Новини

Нещодавно у Києві на території Національного центру Олександра Довженка відбувся фестиваль актуальних поетичних практик Kyiv poetry week, на якому крім звичних поетичних читань і презентацій книжок було влаштовано ряд перформансів. Організатори та учасники пропонували побачити поетичний текст і засоби його творення під незвичним кутом зору, вивести поезію за межі вербальних засобів і сполучити з іншими типами знаків і засобами творення мистецтва. У такий спосіб вони спробували подати свій погляд на те, якою може і, можливо, має бути поезія.

Локація і люди

Поезія – в більшості андеграунд, а не мейнстрим. Тож аудиторія Kyiv poetry week нагадувала аудиторію андеграундних музичних концертів або відвідувачів літературних кав’ярень. Фестиваль був передовсім творчою майстернею, місцем зустрічі, знайомства, обміну досвідом між поетами та близькими до цієї сфери людьми.

Територія для проведення фестивалю, арт-простір «Плівка» – нова локація на культурній мапі Києва, місце з присмаком необлаштованого індастріелу, цілком відповідне атмосфері самого фестивалю (щоправда, з проблемою, характерною усім таким нововідкритим місцям – там дуже холодно).

«Приміщення, де проходить Kyiv poetry week – в цьому році ще досить холодне, тому нам потрібно було перед кожною подією прогрівати зал величезною  будівельною тепловою гарматою, яка заправляється бензином. І труба вихлопу у неї – якраз на рівні обличчя мого виявляється, якщо я збираюся її розгорнути. У перший день фестивалю я спалив всі вії на правому оці та, відвертаючись, ще й обпік волосся. Так весь фестиваль і проходив. Пізніше стояв біля одного з нагрівачів типу УФО і сильно засмутився, відчувши запах диму, тому що подумав, що хтось закурив прямо в залі. Але ніхто не порушував заборони про куріння – просто горіло моє пальто. Так що горіли ми не тільки всередині, а і навіть дуже зовні», – згадує поет, видавець, літературтрегер та організатор фестивалю Дмитро Казаков.

Світлина Ostrov Ellll

Читайте також: 10 зіркових гостей Книжкового Арсеналу

Невербальна складова

Kyiv poetry week був оголошений як фестиваль актуальних поетичних практик. Поезія на ньому була подана не тільки як робота над словом і не лише як результат роботи поетів. Поезія постала множинністю смислів і асоціацій, витвором на межі слова, звуку, гри світла і невербальних знаків. Передовсім у межах фестивалю відбувся ряд перформансів, в межах яких значення і ефект від поетичного тексту посилювались і змінювались під дією звукового супроводу, гри зі світлом тощо.

«Ідея провести фестиваль виникла з бажання цілий тиждень ходити на такі прекрасні події (так, дуже подобається те, які події ми організовуємо), а не раз в два місяці. Уже деякий час ми самі практикуємо альтернативні види прочитання і «публікації» віршів, тому питання проведення фестивалю було у великій мірі учнівським, в цьому сенсі нам було цікаво створити лабораторію, якщо завгодно», – ділиться організатор.

Під час «Slow Show FM» латвійського гурту Орбіта учасники читали поетичні тексти під звуки клавіш і шум ловлення різних частот радіоприймачів. Причому в цьому випадку шум радіохвиль був не лише експериментальним музичним ходом, а також єднальною складовою, яка надавала певного сенсу всім прочитаним текстам.

Світлина зі сторінки гурту «Орбіта»

Перформанс нагадував налаштовування на частоти різних людей з різних частин світу і вислуховування їхніх історій, спогадів, сповідей. Без цієї перформативної дії слухачі могли б вловлювати зміст віршів окремо один від одного і намагатись зрозуміти їх, проте передати поетичним текстом екзистенційну закинутість, самотність і множинність голосів у світі навколо не було б неможливо.

Читайте також: Правило трьох. Нова поетична форма

В межах перформансу до відкриття фестивалю поети Євгеній Півень, Тетяна Положій, Антон Полунін, Дмитро Казаков, Іван Кулінський читали вірші під музичний супровід. Для цього було задіяно два ефекти: з одного боку музика й шуми, препароване фортепіано й електрогітара, а з іншого – рух.

Тетяна Положій

Світлина зі сторінки Кyiv poetry week

Оскільки учасники читали свої вірші з різних куточків залу і світло в цей момент було спрямовано тільки на того, хто читає вірш, слухачам було вільно рухатись у напівтемряві від голосу до голосу, і цей рух по колу (блукання в темряві) був повторенням ритуальної дії. Інколи здавалось, що поетичний текст був не таким важливими, як рух. Хоча справа в тому, що тексти деяких учасників були дещо слабшими за інші елементи цього перформансу.

«Років зо три тому ми почали проводити перші літературні події в Києві і  зрозуміли для себе, що єдиним критерієм у всіх наших історіях має залишатися якість тексту і її презентація. Всі інші питання – формальні, мовні, стилістичні, майже повністю не мають значення для нас у цьому випадку (хіба тільки з міркувань дотримання балансу в драматургії умовного вечора)», – пригадує Казаков, пояснюючи такий формат заходів фестивалю.

Читайте також: Відеопоезія: поміж кліпом і перфоменсом під музику

Оскільки поезія – це також прочитання написаного поетичного тексту, візуальна частина фестивалю демонструвала важливість різних невербальних елементів. Поетка з Москви Лінор Горалік представила «Ряд незначних подій і явищ», а російський поет та літератрний критик Андрєй Черкасов – проекти «Блекаути», «Втілення», «Ідеограми».

 Лінор Горалік

Світлина Міріам Драгіної

В останньому відчутний відбиток тексту, висловленого мовою жестів за допомогою ліхтариків, а «Блекаути» – своєрідне видобування смислів і фокусування на певних словах між затемнених рядків і слів.

Поетичні практики

Фестиваль продемонстрував дві важливі речі: з одного боку втому від звичайних поетичних практик, а з іншого – бажання гри з формою й загравання з авангардом (увагу до якого останнім часом важко не помітити, тут зокрема варто згадати і про нещодавно читаний цикл лекцій про український авангард Ярини Цимбал).

Читайте також: Від поезомалярства до монтажу — як авангардисти синтезували мистецтво

Фестиваль продемонстрував велику множину способів передати щось не лише словами і знайти (чи видобути) поезію з різних несподіваних ресурсів. Звісно, це не винайдення нової форми поезії, адже в цьому контексті згадуються безліч експериментів ХХ століття: і емблематичне письмо Аполлінера, і твір Реймона Кіно «Сто тисяч мільярдів віршів», проект тотальної книги, якою можна «задовольнити» потребу людства у віршах розрізавши десяток сторінок поезій і комбінуючи рядочки з них щораз наново.

В цьому контексті також можна думати і про емблематичну поезію та експерименти з формою українського бароко чи те, що поезія походить від магії. Тож актуальні практики – це не відкриття нових форм, а спроба переосмислити і застосувати те, що вже колись існувало в культурі.

Дмитро Казаков, Василь Лозинський та Рон Вінклер 

Світлина зі сторінки Рона Вінклера

Те саме стосується й іншого аспекту, взаємодії музики й поезії. Звісно, певна музичність закладена в самому вірші. Мова про ритмічність вірша, риму, співзвуччя приголосних чи голосних, які роблять вірш поєднанням звуку зі смислом. І ми добре знаємо що, наприклад, антична поезія створювалась для декламування, а не для самостійного читання.

Тож можливо не дивно те, що ми сьогодні спостерігаємо зближення музики та поезії: «DrumТиатр» Іздрика й Семенчука, і Жадана з «Собаками в космосі», і Андруховича з «Karbido», і виступи поетів під різноманітний музичний супровід. Для багатьох тексти Віктора Неборака або Юрія Андруховича не існують без пісень «Мертвого півня» або вірші Грицька Чубая без музики «Плачу Єремії».

Дуже часто поети мають бути не тільки укладачами власних збірок, а й працювати над виконанням своїх віршів. Про цей аспект, тобто що і як можуть зробити поет і композитор з поетичним текстом розповів у своїй лекції «Поет як композитор / композитор як співавтор» російський композитор Алєксандр Маноцков. Тож можемо сподіватися, що присутні на лекції поети візьмуть до уваги можливості роботи як із самим текстом, так і з музичним супроводом до нього, і на нас чекатимуть нові цікаві виконання.

Читайте також: Що таке поетизм і з чим його їдять

Проти поетів

Ми достатньо далеко відійшли від сприйняття поета як безумовного генія чи романтичного медіатора між земним і божественним. Тож однією з проблем, яку фестиваль порушив поза своєю волею, – це недостатня робота деяких поетів з поезією.

Адже частина поетів лише інтуїтивно і з досвіду читання чи слухання інших поетичних творів та музики вловлюють, що таке поезія і як вона будується, але механіка цього процесу може лишатись незрозумілою.

Олексій Шмурак

Світлина зі сторінки Кyiv poetry week

А, отже, і потенціал, який насправді закладено в поезії. Особливо це було зрозуміло з лекції Маноцкова, який описав і продемонстрував можливості, які відкриває розуміння й робота над текстом і музикою.

І, напевно, варто озвучити найбільший закид проти поетів (особливо тих, що пишуть верлібром) у тому вигляді, в якому це зробив Маноцков:

Зрештою,

Кожна історія

Записана по два слова в рядок –

Це теж вірш

Можливо навіть зі смислом.

Але

Чи така поезія

Цікава комусь?