Новини

11 вересня у Львові, в рамках Форуму видавців, відбувся круглий стіл під назвою «Надрукуйте це негайно», зорганізований журналом «ШО», участь у якому брали Світлана Скляр – головний редактор видавництва «Клуб сімейного дозвілля», Микола Шейко – директор «Видавництва Старого Лева», Олександр Красовицький – директор видавництва «Фоліо», Петро Мацкевич – директор видавництва «Кальварія», Ірина Славінська – журналіст і літературний оглядач журналу «ШО», а також видавець і книготорговець Костянтин Клімашенко.

Модерував зустріч Юрій Володарський. «Читомо» побувало на дискусії і занотувало для вас усе цікаве, що пролунало в процесі.

Про те, як в Україні прокотиться хвиля аукціонів на авторів, чому дешеві книжки в палітурці програють дорогим виданням і «пейпербекам», яка література буде в тренді наступні 4 роки і про зміни останніх років, що перевершили попередні 20.

Юрій Володарський: останнім часом, як мені здається, з’явилася така тенденція в українському книговиданні – набагато більше почало виходити художньої літератури «високої полиці», видається класика українською мовою, більше виходить сучасної літератури. Також мені здається, що російська книга поступово йде з українського ринку – може, повільно, а може мені це лише здається – але багато хто з видавців думає про те, щоб видавати сучасну літературу українською, а може й російською мовою. Про це мені б хотілося поговорити. Почати хотів би ось з чого: яка література зараз потребує видання, що потрібно видавати у першу чергу і з яких причин?

Олександр Красовицький: з присутністю російської книги на українському ринку нічого особливо не змінилося. У книгарнях на складах є запаси роки на два – хоча з часом їхня якість падає. Ввіз книжок справді зменшився – зокрема через те, що український ринок упав, але існує ж «сіре» ввезення книжок людьми, що їздять бусиками, машинами – і цього достатньо, щоб наповнювати ринки. Втім, зміни на книжковому ринку все ж відбулися, і за останні два роки вони є більшими, ніж за попередні двадцять – в першу чергу це стосується не видавців, а покупців, і я думаю, що під тиском попиту зміниться і пропозиція.

 Збільшилася частка продажів книжок у м’якій обкладинці

Що змінилося? По-перше, у людей не вистачає грошей, і завдяки цьому збільшилася частка продажів книжок у м’якій обкладинці. По-друге, я бачу, що ті, хто купує книжку у твердій оправі, вимагають, щоб вона була якісною, на якісному папері, а не щоб вона була і тверда, і дешева. Тобто цей ринок розійшовся на два сегменти – як у країнах з розвиненим книговиданням. По-третє, збільшилася частка перекладів того, що є актуальним у світі, українською мовою – часом ці книжки виходять навіть раніше, ніж російські переклади, і українські видавці ризикують своїми грошима, щоб випередити російських. На майбутнє я вважаю найбільш затребуваною буде нон-фікшн, ділова література, історія України, біографічна література – ті складні жанри, які розвивалися під тиском того, що аналогічна література ввозилася з Росії. І це буде трендом майбутніх чотирьох років.

Світлана Скляр: справді, ми можемо говорити про те, що змінюється сам ринок. Якщо говорити про мережу, з якою працює «Клуб сімейного дозвілля», то ми мали власні магазини, передплатників-членів Клубу на Донбасі й у Криму, де переважно був російськомовний читач.

 Є інтерес до історичної літератури, з особистісного росту

 Втративши третину магазинів та підписників на цих територіях, ми змушені орієнтуватися більше на центральну та західну Україну, і відповідним чином змінювати свій видавничий план. Якщо раніше план видання книжок українською мовою складав 10-15 %, то зараз це вже 30-40 %.

Маючи свою мережу, ми досить чітко можемо відслідковувати попит на книжки, і ми бачимо інтерес до історичної літератури, до літератури з особистісного росту. Гадаю, найближчим часом в Україні розвернеться цікава боротьба: аукціони з купівлі прав, на який видавці будуть торгуватися за того чи того автора, перекладача тощо.

Про можливості кризи на ринку, масову літературу як основу для «високої полиці» і про те, коли книжка починає приносити збитки

Юрій Володарський: а якщо говорити про художню літературу? На мій погляд, у нас дуже великі прогалини, зокрема у частині класики, літератури ХХ століття і сучасної літератури, бо протягом років незалежності літератури «високої полиці» видавалося у нас дуже мало. Наскільки вигідно це видавати – чи це радше іміджевий проект?

Микола Шейко: мені важко порівнювати попит на книжку в м’якій обкладинці, оскільки ми не є широкопрофільним видавництвом, і в нашому прайсі їх нема. Книжка у твердій обкладинці продається дуже добре в порівнянні з минулими роками, щомісячно зростає попит та продажі.

На ринку зараз є неймовірна кількість можливостей – ми перебуваємо у тій банальній ситуації, де ієрогліф «криза» має два значення: «проблема» і «можливості». Кількість можливостей, які відкриває перед нами криза на ринку – а вона є, якщо говорити про загальні показники – просто фантастична. Звичайно, на українському ринку катастрофічно бракує класики – наприклад, з сотні бестселерів ХХ століття за версією «Таймс» українською мовою перекладено двадцять вісім, з них сім чи вісім – фрагментарно.

Між українськими і російськими видавцями з’явилася конкуренція за ліцензії на переклади

Потреба в сучасній літературі справді завжди заповнювалася за допомогою російського ринку через те, що він встигав раніше, іноді – якісніше в певних моментах, хоча не завжди, і ринок призвичаївся до того, що немає сенсу сперечатися з російським видавцем.

Зараз російська книжка стала дорожчою і з’явилося змагання між видавцями, де ми конкуруємо за ліцензії, права, перекладачів, і мені здається, що саме це буде сприяти бурхливому розвитку ринку у наступні декілька років.

Що стосується попиту – мені здається, видання потребує будь-яка книжка. Наприклад, у нас зовсім не представлений українською мовою закордонний детектив – за рідкісним виключенням, або жіночий роман, також особисто я зіткнувся з науково-популярною літературою для дітей – ринок порожній, перекладів немає. Тому, яку б нішу ми не назвали – це все буде затребувано українським ринком.

Петро Мацкевич: у моєму видавництві кількість книжок українською мовою складає 102 %, це книжки сучасних українських авторів. В Україні, в принципі, є усе – але разом з тим і бракує… всього.

Є автори, які творять шикарні тексти, що купуються за кордоном – спеціально до Форуму ми відсунули видання світових бестселерів, видали лише українських авторів, оскільки в Україні достатньо своїх класних письменників.

Найменше, що мене турбує в цьому ділі попри те, що «Кальварію» вважають видавцем інтелектуальної літератури, – я вважаю і буду вважати, що поки у нас немає масової літератури, якісної «попси», у нас не буде літератури «високої полиці».

Костянтин Клімашенко: що стосується російської книги, я вважаю, що вона не йде геть, а переходить у нову якість. По-перше, книжок російською мовою почнуть більше видавати в Україні, бо це нікуди не дінеться – може, в іншому відсотковому співвідношенні, але воно буде. Що стосується книговидання, я вважаю, що у нас справді чудові автори, але? на жаль, через малі наклади, вони катастрофічно не оплачуються.

Тому людина, яка пише і хоче заробляти своєю працею, просто не може цього зробити – для переважної більшості авторів написання книжок є хобі, а не працею.

Видавцям слід шукати якісь нові ходи, вкладатися в авторів, бо навіть найпрекрасніша книжка, якщо просто поставити її на полицю, сама себе продавати не буде. Потрібно робити книжкову рекламу – і деякі видавництва вже навчилися це робити, коли книжка збирає «лайки» у Фейсбуку ще до виходу – і я вважаю, що цей вплив буде лише збільшуватися.

 Є тенденція, коли книжка збирає «лайки» у Facebook ще до свого виходу

Крім цього, у нас повністю зруйнована система розповсюдження книжок – немає каналів для продажу тиражів, і що з цим робити – незрозуміло, бо якщо книжка не продається протягом 6-9 місяців, вона приносить видавцеві самі збитки.

Про те, чому видавцям потрібно ходити на фестивалі і чому книжки не перекладаються з мови оригіналу

Юрій Володарський: тобто у нас непочатий край роботи, дуже багато видань чекають на свого видавця – а хто ж це все перетравить, якщо навіть зараз видавництва не виходять на ті показники, на які хотіли б? Тобто, нам є що видавати – але чи це куплять?

Костянтин Клімашенко: поки ціна кредиту в гривнях буде 35-40%, я думаю, що практично неможливо буде щось зробити. Наприклад, книжка, яка у нас коштує 100 гривень, в Америці коштує 25 доларів, але там середній покупець може зайти до книжкового магазину і купити десять таких книжок без труднощів для свого бюджету, а у нас навіть по 100 гривень не кожен купить.

От зараз на Форумі я спілкувався з видавцями – кожен другий каже, що в основному люди купують по одній книжці, бо дві-три – це вже важко, хоча ціни як на такі хороші книжки – дуже достойні. Все впирається в економіку: не буде економіки – не буде культури.

Читайте про тенденції книжкового ринку України 2014 року

Ірина Славінська: мені здається, що у пошуках того, що в першу чергу можна видати, було б корисно звертатися до галереї імен та постатей, які приїздять на великі українські фестивалі. Мені здається, що привезти цікавого автора, щоб побачити та послухати його на фестивалі – це швидше, ніж робити переклад, і це можна вважати певним пробником, який дозволить побачити, чи викличе це якийсь резонанс.

Можливо, цю ж стратегію можна було б використати і в пошуках нових авторів. Якщо говорити книжки, яких мені бракує, то це книжки, які отримали важливі літературні премії. Мені бракує великого щорічного потоку книжок, про які я читаю в New York Times, Le Monde, Lib?ration та французьких і англомовних літературних журналах.

Бракує лінгвістичної широти у перекладах

 Також мені бракує лінгвістичної широти у перекладах – є кілька мов, переклади з яких з’являються насамперед: польська, німецька, трошки французька, менше перекладають з англійської та чеської. Перекладають з тих мов, щодо яких існують програми підтримки, і я була б щаслива, якби ця мовна географія трохи розширилася.

Також було б дуже корисно, якби видавці переймалися контролем якості перекладів – до речі, промовиста історія з перекладом «Кладовища домашніх тварин» Стівена Кінга від КСД – це дуже хороша історія, тому що вона показує готовність видавців до такого контролю, показує, що відгук читачів важливий, і вселяє оптимізм стосовно того, що більше вже не буде накладів, які доведеться відкликати.

Олександр Красовицький: насправді слід визнати, що в Україні справді перекладається дуже мало книжок як для такої країни. Причина перша – читач звик читати перекладну літературу російською мовою. Причина друга – у нас зовсім немає перекладачів з деяких мов, або їх дуже мало.

Причина третя – Ірина зауважила, що перекладається лише те, де є гранти, а на мою думку – проблема не лише у цьому, а й у тому, що видавці – наприклад, я – обирають варіант відмовитися від гранту, перекласти книжку через англійський або російський текст, тому що якісних перекладачів або немає, або вони хочуть грошей стільки, що навіть гранту не вистачає аби з ними розрахуватися.

Петро Мацкевич: в Україні виходило багато перекладів, причому з мови оригіналу. Проблема в тому, що є в Україні перекладачі, і якісні. Якщо говорити про англомовну літературу, то на неї грантів немає, навіть якби ви дуже хотіли.

Але тим не менш, переклади виходили, і навіть у маленькій «Кальварії», наприклад, виходило два переклади Ієна Мак’юена, і ще два готуються до друку. Стосовно письменників, яких привозять сюди – як правило, привозять маргіналів, за рідкісним виключенням. Я б хотів, щоб до нас привозили письменників попсових, хотів би, щоб Вишневського привозили до нас у 2008 році, а не у 2015.

Ірина Славінська: мені здається, що зауваження про письменників-маргіналів дуже несправедливе. Звісно, у відсотках це важко порахувати, але ми бачимо, що здебільшого до нас якраз привозять письменників вже перекладених – це хороший спосіб убезпечити себе від браку читачів.

Про російські видавництва, які купують російські права на «весь світ», про брак місць для презентації книжок у регіонах та ВСЛ, що мало відкрити окремий бренд для російськомовних авторів

Юрій Володарський: що нам робити з російською книжкою? Залишати все це Росії, чи у нас є можливість все-таки видавати власну російськомовну книжку?

Олександр Красовицький: якщо зараз сильно українізувати українське книговидавництво, то ми фактично заженемо значну частину країни у нечитання. Якщо повністю закрити кордони, ми вб’ємо всю інтелектуальну частину книжкового ринку – те, що навіть у Росії видається малими накладами, і не може видаватися у нас через комерційні можливості нашого ринку.

І найголовніше – коли видавці купують права на англомовні книжки, вони окремо купують Англію, окремо – Америку. Коли видавці купують права на видання російською мовою, вони купують увесь світ. І до тих пір, доки Мін’юст, МЗС і уряд не почнуть реагувати на запити з боку видавничої спільноти про те, що треба звертатися до Євросоюзу з тим, щоб відділити Україну від «русского мира» з точки зору літературних прав, це питання вирішити буде неможливо.

Костянтин Клімашенко: так, справді, сьогодні існує проблема того, що в основному продаються права на російськомовний переклад на увесь світ, але вже щось потроху почало змінюватися. По-перше, увесь світ бачить, що Україна – не Росія, як колись у своїй книжці писав Кучма.

Все частіше українським видавцям вдається переконати іншу сторону продавати окремо російськомовні права на Росію, і окремо – для України

 Я знаю кількох видавців, яким вдається переконати іншу сторону продавати окремо російськомовні права на Росію, і окремо – на Україну. Це складно, але це можливо. Звісно, ця проблема на сьогодні вирішується не масово, але у всякому разі крапля камінь точить.

Крім усього іншого, потрібно просто видавати красиві книги, запрошувати авторів, які б самі хотіли, щоб їхні книжки видавалися в Україні. Тоді ми будемо тиснути на правовласників з одного боку, а автори – з іншого.

Світлана Скляр: була така проблема, і вона існує досі – коли російські правовласники, купуючи права на російську мову, автоматично купували і на українську, і таким чином наші видавці вже просто не могли їх купити.

Існує ідея виділення російської мови для українського ринку, але тут ми потрапляємо в ту пастку, в якій були українські переклади до останніх подій, коли купити права на український переклад було дуже дорого, а потенціал ринку був півтори-дві тисячі примірників.

Зараз ситуація змінюється, і якщо говорити про купівлю прав на російську книгу, то вже вона може опинитися у цій пастці. З одного боку, у нас багато людей читають російською мовою, з іншого – якщо на західній Україні організована мережа дрібних книгарень, то в тому ж Дніпропетровську чи Запоріжжі якщо привезти автора, то немає книгарень, де його можна презентувати – і над цим, гадаю, варто замислитись.

Микола Шейко: у нас була ідея створення другого бренду, де знайшлося б місце для російськомовної літератури, але ситуація в країні, на жаль, відтягує це питання.

Я мав на увазі видання російськомовних українських письменників, а не переклади російською мовою, оскільки мені здається, що переклади закордонних письменників українською мовою є комерційно вигідними – мені здається, що це цілком конкурентна штука, яка себе виправдовує.

Про якісніший переклад як конкурентну перевагу і позитивні емоції, які необхідні в книгарнях

Юрій Володарський: якщо Росія видає щось російською мовою – чи означає це, що український переклад вже не вийде, бо це нерентабельно?

Світлана Скляр: я можу сказати, що ми ось видали «Все те незриме світло» Ентоні Дорра, лауреата Пулітцерівської премії, і загалом дуже розширили портфель своїх проектів, почавши з «Квітів для Елджернона» і продовжуючи цю тенденцію. Видавши «Покору» Уельбека ми, здається, взагалі встигли раніше від російського видавця, так само як і «Що впало, те пропало» Стівена Кінга.

Петро Мацкевич: з одного боку, це проблема, коли увесь ринок завалений російськими перекладами, а з другого, – великий виклик для українських видавців, бо єдиний спосіб з цим боротися – робити якісніший переклад.

Єдиний спосіб боротися із російськими перекладами – робити якісніші

Костянтин Клімашенко: я можу сказати, що більшість видавців – чоловіки, а чоловіки звикли завжди бути першими. Тому мені здається, що для них важливо прийти до фінішу першими, видавши свій переклад раніше від російського.

Можна перегнати на місяць, на два, але на три роки ти не переженеш. Тому величезного якогось досвіду на ринку ти не отримаєш, але ти можеш завжди сказати: я був перший! Це – іміджевий проект, і якщо це стає звичкою видавництва, покупці це оцінюють, наші покупці-патріоти горді з того.

Увесь наклад ви так не продасте, але коли людина заходить до книгарні і ще й отримує позитивні емоції – це дуже важливо, і це спонукає людину заходити до книгарень.

Нагадаємо, дискусія пройшла під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.

Використані фрагменти зображень: Lukas Welinder, William Haefeli