Читомо > Новини > 4 німецькомовних поетів Meridian Czernowitz та їхні вірші

Новини

4 німецькомовних поетів Meridian Czernowitz та їхні вірші

30.08.2017 0 Автор:
Уже незабаром, 7-10 вересня, на VIII Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz зберуться як відомі українській публіці, так і ще незнайомі митці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Румунії, Польщі, Молдови, Ізраїлю та Нідерландів. «Читомо» пропонує познайомитися з творчістю поетів завчасно й підготувало переклади віршів Роні Отман (Німеччина), Макса Оравіна та Роберта Просера (Австрія), Саші Ґарцетті (Швейцарія) українською мовою.
.
Згода на публікацію всіх віршів отримана від їхніх авторів та видавництв. Спеціально для «Читомо» тексти переклала з німецької Ганна Гнедкова.
.

Саша Ґарцетті
Швейцарія

Sasha Garzetti

.Народився 1986-го року в Цюріху, зростав у Еннетбадені, наразі живе в Бадені. Вивчав германістику, історію та скандинавістику в Цюріхському університеті. У 2011 році провів семестр за кордоном, у Стокгольмському університеті. Захопився Клаусом Мерцем уже після першого прочитаного оповідання «Уперед» («Los») і врешті написав магістерську роботу про його лірику. Викладає в гімназії.

Дебютував збіркою віршів «Про дозрівання зірок» (2010) і був одразу помічений: 2011 року отримав поетичну премію імені Гайнца Ведера. У 2013 році взяв участь у поетичному проекті «Бабельшпрех» разом з авторами з Німеччини, Австрії, Південного Тіроля, Ліхтенштейна і Швейцарії. Наступна збірка – «Розмова в кишені пальта» – була видана роком пізніше.

Вірші Саші Ґарцетті завжди звернені до адресата – «ти» – і рідко мають назву: поет вважає, що неточна назва спотворює враження від вірша, підміняє його значення. Саші Ґарцетті не любить картатий папір і пише на чистих аркушах виключно олівцем, при цьому п’ючи, за його словами, неймовірно багато кави. Найновіша збірка – «І будинки не падають» (2015), з якої «Читомо» обрало кілька віршів із дозволу автора та цюріхського видавництва «Wolfbach Verlag» для перекладу українською.

 

***

 

Kein Wetter, kein Wind
nur der Pulsschlag der Erinnerung
in den Bl?ttern.

Am Gartenzaun brennen die Flechten
und Spuren von Rost
ungef?hre F?hrten des Vergangenen.

Auf der Scheiterbeige die Halbmonde
einer auf dem anderen
scheinen noch mehlig warm.

Der Hund streift durch die Rabatten
macht ans Brennholz
und tr?gt die K?lte ins Haus

bevor es einnachtet
als z?ge sich einer
die M?tze in das Gesicht.
.

Ані поруху, ані вітерця
тільки пульс спогаду
в листі.

На садовій огорожі жевріють лишайник
та цятки іржі
неголосні відголоси минувщини.

Півмісяці розрубаних стовбурів
ще сяють зі стосу
духмяним теплом.

Пес нишпорить грядками
мітить дрова
й приносить холод у дім

поки не споночіє
так ніби натягуєш
шапку на обличчя

 

***

 

Schnee liegt in den H?ngen
wie eine Herde Schafe
birgt das Licht aus dem Winter.

Sehe die Maulwurfsh?gel
auf den Feldern
aufgeworfen gegen die K?lte

sehe vor unseren M?ndern
den Hauch aufsteigen
und W?rter, die hindurchschl?pfen

die von der Kindheit erz?hlen
wie von einem Ort
an dem ich lange nicht war.
.

Сніг лежить на схилах
мов стадо овечок
несе в собі світло зими.

Поглянь на кротячі горбки
в полях
розкриті назустріч холоду

поглянь як із наших ротів
піднімаються пара
і зісковзують слова

які розповідають про дитинство
немов про місце
де мене давно не було.

 

***

 

Vielleicht, dass ich dir
einen Brief schriebe.

Du k?nntest ihn zur Seite legen
ohne ein Wort darin zu lesen

blo? nachsehen
wo ich ihn aufgab

und mir sagen
wo ich zu Hause bin.
.
Що як я тобі
напишу листа.

Можеш відкласти його набік
не читаючи жодного слова

тільки подивившись
звідки я його відправив

і сказати мені
де саме я вдома.

