протягом 1,5 місяця зможуть провести їх експертне оцінювання. Вони дивляться на сайтах, що у видавців, яке змістовне наповнення, як реагує ринок на цю книжку і проводять рейтингове голосування, кожен по своїй жанровій ніші.

Я хочу зізнатись, що ми разом з УБА розробляємо технічне завдання для електронного каталогу. Цим займається Ігор Степурін, сподіваюсь, що в березні цей сайт запрацює у тестовому режимі. Спочатку він буде доступним для членів асоціації, а далі буде видно. Але бібліотеки всі будуть мати доступ до каталогу, там буде вся інформація, про наявність на складі».

.

.

Юлія Орлова,

генеральна директорка видавництва «Віват»:

«Давайте розпочнемо з цілі. Як на мене, це у контексті розмови про програму поповнення бібліотечних фондів, держава виділяє гроші не для того, щоб підтримати видавця, а фонди бібліотек. Основна ціль таких програм – щоб бібліотеки були наповненні такими книжками, які потрібні саме їм. Видавці й самі проживуть.

Що пропоную я? Бібліотеки достатньо добре знають потреби своїх читачів, вони повинні мати гроші, щоб закуповувати ті книжки, які потрібні читачам. За кордоном цей механізм  називається механізмом субвенцій, у цьому випадку завдання видавця створити загальний каталог книжок.

Це справедливе зауваження про відсутність інформації. Наше завдання – створити електронний каталог книжок, до якого будуть мати доступ всі бібліотеки.

Там можна буде побачити, які книжки вийшли і отримати детальну інформацію про них – кількість сторінок, анотація, обкладинка. І видавництва також будуть мати доступ до каталогу, ми зможемо побачити, що зараз видають і яку ціну пропонують.

Кожне видавництво має сайт, можна й там дізнаватись, але не завжди видавництва добре працюють зі своїм сайтом і бувають ситуації, коли бібліотеки не знають про великі видавництва.

Якщо буде єдиний електронний каталог, то це дозволить бібліотекам познайомитись з видавцями і видавцям представити свою літературу максимально якісно. Для видавців це додаткові зусилля, тому ми повинні будемо більш якісно працювати з бібліотеками, але основну ціль ми таким образом досягнемо».            

.

.

Ксенія Мацкевич,

видавництво «Кальварія»:

«До каталогу і до прававибору бібліотекарями книжок, мусить бути інструмент контролю цього вибору, де було б видно, що і як обирають бібліотеки на свої суми. Це і інформація для медіа, для видавців.

До каталогу будуть входити видавництва України, всі підпорядковуються законодавству України, якщо щось там не те видано і внесено в каталог, то це питання відповідальності по закону.

Бібліотеки прекрасно знають, що їм потрібно. У каталозі українських видавців будуть книжки, які вони видають, якщо ви побачите, що хтось антизаконну літературу видав і її можуть замовити бібліотекарі, ви зможете повідомити громадськість.

Я вважаю, що відкритий відбір бібліотекарями допоможе питанню прозорості відбору і контролю. Якщо законодавчо не буде проведено нового порядку поповнення фондів, то бажано дотримуватися відкритого проведення етапів відбору книжок, що законодавчо передбачено і обов’язково: спочатку оголосити списки запропонованого, потім – відібраного експертами. Щоб все було відкрито».

Читайте також: Євгенія Напуда: Українці повинні частіше отримувати культурний шок у бібліотеках

.

.

Ігор Степурін,

видавництво «Мистецтво»:

«Як на мене, потрібно розділяти програму «Українська книга» і програму закупівлі книжок до бібліотек. «Українська книга» – це експертна рада, яка визначає, які книжки суспільно важливі, щоб їх видати і роздати бібліотекам.

Поповнення бібліотечних фондів – це прерогатива бібліотек, які мають з міжвидавничого каталогу вибрати ті книжки, які їм потрібні, і подати список цих книжок на закупівлю в Мінкульт. Є декілька механізмів закупівлі книжок – державні і місцеві бюджети, сьогодні трапляється, що бібліотеки закупили на «Прозоро» книжки за гроші місцевих бюджетів, а потім Міністерство культури відправляє ті самі книжки, закуплені у межах програми поповнення бібліотечних фондів. Тому важливо, щоб бібліотеки вибирали книжки з єдиного каталогу. І не можна відмовлятись від «Прозоро», ми не будемо бачити, хто що закуповує.

Хочу попросити бібліотекарів, щоб книжки, які ви отримали цього року за програмою «Українська книга», якнайшвидше потрапили до районних і сільських бібліотек. Адже існує проблема затримки на півроку потрапляння на місця цих видань.

Також вважаю, що коли держава закуповує книжки у видавців, то вони зобов’язані проводити презентації книжок за участі авторів безпосередньо у бібліотеках, так би мовити, рекламувати»

.

.

Лариса Лугова,

директорка Львівської обласної бібліотеки для дітей, член президії УБА:

«В Україні близько 18 тис. публічних бібліотек, припустимо, що буде дозволено субвенції у грошовому еквіваленті. Як їх розподіляти? Пропорційно? Моя пропозиція – закуповувати книжки повинна обласна бібліотека і розподіляти на районні бібліотеки. Крім закупівлі книжок, повинні виділятись кошти на їх зберігання і розповсюдження по області. Ми самі розвантажуємо контейнери і веземо книжки в райони на собі.

Обласні бібліотеки знають, що потрібно в селі і районі. І звичайно, що те, що потрібно у Харкові чи Києві, не завжди потрібно у Львові».

Ми обираємо ті книжки, які нам необхідні з того репертуару, що нам пропонують. Сільські бібліотекарі часом нарікають, що дуже дорогі книжки до них потрапляють, якісь нікому не потрібні мистецькі альбоми, приміщення не охороняються і не отеплюються, вони там гниють.

Я вважаю, що недоліком у попередні роки була непрозорість. Напевно, якщо буде публічне обговорення кожної позиції, інтернет-голосування, відкритість, це буде правильно. Ви кажете, що хочете контролювати на «Прозоро», що закуповують бібліотеки, давайте ми будемо контролювати і що пропонують видавництва у ці програми і оговорювати кожну позицію».

Читайте також: Ірина Шевченко: Кожна людина має творити ту бібліотеку, яку хоче

.

.

Лілія Омельяненко,

видавництво «Видавництво»:

«Хочу підтримати ідею, що має бути єдиний каталог і знаю, що це дуже добре працює в Швеції. Там є такий сайт, де всі бібліотеки можуть замовляти книжки, де представлені всі видавництва. Але якщо вже формуються такі каталоги, то хотілося б, щоб малі видавництва також були там представлені, тому що нам, наприклад, запитів щодо включення в такий каталог не надходило.

Я розумію, що це тільки початок, але якщо ми говоримо про каталог з якого будуть всі вибирати, то має бути доступ до всіх видавництв, які активно працюють на ринку. Тобто, ми маленькі, але ми активні».

.

.

Віра Соловйова,

видавництво «Кліо»:

«Тут прозвучало, що, можливо, кошти на поповнення бібліотечних фондів знову виділені з програми «Українська книга». Думаю, всі видавці будуть голосувати за те, щоб бібліотеки самі визначали, які книжки їм закуповувати. Дуже добра ідея з каталогом.

Я обдзвонювала бібліотеки, коли ми не потрапили у закупівлі, то деякі бібліотеки говорили, що вони лише своїх видавців будуть підтримувати за регіональні кошти.

Тому з найкращими книжками ми туди не втрапимо, бо там є своя культура поведінки. Але воно колись виробиться, тому що, я так думаю, на цей момент будуть впливати їхні читачі. Якщо вони будуть хотіти, щоб до них приходили читачі, то вони будуть шукати ті книжки, котрі стали в Україні подією.

Але ми зараз маємо подумати і не допустити ситуацію, котра відбулася у 2017 році. Найбільше нас обурило скорочення списку, тому що було проголосовано вами т по-одному, а потім замість 234-х… Власне, я не знаю, що відбулося, воно вже відбулося і ми нічого не змінимо. Але на наступний рік, я розумію, що буде здійснювати закупівлю знову Міністерство культури чи Інститут книги. Тому я дуже прошу в комісію запрошувати спостерігачами бібліотекарів і видавців без права голосу».

.

.

Віктор Круглов,

директор видавництва «Ранок»:

«Якщо підсумувати сьогоднішню розмову, у нас є три проблеми: перша – це відсутність коштів, друга – відсутність інформації, третя – відсутність механізму, який влаштовує всіх по поповненню бібліотечних фондів. Щодо коштів, вважаю, що найлегше, що зараз можна зробити – це розвернути pr-кампанію, чому держава не підтримує читання. У нас є статистика у видавництві по продажу, тому хочу сказати, що минулі роки, коли не було ще війни, продаж книжок в Донецькій і Луганській областях на 1000 населення був найменшим, порівняно з іншими регіонами. І, на скільки мені відомо, там і бібліотек було менше, і результат ми бачимо сьогодні.

І потрібно лобіювати через депутатів Верховної Ради закон про мінімальний соціальний стандарт. Друге питання – відсутність інформації. Мені дуже приємно, що аудиторії сподобалось ідея відкритого каталогу, але не просто каталогу, де перелік книжок, а й інформація про їх наявність. Видавництва самі повинні подавати свою інформацію. Дуже приємно, що і видавці готові долучитися до цієї справи.

Третя проблема – це процедура. Дуже багато питань з приводу доставки. Можна все прописати в умовах. Мені здається, що потрібно зібратися робочій групі у вузькому колі, тому що процедура – це документація і треба прописувати. В цій робочій групі повинні бути різні зацікавлені кола – і бібліотеки, і видавці, і юристи».

.

.

Наталія Загоруйко,

завідувач відділу формування та зберігання документних ресурсів Національної бібліотеки України для дітей:

«Пан Саприкін говорив про обов’язковий примірник для національних бібліотек, хочу, щоб це питання не залишилось десь осторонь, тому що для нас забезпечення обов’язкового примірника є головним. Нашим статутним завданням є зібрання якнайповнішого зібрання саме обов’язкових примірників всіх видань, що виходять для дітей і юнацтва в Україні. Оскільки вже декілька років стоїть питання, щоб зняти з забезпечення нашої бібліотеки обов’язковим примірником.

І програма «Українська книга» повинна бути, тому що жодне видавництво не видасть багатотомник класичної літератури, мистецьких альбомів. Бібліотеки не будуть їх купувати, бо не мають коштів, пересічні читачі теж не будуть купувати, тому що ці видання занадто дорогі.

Що стосується програми поповнення фондів, я вважаю теж потрібні субвенції до обласних бібліотек. Дайте нам кошти і ми укомплектуємо прекрасний фонд, тому що ми знаємо, що нам треба купувати. Що стосується «Прозоро», це прекрасна інновація, яку весь світ оцінив. Але купити для нашої бібліотеки книжок на 400 тис. – це нереально, бо це буде список з 1000 назв, які повинні бути наявні і не повинні бути розкуплені».

.

.

Олег Фешовець,

видавництво «Астролябія»:

«Ви можете нас залучити, створити якісь робочі групи, які будуть на основі цієї розмови напрацьовувати якісь конкретні заходи, які будуть реалізовані. Будь-яке питання, що ми зачіпаємо, відразу відгукується у дуже багатьох проблемних сферах, в тому числі приводить до законодавства. Я б не хотів, щоб зміни у законодавстві обговорювались без моєї участі.

Я все-таки поставив би великий знак запитання чи варто відмовитись від процедури закупівлі «Прозоро». Все-таки це хоча б якийсь засіб. Якщо люди відмовляються від Прозоро, то мають сказати, що натомість буде запроваджено і чи гарантуватиметься, що будуть якісь більш-менш об’єктивні результати рішень в цій іншій системі.

Не хочу ставити питання, що було в минулих роках, але ми пам’ятаємо, що були, так би мовити, особливі бенефіціари, які «з’їдали» левову частку цієї програми, і ця програма однобоко розвивалася. Мені здається, що така тенденція вже вимальовується. Час побудувати якусь систему, яка буде працювати взагалі на формування всього ринку і впливати на системні зміни. Тому ці речі потрібно обговорити.

Читайте також про те, як обирали директора Інституту книги

Питання чи передавати на місця – я схильний до цього, – але з іншого боку, що не обов’язково це буде якась панацея, яка вирішить відразу всі проблеми. Мені здається, якщо це є центральна програма, то держава мусить вести цю політику, вона все-таки ставить собі ціль формування суспільства, не обов’язково погоджується з тим, що подобається в тих чи інших регіонах.

Паралельно кожна обласна рада може створити свою субпрограму, оскільки, вони мають місцеві бюджети. Якийсь специфічний попит в тому чи іншому регіоні може задовольнятися цими обласними програмами.

Центральна програма ставити ціль зміни суспільство в якомусь напрямку, і тому вона мала би залишитися централізованою.

Думаю, що «Українська книга» має бути збереженою і може бути цією централізованою програмою.

Ще одним важливим питанням є те, як буде формуватися комісія, яка буде відбирати книжки. Воно мусить бути окремо винесено на публічне обговорення. Щодо каталогу – цікава ідея, однак, чи дійсно Інститут книги може з цим працювати, можливо, бібліотека Вернадського чи Книжкова палата.

Читайте також: Чому найбільша бібліотека України не працює у вихідні?

Все-таки може Інститут книги зможе стати платформою, на якій створяться ці робочі групи. Таким чином можуть бути напрацьовані не тільки процедури функціонування програми, а й зміни до законодавства.

Моя пропозиція, дійсно дати бібліотекам більшу автономію і можливість за символічну плату позичати книжки, які є більш запитаними, на зразок, як це відбувається на Заході. Але це має бути передбачено законодавством, щоб бібліотеки мали змогу так чинити.

Хочу повернутись до головного питання: ви не зможете всю цю машину такою вашою структурою потягнути. Залучайте нас до тих створених робочих груп, які будуть напрацьовувати рішення і передавати вам. А ви цілеспрямовано можете вимагати в урядовців певних змін. Мені здається, що таким чином ринок можна цивілізувати».

.

.

Алла Скорохватова,

генеральний директор Національної історичної бібліотеки:

«Зараз ми маємо говорити про те, яким чином буде відбуватися поповнення бібліотечних фондів. Зрозуміло, що наша бібліотека є не публічною, куди спрямовується специфічна література, тому з програми «Українська книга» ми отримуємо, від сили, дві книжки, але обласним чи сільським бібліотекам ця програма потрібна. В обласну бібліотеку видань однієї назви передається 150-200 примірників. Тому вважаю, що бібліотеки повинні комплектувати літературу самі.

Відділи комплектування і читальних залів напряму спілкуються з читачами і знають, яка література є. А Інститут книги має допомагати українським видавцям видавати україномовну літературу, і тоді, за бажанням, можна виходити на ринок, або передавати бібліотекам. Тому вважаю, що ми повинні бути однаково уважні до всіх, враховуючи інтереси всіх. Читачу, навіть у сільській місцевості, потрібна наукова література.

А щодо публічних бібліотек, якщо вони потребуватимуть якусь відповідну книжку, то можуть самі її придбати. І нехай тоді бібліотеки переймаються тим, як придбати літературу, яка користується попитом у читача».

Читайте також: Терен: Приміщення Інституту книги мріємо перетворити на культурний центр

.

.

Марина Штолько,

зав. науково-інформаційним відділом бібліотеки Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України:

«Ми наукова бібліотека, яка не фінансується Міністерством культури, а МОН не виділяє кошти на придбання книжок, тому було б добре, якби залишилась якась програма державної підтримки, що дозволяє отримувати літературу. Також хочу підняти питання електронних книжок.

Можливо, видавництва зможуть давати на договірних умовах безкоштовно електронну копію книжок, які є необхідними. І, можливо, налагодити співпрацю між бібліотеками і видавництвами, наприклад, коли видавництва потребують приміщення для презентацій книжок, можуть звернутися до бібліотек, або запрошувати видавництва зі своїм асортиментом для продажу під час різних конференцій та інших заходів»

.

.

Тимофій Бусел,

видавництво «Перун»:

«Ми теж за електронний каталог і за те, щоб вибирали безпосередньо бібліотеки, оскільки вони знають потреби своїх читачів. Щодо системи «Прозоро», оскільки вже існує багато способів обходити її, проводити махінації з цією системою, її потрібно міняти саме щодо книжкових закупівель, або шукати інші варіанти проведення цих закупівель.

Що стосується програми «Українська книга», можна розглянути приклад Білорусі, коли можна в одному році виділити гроші на одні області, в іншому на другі і т.д. і повністю закрити питання наповнення бібліотек, їх ремонт тощо, щоб не розпорошувати ці кошти. Можемо виробити таку програму, скажімо, на 4-5 років і показати, що вона працює».

Як повідомлялося, одну з перших робочих зустрічей Українській інститут книги організував із видавцями, яких попросив висловити свої очікування від подальшої його діяльності та поділитися  думками про майбутнє програми «Українська книга».

Раніше стало відомо, що у Міністерстві культури обрали 138 назв книжок від 44 видавництв, які закупили для поповнення фондів публічних бібліотек.

В той же час частина видавців надіслали колективний лист прем’єр-міністрові Володимирові Гройсману, в якому вони вимагали призупинити процедуру закупівлі книг.

У відповідь на це Міністерство культури пояснило скорочення списку видань, які закупили за рахунок державного бюджету.