Новини

Під час 22-го Форуму видавців у Львові відбулася зустріч з Оксаною Потимко, виконавчим директором Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» й керівником Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами при Львівській політехніці (далі – Ресурсний центр, РЦ), а також Наталею Щербань, головним редактором об’єднаної редакції періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик». Так пані Оксана розповідала про проекти Ресурсного центру, які покликані розширити доступ до знань українським школярам із вадами зору. Серед таких проектів зокрема перша українська «дейзі»-бібліотека – зібрання навчальної та художньої літератури у форматі «дейзі» – спеціально для незрячих. У РЦ вже озвучили понад тисячу книг, а в грудні цього року їх розмістять у вільному онлайн-доступі. Водночас Наталя Щербань познайомила присутніх з трьома періодичними виданнями для людей із вадами зору, які, з величезними труднощами, та все ж виходять в Україні.

Оксана Потимко

«Кожна незряча дитина, надто ж учень, повинна мати доступ до книги у трьох форматах: рельєфно-крапковому, звуковому (“дейзі”) та електронному (“вордівський” файл)»

Про навчання незрячих дітей в Україні

Нас часто запитують, навіщо шрифт Брайля, якщо є комп’ютерні технології? На це я зазвичай ставлю зустрічне запитання: ви свою дитину, яка йде до 1 класу, вчите азбуки, вчите читати і писати на слух чи на комп’ютері? Звичайно, ні. Ви вивчаєте кириличне письмо. Так само шрифт Брайля навіть в таких передових країнах, як Сполучені Штати, Японія, Швеція тощо, є невід’ємним атрибутом незрячої людини. Поруч з комп’ютерними технологіями обов’язково застосовується цей шрифт.

Добре відомо, що друк шрифтом Брайля є шалено дорогим. Це буквально золоті книжки. При цьому друкувати підручники має право тільки Міністерство освіти. Ми тут, на жаль, ніяк не можемо «вклинитися».

По всій Україні працює 6 спеціальних шкіл-інтернатів для сліпих дітей і 28 спецшкіл-інтернатів для слабозорих дітей. Ці заклади забезпечені необхідними навчальними матеріалами, зокрема, підручниками. Багато видань, звичайно, застарілі, їх може не вистачати, але діти мають доступ до брайлівського підручника.

Разом з тим в Україні є незрячі діти, які навчаються на так званій інклюзивній формі навчання – поруч зі зрячими учнями. Існує також індивідуальна форма навчання, коли дитина приписана до звичайної школи, але навчається в домашніх умовах. В обох останніх випадках, на превеликий жаль, доступу до книг шрифтом Брайля діти не мають.

Поки країна перебуває в складній економічній і політичній ситуації, вирішувати проблему доступу незрячих дітей до книги потрібно, по-перше, максимально використовуючи можливості грантів. Ми, зокрема, це робимо. По-друге, є можливість використовувати потужності благодійних фондів, які завжди готові допомогти.

До прикладу, протягом наступних двох років ми плануємо за підтримки благодійного фонду надрукувати близько 20-25 позицій літератури шрифтом Брайля, тираж однієї книжки буде складати 2100 примірників. Тобто цим тиражем ми зможемо забезпечити усю без винятку Україну. За державні гроші більше 2-3 позицій не вдається надрукувати.

Про співпрацю з Міністерством освіти і науки

Два роки тому я була в робочій групі Міністерства освіти і науки, яка готувала брайлівські підручники для 1-го, 2-го і один підручник для 5-го класів. Ми добилися, щоб міністерство надрукувало на 100 підручників більше і розіслало їх у кожну із 25 областей дітям, які навчаються на інклюзії чи індивідуальній формі.

Але далі ми зіштовхнулися з дуже цікавою ситуацією. Ці підручники прийшли в регіони. І попри існування листа Міністерства, який зобов’язує департаменти освіти при обласних психолого-медико-педагогічних консультаціях наповнювати брайлівські бібліотечки для сліпих дітей на інклюзії та індивідуальному навчанні, майже всі департаменти автоматично, за старим сценарієм скеровували отримані підручники в школи-інтернати.

Читайте також: Сервіс: 3Д-книги для дітей із вадами зору

Щодо випадків навчання сліпих дітей у звичайній школі, то, приміром, на Львівщині є дівчинка, яка перейшла цього року до 5 класу. Ми нею займаємося якраз 5 років, вона дуже добре вчиться. На щастя, цій дитині і ми робимо книжки, і Львівська школа-інтернат для сліпих дітей №100 підставляє своє плече. Цього року ми маємо ще один випадок інклюзії. Це незряча всиновлена дівчинка з міста Дніпропетровськ.

Ми кілька разів їздили туди, навчали вчителів, забезпечили дитину комп’ютером, брайлівською машинкою. Але буквально позавчора передзвонила мені голова Дніпропетровської обласної психолого-медико-педагогічної консультації з цікавим проханням: виручайте, бо всі підручники, які надійшли для дітей із вадами зору, департамент освіти направив у школу-інтернат для слабозорих. А школа-інтернат, маючи четверо сліпих дітей і отримавши 10 комплектів брайлівських підручників, які там реально не потрібні, відмовлялася згаданій дівчинці надати книжки для першого класу. Попри лист за підписом заступника міністра освіти і науки Павла Полянського.

На жаль, працюють такі гальмівні чиновницькі стереотипи, особливо в Міносвіти. Ми працюємо з культурою, з соціальним захистом, нам дуже комфортно.

Чомусь з міністром освіти (Сергіє Квітом – ред.) працювати дуже добре, з головою комітету з питань освіти і науки (Лілією Гриневич – ред.) так само дуже комфортно, але на нижчих рівнях починається катастрофа з нерозумінням, небажанням вирішувати проблеми і так далі.

 Про «дейзі»-бібліотеку

Розуміючи, що друк шрифтом Брайля є шалено дорогим і що Ресурсний центр не зможе забезпечити підручниками всю Україну, ми пішли іншим шляхом. Минулого року ми почали створювати першу українську «дейзі»-бібліотеку у співпраці зі шведською академією «Свефі». «Дейзі»-книжка – це звичайна озвучена книжка. Але від книжки у форматі mp3 вона відрізняється кількома дуже важливими функціями.

Передовсім це швидкий пошук потрібного елементу видання: дитина, натиснувши кілька клавіш, може знайти те, що їй потрібно – сторінку, параграф, розділ, примітку, завдання будь-який елемент.

Ми закупили для 20 незрячих користувачів спеціальні «дейзі»-плеєри. Звісно, вони коштують дорого, але… До речі, за кордоном вони дешевші на кілька тисяч гривень, ніж в Україні. Однак ці дейзі-плеєри мають два безкоштовні програмні аналоги. Один з них – це програма для мобільного телефону Daisy Reader для Android. Нині багато незрячих користується сенсорними телефонами, вони всі озвучені.

Друга – це програма FS Reader для комп’ютера, яка автоматично встановлюється з інсталяцією програми JOS, що повністю озвучує комп’ютер незрячому.

Станом на сьогодні (10 вересня) за цей неповний рік ми зробили 1062 «дейзі»-книжки. З них близько 400 ми озвучували на базі Ресурсного центру, залучивши волонтерів.

В грудні весь цей фонд дейзі-літератури буде відкрито для всіх охочих в онлайн-доступі.

 Про потребу в підручниках у «вордівському» форматі

Кожна незряча дитина, надто ж учень, повинна мати доступ до книги у трьох форматах: рельєфно-крапковому, звуковому («дейзі») та електронному («вордівський» файл). Ми зіштовхувалися з такою ситуацією, коли дитина внаслідок якогось нещасного випадку в 9-10 класі втрачає зір. Поки вона вивчить шрифт Брайля, мине щонайменше рік. І читати з такою швидкістю, як це вимагається від дітей у такому віці, вона вже не зможе. Водночас така дитина 100% користується комп’ютером.

Тоді, власне, і стає в пригоді «дейзі»-видання та видання у форматі MS Word. Якщо невідоме слово, власну назву, топонім дитина не може розрізнити на слух, то це слово по літерах можна прочитати на озвученому комп’ютері, маючи підручник у «вордівському» варіанті. На жаль, наше прохання надавати у форматі MS Word підручники, які видають за кошти держбюджету, поки ігнорують, тому ми робимо трохи дурну роботу, вручну все передруковуючи. Але сподіваємося, що автори підручників колись зглянуться на сліпих дітей і будуть давати дозвіл на «вордівські» варіанти своїх видань.

Читайте також: Люди з вадами зору читають значно більше, ніж зрячі. Але читати нічого…

Крім озвучування підручників для школярів, ми також аудіюємо лекції для студентів. В Україні існує три медичні коледжі, які приймають на навчання сліпих студентів. До нас нещодавно звернувся Харківський медичний коледж. Вони почули, що ми озвучуємо курси лекцій, і просять, щоб ми їм їх передали. Ми залюбки це робимо, бо працюємо не тільки на Львів, а й на всю Україну.

Ми побували в наукових бібліотеках, університетах 16 областей України, де читали науково-практичні семінари про створення дейзі-бібліотеки, показували ректорам, викладачам, студентам, що на тлі цілковитої відсутності брайлівських книжок для студентів є паличка-виручалочка – «дейзі»-книга. Ми закликали кожного ректора озвучити свої підручники і створити свою невеличку бібліотеку для незрячих студентів.

У багатьох областях на наші семінари приходили батьки або родичі маленьких дітей і дорослих людей, які не чують, не бачать і не говорять (сліпоглухонімі люди, яких в Україні є близько 250.). Для них є єдиний
зв’язок зі світом – це шрифт Брайля. Ці люди перечитали вже все, що у нас надруковано. Тому ми маємо серйозну проблему з брайлівським друком в Україні.

Три роки тому, не чекаючи підтримки держави, ми закупили брайлівські принтери, самі друкуємо дидактичні матеріали шрифтом Брайля, зокрема, рельєфні кольорові малюнки.

Про узаконення формату «дейзі»

Цю «дейзі»-бібліотеку ми робимо з порушенням чинного законодавства. Тому що фактично без згоди автора ми не маємо права озвучувати книжку. Саме тому ми сіли й написали законопроект, який 15 липня цього року був зареєстрований у Верховній Раді №2368а.

Цей документ вирішує два дуже важливі запитання. По-перше, він узаконює формат «дейзі» в Україні. І по-друге, згідно з цим законопроектом кожне видавництво України буде зобов’язане один електронний примірник у форматі MS Word передавати централізованій бібліотеці Українського товариства сліпих в Києві для зберігання з правом адаптації для сліпих користувачів. Адаптація передбачає друк шрифтом Брайля, озвучення і конвертацію в «дейзі», виготовлення й використання електронного примірника.

Наталя Щербань

«Наразі ми єдина редакція, яка готує такі видання, при чому всі вони фінансуються державою, а через скруту кошти виділяються мізерні»

На сьогоднішній день ми випускаємо 3 періодичних видання для людей із вадами зору. Український дитячий журнал шрифтом Брайля «Школяр» – найстаріше видання цим шрифтом на пострадянському просторі. Він побачив світ у 1934 році і виходив до Другої світової війни. А потім відновився у 60-х рр. ХХ століття й існує понині.

Також у нас є журнал «Заклик» для дорослих незрячих читачів. Йому цьогоріч виповнюється 80 років. Він теж спочатку виходив шрифтом Брайля, потім деякий час друкувався просто друкованим шрифтом. Із 2012 року через недостатнє фінансування цей журнал не друкується, але він є в електронному вигляді. Його можна прочитати з озвученою програмою JOS. З 1989 року ми також видаємо газету «Промінь».

Наразі ми єдина редакція, яка готує такі видання, при чому всі вони фінансуються державою, а через скруту кошти виділяються мізерні. Надрукувати один журнал коштує 70-80 гривень. Приміром, наприкінці 90-х — початку 2000-х років ми мали наклад такого журналу близько 2000 примірників – і це досить багато для такого специфічного видання, що розраховане для шкіл (а у нас 6 шкіл, в кожній з яких 100-150 дітей). І звичайно, профінансувати зараз такий тираж дуже складно.

У 2012 році припинили друк «Школяра», він виходив в електронному форматі, але з літа цього року ми знову друкуємо це видання для бібліотек для незрячих, яких у нас понад 80 в Україні та для згаданих шкіл. Водночас про індивідуальну передплату навіть не йдеться, бо для незрячої людини, для інваліда – це дорого передплатити на рік 12 номерів такого журналу.

Якщо у 2014 році Українському товариству сліпих виділили 2 млн грн на друк художньої літератури і періодичних видань, озвучення книг, то цього року грошей не виділили взагалі. Добре, що з у 2014-му ми не використали всі гроші, тому й видаємо «Школяра». А газета «Промінь», на жаль, Брайлем уже не виходить, тому друкуємо її звичайним збільшеним шрифтом. Вона виходить 2 рази на тиждень, в тому числі й за передплатою, бо є дешевою – цього року її ціна складає 16,18 грн. на рік.

Але багато людей чекають на таку періодику шрифтом Брайля. Бо, наприклад, у сільській місцевості не у кожного є комп’ютер, і не всі можуть ним користуватися, особливо люди старшого віку. Така газета для них була справжня порадниця і віддушина. Але наразі ми змогли відновити тільки «Школяр». Також цього року ми запустили його в аудіоформаті. І нашим школам в кінці року ми подаруємо 12 номерів кожного журналу в аудіоформаті. Тираж зараз дуже маленький, розрахований тільки на бібліотеки і школи – це 130 примірників.

Чільне фото: NPR

Світлини прес-служби Львівської політехніки

Нагадаємо, зустріч відбувалася під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.