 

 

Роберт Просер
Австрія

RobertProsser1(c)LenaPrehal

Народився 1983 року в Альпбаху/Тіролі, живе то в місті народження, то у Відні. Вивчав компаративістику, культурну і соціальну антропологію, побував в Азії, арабських країнах та Англії. Влаштовує поетичні перформанси по всій Європі та є співзасновником «Бабельшпрех». Востаннє опубліковані твори: роман «Духи і тату» (2013), публікує поезію в «Jetzt 3» (2015). Восени 2017 року вийде його новий роман «Фантоми».

Автор концепту і модератор серії читань «Комбо Космополіт» у віденському Будинку літератури. «Комбо Космополіт» долає межі мов і кордони країн: інтернаціональні автори і авторки, які перебувають у віденській письменницькій резиденції за запрошенням  Bundeskanzleramt  та  KulturKontakt Austria, зустрічаються з австрійськими поетами та поетесами. «Комбо Космополіт» вважає лірику живим діалогом між культурами, людьми та текстами. Подібності та відмінності у способах письма та поетиці виступають на передній план, запрошуючи публіку поринути у різноманіття сучасної поезії. 7 квітня 2016 року від України до читань був запрошений Остап Сливинський.

Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких премія імені Райнгарда Прісніца (2014) та Варгольцівська премія (2014). Веб-сторінка автора. З його згоди публікуємо переклад його вірша «Голод»:

Hunger

Es beginnt mit einem Biss
…..einem vorsichtigen Einverleiben
der s?uerliche Geschmack wie eine Scherbe
…..aus dem Himmel gebrochen und sich die Adern damit ge?ffnet
die Augen: schaut, es gibt Alternativen
dieses Verstehen rinnt die Speiser?hre hinab klar und schneidend
…..s?mtliche Vorstellungen von wegen Liebe durchtrennend
Gott ist ein Totengr?ber glaubt es mir er schaufelt
bis ein Loch in euch ist schwarz und feucht und da legt er sich rein: als L?ge
……..von wegen Auferstehung von wegen Hoffnung
also lieber den Apfel in der Hand als brennendes Holzscheit
…..lasst es nicht fallen nein werft es zielt damit auf etwas m?chtiges befehlendes
etwas gl?sernes wolkiges
……was habt ihr schon zu verlieren?
als glimmende Kohle am Fluss von Milch
…..          und Honig verst?rkt den Hunger jeder weitere Biss
…….da sich das Leben in den Augen des anderen festkrallt und lockt
…….k?nnt ihr solange vertieft ins Bl?tterrauschen ausharren wie es nur Liebespaare tun
w?hlt Apfel und Sch?nheit Apfel und Verg?nglichkeit
…..an stillverschwiegenen Orten sich in einer Vehemenz fordern
die die Welt dort drau?en ist: laut undurchsichtig zerst?rend
der Apfel ein Spiegel
…..der im Wald h?ngt und auf euch wartet
……….ihr beide gen?gt
…..diesen Spiegel zu zerschlagen und endlich ganz zu sein
in Verstecken
…..wo Wald und Himmel implodieren
…..bei?t ihr in den Apfel wie in das Fleisch des Anderen
im Mund das Wissen um diesen zweiten Menschen

 

Голод

Це починається з укусу
        з обережного привласнення
кислуватий присмак немов ви розпанахуєте
        вени уламком неба
очі: дивіться, альтернативи є
це усвідомлення ясно й гостро сочиться в стравохід
        розрізає набір уявлень про любов
Бог є трунар повірте мені він копає
доки діра всередині вас не стане чорна й волога і він не ляже в неї: брехнею
                про воскресіння про надію
тож ліпше яблуко в руці ніж розпалена головня
        не давайте йому впасти ні поцільте ним у щось владне законодавче
щось скляне хмаристе
        що вам уже втрачати?
                як блискуча жарина на медових та
                молочних ріках посилює голод кожен новий укус
        бо життя в очах іншого чіпляється й вабить
        ви здатні стовбичити серед шерхоту листя як то роблять тільки закохані
оберіть яблуко і красу яблуко і минущість
        триматися у занімілих місцинах у стрімкості
якою є світ там зовні: голосний непрозорий руйнівний
це яблуко то дзеркало
        що висить у лісі й чекає на вас
                вас обох вистачить
        щоб розбити це дзеркало й нарешті бути цілісними
у хованці
        де вибухають ліс і небо
        вгризіться в яблуко як у плоть іншого
в роті знання про цю другу людину

 

Роня Отман
Німеччина

Ronya Othmann

Народилася в 1993 році в Мюнхені. З 2013 року вивчає літературне письмо в Ляйпціґу. Історія її родини могла б стати непоганим сюжетом для роману. Багато років тому її тато втік із багатьма пригодами з Сирії до Німеччини. Два роки тому їхні сирійські родичі вирішили також тікати. Доволі довго вони жили в Отманів у Мінтрахінґу й тільки нещодавно переїхали. Цей епізод відображений в «трохи біографічному», як зізнається авторка, оповіданні «Ворожіння на розплавленому свинці». В оповіданні йдеться про сирійську родину емігрантів, яка живе в Мюнхені і з надією вичікує якоїсь звістки від родичів із окупованого Алеппо.

