Читомо > Дайджест > Письменник здорової людини: Умберто Еко

Дайджест

Письменник здорової людини: Умберто Еко

15.05.2017 0 Автор:

У рамках лекторію «LitFac» літературний критик Євгеній Стасіневич прочитав лекцію, присвячену улюбленому письменнику всіх бібліофілів та професорів – Умберто Еко. Згадали про всі його романи та символи, сховані між рядків, про дослідження в галузі семіотики та про важливість його найкращого роману «Ім’я троянди».

За останні 30 років важко знайти європейського письменника такого калібру, якого любила б довго, щиро та безумовно настільки велика кількість людей. Звісно, не він один спробував нас розважити, не він один писав квазі-історичні романи, однак саме Еко завоював безпрецедентну читацьку любов саме тут, на пострадянському просторі. Ми знаємо всі його нескінченні регалії: філософ, мислитель, вчений, письменник, есеїст, медієвіст, критик. Ми знаємо всі університети світового рівня, де він був почесним професором. Зараз складно сказати, чи був Еко письменником, що закрив XX століття, чи він був тим митцем, хто відкрив XXI.

 

Що потрібно знати про життя Умберто Еко?

Умберто Еко – дитина 1932 року, і багато в чому саме оточення вплинуло на його світогляд. Він виріс у великій середньостатистичній сім’ї. Його батько-бухгалтер завжди хотів, щоб син подався опановувати юридичну науку. Однак молодого Еко тягнуло до філософії та естетики, тому попри несхвалення сім’ї, Умберто вступає до Туринського університету на відділення середньовічної філософії та літератури. Там Еко захищає дипломну роботу з Томи Аквінського та швидко заробляє відповідну репутацію. Його інтерес до естетики пізніше вилився у дві вагомі праці «Історія краси» та «Історія потворності».

Від середини 50-х до 70-х Еко присвячує себе науковій діяльності. На першому місці, звісно, семіотика – наука про знаки та знакові системи. Хоча починав Еко як медієвіст, однак швидко відійшов від досліджень середньовіччя. Пояснювалося це дуже прагматично та життєво – ану спробуйте заробити гроші медієвістикою. До того ж, ці дослідження вимагали постійних подорожей, а Еко на той час вже завів сім’ю. Зі своєю дружиною Ренатою він прожив у шлюбі все життя, виховав сина та доньку.

Читайте також: Еко помер. Хай живе Еко

 

Еко науковий

Інтелектуальна історія Італії з початку 60-х років пов’язана саме з іменем Умберто Еко. У своїх теоретичних роботах він намагається зрозуміти, що ж відбулося зі світовим та італійським мистецтвом. Тому нам важливий контекст його діяльності як дослідника. В другій половині XX століття Італія не була багатою на дослідників та філософів. Саме поняття письменника-мислителя прийшло в Європу з Франції: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар. До Еко, італійця з Півдня, ставилися досить скептично. Мовляв, про які новаторства в семіотиці ти можеш нам розповісти. Південь Італії в усієї Європи асоціюється перш за все з вічною фієстою, аж ніяк не з науковими зрушеннями. Але Еко активно працює над новим підходом до поняття семіотики.

Він вивчає передусім замкнений простір світової культури, в якому панують символи та знаки. Еко зазначав, що «знаки єдині орієнтири в цьому світі», вони породжують сенси й оперують ними без звернення безпосередньо до фізичної реальності. Його найбільше цікавить можливість переосмислення сучасної філософії та мистецтва, їх розуміння за допомогою семіотичного підходу до всіх феноменів знаків спілкування або комунікацій, можливість виявлення логіки культури, яка може бути частиною загальної семіотики культури. Особливу увагу Еко приділяє його уявленням про можливості художнього твору, який може змінюватися при сприйнятті та містить множинні інтерпретації тексту. Еко також намагається витравити з семіотики дух філософії, та поріднити постулати американської та європейської семіотики. Він створює власну авторитетну теорію семіотики про те, що кореляція мови та реальності існує. Дослідженням семіотики він присвячує 10 років.

Читайте також: Семків: Еко читають на пляжі і обговорюють в університетах

Модернізм як історичне явище закінчився. Еко блискуче описав цей процес в праці «Поетики Джойса» – одна з кращих книг про Джеймса Джойса. Поки всі намагалися зрозуміти ці кілометри алюзій, до чого ці всі посилання, Еко пішов іншим шляхом. Тут грає на руку його освіта медієвіста. Він розуміє, що Джойс навчався в єзуїтському колегіумі, а тому підходити до розуміння його текстів потрібно зі сторони Томи Аквінського. Його спроба звернути на це увагу стала неймовірно успішною – більш провокативного та сміливого коментаря більше не траплялося.

Окрім цих наукових напрямків, Еко також відомий бондознавець. Він видав кілька праць, присвячених феномену Джеймса Бонда. Зокрема, збірку есеїв «Справа Бонда» (1996) та дослідження «Нарративна структура у Флемінга».

 

Еко літературний

Прихильники Еко поділяються на дві групи: ті, хто бачать ньому передусім мислителя, який вирішив довести, що вміє писати та ті, для кого він назавжди залишиться саме письменником. Сам Умберто Еко був впевнений, що будь-яка історія, неважливо, чи це роман, чи доповідь про структуралізм, стає літературною, отримує свою фабулу.

Звісно, знайомство з Еко-письменником варто розпочати з його романів. Хтось вважатиме їх надто великими, хтось – надто складними. Їх було всього шість: «Ім’я троянди» (1980), «Маятник Фуко» (1988), «Острів напередодні» (1994), «Бавдоліно» (2000), «Таємниче полум’я цариці Лоани» (2004), «Празький цвинтар» (2010). Та «Номер нуль», який вийшов у світ завдяки підприємницькому хисту видавців. Це не повноцінний роман, а радше маленький чорновий варіант, який був задуманий Еко ще до «Маятника Фуко». Нас цікавлять його шість романів, написаних за 30 років, а також весь той корпус есеїстики, який він створив в проміжках між ними.

Якщо складати уявну ієрархію романів Умберто Еко, то умовно це виглядатиме так:

1 рівень. Найкращі романи письменника: «Ім’я троянди» та «Бавдоліно».
2 рівень. Геніальні невдачі: «Маятник Фуко» та «Празький цвинтар».
3 рівень. Тихі романи: «Острів напередодні» та «Таємниче полум’я цариці Лоани».

Читайте також: Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

Умберто Еко створив роман «Бавдоліно», зібравши в ньому всі сенси суспільства. Головний герой – маленький хлопчик, якого всиновив Фрідріх Барбаросса, та який має неймовірну особливість змушувати людей вірити всьому, що він каже. «Маятник Фуко» став романом-очікуванням. Після виходу «Імені троянди» читачі не просто просили, а вимагали продовження. Вони отримали його через вісім років, однак роман був зовсім не схожий на попередній історичний детектив. «Маятник Фуко»  – суміш роману філософського, роману історичного та роману пародійного, події в якому крутяться навколо конспірології.  У «Празькому цвинтарі» Еко спробував окреслити межі людської жорстокості, осягнути людську природу в XIX столітті. Роман «Острів напередодні» став спробою переосмислення історії про Робінзона Крузо та графа Монте-Крісто. Це спокійний роман про людську самотність, який містить в собі ту інтертекстуальність, про яку часто говорив Еко. Про його п’ятий роман «Таємниче полум’я цариці Лоани» дослідники говорять як про найбільш автобіографічний. Дуже легко впізнати Умберто Еко в головному герої – букіністі з Мілана, який втрачає епізодичну, однак зберігає семантичну пам’ять.

 

«Бо що таке ім’я? Назви троянду як хочеш – буде пахнути так само»*

Коли з’являється його перший блискучий роман, Еко виповнюється 48 років. Задум «Імені троянди» з’явився за п’ять років до його публікації. Саме в цьому історичному романі Еко сповна звертається до своїх семіотичних дослідження – історія-детектив сповнена знаками та знаковими системами. Важливим є есе «Нотатки на полях «Імені троянди», яке письменник опублікував через три роки після виходу роману. Тут автор пояснює ідею свого роману: «Мені захотілося вбити монаха». Еко відкрив читачам всі карти: чому він відклав його реалізацію на рік, як він складав списки монахів та переліки книг, які могли бути в описаному монастирі, як продумував часові рамки роману. Він ідеально промальовує образ самої бібліотеки, де що стоїть, де розміщені вентиляційні отвори (а вони необхідні, адже він наперед знає, що бібліотека згорить, а для цього потрібен потік повітря). Еко звертає увагу і на мову своїх героїв – для цього він перечитує старі рицарські романи та вибудовує сухе мовлення. Титанічне дослідження епохи та деталей триває близько двох-трьох років, а вже за півтора року народжується італійський бестселер.

