Читомо > Новини > Богуміл Грабал: пабітел, поціновувач пива, сонцепоклонник

Новини

Богуміл Грабал: пабітел, поціновувач пива, сонцепоклонник

22.04.2016 0 Автор:

Постать Богуміла Грабала овіяна легендами і численними оповідками, автором більшості яких є він сам. Яка література народилася у чеських пивних,що таке пабені, як справляли «весілля в домі» і чому Грабала не любили дисиденти Читомо дізналося під час  лекції «Шумна самотність Богуміла Грабала» з курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві для користувачів Hаціональної парламентської бібліотеки України. Лекцію прочитала Тетяна Окопна  – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

Богуміл Грабал  це другий чеський автор, після Ярослава Гашека, якого найбільше перекладають. Недаремно інший відомий чеський письменник Мілан Кундера якось сказав, що про двадцяте століття колись будуть говорити не як про часи комуністичного минулого Чехословаччини, не як про Празьку весну 1968 року, а як про часи, коли жив і творив Грабал.

 

Про те, як суп врятував Грабала

Богуміл Грабал мав дуже цікаву долю, про його життєвий шлях у Чехії розповідають численні історії, мало не легенди. Таке своєрідне оміфотворення його життя є заслугою самого Грабала, який дуже любив розповідати про себе у своєму неповторному стилі.

Зі слів самого письменника, його життя почалося досить-таки несподівано. Він був позашлюбною дитиною, і коли його мати прийшла до своїх батьків і повідомила, що вагітна, реакція не забарилась: батько схопив рушницю і, погрожуючи вбивством, почав бігати за донькою. Це тривало близько 20 хвилин, аж поки до них не вийшла мати й не покликала їх їсти суп,що вже стиг на столі, раз і назавжди поклавши край цьому конфлікту.

Народився Богуміл Грабал 1914 року у місті Брно, в Чехіїї і до 3 років жив там разом із мамою, дідусем та бабусею, які були досить заможними. Грабал дуже любив згадувати будинок, у якому він жив у дитинстві. Дідусь і бабуся спочатку його трохи цурались, як позашлюбної дитини, проте згодом полюбили.

Маленький Грабал

 

Богуміл Грабал

Однак вони таки трохи його соромились, тож не дуже запрошували гостей додому, і маленький Богуміл ріс замкнутою дитиною. Оця його потайливість, вразливість, невпевненість залишається з Грабалом до кінця його днів.

Навіть ставши відомим у світі письменником, у поважному 80-тирічному віці Богуміл Грабал соромиться того, шо він пише і як пише. І якби не його друзі, які захоплювалися його творчістю, Грабал би ніколи не наважився опублікувати й показати світові свої тексти.

 

Початок «пивного періоду» життя 

Коли Богумілу було 3 роки, його мати вийшла заміж за бухгалтера Грабала, який всиновив малого і дав йому своє прізвище. Згодом після цього вони переїздять у броварню, де вітчим Грабала отримав місце бухгалтера. І от з цього часу починається якийсь такий собі пивний період життя Богуміла Грабала, який триває аж до самої його смерті.

Зі слів письменника, вже в 4-річному віці він любив повзати між столами, час від часу вилізаючи назовні і збираючи пивну піну, яка дуже подобалася йому на смак. Він міг також збирати цю піну у пригоршні і вмиватися нею, бо Грабалу також подобався і її запах.

 

Аскет і гедоністка

Вітчим Грабала був аскетом, дуже суворим, точним у всьому, категоричним, заглибленим у цифри і підрахунки. Абсолютною протилежністю була його мати – творча, балакуча, гедоністка, більше того, вона дуже любила грати в театрі і грала чи не у всіх аматорських театрах в зоні досяжності, до того ж головні ролі. Пізніше Грабал згадував, що, будучи маленьким, дуже соромився мами, бо вона була не схожою на інших жінок, яких він бачив тоді – завжди красива, багато сміялася, спілкувалася, а коли до них навідувалися гості, вона могла перевдягнутися в один з костюмів свого театру і зіграти якусь сценку, щоб розважити гостей.

Мати і вітчим Грабала

Мати і вітчим Грабала

Цю несхожість матері і вітчима Грабала гарно передасть згодом в одному зі своїх оповідань, де він описує вечерю, коли його мати з братом і маленьким Богумілом їдять хліб, щедро намащений смальцем і запивають це пивом, і це так смачно і прекрасно, а у цей же час його тато п’є каву з молоком і їсть тост, дивлячись на сім’ю із презирством і нерозумінням.

Пізніше у Богуміла народжується брат, але Грабал не дуже товаришував з ним, тож він не дуже позначився на його житті та творчості.

 

Легендарний дядько Йозеф

Коли Грабалу було 5 років, його вітчима переводять у Німбурк, де той стає управляючим старої броварні. Для Богуміла справжньою насолодою було ходити і слухати, про що говорять відвідувачі, чим живе броварня. Він потоваришував зі старим дідусем, який розсвічував в броварні керосинові лампи, які тоді треба було щовечора запалювати і гасити. І Грабал супроводжував старого під час цього процесу, це було таким собі своєрідним ритуалом.

Коли хлопцеві виповнюється 7 років, до них приїздить брат Богумілового вітчима, дядько Йозеф. Він був трішки несповна розуму, і тому йому доручали одну з найгірших робіт, бо якщо доручали щось серйозне, той міг просто цього не виконати, випадково заговоритися з кимось і забути про все на світі, зокрема і про доручення.

Дядько Йозеф

Дядько Йозеф

 

Дядько Йозеф дуже любив жінок, йому подобалося розповідати про них, вигадувати, які романи він крутив із проститутками у портових містах, хоча навряд чи він колись там взагалі був, вихвалятися, як дивляться на нього офіціантки в пивних чи продав чині в магазинах. Він фактично замінив Грабалу батька, став його головним кумиром.

Письменник часто згадує про те, що саме дядько Йозеф навчив його пити пиво, проводив з ним багато часу, а ще він вмів збирати в пивних навколо себе велике товариство й оповідати свої численні історії. Грабал завжди був дуже вдячним слухачем, і потім активно використовував все почуте у свої подальшій творчості.

 

Школа, університет і таємні проби пера

У школі Грабалу не подобалося, він часто отримував погані оцінки, його ледь-ледь переводили з одного класу в інший, вчителі постійно нарікали на його погану поведінку. А тим часом Богуміл тікав уроків в ліс, розпалював багаття, прислухався до пташок, або ж прокрадався у пивну і слухав теревені відвідувачів.

Грабал-підліток якимось чином все ж закінчує школу, та для того, щоб продовжити навчання, йому доводиться рік вивчати вдома з приватним вчителем латинську мову. В результаті, він таки вступає у Прагу в Карлів університет на юридичний факультет.

Спеціальність обрав не він, це було бажання йог матері. Грабала взагалі не хотів навчатися, однак в університеті він дуже захоплюється філософією й історією мистецтв, відвідує всі заняття з цих предметів, а на своїх фахових майже не з’являється. У той час Грабал знайомиться з першими друзями-літераторами і у 40-х роках починає писати у шухляду.

Першими його творами були вірші, верлібри, про нещасливе кохання, про смерть… Взагалі, тема смерті – одна з провідних у письменника. Впродовж усієї творчості майже кожен із його героїв так чи інакше говорить про смерть. У віршах багато лайливих слів, деякі з них досить грубі, деякі вульгарні, проте зважаючи на його вік це не дивно. Ці вірші вийшли друком аж у 90-х роках у збірці «Загублена вуличка».

 

«Потяги особливого призначення»

Грабалові доводиться зупинити навчання, бо починається Друга світова війна, і після демонстрації студентів 17 листопада 1941 року в Празі було закрито німцями всі навчальні заклади. Грабал знаходить роботу на невеличкій залізничній станції Костомлати, що перебуває за 20 км від Німбурка, де жили його батьки.

Йому дуже подобається робота, потяги, але ж триває війна, і через станцію проїжджають також багато поїздів особливого призначення. І ось одного разу один із цих поїздів підірвали партизани. Працівники залізничної станції після цього інциденту ще довго боялися, подальших імовірних вибухів, але обійшлося.

Ця подія згодом стала сюжетом для одного з найвідоміших творів письменника – «Потяги особливого призначення», який у 60-х роках отримує Нобелівську премію. Це повість про події Другої світової війни, це перший грабалівський твір, який було екранізовано, і з якого почався дуже плідний творчий тандем Грабала та Їржі Менцеля, відомого чеського режисера.

Кадр з фільму Потяги особливого призначення

Кадр з фільму «Потяги особливого призначення»

Та це все було значно пізніше, а поки Грабал працює на залізничній станції і пересиджує там війну. Після її завершення він врешті отримує ступінь докора юридичних наук, після чого друзі жартівливо починають називати його «доктором», хоча Богуміл у своєму житті так і не пропрацював жодного дня юристом.

Закінчивши університет, новоспечений випускник повертається до батьківського будинку, починає працювати торговим агентом в одній фірмі, пише перші оповідання, які, однак, нікому не показує.

 

«Пабітеле» і металургійний завод

Після війни до влади приходять комуністи, і в 1945 році Грабал навіть вступає в комуністичну партію, проте менш ніж за рік виходить з неї. Від того часу він завжди залишався аполітичним, і не долучався ні до комуністів, ні до дисидентів.

Грабал зголошується поїхати у Кладно на металургійний завод у рамках кампанії розбудови комунізму в Чехословаччині. Там він знайомиться із багатьма політичними в’язнями, інтелектуалами, яких туди відправила влада; але також там багато і звичайних робітників. Там він, 35-річний, закохується в юну дівчину, якій ледве було 16, тяжко переживає її відмову.

Там він починає писати перші оповідання про завод, набирається сміливості й читає їх друзям, які в захоплюються його творчістю. Згодом він починає готувати свою першу збірку під назвою «Перлинка на дні», але їй так і не судилося вийти, через заборону цензурою.

Тож ці оповідання вийшли друком через два роки, у 1963 році. Власні це була його перша збірка оповідань, що з’явилася на світ, і називалась вона «Пабітеле» (в перекладі Юрія Винничука – «Вар’яти»). Тут варто зазначити, що Богумілу Грабалу належать такі поняття як «пабені» і «пабітел».

hrabal-pabitele

Обкладинка збірки «Пабітеле»

У термінології Грабала «пабені» – це такі собі теревені, коли люди сидять і розмовляють, при цьому насолоджуються процесом говоріння і слухання, коли історії розповідають з любов’ю, смакуючи кожне слово, і при цьому їх трохи прикрашаючи, щоб вони були якомога цікавішими, навіть якщо це не зовсім відповідає дійсності.

В цих оповіданнях письменник розповідає історії звичайних людей. У його текстах люди часто говорять між собою, і тоді оповідання побудоване як діалог, або ж це монологічна розповідь когось одного.

 

Травма і прихисток

Збірка «Пабітеле» робить Грабала відомим письменником, та він продовжує працювати на металургійному, аж доки одного разу не стається нещасний випадок на виробництві. Грабал отримує дуже серйозну травму голови, але не хоче звертатися у лікарню.

Повертається у Прагу, до нього приїздить дядько Йозеф, вони запивають травму ромом, а наступного дня він навіть іде купатися на рукав річки Влтави у міській частині Лібені, і так намагається залікувати рану. А потім біль посилюється, і письменник все ж звертається до лікарні.

Через деякий час трапляється ще один нещасний випадок, коли він мало не гине. Письменник вирішує, що то він, мабуть, притягує нещастя, погоджується на інвалідну пенсію та літературну зарплату (адже його включають у Спілку письменників Чехословаччини) і назавжди повертається до Праги, оселяючись у передмісті, в районі Лібень, де вже завсім скоро він знав усі місцеві пивні.

 

Весілля в домі

Ці 5 років були дуже важкими для сусідів Грабала, бо він з друзями влаштовував так звані «весілля в домі». Він йшов у місцевий РАГС, дивився, чиє весілля буде найближчим часом, записував собі прізвища молодят, потім збирав друзів і вони всю ніч гуляли, пила за цих молодих, і розмовляли до ранку.

У цей час Грабал знайомиться зі своєю майбутньою дружиною. Абсолютно випадково помічає дівчину Елішку, яка приїздить до своїх родичів. Вона була німкенею, з родини німців, після Другої світової війни її родину депортували із Чехословаччини, і дівчина залишилася одна. Її кілька разів ґвалтували радянські солдати, після чого вона вже ніколи не могла мати дітей. Елішка приїхала в Прагу, знайшла місце касирки в ресторані, але не мала де жити й перебивалася між знайомими. Грабалу стало її шкода, й він її прихистив у себе. А через деякий час вони одружилися.

Грабал і Піпсі

Богуміл Грабал з дружиною Елішкою

Богуміл Грабал ніколи не називав свою дружину на ім’я, Елішкою, він назиав її Піпсі. Піпсі активно долучилася до «весіль у домі», і взагалі дуже піклувалася про чоловіка: годувала, забирала з пивних, підтримувала, коли він писав свої книжки, й коли вони видавалися.

 

Автобіографічні твори

Грабал був людиною досить грубою, але при цьому він себе дуже жалів. Йому здавалося, що він дуже нещасний, особливо після травми, в нього часто бували головні болі й мігрені, Грабал часто бідкався, що скоро помре, тому Піпсі має його любити. Тому великою травмою і шоком для нього стає смерть його Піпсі в 70-х роках. Він цього ніяк не очікував. До того ж незадовго перед тим померла його мати, яку він дуже любив, а потім і дядько Йозеф, який став одним із головних героїв його творів. Тож Грабал залишається сам і дуже тяжко переживає цю самотність, починає писати автобіографічні твори, які стали одними з найвідоміших у його доробку.

Першою він написав трилогію, яка називається «Містечко біля води», де описав Німбурк і броварню, де проходили щасливі роки дитинства. Ця трилогія складається з 3 невеличких повістей, перша з яких  – «Пострижена»  – про його маму і її стосунки із чоловіком. Повість оповідає про реальну історію, що трапилась у його сім’ї і закарбувалась у пам’яті малого Богуміла. У матері Грабала було дуже красиве довге волосся, а потім одного разу вона його несподівано коротко підстригла, бо їй хотілось змін у цьому застиглому містечку, де, здавалося, зупинився час.

Мати Грабала

 

Мати Грабала

Це викликає гнів її чоловіка і він привселюдно ї шмагає, а потім йому стає шкода дружину, він бере її на руки, як дитину, і запевняє, що тепер все у них буде добре, все буде по-іншому. На основі цієї повісті Їржі Менцель зняв однойменний фільм. Друга частина трилогії ґрунтується, зокрема, на спогадах Грабала про його вітчима, а третя – про дядька Йозефа і про те, яке прекрасне життя

Потім Грабал створює наступну біографічну трилогію («Весілля в домі», «Прогалини», «Vita nuova»), особливість якої в тому, що він пише її від імені своєї дружини Піпсі. Він вкладає в її уста свої думки, при цьому розповідаючи всі особисті подробиці їхнього спільного життя, абсолютно відверті речі.

 

Самотність серед книг

У 70-х роках Грабал працював у пункті збору макулатури, це був період нормалізації, коли з бібліотек масово вилучали заборонену література й здавали її на переробку. Письменник багато такої літератури врятував від знищення, забравши додому. На основі такого досвіду роботи Грабал пише твір, який він сам називав найважливішим і найкращим у своєму житті – «Надто гучна самотність».

Його головний герой працює в пункті прийому макулатури, він не має освіти, але навчається, переглядаючи книжки, які приносять як макулатуру. Він часто роздумує про життя і про смерть, тут проявляється захоплення Грабала Ніцше і Лао Цзи.

Цікаво те, що текст має дві версії фіналу. У першій з них головний герой покінчує життя самогубством, не витримавши тиску своїх думок і того, що відбувається у світі. Другу версію Грабал написав під тиском цензури, і у ній герой не вбиває себе, а лише роздумує про можливість смерті.

 

Стосунки з дисидентами

Богуміл Грабал ніколи не був дисидентом. Оскільки він належав до Спілки письменників, його твори активно видавалися, і досить великими накладами. Однак Грабал досить часто зустрічався із цензурою, але письменник все ж дуже цінував свою творчість і можливість публікуватися, він завжди з великим нетерпінням очікував виходу нових книжок.

Про це дуже добре написано у «Vita nuova», коли його дружина розповідає, що ось уже тиждень її чоловік сам не свій, не їсть, не п’є і не ходить по пабах, бо йому пообіцяли що найближчим часом вийде нова книжка, а її все немає й немає. Та коли вона врешті виходить, він починає її нюхати, цілувати, ховає за пазуху і йде по пивних, і всім її показує, і не може натішитися. В результаті його 3 дні немає вдома, бо він не може розлучитися з друзями і не може наговоритися про те, яка це радість, що у нього є його книжка.

Тому коли у 70-х до нього прийшов Вацлав Гавел із проханням підписати Хартію 77, маніфест-звернення, Грабал відмовляється, мотивуючи це тим, що він дуже цінує те, що у нього є хоч якась можливість видаватися, і він набагато більше користі принесе, якщо не буде вступати в конфронтацію з існуючим політичним режимом, буде видавати книжки і люди читатимуть хорошу літературу, ніж якщо він підпише хартію і його заборонять взагалі. За це Грабала не любили письменники-дисиденти.

 

Грубий і ніжний Грабал

Єдина книжка, яку Грабал не зміг видати за комуністичних часів – «Я обслуговував англійського короля» (перекладена на українську Юрієм Винничуком), її було написано у 80-х, а опубліковано вже у 90-х. Це історія офіціанта, який проходить через різні політичні режими. І знову ж таки Їржі Менцель екранізував цю історію. Богумілу Грабалу дуже подобались його фільми, хоч він і не вважав їх продовженням, його книг, а позиціонував як окремі твори. Однак він інколи давав поради щодо зйомок того чи іншого фільму.

Їржі Менцель у спогадах часто згадував про те, якою людиною був Грабал: тихий, боязкий, несміливий, ніжний, що так відчувається у його трепетних текстах, але він наче намагався все те приховати агресивною, вульгарною поведінкою, лайкою, ніби таким чином намагався компенсувати свої комплекс, щоб захиститися, нападав сам. Він міг накричати на Менцеля, відомого на весь світ режисера, якщо був не в гуморі, прогнати його геть, й того це, звісно, ображало.

 

Оксамитова революція

Оксамитову революцію Грабал сприймав дуже активно, хоч до цього був політично незаангажованим. На той час у нього з’явилась платонічна любов до молодої американки. Оскільки Грабал був напівофіційним письменником, йому дозволяли навіть виїжджати за кордон, і ось в Америці він познайомився із молодою журналісткою Апріл.

Дубенка, платонічна любов Грабала

Журналістка Апріл

Він називає її Дубенкою (чеською квітень – duben) і пише їй листи з Чехії, які згодом стали книжкою – «Листи до Дубенки». І в тих лисах він активно описує Оксамитову революцію, порівнюючи її з весіллям; говорить, що всі ці хлопці і дівчата, які вийшли на протест такі святкові і чекають на велике і прекрасне майбутнє.

 

Як писав і редагував Богуміл Грабал

Після революції життя Грабала особливо не змінилося. Єдине, що тоді він став повністю офіційним письменником, зміг видавати ті твори і ті редакції творів, які раніше були заборонені. Він друкує твори, які виходили в 70-80-х, але у зміненому через цензуру вигляді. Грабал знову їх переписує відповідно до початкових задумів.

Він дуже прискіпливо ставився до написання всіх своїх текстів, інколи переписував їх по 6-7 разів, старанно добираючи слова. Перша збірка вийшла, коли йому було 49 років, хоч писати Грабал почав ще у студентські роки, і весь цей час він повертався до своїх творів, перечитував, намагався змінити. «Надто гучну самотність», наприклад, він спочатку написав літературно мовою, потім переписав розмовною, а остаточна версія з’явилась із 6-ї спроби . У нього кожне слово із іншої площини: одне витончено-літературне, друге сленгове, третє діалектне.

Без назви-2

Грабал за роботою

Грабал завжди прислухався до розмов звичайних людей, і щодня брав для себе звідти якийсь новий вираз чи слівце, які потім використовував під час написання чи переписування. Попри це у творах Грабала не відчувається штучність мови, він намагався максимально її збалансувати, наблизити до розмовної мови, але інтелектуально-розмовної. На жаль, у перекладах це майже не можна простежити.

До того ж свого часу Грабал багато спілкувався із сюрреалістами і захоплювався їхнім мистецтвом колажу, навіть сам пробував робити власні. Інколи він використовував цб техніку і під час написання творів: писав оповідання, тоді брав ножиці, розрізав текст на частини, переставляв їх місцями так, щоб з’являвся елемент несподіванки, щоб читач не міг здогадатися, чим все закінчиться.

Коти у Керську

У 60-х роках, ще коли його Піпсі жива, вони купують заміський будинок серед лісів. Грабал дуже любив цю дачу, йому подобалося там працювати, він навідувався туди мало не щотижня, писав і насолоджувався життям. Саме цій дачі Грабал присвятив повість «Свято підсніжників», яку також екранізував Їржі Менцель.

Без назви-3

Грабал у Керську

У 1988 році Прага розбудовується, зокрема і район, де жив Грабал. Його будинок повністю зносять і будують там величезний автовокзал. Письменника ж переселяють у ще більше передмістя, у звичайну, абсолютно типову квартиру, яку він страшенно ненавидів. Відтоді він все більше часу проводить на своїй дачі, де разом із ним живе 25 диких котів, яких він дуже любить і постійно підгодовує.

Коти

У Грабала у Керську жило 25 напівдиких котів

На той час його улюбленим місцем у Празі була пивна «У золотого тигра». Він навідувався туди мало не щодня і його там усі знали. Ця пивна працює і зараз, і там досі є стіл, який умовно називають «під маленькими рогами» і за яким зазвичай сидів Грабал і пив пиво. У цій пивній його не було або коли він був на дачі, або коли він був у лікарні.

 

Останні роки

У лікарню Грабал почав потрапляти все частіше. Він нездужає, у нього страшенно болять суглоби і він майже не пише, стверджуючи, що все, що хотів, він вже написав, бо писав він для того, щоб зрозуміти самого і пізнати самого себе. Тепер він уже все знає і єдине, чого чекає – смерть.

Одне з останніх фото Богуміла Грабала

Одне з останніх фото Грабала

Навіть коли Грабал перебуває у лікарні, він щодня п’є пиво. У нього вже виробилась настільки сильна алкогольна залежність, що просто не міг стерпіти, коли в кімнаті стояла відкупорена, але не випита пляшка. Тому якщо друзі, які навідувались, приносили йому алкоголь, то Грабал його завжди випивав до ранку. І саме тому він не любив, коли приносили великі пляшки, а більше тішився маленьким чекушкам.

Ніхто точно не знає причини смерті Грабала. Одного дня під час перебування в лікарні він випав із вікна. Існує теорія, що він просто годував голубів, як робив це зазвичай, і не втримався, старече тіло його підвело і це був нещасний випадок. Інша версія полягає в тому, що це було самогубство. Ті його друзі, які схиляються до неї, активно цитують його твори, бо у 4-5 оповіданнях як раз і описано самогубство через викидання із вікна.

Похований Богуміл Грабал Керську, де була його дача, яку він так любив. На його могилу постійно приносять пивні пляшки та котів, вшановуючи його пам’ять.

 

Світлини надані Чеським центром у Києві

Це була шоста лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися, що було на попередній лекції, 

а також про швейків та інших героїв чеської літературичеський авангард

 та чарівний світ братів Чапеків

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe