Читомо > Інтерв’ю > Аста Казакявічюте-Банкаускене: Краще не чекати змін, а впроваджувати їх

Інтерв’ю

Аста Казакявічюте-Банкаускене: Краще не чекати змін, а впроваджувати їх

17.10.2016 0 Автор:

Під час Форуму видавців у Львові відбувся VII Львівський бібліотечний форум, який традиційно організовувала Українська бібліотечна асоціація. Читомо теж зазирнуло на кілька сесій і порозмовляло з Астою Казакявічюте-Банкаускене, керівницею Центру інформаційних ресурсів Вільнюської обласної публічної бібліотеки імені Адама Міцкевича, про професію та освіту бібліотекаря, відкритість бібліотек та нове бачення їх структури.

– Багато українців нарікають на надмірну бюрократію, купи паперів, які треба заповнювати для користування бібліотеками. Чи спрощено цей процес у Литві? Яка система доступу до книг?

– У Литві існує два підходи. В публічних бібліотеках така проблема не постає взагалі, адже будь-хто може прийти у бібліотеку, користуватись тим, що доступно у відкритих фондах, сидіти й читати хоч увесь день. Але зрозуміло, що для того, аби взяти книгу додому, потрібно реєструватись.

В академічних бібліотеках схема трохи інша, там потрібно заповнити більше документів, майже так само як і тут, в Україні. Однак, наприклад, наш університет у Вільнюсі має дві бібліотеки: одна в старому місті, а одна в студмістечку. В останній організовано окрему спеціальну площу для відвідувачів, причому хоч бібліотека й студентська, та нею можуть користуватися усі охочі, система та ж сама. Бібліотека ця працює цілодобово, тому можна приходити й вночі, щоб скористатися. Загалом, у Вільнюсі три бібліотеки працюють цілодобово.

Чи не всі бібліотеки мають електронний каталог у відкритому доступі. Ба більше, у всіх публічних бібліотек існує одна електронна база, яка об’єднує всі дані про наявні книги. Така ж окрема база даних є і в наукових бібліотек. Таким чином, кожен може подивитися в яких бібліотеках є та чи інша книга.

– Навесні в Україні стався прикрий інцидент, що набув значного розголосу й поновив дискусію щодо систем захисту. З бібліотеки імені Вернадського в Києві книгу викрали стародрук – «Апостол». Чи траплялись подібні резонансні викрадення книг у Литві? А яка ситуація з «неповерненими» книгами у вашій бібліотеці?

– Такого, щоб викрали одне з найцінніших видань – ні, не траплялося. Всі найдавніші й справді цінні видання, як-от, наприклад, першодрук Мартінаса Мажвідаса, вже оцифровані й доступні тільки в електронному варіанті. В руки їх не дають нікому. Багато бібліотек мають надійну систему охорони, й окремі книги неможливо винести із залу не активувавши сигналізацію, двері одразу замкнуться. До того ж всюди камери.

Щодо неповернених книг, то тут, як і у всіх, буває всяке. І всі по-своєму вирішують це. Ми вже 10 років як підписали договір з однією фірмою і не маємо жодних проблем. Якщо нам не вдається достукатися до читача, який не повертає книгу, то працюємо далі не ми, працює ця фірма.

IMG_6810

Читайте також: Бібліотеки й ресурси, які оцифровують українську спадщину

– Чи багато книг оцифровано й чи можна їх знайти у відкритому доступі?

– Так, оцифровано вже досить багато книг, однак постають проблеми з авторським правом, тому не всі з них у відкритому доступі. Функціонує спеціальний сайт ePaveldas, там можна знайти оцифровані матеріали бібліотек, музеїв та архівів Литви. Також ведеться співпраця з Європеаною.

Зараз Національна бібліотека займається оцифровуванням класики і окремої дитячої літератури.

– Які тенденції у розвитку й модернізації бібліотек простежуються останнім часом?

– Міністерство культури розробило програму модернізації бібліотек, яка включає три основних пункти: модернізація будівель, модернізація фондів та комп’ютерна модернізація. Відповідно робота над цим усім триває. Модернізація установ в багатьох бібліотеках проходить добре, щоправда, у нас ремонт триває уже 10 років, але це пов’язано з певними чинниками, як-от розташування у старому місті й у старій будівлі…

– Чи маєте читацьку статистику вашої бібліотеки? Як багато відвідувачів? Скільки книжок в середньому читає одна людина? Які книги найпопулярніші?

– Так, маємо статистику за минулий рік. У 2015 році у Вільнюську обласну публічну бібліотеку імені Адама Міцкевича завітало 202 553 відвідувачі й 15 506 зареєстрованих користувачів. Було видано 384 271 книгу, тобто на одного користувача в середньому припало близько 25 книг. А провели ми за цей час 337 заходів.

Попри те, що наша бібліотека публічна, її завжди любили студенти і у нас завжди був відкритий доступ до книг. Я працюю тут вже майже 30 років і не пригадую іншого, завжди було так. Ми маємо найбільший абонемент у Вільнюсі, наш фонд станом на минулий рік нараховує 480 341 видання (це 188 578 назв). Хоча через те, що ми досі сидимо на ремонті, зараз, на жаль, не весь фонд відкритий.

Які книги найпопулярніші, на жаль, зараз конкретно сказати не можу. Популярними завжди є бестселери. Ми не можемо ігнорувати того, чого хочуть читачі, але й водночас намагаємось трішки підтягнути їх, щоб читали не тільки останні новинки, а й класику.

Скажу також, що наш фонд – універсальний, однак в ньому переважає художня література, література про мистецтво, різні соціальні й гуманітарні науки, а от технічні особливо не беремо, бо поряд знаходиться технічна бібліотека, яка задовольняє попит в цій сфері. Крім того, ми збираємо 3 колекції: колекцію Адама Міцкевича, колекцію регіонального фонду, а також старі й рідкісні видання, видання з автографами.

Читайте також: Ірина Шевченко: Кожна людина має творити ту бібліотеку, яку хоче

– В який спосіб приваблюєте відвідувачів: безкоштовний інтернет, зустрічі з письменниками, лекції, кіноперегляди? Чи використовує бібліотека соцмережі?

– Весь світ говорить про те, що люди все менше читають книги. Ми намагаємось заохотити до читання, проводимо багато акцій. Звісно, ми використовуємо соцмережі, є спеціальна людина з PR-відділу, яка слідкує за наповненням і активністю нашої Facebook-сторінки.

Безкоштовний інтернет – це не зовсім дієвий метод, оскільки у Вільнюсі всюди вільний wi-fi, для нас це вже звична річ і нікого цим не здивуєш, потрібно щось більше.

Цей рік у Литві проголошено роком бібліотек, відповідно уряд виділив більше грошей, що дає можливість організувати більше цікавих заходів. Проводимо різноманітні читання, читаємо різних авторів, і вдень, і вночі, навіть з собаками. Це, до речі, хороший метод: в бібліотеку приводили собаку й діти читали для неї, собака уважно слухала й не робила зауважень, усім сподобалось. Також проводили різні квести, наприклад, коли діти, використовуючи планшети, шукали у бібліотеці скарб, яким виявлялася книга.

IMG_6822

Читайте також: Мультимедійність і поліфункціональність: принципи успішних бібліотек України

– Чи популярний в Литві буккросинг, в тому числі на базі бібліотек?

– Так, це поширене явище. У наших батьків були великі домашні бібліотеки, це був своєрідний культ. Однак зараз прийшли інші люди, яким не завжди потрібні ті книги, тому вони віддають їх, залишають на спеціальних поличках в бібліотеках чи в численних «шпаківнях» на вулицях.

– Від яких факторів залежить фінансування конкретної бібліотеки? Чи є інші джерела надходження фінансів, окрім державних, наприклад, від меценатів?

– Фінансування насамперед залежить від стану економіки, адже якщо в країні кризовий рік, то зрозуміло, що фінансування буде на нижчому рівні.

Наша бібліотека, як і ще 4 обласні, підпорядкована Міністерству культури, й отримує фінансування безпосередньо звідти. Причин жалітися немає. Річ тому, що сума, яка призначається нашій обласній бібліотеці, залежить від кількості жителів області, а наша область велика.

Для міських бібліотек схема дещо інша, але також залежить від кількості жителів, умовно приписаних до цієї бібліотеки. Фінансування сільських бібліотек залежить від того, чи багатий муніципалітет, який виділяє їм кошти. Трапляється всяке, бувають прецеденти, які не подобаються нікому. Був у нас такий випадок, коли в одному районі змінився мер і було ініційовано закриття кількох бібліотек з політичних причин.

– З якими проблемами найчастіше стикаються бібліотеки та бібліотекарі в Литві?

– Фінансування, на нього завжди можна нарікати. А крім того актуальною стає проблема кваліфікації молодих спеціалістів. Річ у тому, що зараз в Литві немає в університеті бібліотекарської спеціальності. Фактично, зараз вона ще є, поки завершують навчання ті, хто колись вступив на спеціальність «Комунікація та бібліотекознавство», одна зараз набирають студентів вже на спеціальність «Комунікація та інформація».

В нашому Центрі інформаційних ресурсів працюють професіонали. Ми проводимо для випускників бібліотечні курси на базі нашої бібліотеки, самі все організовуємо, показуємо і навчаємо, адже для такої роботи мало просто здобути відповідну освіту. До того ж деякі вакансії потребують додаткових вмінь: для роботи зі старими виданнями потрібні фахівці, які добре знають історію, для роботи з фондами Адама Міцкевича потрібен хтось, хто знає польську мову, а у нас навіть російську зараз знає значно менше людей, ніж раніше.

– А чи існують великі професійні тренінги, курси чи щось подібне для працівників бібліотек?

– Так, є. За такі заходи відповідальна Національна бібліотека, з нею співпрацює наш методичний центр, пише проекти. Результатом співпраці є тренінги для бібліотекарів з областей, навіть для шкільних бібліотекарів.

IMG_6830

Читайте також: Відкритість Бібліотеки в Амстердамі

– Наскільки роботу бібліотеки визначає структура організації? Якою є структура Публічної бібліотеки імені Адама Міцкевича у Вільнюсі і чи вона виправдовує себе?

– У нашої бібліотеки структура зовсім інша, ніж в решти литовських бібліотек, вона включає 4 центри: Центр матеріального забезпечення, Центр обслуговування читачів, Центр інформаційних ресурсів та Методичний центр. Всередині цих центрів немає жодних відділів, хіба неформальні групи. Так, наприклад, у моєму Центрі інформаційних ресурсів такими є неформальні групи, які займаються каталогізацією, комплектацією, роботою з фондами.

Ця структура у нас вже 5 років, однак ми довго пристосовувались. Колектив був не дуже мобільний. Знаєте, змінюватись ніхто не хоче. Реорганізація тривала аж 2 роки. Тепер же я думаю, що деякі речі варто було впроваджувати різко, одразу, бо ще й досі є такі, що живуть, як і до того.

Почалось все значно раніше. Якась така ініціатива вперше з’явилася 10 років тому, коли почалася реставрація і ми подумали, що в нових умовах треба й працювати по-іншому. Однак все зупинилося і ми зупинилися теж, далі розмірковувань і планів діло не пішло. Раніше ми належали області, а потім нас підпорядкували Міністерству культури, й воно вже дало поштовх, мовляв, якщо ви не будете змінюватись самі, то ми це робимо. Зрозуміло, що краще вже ми самі. І я завжди кажу про це своїм колегам: краще не чекати змін, а впроваджувати їх, бо не факт, що так вийде краще. Тому ми почали колективно думати над можливими варіантами, почали щось робити.

Зараз можу з впевненістю сказати, що для фонду така структура – ідеальна. Раніше у нас було 10 відділів і кожен тягнув ковдру на себе, у кожного було своє бачення того, як треба працювати, ба більше, кожен відділ мав своє розуміння загальних правил. Були випадки, коли приходив читач з одного відділу в інший і дивувався, чому інша процедура, чому в цьому відділі так, а в тому геть по-іншому. Ще однією проблемою був дубляж фонду, коли кожен відділ формував свій фонд і обирав одні й ті ж книги, а могли ж стільки хорошої літератури купити…

Читайте також: Як пройти у цифрову бібліотеку: досвід Флоридської політехніки

Світлини Євгенії Перуцької

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe