Читомо > Література на літо > Ростислав Семків:  10 концептів, що рухають літературу

Література на літо

Ростислав Семків:  10 концептів, що рухають літературу

23.12.2015 0 Автор:

Нещодавно відбувся авторський курс Ростислава Семківа «10 концептів, що рухають літературу», організатором якого є Центр літературної освіти.  Протягом двох днів відомий літературознавець та критик ділився зі слухачами секретами написання успішних творів. Читомо підготували для вас конспект цього курсу.

Як зробити історію про пікнік бестселером?

Концепт 1. Уява = Передумова

Література – це творення умовної реальності, яка сильніша за нашу реальність, тому письменник неодмінно має володіти багатою уявою. Проте уяву, як і інші вміння, потрібно виховувати та розвивати. Наприклад, варто уявляти різноманітні ситуації, вигадувати альтернативні кінцівки різних творів, створювати власних персонажів.

Одним із способів розвитку уяви є написання фанфіків (фанфікшн) та кросоверів із залученням улюблених персонажів. Ми завжди домислюємо, адже від цього складно утриматись. Зараз існує багато сайтів, де шанувальники того чи іншого фандому діляться своїми історіями:  www.fanfiction.net, www.harrypotterfanfiction.net та інші.

У літературу потрібно вводити вигаданих персонажів, інакше її ніхто не читатиме.

Sem

 

Концепт 2. Сюжет = Засіб

Читач завжди шукає у книжці сюжет. Якщо його немає (у класичному розумінні), як, наприклад, у Кафки чи Джойса, у читача починають виникати підозри, що щось не так, його це насторожує.

Читайте також: Жупанський про видання Джойса в Україні

За Аристотелем існує три «пружини» сюжету: інтрига, перипетії, колізія. Серед них дуже важливою є інтрига. Кожен літературний текст має містити цікаву інтригу, при цьому необов’язково, щоб вона вирішувалась, головне, щоб вона була. Саме інтрига веде читача через текст.

Можна розповісти історію про те, як минув пікнік минулого тижня з різним рівнем пафосу. Не має значення, що там відбувалося, важливо те, як це розказано. Це можуть бути різні стратегії, мета кожної з них  – привернути увагу.

Нортроп Фрай виділяє 5 модусів сюжету: міфологічний, романтичний, високоміметичний, низькоміметичний, іронічний.

Що почитати:  Аристотель «Поетика», Володимир Пропп «Морфологія чарівної казки», Джозеф Кемпбелл «Герой з тисячею облич», Умберто Еко «Роль читача», Нортроп Фрай «Анатомія критики».

Sem_8

 

Концепт 3. Міф = Мета

Коли історія стає настільки правдивою, що в неї починають вірити, – сюжет стає міфом.  Відомими міфотворцями є Едгар По, Микола Гоголь, Александр Дюма, Жуль Верн, Говард Лавкрафт, Джон Толкін, Рей Бредбері.

Літературний твір має опиратися на певний міф і чим сильніше опирається, тим сильнішим є текст. Як стверджував Фройд, у людській психіці сховані певні сили, енергії. Текст, пов’язаний з фантазуванням, дозволяє переживати речі, які ми хотіли б пережити, проте не можемо чи не дозволяємо собі.

За Юнгом, архетипи є своєрідними провідниками між неусвідомленими символами і літературними образами. Автор має шукати глибинні образи, які  відомі багатьом, але неусвідомлювані.

Категорія міфу може реалізовуватися по-різному. В «Уліссі» Джойса спостерігаємо пряму алюзію на міф. Тут потрібна енциклопедична стратегія прочитування з постійним зазиранням в примітки і в «Одіссею» Гомера.

А от у романі Підмогильного «Місто» міф є прихованою ремінісценцією на «Енеїду». Головні герої обох творів рухаються від нереалізованості до реалізованості, зустрічаються з жінками, потрапляють в небезпечні ситуації.

Наступним етапом є авторський міф, яскравим прикладом якого є «Вій» Гоголя. Вій – це авторська вигадка, такої істоти до цього не існувало. Була Горгона і Василіск, які вміли вбивати поглядом, проте Вія вигадав саме Гоголь.

