Новини

«Читомо» ознайомилося з літературними часописами, які виходять в Україні, радше, не завдяки, а всупереч обставинам, і продовжують нести в маси якісне чтиво. Ще три десятиліття тому літературні журнали виходили великими накладами, а у перші роки незалежності України саме завдяки ним розширився світогляд радянських читачів, в якому раніше панували соцреалізм та кон’юнктура. У журналах з’являлися переклади і заборонені українські поезія та проза, згодом почали поставати нові цікаві проекти, що не були пов’язані зі Спілкою письменників, а ґрунтувалися на ентузіазмі редакторів.

Так у різні роки виходили іздриковий «Четвер» та «Потяг 76» Юрія Андруховича й Олександра Бойченка. Деякі числа ще «гуляють» у мережі у пошуках власника, а от потримати у руках примірники житомирського «Авжеж» чи донецького «Кальміюсу», ймовірно, вже не вдасться. У середині 2000-х фінансову кризу не витримало чимало літературних журналів. Так у 2009 році зникло одне із найпопулярніших на той час видань – «Книжник-review» Костянтина Родика.

Нині деякі часописи сяк-так тримаються на плаву. Та попри те, що кількість літературних видань в Україні невелика, на жаль, якість їх теж невисока. Що стало причиною – розширення інформаційних можливостей, ганебне становище українського книговидавництва та книгорозповсюдження, відсутність конкуренції? Часто журнали не можуть залучити професійних дизайнерів, редакторів відділів, витрачати кошти на рекламу, просування і платити гонорари авторам. Надто ж бракує грамотного менеджменту.

Чимало з них дизайном нагадують примірники 60-70-х, або, що гірше, 90-х років минулого століття. Зазвичай причина глобальна – «відсутність фінансування» (хоча, погодьтеся, жалюгідний аргумент у ринкових умовах). Та нині часописи все частіше стають за важливістю в один ряд з книгою. Гліб Гусєв, колишній заступник головного редактора українського «Esquire», упевнений: «Для того, щоб журнал вижив у майбутньому, він має стати, по суті, артбуком, предметом розкоші та річчю, якою варто дорожити».

www.everywritersresource.com

Редактори коментують:

Григорій Гусейнов, головний редактор часопису «Кур’єр Кривбасу»:

«Знаючи ситуацію в інших країнах, схиляюсь до думки, що літературні часописи існуватимуть і в мережі, і на папері, в кожного є свої переваги, і вони один одному не заважають. До часописів на папері, напевно, більше вимог, бо це задоволення дороге, а ті, що в мережі, навпаки, мають дуже широке поле, і їхня перевага – оперативність».

Володимир Криницький, головний редактор часопису «ТекстOver» :

«Літературні часописи треба і розвивати, і створювати. Навіть якщо навколо кожного видання згуртується тільки невеликий колектив авторів – це вже добре. Але нам це не загрожує, бо авторів у країні багато, а видань – мало.

Он серби (скільки їх там – 7-8 мільйонів) кажуть, що їм не вистачає однієї спілки письменників і наявних ресурсів для публікації. А нас же значно більше! Гадаю, що існуватимуть паралельно і паперові, і електронні видання, з поступовим збільшенням частки електронних. Електронні видання дешевші, швидко видаються, швидко надходять до читача. Це зручно. І вигляд електронної книжки на рідері чи ноутбуці не гірший за паперову, чи навіть кращий.

Тож майбутнє, вважаю, за електронними носіями. Знову ж таки, згадаю про Сербію і Хорватію: обов’язкові примірники виданих книжок і часописів національні бібліотеки цих країн збирають в електронному вигляді, а не в паперовому. У недалекому майбутньому бібліотека поміститься в приміщенні розміром з квартиру».

Володимир Науменко, головний редактор часопису «Березіль»:

«Якби я був екстрасенсом, я б написав, що років за 20-30 в Україні знову почнеться журнальний бум. Але я не екстрасенс і не можу заглядати не тільки в далеке, але й у близьке майбутнє. Як ми виживаємо? Шукаємо меценатів, але їх знаходити дедалі важче. Зараз є питання важливіші, адже війна в країні ще не скінчилася.

Років двадцять тому я думав, що Україна народилася у щасливій сорочці: мирне небо над головою, чого ще треба?! Але сорочка та була колоніальною, і деяким високим чинам вона дуже пасувала. Вони й тепер не квапляться міняти те прогниле вбрання на одяг нового тисячоліття. Я думаю, що всі проекти будуть нам до снаги тільки тоді, коли ми житимемо у цивілізованій країні».

Читайте Як зробити експериментальний журнал про науку для школярів

«Проstory»

Рік заснування – 2008
Періодичність виходу – двічі на рік
Наклад – 800

Редколегія «Проstory» складається з культурних діячів та інтелектуалів з України, Росії, Німеччини, Польщі та Британії. До редакції «Проstory» входять Євгенія Бєлорусець (художниця, письменниця, публіцистка), Неля Ваховська (вільна перекладачка та публіцистка), Олександра Григоренко (художня перекладачка, викладачка кафедри німецької мови в Полтавському національному педагогічному університеті), Ірина Собченко (художня перекладачка, викладачка Київського національного лінгвістичного університету), Тарас Федірко (поет і перекладач), Наталія Чермалих (кураторка, викладачка на факультеті східних мов Київського національного лінгвістичного університету).

У часописі зосереджено увагу на публікації сучасної літератури та есеїстики й обговоренні проблем художнього перекладу. Крім того, на сторінках з’являються чимало перекладів німецькомовних авторів. Частину публікацій організовано за темами, які обирає редакція. Йдеться про статті, рецензії, інтерв’ю про літературне життя, художній переклад, теорію літератури, а також візуальне мистецтво, що відповідає тематичній спрямованості журналу. Дизайн часопису вирізняється серед інших: кольорові глянцеві сторінки, чимало фотографій, а тематична наповненість журналу зараз не має аналогів в Україні. Загалом видання присвячено літературі, мистецтву, художньому перекладу та соціальній критиці та об’єднує авторів, які шукають альтернативні ініціативи у культурній сфері,

В Україні журнал поширюється через книгарні та безкоштовно на заходах, які організовує часопис, за кордоном – на запит. 

Читайте про Книжкові журнали ХХ ст.

«Березіль»

Головний редактор – Володимир Науменко
Рік заснування – 1956  (до 1991 року виходив під назвою «Прапор»)
Періодичність виходу – раз на місяць
Індекс для передплати – 74396
Наклад – від 350 до 1000

Основні рубрики: «Березіль – молодий», «У робітні молодого прозаїка», «Про пережите», «Сторінки майбутньої книги», «Тисяча і одне інтерв’ю», «Не до сміху?», «Зворотний зв’язок», «Епістолярій», «Спадщина».

«Березіль» – щомісячний літературно-художній і громадсько-політичний журнал, започаткований Національною спілкою письменників України. Проте вже кілька років журнал існує без спілчанського фінансування. Часопис ще до 2000-х років залишався одним з найпопулярніших в Україні, а нині він балансує на межі між продовженням існування та забуттям.

«Я навіть не знаю, яка доля чекає на “Березіль” наступного року, і чи я взагалі очолюватиму редакцію. Важко щось прогнозувати у нестабільній країні. Дивіться самі: у травні з нас друкарня брала 19 гривень за примірник, і ми виставили для передплатника ціну в каталозі на 2016 рік –25 гривень за одне число. Але ціни в Україні божевільно ростуть. Тепер друкарня просить з нас близько 29 гривень за примірник. А ще ж не вечір, ще до Нового року ого-го, і яку ціну з нас заправлять у 2016-му? На відміну від видавництва, яке може міняти ціну на книжки, ми опиняємося у безвиході, бо передплатник з нами вже розрахувався. Треба вгадувати вартість і собівартість наперед, а хіба тут вгадаєш?» – ділиться головний редактор часопису Володимир Науменко.

Тематично у журналі можна знайти своєрідний літературний мікс: поруч із спілчанськими старожилами – молоді автори, також тут з’являються інтерв’ю із сучасними письменниками.

«Березіль» не друкує і не розсилає авторські примірники. Усім, хто не встиг передплатити часопис, варто шукати примірники у харківському магазині «Books». 

Читайте інтерв’ю Іздрик: Час «Четверга» минув, урожай зібрано, гербарії закрито

«Всесвіт»

Головний редактор – Дмитро Дроздовський
Рік заснування – 1925
Періодичність виходу – 6 разів на рік
Індекс для передплати – 74089
Наклад – 1000-1500

Один з найстаріших літературних часописів відсвяткував нещодавно 90 років. За невеликим колективом – велика робота над корпусом текстів світової літератури й оперативний переклад нових для українського читача творів. Менеджмент та промоція видання поки зазнає у сучасному інформаційному світі поразки. Оновлення дизайну видавцеві не по кишені.

За 90 років існування часопис надрукував більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, есе, репортажів, інтерв’ю авторів із 105 країн світу у перекладах з 84 мов. Часто журнал готує монотематичні випуски (наприклад, переклади творів письменників з однієї країни), які підтримують фінансово міжнародні організації. Нині у редакції працюють над бельгійським номером.

Читайте інтерв’ю з Дмитром Дроздовським

«Дніпро»

Головний редактор – Микола Луків
Рік заснування – 1927
Періодичність виходу – раз на місяць, електронна та друкована версія
Індекс для передплати – друкована версія: 37583; електронна версія: 89857
Тираж – 5000

Основні рубрики: «Проза», «Поезія», «Приклад класика», «Золоті сторінки української класики», «Нашого цвіту – по всьому цвіту», «Чуття єдиної родини», «Іноземна проза», «Театр і драма», «Гумор», «Критика», «Поза словом», «Мистецька майстерня», «Нобелівка», «На завершення». В електронній версії виходить проза та поезія російською.

«У щомісячних електронних випусках журналу є додаткова рубрика “Поезія російською”. В Україні дуже багато російськомовних поетів, і хоча журнал «Дніпро» від 1927 року публікує лише україномовних авторів (і такою лишається друкована версія), в електронному журналі ми даємо їм можливість бути почутими й прочитаними», – пояснюють в редакції.

«Дніпро» публікує прозу, поезію, драматичні твори, літературно-мистецькі, критичні, публіцистичні, літературознавчі, біографічні матеріали, інтерв’ю. «Проза» – основна рубрика, яка займає 70 – 85 % друкованої  площі кожного номера.

«Ми не ділимо літератури на “високу” і “низьку”, “справжню” чи “жанрову”.  Для нас важливий тільки художній, мовний (про що буде сказано нижче), тематичний та ідейний рівні твору», – ділиться завідувачка відділу поезії Олена Петровець. Підрубриками цього розділу є «Іноземна проза» та «Приклад класика». В «Іноземній прозі» друкують зразки молодіжних детективів, психотрилерів, пригодницьких та авантюрних повістей, романи маловідомих в Україні та широковідомих у Європі авторів: Фредеріка Жюста, Алфонса Доде, Жерара Уакніна тощо. У «Прикладі класика» – твори класичної української літератури, переважно оповідання та повісті маловідомих або напівзабутих письменників.

Протягом цього року в журналі почали публікувати поезію кримськотатарських, єврейських, польських, німецьких та російських поетів України. «Наша мета – охопити всі національні меншини нашої країни, знайти серед них поетів та доповнити колоритом їхньої культури українську літературу сучасності», – пояснює Олена Петровець. «Дніпро» є єдиним літературно-художнім виданням України, яке публікує на своїх сторінках сучасні драматургічні твори. В їх доборі редакція враховує можливість адекватного втілення на сцені.

«Цього року ми започаткували проект для молодих письменників, покликаний показати всі нюанси і підводні камені, на які вони можуть натрапити, видаючи свою першу книгу, а також пояснити, які речі допоможуть створити більш якісний продукт. Проект включає у себе чотири розмови з людьми, які на певному етапі підготовки видання здійснюють важливі функції. Дві розмови вже побачили світ: інтерв’ю з літературним агентом Юкою Гавриловою, де детально описано, як пробитись до видавництва, та дизайнером Лесиком Панасюком, з яким ми з’ясовували важливість дизайну в успіху книги, та як цього успіху досягти», – розповідає Олена Петровець.

«Дніпро» з літературного видання планує перетворитися на мистецьку платформу. «Проте це не тотальне слідування модним віянням – навпаки, ми намагаємося подавати матеріали, відмінні від сучасної маскультури, знайомити свого читача з досі йому невідомим або маловідомим. Якщо хочете – намагаємося прищеплювати йому якісні смаки. Адже молодь, як би то не звучало банально, наше майбутнє. І ми творимо його разом», – пояснює Олена Петровець.

Читайте також: Статистика перекладацьких буднів

«Кур’єр Кривбасу»

Головний редактор – Григорій Гусейнов
Рік заснування –1994
Періодичність виходу – 4 рази на рік
Індекс для передплати – 30183
Наклад – 2000

Основні рубрики: «Проза», «Універс», «Поезія», «Витоки», «Постаті», «Scriptible», «Книгопанорама», «Автори номера».

На сторінках журналу друкують прозові та поетичні тексти, переклади з інших мов, літературно-критичні, мемуарні, публіцистичні, мистецтвознавчі статті. Від заснування і до сьогодні головним редактором «Кур’єра Кривбасу» залишається Григорій Гусейнов.

Часопис першим опублікував більшість текстів Василя Барки, Ігоря Костецького, Емми Андієвської. «Кур’єр Кривбасу» у кожному числі розміщує інформацію про новинки книговидання – від 60 до 80 позицій, а також робить огляд  публікацій інших українських літературних часописів. Нині це один з небагатьох літературних журналів в Україні, який на сьогодні платить гонорари авторам. Щороку журнал визначає до 10 лауреатів, яким буде нараховано грошову премію.

Часопис розповсюджують у багатьох книгарнях обласних центрів та інших міст України.

Читайте також: Гусейнов: Важко уявити «ватніка» з «Кур’єром Кривбасу» в руках

«Склянка часу»

Головний редактор – Олександр Апальков
Рік заснування – 1995
Періодичність виходу – 4 рази на рік
Індекс для передплати – 41507

Основні рубрики – «Проза», «Лірика», «Есе».

Міжнародний літературно-художній журнал «Склянка часу * Zeitglas» виходить з 1995 року одночасно українською, німецькою та російською мовами. У вересні вийшов номер, присвячений 20-річчю журналу. 160 сторінок кожного випуску засновники позиціюють як платформу з рівними можливостями як для початківців, так і для відомих авторів.

«Журнал “Склянка Часу * Zeitglas” ніколи не видавався за рахунок держави, письменницьких чи інших спілок, грантів, “добрих дядьків”. Із самого початку 1995 року й понині він видається на засадах самофінансування. Просто всі кошти, що надходять від реалізації журналу, продажу книжок його авторів, листівок, спрямовано на видання чергових номерів. Причому вся редакційна робота виконується волонтерським чином, безплатно. Хтось усміхнеться. Ну й добре…», – ділиться Олександр Апальков. Більшість номерів завантажують в електронному варіанті на сайті часопису.

«ТекстOver»

Головний редактор – Володимир Криницький
Рік заснування – 2015
Періодичність виходу – 6 разів на рік
Індекс для передплати – без передплати

Видання поширюється безкоштовно у форматі PDF електронною поштою. Для отримання нових випусків часопису слід оформити безкоштовну передплату.

Основні рубрики – «Поезія», «Проза», «Публіцистика», «Есе», «Критика», «Гість».

Часопис створено з метою популяризації та розвитку української літератури, особливо молодої. Значну увагу колектив приділяє публікаціям перекладів з іноземних літератур та інтерв’ю з цікавими особистостями. Ставку на друковані примірники засновники журналу вирішили не робити, тому поки часопис виходить зверстаним, але розповсюджується у мережі. До редколегії входять журналісти з Хорватії, Білорусі та кількох міст України, що робить інформаційне наповнення і географію тем ширшими.

«ШО»

Головний редактор – Олександр Кабанов 
Рік заснування – 2005
Періодичність виходу – 1 раз на 2 місяці

Індекс передалати – 94600
Наклад – 16500

Десять років тому часопис було заплановано як гуманітарний проект, спрямований на розширення українського культурного простору. Журнал «ШО» структурований, окрім «ШО смотреть» (арт, театр, кіно) і «ШО слушать» (музика), тут є розділ про літературу «ШО читать». Успішно діє на сторінках журналу і «ШО: бібліотека». Тут представлено свіжі поезії, фрагменти сучасної прози і перекладна література. Крім того, у «ШО»  виходить якісна критика та огляди новинок книжкового ринку, філософські есе й публіцистичні матеріали.

«ШО» є організатором багатьох заходів на «Книжковому арсеналі» та «Форумі видавців». Навесні у Києві редакція «ШО» проводить поетичний фестиваль «Київські лаври».

Зображення – з сайтів часописів