Новини

Кожен регіон має свої географічні особливості, історію, культуру та літературу, які формують погляди на місцевість. Читомо занотувало найцікавіше з лекції Олени Романенко «Метафори Донбасу: як література змінила образ Сходу України» в рамках циклу лекцій «Українська література» від Культурного проекту.

М – метафори?

Історія регіону народжувалася поступово. Та протягом 2014 – 2015 років стало зрозуміло, що нашою свідомістю маніпулюють не тільки в новинах, але й у творах, які призначені для вічності.

Історія Донбасу – формування особливої спільноти і особливої територіальної єдності. Поступово витіснялась одна нація, натомість формувалася зовсім інша національна спільнота. Донбас – це територія ментально символічна, яка отримала свої образи. І ці образи увійшли спочатку в літературу, а згодом і в інші сфери.

Еволюція метафор Донбасу пов’язана із тим, що територія отримала символічну назву і вона завдяки літературі, історії та політиці закріпилася. Згодом до символічних метафор додаються певні екзистенційні буттєві значення. У свідомості людей вони настільки тісно закріплюються, що ми вже не розуміємо, коли і як з’явилися ці ідеї та як нині на нас впливають. Згодом метафори перетворюються на усталені тексти і як тільки ми кажемо «Донбас», то у нас асоціативно виникає: «край вугільний», «край праці». Все це винесено із літератури і закріплене у текстах, які дотичні до літератури.

Читайте також: Сім книг про Донбас, свободу й мистецтво від ІЗОЛЯЦІЇ

З чого починалося?

Еволюція метафор пов’язана із тим, що вона змінилась впродовж ХХ століття. Перша ідея, яка була сформована впродовж другої половини ХІХ століття, – степ і важка праця. Друга асоціація – індустріалізація та героїчна праця. Остання метафора, з якою ми маємо справу – Донбас і екзистенційна порожнеча.

Спиридон Черкасенко – один із тих авторів, який багато пише про Донбас на початку ХХ століття. Образи, які з’являються у часописах тих часів («Літературно-науковий вісник», «Українська хата») пов’язані із тим, що Донбас сприймається як територія важкої праці. Сюди приїжджали ті, хто вимушений був з різних обставин покинути власну домівку. Ці люди опинялися в абсолютно іншому просторі. Вони були вихідці із села, а тут відбувалася повільна, але індустріалізація. Які б часописи того періоду ми не відкрили, вони показують нам, що це вічний морок, страждання, біль. У Черкасенка є цикл новел та поезії, які пов’язані із шахтою, шахтарською працею.

Художні образи, якими ілюструється поезія Черкасенка, відображають нужденність, важкість. Автор також пише цикл оповідань «На шахті», в якому йдеться про важку працю. В образі Донбасу цього періоду оця важка праця і степ – це два дуже суттєвих і важливих компоненти.

Цей край асоціюється з територією, яку будуть переробляти. Одночасно степ для української культури, літератури є дуже знаковим образом. В степу народився вільний дух козацтва. Степ асоціюється з територією, над якою розвіваються всі вітри, з якої народжується ідея свободи. Згодом ця ідея зблисне у творчості Євгена Маланюка. Він писатиме, що степ – це і благо, і вічне прокляття України.

Дуже складним для покоління, яке приїздило на Донбас на початку ХХ століття, було питання ідентичності – ми хто: селяни чи робітники? Виходив своєрідний плавильний казан, в якому треба було забути про те, хто ти був тоді і стати кимось новим ось тут зараз. Це і є питання нової ідентичності.

Читайте також: Гіроакі Куромія: Історично Донбас був безстрашним центром опору

Місто, індустріалізація, СРСР

Місто стає домінантним в літературі. Для людей того періоду неважливо вже було питомо українське, власне селянське. Зникає компонент «важкий, страшний, нужденний» і з’являється компонент «праця» та «панування праці».

Ідея індустріалізації країни, ідея того, що на Донбасі зростає нова епоха – це та ідея, яку ідеологія, культура, література, політика підхопить в 20-их роках.

1933 року ходили чутки, що Москва планує приєднання Донбасу до Росії. Наприклад, до 1930 року виходив літературний часопис «Літературний Донбас». Редактор часопису Василь Гайворонський згадує, що одного разу їх просто поставили перед фактом, що вони є зрадниками і їм відмовляють друкувати наклад часопису. Через кілька місяців з’являється «Литературный Донбасс». Ця трансформація виводить на аван-сцену купку російських письменників на чолі з Іваном Беспощадним.

У 1972 році мешканець Донбасу Олекса Тихий друкує статтю «Думки про рідний Донецький край», де описує, що становище на Донбасі може вилитися у інтелектуальне знищення 4 мільйонів українців: говорять російською мовою, кількість російськомовних видань є домінантною, відбувається саботаж науки. Автор передбачає, що рано чи пізно ментальний, культурний конфлікт вибухне на цій території.

Не можна сказати, що Донбас сприймали в «ура-патріотичному» контексті. Наприклад, Володимир Сосюра пише про Донбас з ностальгією. У нього край пов’язаний із періодом любові, молодості, щастя.

Читайте також: Лазуткін: За інших обставин на Донбас не приїхало б стільки письменників і книжок

Незалежність, Україна, ідентичність

Несвідомо, але питання регіональної ідентичності виникає у часи розпаду Радянського Союзу. Підґрунтя героїчної праці вибито із-під ніг. Настає своєрідний розрив: а хто ж ми є? Чи не вперше появу екзистенційної порожнечі, коли людині немає на що зіпертися, відчуває Сергій Жадан. Один з найпотужніших творів на цю тему «Гриби Донбасу». Екзистенційну порожнечу можна заповнити будь-чим.

Відбулася криза домінування радянської ідентичності. Вона була незаповнена українською. Соціологи також помічають переважання регіональної та соціальної ідентичності над мовною та етнічною.

Нині нам дуже важливо змінити слова, відмовитися від метафор «героїчна праця», «велика перемога», «Донбас ніхто не ставив на коліна». Варто знайти слова і метафори, які допоможуть людям сформувати уявлення про нову ідентичність.

Нам у будь-якому випадку доведеться говорити із цими людьми, знаходити спільні слова і метафори, завдяки яким ми зможемо налагодити діалог. Війна метафор ще триває.

Читайте також: Якимчук: Зараз Донбас розкладається, як людське тіло

Світлини infodon.org.ua