 

Еко ставить собі за ціль написати роман розважальний, роман для читача, однак разом з тим вкласти в нього інтелектуальний дискурс

 

Тоді читач зіштовхується з дворівневим романом. Хтось  може прочитати «Ім’я троянди» як середньовічний детектив і повністю цим задовольнитися, а хтось вбачає в цьому романі діалог про важливе, і теж залишається вдоволеним. Саме тому «Ім’я троянди» зустрів шалений успіх: без перебільшення всі пляжі Італії читали детектив Еко, вбачаючи або не вбачаючи вищий рівень тексту, однак в будь-якому разі залишаючись щасливими. Однак майстерність Еко сягає більшого, ніж просто детектив. Зрештою, шукаючи в «Імені троянди» лише кримінальну складову, багато читачів можуть і розчаруватися. Адже, як ми розуміємо, вбивцю письменник так і не знайшов, важливу книгу не врятував, дедуктивні висновки героя виявилися помилковими, а монастир взагалі згорів. Однак всі без упину слідкують за семиденними пригодами головних героїв, дивуються масивним історичним коментарям і чекають фіналу.

В «Імені троянди» підіймається важливе питання: не тільки хто винен, але й для чого це все? Взагалі, розмова про пошуки бога. Як відомо, в хорошому детективі шукають не вбивцю, а бога. Адже ім’я вбивці письменник і так знає.  Найбільша загадка роману була не в тому, хто вбивав, а в тому, як працює наше світосприйняття.

Загальні матриці тексту Умберто Еко всім зрозумілі. Це й алюзія на «Записки про Шерлока Холмса» А. Конан-Дойля завдяки іменам головних героїв – Вільгельм Баскервільський та Адсон. Саме тому Вільгельм володіє дедуктивним методом і логічним мисленням, саме тому Адсон невідступно слідує за своїм «ментором». Впізнаваним є і сліпий монастирський бібліотекар Хорхе  – образ класика постмодерністської літератури Хорхе Луїса Борхеса, який працював директором національної бібліотеки Аргентини, а до старості осліп.

* «Ромео і Джульєтта» у перекладі Ю. Андруховича (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)

Еко улюблений

Досі нелегко пояснити феномен Умберто Еко на пострадянському просторі. Саме його з радістю зустріли радянські читачі. Чим зачепив Еко таку велику аудиторію? Умберто Еко зарекомендував себе як reader friendly. Він говорить, що книги не існує без її читача. Він думає про читачів свого десятиліття. А радянські читачі були дуже травмованими в 80-х роках. Вони багато чого не знали, не читали та не бачили. І ще вони дуже вірили в історичну белетристику. І тут з’являється Еко, який відразу отримує своє почесне місце в їхніх серцях. І досить виправдано, варто сказати.

Читайте також: Як Нобель заповів: секрети головної літпремії світу

 

Еко український

Наразі ви можете ознайомитися з такими українськими перекладами праць та романів Умберто Еко:

  • Еко У. Як написати дипломну роботу. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 224 с.
  • Еко У. Бавдоліно. – Харків: Фоліо, 2009. – 444 с. – (Бібліотека світової літератури).
  • Еко У. Празький цвинтар. – Харків: Фоліо, 2011. – 633 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Таємниче полум’я цариці Лоани. – Харків: Фоліо, 2012. – 412 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Ім’я рози. – Харків: Фоліо, 2013. – 768 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Три оповідки. – Київ: Laurus, 2013. – 112 с.
  • Еко У. Маятник Фуко. – Харків: Фоліо, 2014. – 607 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Номер нуль. – Харків: Фоліо, 2015. – 192 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Історія європейської цивілізації. Рим. – Харків: Фоліо, 2015. – 1031 с.
  • Еко У. Не сподівайтеся позбутися книжок / У. Еко, Ж. Кар’єр. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 256 с.
  • Еко У. Острів напередодні. – Харків: Фоліо, 2016. – 416 с. – (Карта світу).
  • Еко У. Історія європейської цивілізації. Греція. – Харків: Фоліо, 2016. – 1230 с.
  • Еко У. Історія європейської цивілізації. Близький Схід. – Харків: Фоліо, 2016. – 1310 с.

Ось таким був Умберто Еко: мислителем, який намагався осягнути історію мистецтва від Середньовіччя до постмодернізму, науковцем, який навчив студентів всього світу писати дипломну роботу та письменником, який нас і розважив, і познайомив з високим. Саме це – той зібраний образ письменника, якого ми всі любимо і читаємо.

 

Фото: pijamasurf.com, like-a.ru, newauctionstatic.com.ua

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe