Автори та ілюстратори

Влітку 2016 року Міносвіти внесло суттєві зміни до шкільних програм для початкових класів, зокрема й до програми з літературного читання. Відтепер учні в 1-4 класах читають не тільки класичні твори, але й чимало текстів, написаних сучасними українськими авторами. Така зміна відповідає поширеним світовим практикам та покликана пробуджувати любов до читання.

Щоб забезпечити школи новими текстами, було впорядковано дві хрестоматії сучасної української дитячої літератури: для 1-2 та 3-4 класів. До них увійшли проза, поезія й драматургія 42 сучасних українських дитячих письменників. Наразі триває робота над накладом у друкарні. Шкільні бібліотеки отримають книжки на початку нового року.

Про безпрецедентний за довгі роки крок та унікальність видання розповідає упорядниця посібників Тетяна Стус.

– Що взагалі відбулося, на твою думку?

– Який саме часовий зріз у даному разі охоплює слово «сучасна»?

– Як написано в передмові, моїй і Оксани Лущевської, актуальна література для шкіл, за західними педагогічними підходами, охоплює 5-7 років. У нас, щоправда, трохи більше заглиблення, з об’єктивних причин. Це залежить від меншої інтенсивності розвитку нашої дитячої літератури. Тому там є кілька текстів, яким понад сім років, але не набагато. Наприклад, є твори, які раніше друкувалися в журналах, скажімо, у «Соняшнику». Це відбувалося в межах десяти років. Але вже книжкою вони виходили друком у межах зазначеного проміжку.

– Які генерації письменників представлено?

– Я хотіла охопити максимальну різнорідність сучасної української дитячої літератури. Є й ті, хто видав одну книжку, але вона вже показала продажі, отримала відзнаки, засвідчила певний рівень. Це, наприклад, проза Саші Кочубей. Це також поезія Олесі Мамчич. Олеся має лише одну книжку поезії для дітей (але друга на підході), хоча далеко не початківець у дорослій літературі. Тобто це покоління, умовно, дебютантів, але вже відзначених експертами.

Далі говоримо про «середнє» покоління. До нього я зараховую Івана Андрусяка, Сашка Дерманського, Оксану Лущевську – тих письменників, які стабільно присутні і на ринку, і у смислотворчості сучасної дитячої літератури.

І, зрештою, у нас представлено й покоління письменників, які писали ще до незалежності, зокрема і Леся Воронина, і Іван Малкович, і Анатолій Качан, і Володимир Рутківський… Тобто представлено, умовно, всі три покоління сучасної дитячої літератури.

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

– У читанках і хрестоматіях, які ми бачили досі, суттєво домінують пасторальні, буколічні теми. Потреба урбаністичних тем, ближчих сучасним дітям, майже не задовольнялася. Наскільки витримано баланс у нових посібниках?

– Звісно, жоден соціолог не скаже, що саме й у якому співвідношенні потребують діти. Лише умовно ми знаємо, що міських школярів більше, ніж сільських. «Сільські» теми в даній хрестоматії обмежено, тут більше урбаністичного. Але це не значить, що сам курс став дуже урбанізованим. Лишилися старі підручники, і більша частина програми лишилася такою, як була (2016 року оновлено лише 35% програми з літературного читання в молодших класах – Ред.).

У нових хрестоматіях більше урбаністичного, модерного, більше гумору й глибоких тем. Не просто поверхового називання, а занурення в морально-етичні, гострі проблеми. Тексти обговорювалися на комісіях за участі Академії педнаук, Інституту модернізації змісту освіти, фахівців Міносвіти. Таких комісій було, здається, сім (і це лише ті, про які я знаю). Такі тексти викликали жваве обговорення й найбільше відгуків – від схвальних і «співпереживальних» до маразматичних на зразок «як можна дітям писати, що батько пішов з родини?».

Я вважаю, що ця хрестоматія є кроком до довіри вчителю, до віри в те, що вчитель все таки може говорити з дітьми на глибокі теми, а не просто про трактор в полі дир-дир-дир, чи що хурделиця замела ліс, і мама ведмедику давала мед. Цією хрестоматією, на мою думку, ми показуємо, що сприймаємо дітей як істот, що мислять.

– Отже, маємо ширші теми, глибшу проблематику, комплексність відображення життя. Що ще відрізнятиме нові хрестоматії від старих?

– Насправді ми маємо лише дві хрестоматії. Видавництво «Академвидав» кілька років тому велетенською томиною видало хрестоматію дитячої літератури. Це не була хрестоматія сучасної літератури, а загально – «дитячої». Коли я її відкрила на якійсь п’ятнадцятій чи двадцятій сторінці, то прочитала текст пісні про те, що хтось там іде в могилоньку й домовиноньку. Це образ, який говорить сам за себе: що було, і куди йти не треба.

У нових хрестоматіях говориться мовою дітей. Сучасною мовою. Хоча великі закиди на обговоренні були щодо сленгу, наприклад. «Ай-яй-яй, так не можна». Хоча суть змін також у тому, щоб зменшити відстань між літературою й дитиною, літературою й життям. Одна із задач хрестоматії – привабити дитину до читання. А привабити текстами про могилоньку і домовиноньку неможливо.

Важливо те, що у хрестоматіях ми маємо тексти на різні рівні читацького досвіду. І для тих дітей, у кого цей рівень високий, наприкінці хрестоматії подано список книжок усіх цих авторів. Це такі дороговкази, що ще можна почитати.

Читайте також: Як мотивувати дітей читати?

– У процесі оновлення програм звучали претензії, що оскільки тексти сучасні, то «неперевірені».

– Тут треба з’ясувати, що є показником «перевіреності» текстів і в академічній науці, і загалом. Вибір текстів, ще на початковому етапі в Міносвіти, спирався на списки рекомендованого читання, які давали бібліотеки, експерти з дитячого читання, спеціальні ресурси – «Барабука», «Казкарка», «Читомо» та інші, Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва…

Далі вже я, як упорядник, дивилася, де які твори було відзначено, які наклади у видавництва… Якщо книжку було кілька разів перевидано, хіба це не показник її популярності? Твори проходили апробацію на презентаціях у школах, на Книжковому Арсеналі, Форумі видавців, на читацьких клубах «Барабуки», «Букмолю» тощо. Сукупність цих факторів і є перевіркою.

А коли люди ставлять таке запитання, вони навіть кажуть: моя дитина «не сприймає» цього письменника. Прислухатися до думки читачів украй важливо, але немає «універсальних дітей» – індикаторів якості твору. Працює дуже багато чинників.

– Чи Міносвіти передбачило якусь систему відгуків, щоб зрозуміти, наскільки успішними є ці хрестоматії?

– Без відгуків неможливо було б навіть видати ці книжки. Їх передбачає сама процедура видання. Рукопис проходив ряд перевірок методистів Академії педнаук, психологів, учителів. Вони писали професійні рецензії. Один із найбільш посутніх відгуків належить психологу-практику Тетяні Недільській, фахівцю з вікової психології.

Рукопис перероблявся відповідно до конструктивних зауваг. Наприклад, було знято кілька поезій з некоректними формулюваннями щодо фізіологічних вад. Зменшили кількість поезії загалом, бо здалося, що її забагато. Були, звісно, і геть смішні своєю надуманістю претензії.

– Якщо враховувати, що тексти для читання у школах, за західними підходами, мають бути не старіші 5-7 років, то чи оновлюватимуться ці хрестоматії вчасно?

– Державні положення, прописані про такі видання, передбачають загалом десять років «життя» проекту з кроком у п’ять років. Тобто через п’ять років ось це видання 2016 року має переглядатися, доповнюватися, перероблятися й перевидатися зі змінами. Зважаючи, що чиновницькі пристрасті довкола проекту й досі вирують, можемо лише сподіватися, що вони не завадять йому в майбутньому.

Читайте також: Поради про читання для найменших від Галини Крук

– У соцмережах жваво обговорюють обкладинки. З одного боку, усі в захваті від того, що посібники набагато привабливіші за звичні шкільні підручники. З іншого, є претензії до заголовків, написів, різних нюансів.

– Скажу як мама, яка знає, які до цього виходили книжки, і яка щодня мусить тримати в руках ті всі одоробала, які чомусь називаються підручниками. Я дуже позитивно сприймаю цей дизайн. Вдалося додати дитячості й дотриматися такої культури видання, якої давно потребують школярі, батьки та вчителі. Не так, як у букварі чи підручниках із різних предметів, де жахливі малюнки ні про що, або розмиті, поганої якості – естетично занедбані чи взагалі неестетичні. А тут чудові фотографії письменників, якісні шрифти, усе зроблено зі смаком і стилем.

Звичайно, ці хрестоматії не повезеш у Болонью (на найбільший та найавторитетніший ярмарок дитячої книжки у світі, що відбувається щовесни в Італії – Ред.) чи на Франкфуртський ярмарок. Вони не для того зроблені. Вони зроблені, щоб потрапити в кожну шкільну бібліотеку. Комусь – зруйнувати міф про українську дитячу літературу, а комусь – створити.

– Моє останнє питання більше риторичне. Нові тексти – це прекрасно, але у школах у більшості лишаються старі підходи до читання… Що з цим робити?

– Що з цим робити (сміється)…. Гадаю, вчителям для початку треба просто розслабитися й перестати старатися вишукувати щось таке глибоко методичне. Як мінімум треба почати з того, щоб просто з дітьми читати. Скажу з досвіду Ївги (доньки – Ред.). Я знаю, що серед «продвинутих» учителів це модний «метод»: перші десять хвилин на уроці «Літературного читання» вони… просто читали. Уголос. Тож спершу давайте просто читати цікаві тексти! Без намагання щось розжовувати й укладати в голови учнів. Адже діти не такі дурні, як часом «зручно» думати.

Ілюстрації: Видавництво Старого Лева