Вершиною цього рейтингу є авторський суперміф та авторський гіперміф. Творцями яких є, наприклад, Говард Лавкрафіт і Джон Толкін відповідно. Це той випадок, коли змальована дійсність і персонажі настільки захопливі і реалістичні, що переростають свій твір і починають жити своїм життям у інших творах, як-от Ктулху, чи взагалі втручаються в нашу з вами реальність і змінюють її. Взяти хоча б толкіністів, які перевдягаються і перевтілюються у відповідних персонажів і якийсь час живуть їх життям.

Література має в основі міф і прямує до того, щоб ним бути.

Що почитати: Зигмунд Фройд «Тотем і табу», Кард Ґустав Юнґ «Шість архетипів», Олексій Лосєв  «Діалектика міфу», Клод Леві-Стросс «Структурна антропологія», Ґастон Башляр  «Мрії про вогонь», Мірча Еліаде «Святе й профанне».

Sem_5

Читайте також: Топ-20 від Ростислава Семківа

 

Про що домовився Стівен Кінг зі своїми читачами і в чому секрет Дюма

Концепт 4. Жанр = Обіцянка

Концепт 5. Композиція = Динаміка

Жанр – стала літературна форма. Композиція –  це актуальна трансформація сюжету.

Жанр –  це засіб автора повідомити читача про те, що буде відбуватись в тексті, це територія домовленості між автором (що він хоче написати) і читачем (що він хоче прочитати).

Жанру має відповідати і назва. Текст треба назвати так, щоб читач зрозумів натяк, «зловив інтригу». Назвою можна попередити про сюжет.

Беручи у руки роман під назвою «Вбивство на вулиці Морг», анотацію можна не читати, все і так зрозуміло. Та це стосується не кожного письменника. Стівен Кінг, наприклад, вже давно домовився зі своїми читачами, і яку б він назву не обрав для свого чергового твору, всі знають, що від нього очікувати.

Читайте також: Піраміда письменників, наркотики й книжки Стівена Кінга

Та якщо ви захочете дізнатись більше про жанри і візьмете в руки підручник з теорії літератури – потрапите в пастку. Вказані там жанри вже є неактивними. Зараз жанрова система трохи відрізняється від того, як її уявляє класична теорія літератури. З усіх тих жанрів вижили: вірш, поема, епіграма, епітафія, комедія, трагедія, новела, оповідання, повість і роман.

Зараз актуальною є система жанрів, що стосується роману (послідовність від еросу до танатосу): любовний роман, комедія, травелог, авантюрний роман, детектив, наукова фантастика (серед них й антиутопія), кіберпанк, фентезі, триллер, хоррор.

У жанрі ми можемо не все, існують обмеження, правила, кожен жанр до чогось зобов’язує. Недаремно виник вислів «за законами жанру». Проте наведені жанри можуть поєднуватися в одному  творі. Саме в цьому полягає секрет Дюма – в успішному поєднанні жанрів: елементи пригодницького, авантюрного, любовного романів, а ще й досконала інтрига і робота над композицією.

Sem_3

Над композицією теж варто працювати, іноді доречніша лінійна композиція, а іноді варто вдатися до нелінійної (Повірте, якщо ваша історія про пікнік матиме кульмінацію – ви точно привернете увагу слухача).  До того ж Дюма впливає на наше розуміння добра і зла, дружби та й навіть на наше уявлення про історію Франції. Саме тому цей «рецепт успіху» перейняли й інші письменники: Жуль Верн, Умберто Еко, Артуро Перес-Реверте, Юрій Винничук.

Що почитати: Михайло Бахтін «Епос і роман», Михайло Бахтін «Проблеми поетики Достоєвського», Георг Лукач «Теорія роману», Умберто Еко «Відверті думки молодого романіста», Мілан Кундера «Порушені заповіти».

The poem should not mean, but be

За Гайдеґґером, поезія – нейневинніше з занять, але водночас і найнебезпечніше.

Існують певні прийоми продукування поетичного, маркери, за якими ми визначаємо, що це саме поезія, а не щось інше. Одним із них є форма. Поезія – це форма, яка звучить. У ній екстримально важливим є не те, про що сказано, а те, як це сказано.

Поезія – це маніпуляції з текстом, трансформація мови, гра словами; це територія, де триває постійна боротьба за форму, яка демонструватиме мовну незвичність. Ми кажемо, що твір сильний, якщо за тими чи іншими ознаками бачимо, що автор майстерно володіє мовою. У поезії ця майстерність має бути доведена до ідеалу.

Якобсон виділяє 6 функцій мови, головними з яких називає комунікативну та поетичну. Звичайний практичний текст є втіленням комунікативної функції, проза – комунікативної та поетичної, а поезія – поетичної. Поетична функція полягає у здатності мови звертати увагу саму на себе, втрачати інформативність і набувати звучання так, щоб сам мовець здивувався, як же майстерно сказано. Якщо на питання офіціанта про обраний напій ви відповісте: «Чи чай, чи каву хочу я?», то інформативність цього повідомлення буде нульова, зате на вас точно звернуть увагу.

Найбільш універсальними прийомами, що дозволяють максимально трансформувати звичайну мову в поетичну є рима і метафора.

Sem_6

Читайте також: Ростислав Семків: Відстань між Вакарчуком і

Гектором невелика

Концепт 6. Рима = Класика

Існує низка традиційних мовних засобів. До середини ХІХ століття кожна поезія повинна була мати всі ці засоби: риму, ритм, порівняння, метафору, метонімію, асонанс, алітерацію. Зараз ці засоби теж важливі, проте не обов’язкові. Можна використовувати не всі, але бодай один з них має бути.

Цікавим є спостереження, що рими автоматизуються. Наприклад «сонце-віконце», «кров-любов» – це вже зужиті рими, ми не вважаємо їх поезією. Якщо ви пишете, ви маєте шукати свою риму, адже вона визначає поетичність, є своєрідною домінантою.

Слов’янські мови синтетичні, тож вони мають більші  можливості римувати за допомогою зміни закінчень слів під час відмінювання. Аналітичні мови, наприклад, англійська, тут дещо обмежені, тому з часом вони починають відмовлятись від рими.

Після цього найважливішим мовним засобом стає метафора.

Що почитати: Віктор Шкловський «Мистецтво як прийом», Роман Якобсон «Звук і значення».

Концепт 7. Метафора = Поезія

Класичний погляд на вірш трактує його як глобальну гармонію. Таку точку зору поділяли, наприклад, і київські неокласики, які вважали, що поезія має творитися за класичними зразками, порушувати класичні теми (людське життя, смерть, безсмертя, любов, героїчність та інші).

Читайте також: 10 історій про неокласиків, після яких вам захочеться їх почитати

На початку ХХ століття з’являється нове бачення поезії, яке з римою і з традиційними засобами радикально пориває, і ставить собі за мету специфічно звернути увагу на слова. У 1910-1930 роках авангардисти писали по-іншому, оскільки вважали, що традиційні засоби та теми вже не працюють. Яскравим прикладом цього є поезомалярство Михайля Семенка.

До модерних поетичних мовних засобів зараховують ритм, метафору, асонанс та алітерацію. На перший план зараз виступає метафора як накладення зіткнення образів, це кров сучасної поезії. В українській поезії майстрами метафор були Василь Стус, Грицько Чубай.

Модерна поезія не намагається говорити чітко. Пауль Целан, один з найкращих поетів ХХ століття, використовує у своїх творах численні нагромадження метафор, спонукаючи нас до пізнання, ми починаємо думати: «Що ж приховано за цими словами, що автор мав на увазі?».

Sem_4

Поезія потребує влучних метафор, сконцентрованості.

40 рядків – це погано. Краще написати вірш з 20 рядків, але з вдалою метафорою, ніж намагатися писати щось зі словником рим. Вага кожного слова надзвичайно висока, коли пишеш поезію. Потрібно замислюватись про кожне слово: навіщо воно там? Якщо ви хочете писати вірші – потрібно починати з пошуку своїх, незвичних метафор.

Що почитати: Томас Стернз Еліот «Призначення поезії», Мартін Гайдеґґер «Навіщо поети?», Юрій Лотман «Структура художнього тексту».

 

Як досягти безсмертя?

Концепт 8. Стиль = Гармонія

Стиль – це стала літературна мова, де все гармонійно підібрано і працює на певний ефект.

Стиль – коли всі елементи пасують один одному.

Стиль – це естетична програма автора, яку намагається розшифрувати критик і приймає/відкидає читач.

Найкращий український теоретик літератури Дмитро Чижевський подає певну схему стилів, які умовно можна поділити на ті, які передбачають раціональний (писанню творів, літературній майстерності треба вчитися) та ірраціональний (письменництву навчитися неможливо) підходи.

Але це все умовно. Античність, Середньовіччя, Класицизм – це не конкретні стилі, а назви епох, в межах яких існували різні стилі. Постмодернізм – це сучасний стан, коли дозволені всі попередні стильові орієнтації, всі стилізації, які колись воювали між собою. В час постмодернізму тексти роблять ті чи інші реверанси як в бік масової культури, так і в бік інтелектуальної.

Sem_7

«Ім’я Рози» Умберто Еко можна читати як звичайний детектив або ж як текст, що наповнений алюзіями і посиланнями на інші тексти. Крім того, твір може звертатися до кількох читацьких аудиторій, тоді він може розраховувати на довше життя. Це той виграшний момент, який, наприклад, пояснює успіх Жадана.

Що почитати: Дмитро Чижевський «Історія української літератури», Ернст Роберт Курціус «Європейська література і латинське середньовіччя», Борис Шалагінов «Класики і романтики», Ролан Барт «Ефект реальності», Метью Калінеску «П’ять облич модерності», Соломія Павличко «Дискурс українського модернізму», Фредрік Джеймісон «Постмодернізм, або Логіка культури пізнього капіталізму».

Концепт 9. Критика = Статус

Жан-Поль Сартр одного разу пародійно описав критика як завжди незадоволену істоту, яка вишукує недоліки в інших авторів, оскільки сама нездатна писати. В літературі існує два підходи до розуміння і трактування літературної критики.

Перший підхід, традиційний, розглядає критика як особу, яка бере на себе відповідальність за якість оцінювання тексту. З цього погляду критика потрібна для того, щоб, порівнюючи, вказувати на кращі тексти і відкидати гірші. Критиком може стати тільки кваліфікований читач.

Читайте також: Костянтин Мільчин:

Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Другий підхід полягає в розумінні критики як теорії письма. Роланд Барт розглядав критику як літературу і іронічно зазначав: «Якби я не мав розуму, я б писав художні твори, але оскільки я його маю – я пишу есе». Він вважає, що найцікавішим твором є есе чи праця, написані про інший, давніший твір.

Критика проти літератури: непримиренні друзі

Критики – це заручники ситуації, змушені обґрунтувано відповідати на питання, хто вартий «Книжки року BBC», премії Конрада і т.д. Проте найкращим критиком є читач, який голосує гаманцем чи своєю присутністю на презентаціях, читаннях та зустрічах.

Важливо наголосити, що адекватна критика ніколи не зосереджується тільки на мінусах, тому автору-початківцю важливо одразу знайти свого критика. Неможливо написати безнадійно поганий текст, так само, як неможливо написати 50 поганих оповідань поспіль.

І пам’ятайте, якщо критик весь час вас хвалить, то це ваша мама.

Що почитати: Жан-Поль Сартр «Що таке література», Ролан Барт «Критика та істина».

Sem_2

 Читайте також: Як писав Рей Бредбері: про себе, оптимістично,

по тисячу слів на день

Концепт 10. Канон = Вічність

У літературному часопросторі ведеться боротьба за місце тяглості в історії. Автори конкурують між собою, пропонують свої естетичні доктрини, програми, які згодом відсіюють критики. Результатом цього процесу є літературний канон як перелік необхідних для читання текстів.

Канон ? це річ, варта уваги. Гарольд Блум свого часу наголошував, що життя скінченне, ми не можемо дозволити собі читати все, тож маємо обирати тільки найкраще. Ця думка знайшла відображення в його рейтингу 300 рекомендованих для читання текстів.

Найбільший споживач канону ? школа, саме шкільна програма є найбільш видимою його конфігурацією.

Попри все, кожному варто працювати над своїм каноном, зараховуючи туди тих письменників, які найближчі за стилем, сюжетом, жанром. А авторам-початківцям не варто боятися боротьби за канон. Це ж весело! Ми пишемо не просто так, ми пишемо, щоб виштовхнути Жадана чи Андруховича.

Що почитати: Гарольд Блум «Західний канон», Володимир Набоков «Лекції із зарубіжної літератури», «Лекції із російської літератури», Мілан Кундера «Порушені заповіти», Жорж Батай «Література і зло».

Світлини Богдана Пошивайла

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe