Чому діти змушені читати зовсім не те, що вони хочуть? Чому шкільний літературний канон саме такий? Що робити з навчальною програмою? Відповіді на ці запитання намагалися знайти учасники дискусії «Література у школі й кому вона потрібна», що відбулася у рамках Книжкового Арсеналу.

Ірина Ніколайчук,

літературознавиця, аспірантка Києво-Могилянської академії:

«Я досліджую проблему патріархальних цінностей у текстах, їх несучасність та сексизм. Я, дослідивши українську та зарубіжну літературу на предмет присутності в ній з одного боку жінок-авторок, а з іншого боку жіночих образів і того як вони подані, була нажахана! Не тільки як літературознавиця, але і як учениця, яка хоч і закінчила школу у 2008 році, занадто добре пам’ятала безкінечного Шевченка та нещасні жіночі долі у текстах.

Мене дивує, що досі лишаються хрестоматії літературної критики. Це не що інше як клішовані набори інтерпретації та сприйняття, які дитина мусить завчити та використовувати. Учням нав’язується якась одна модель сприйняття. Твори здебільшого обираються з дуже сумнівними цінностями. Забувається, що література у школі впливає на формування ціннісних орієнтирів, світоглядів. Який світогляд може формуватися на таких творах?

Не менш кричущою проблемою постає опис жіночих образів у творах. Дівчатка до 6 класу у творах як сіра маса, опозиція до хлопчачого світу. Лише до 7 класу з’являються імплікації любові. У 8 класі висвітлюється цілий пласт весільних обрядів. У 9 класі улюблений Тарас Шевченко. На щастя, кількість тем зменшили з 20 до 12. У 10 класі ціла добірка творів з нещасними жіночими долями, де мало не кожна закінчує життя самогубством через нещасне кохання. Приміром, тільки Ольга Кобилянська у творі «Земля» змальовує відповідальних рішучих персонажок, які готові взаємодіяти й говорять не лише про чоловіків.

Лесю Українку і ту репрезентують лише «Лісовою піснею» із Мавкою, яка страждає через зраду коханого. У 11 класі мали б вивчати сучасну літературу і не лише 80-90 років, але і 2010 років. Але ж ні, вона лише наприкінці року. Усе одно в ЗНО таких питань майже немає. Зате діти вчать «Хіба ревуть воли як ясла повні», «Дім на горі» і «Три зозулі з поклоном». Якщо зміни торкнулись програми, то краще б цього і не було. Програма була редукована, вилучень ніяких не відбулось. Цього так лишати не можна».

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

Міра Київська,

літературознавиця, співзасновниця і головна редакторка сайту «Букмоль»:

«Моє зацікавлення цією темою прийшло зі статті одного літературознавця Перрі Нодельмана, який займається дитячою літературою про те, чи потрібно викладати дітям літературу як предмет, чи потрібно навчати дітей літератури. Якщо ми говоримо про літературу, то маємо на увазі смисли, виховання дітей. Обговорюємо чому вчить література, той чи інший текст. Для мене це велика проблема, бо я вірю, що в літературі кожен може завжди віднайти щось цінне для себе. Шкільна література повинна давати вміння читати тексти. Чим більше, тим краще. Потрібно давати дітям можливість досліджувати їх, вишукувати смисли.

Література це мистецтво і багато що має змінитися в шкільній освіті. Ці зміни тривають і відбуваються уже протягом останніх двох років. Що ж, власне, має змінитись? По-перше, підхід вчителів до викладання. По-друге, твори, які дітям дають читати. Учні повинні вивчати літературу як малювання і шукати в ній те, що вони хочуть, оскільки, приміром, ми, розглядаючи картини, шукаємо в них те, чого ми хочемо».

Читайте також: Як мотивувати дітей читати?

Тетяна Стус,

дитяча письменниця, експертка із дитячого читання читання, головна редакторка порталу «Барабука»:

«Зараз триває боротьба старої та нової літературної традиції. Основним гальмом оновлення літератури як в початковій, так і в середній є боротьба старого світогляду з новим. Нову репрезентує «Букмоль», «Барабука», «Читомо», «ЛітАкцент» та ін.

У хрестоматіях для 1-4 класів, які є наслідком трансформації програми для початкової школи «Літературне читання» вдалося уникнути тиску на точку зору учнів, вдалось дозволити їм аналізувати того чи іншого героя самостійно. З огляду на те, що ми хочемо не вчити літературу, а читати, сприймати як мистецтво літератури, психології, педагогіки та пізнання, повинні чітко розуміти, що суттєвих змін у школі не може відбутися суто технічно. До цього не готові вчителі, методисти та й зрештою батьки. Лишається єдиний шлях – іти на компроміс. Як представник робочої групи формування нової програми з літератури, визнаю, що ми досягли всього того, чого хотіли на 70% у початковій школі. Лишається 30% негативного досвіду і провалів, які є в цій програми, але це, безперечно, перемога.

Що стосується середньої ланки, то там нічого майже не міняється. За винятком дуже маленьких вкраплень, які довелося просто дотискувати, ставлячи ультиматуми. Я з моїми колегами була проігнорована. Наші пропозиції або не задовольнялись, або навмисне перекручувались. В робочій групі були люди, які готові до змін. Проте імпульсу Міністерства недостатньо. Заступник Міністра сказав міняти все назад, ніяких змін не повинно бути. Через це я воюю з програмою 10 років і не сприймаю її в такому вигляді, якому вона є зараз. Ми вірили, що хоча б на 50% щось відбудеться. Не змогли стояти осторонь і придумали додатковий підхід. Проводити паралелі та додали мистецький компонент, який включає порівняння з сучасною літературою, перегляд додаткового мультимедійного контенту про автора. Наприклад, учні вивчають байки Глібова. Вони повинні провести паралель наприклад, з Артемом Полежакою, подивитись фільм про Глібова, переглянути картини художників.

Не можна виключати з цієї колізії, людей, які прагнуть змін і фінансових підстав. Хтось видає книжки й має на це державні кошти. Як і в будь-якій зміні має бути людина яка має важелі та зацікавлена у своїй роботі. Я маю важелі професійні. У початковій школі Іванна Коберник давала всім імпульси для роботи усієї робочої групи. Усе це було дуже складно, на неї вилилось безліч бруду і критики. Вона не залишилась працювати далі для 5-9 класів. Можемо лише здогадуватись хто і чому може змінювати програму у середній школі. Надія покладається ще на освітні проекти, які формують інформаційний простір, що змінює ставлення дітей до літератури.

Зараз ведеться робота за написанням з нуля програми для 10-11 класу. Хоча все знову впирається в ЗНО. Коли ж це може зміниться. Міністр освіти презентувала нову програму української школи, яка розпочнеться з 2018 року. Маємо фантастичні відчуття, що щось зміниться».

Читайте також інтерв’ю із Тетяною Стус 

Лідія Яцкова,

учениця 10 класу ЗШ №116 м. Києва:

«Я переконана, що література насправді робить людей або кращими, або гіршими. Вона має впливати на людину. Правильних відповідей щодо того чи іншого твору не існує. Думка кожного учня/учениці важливі. Ми не повинні йти по шаблону. Усі учні мають право на власну думку і здатні аналізувати твори.

Права обирати книжки насправді не існує. На противагу, за кордоном діти читають книги на вибір і пишуть есе, де діляться враженнями від твору. Ніхто не може сказати що твоя думка неправильна. Отож література формує людину».

Чільна світлина shutterstock.com