Писати й публікувати художні твори почала ще зі шкільного віку. Пише лірику, прозу, п’єси, есеї, журналістські статті. Публікується в «Jetzt 3», «Jahrbuch der Lyrik 2017», «BellaTriste», «taz am Wochenende», «Tippgemeinschaft». Видала поетичну антологію «Підсвічене коріння, вид знизу».

Нагороджена багатьма престижними літературними преміями: премія на Зустрічі молодих авторів 2013 року, стипендія на проживання в Художній галереї в Аренсгопі 2015 року, премія пам’яті Леонгарда та Іди Вольф 2013 року, літературна премія Радіо Центральної Німеччини 2014. 2017 року отримала грошову премію імені Каролін Шлеґель. Пропонуємо український переклад її вірша «не питай мене».

Читайте також інтерв’ю з президентом Meridian Czernowitz Святославом Померанцевим

 

frag mich nicht, was ich hier soll, ich bin
nur zuf?llig hier

I

hier fehlt das fensterglas, als ob
jemand eine l?cke lassen wollte
f?r zugluft. es gibt hier nichts zu
warten. nur kerben im
bahnhofsholz, eine schrift, die so
tut, als w?re sie blind. gr?ser im
neigungs-winkel. nur einen
moment, dann bewegt sich nichts
mehr. nicht einmal die
wetterh?hne. auf sie ist noch
weniger verlass, als auf die
vorderansicht der stadt hinter
deinem r?cken. w?re das ein tal,
st?ndest du mit dem gesicht zur
wand. ein ger?usch, du wei?t nicht
woher. du studierst fahrpl?ne wie
karten. es verh?lt sich mit ihnen
wie abbruch-kanten zum gel?nde.

II

alles ist abgekaut hier, sogar die
linden. hol die w?sche rein, sonst
wird sie alt. ich warte auf
fernw?rme, wie das klingt im mai.
warum bist du so still. hast du die
post weggeschmissen. was wei?
ich, morgen, ?bermorgen. gar
nicht, sag ich dir, ich sperr uns ein.
wir zahlen keine rechnungen. soll
er doch wieder- kommen, dann
sch?ttle ich aus meinem haar die
flugasche. soll er sich doch die
z?hne ausbei?en an einer farbe, die
aussieht wie zement.

III

die bushaltestellen fragen nicht
danach. nicht das gardinenwei?.
eine stra?e, die meine schuhe nicht
kennt. birken h?uten. was hat man
davon. wohin mit dem kopf, dem
kinn, den schultern. als ob es einen
regen gebe, vor dem man sich
unterstellen kann. da ist sich nicht
zu helfen. das schreibe ich nicht
ins holz. das verzieht sich, wenn es
winter wird.

IV

was macht man in einer stadt,
wenn man gehen will, die nicht
einmal einen bahnhof hat.

die gew?sser hat man eingekellert
f?r den sommer. kann mir jemand
wegzehrung geben. eine stadt mit
namen wie ein fluss. die
konsonanten spricht man schr?g
mit der zunge. so hat nicht einmal
das schimpfen eine scharfe kante.
ich halte mich fremd. in den
stra?en habe ich angst, mir die
z?hne abzukauen.

morgens perlh?hner f?ttern, den
regen, friss das. mein t?gliches ein
und aussortieren. mutter schreiben.
die pfade haben mich verlassen.
nicht abschicken. friss das. es
regnet sich schief. in der k?che,
putzen, sp?len. f?r blanke teller.
dann doch nicht essen. die milch
habe ich vergossen. mein wei?es
laken. und sp?ter steht das wasser
in pf?tzen wie in kleinen schalen.

 .

не питай мене, що я тут забула, я
тут лише випадково

І

тут у вікні бракує скла, немов
хтось хотів залишити отвір
для протягу. тут н?чого
чекати. тільки зарубки у
дереві вокзалів, письмо, яке
вдає, ніби сліпе. трави під
кутом нахилу. ще мить, відтак
ніч?го не рухається. навіть півники
флюгерів. довіри до них не більше ніж
до виду на місто за твоєю спиною. якби це була долина,
ти б стояв обличчям до
стіни. якийсь звук, ти не тямиш
звідки. ти вивчаєш розклад транспорту
як мапи. відносишся до них як
край урвища до місцевості.

ІІ

усе тут пожоване, навіть
липа. занеси білизну всередину, інакше
вона постаріє. я чекаю на опалення, як
це звучить у травні. чому ти такий
притихлий. ти пошту
викинув. мені звідки знати,
завтра, післязавтра. зовсім ні, кажу
тобі, я замикаю наші двері. ми не сплачуємо
ніяких рахунків. якщо він таки
прийде знову, я витрушу летючий попіл зі свого волосся. якщо він
таки обламає собі зуби на фарбі, що виглядає, як цемент.

ІІІ

автобусні зупинки не питають
про це. не білість фіранок.
вулиця, якій не знайомі мої чоботи.
здирати кору з берез. що людям із того.
і куди з цією головою, цим підборіддям,
цими плечима. немовби є дощ, від якого
можна сховатися.
тут нічим собі не поможеш. це
я записую не на деревині. це
пробачиться, коли настане зима.

IV

що робити в місті, якщо
хочеться йти, якщо в ньому немає навіть
вокзалу.
водойми закриті в підвалі
до літа. дайте мені причаститися востаннє. місто
з річковою назвою. приголосні
косоязикові. так
ніяка лайка не матиме
гострого краю. я вважаю себе чужою. на
вулицях у мене страх зжувати
власні зуби.

вранці годувати цесарок, дощ,
з’їж це. моє щоденне по-
та відсортувати. написати мамі.
шляхи мене покинули. не
відправляти. з’їж це. косий
дощ. на кухні, прибрати, сполоснути.
до голих тарілок. а потім усе одно не
їсти. молоко я пролила.
моє біле простирало. а пізніше стоїть
вода в калюжах, як у маленьких чашечках.

 

 

 

Макс Оравін
Австрія

21244799_1531363410219720_1266880347_n

Поет та аудіовізуальний перформер, живе у Відні. Вивчає межі шуму та електронної музики, співу й розмови, мови й безмовності. Це балансування «на межі» підштовхує також і сприйняття його перформансів до власних меж: блимання світла, розпливчасті картинки, дратівливі для вуха частоти і важкі ритми. Його зараховують як до традиційної німецької «Нової Хвилі», так і до австрійської експериментальної поезії.

Давав перформанси в Токіо, Гельсінкі, Сараєво та Марселі. Його відеозаписи транслювалися на багатьох міжнародних фестивалях. Видає тексти в журналах та антологіях.

Веб-сторінка автора. Його композиції можна прослухати на SoundCloud. Автор надав нам вірш зі збірки «судновий журнал. світло».

 

woher das licht? augenloses
innenlicht. erinnerung an licht, ein
schwarzes licht. ein blitzen auf der
netzhaut, negativ im augenlid. die
sicht l?st sich vom rand her auf.
wo auge war wird haut sein. deine
haut auf meiner haut, unsre haut
am felsen. irgendwo das meer.
raue h?nde ertasten das gestein.
salz in allen poren. der fels ein
?immern, die haut ein ?immern.
erinnerung, nicht jetzt.

ein strudel ?ffnet die landschaft,
rei?t die dicke luft entzwei. k?rper
fallen aufs land herab, gekr?mmte
k?rper gerade k?rper, k?rper ohne
spiegelung. im blanken fels die
erste symmetrie. die k?rper prallen
aufs land, unversehrt, die
landschaft unversehrt. ?ngerloses,
augenloses land. elektrisch. vor dir
f?llt ein klumpen aufs gestein,
zittert, wackelt, ?ffnet seine augen,
schaut dich an.

das land ein summen. ein summen
im ohr, summen der luft. das licht
ein grelles sirren. du drehst dich
um. die luft ein ?lm am auge.
ungetrennt. dein erster atemzug in
dieser luft, dein erstes schauen. ein
stechen in der brust. hab keine
angst, die luft formt deine
lungen??gel, dein erster blick
durchst??t den raum. alles
ist summen, ist licht. ein stummes,
summendes licht. wo ist
die sonne? alles ist licht.

deine lippen am gestein. kalte
lippen, kalter stein, der geschmack
von ?echten. wie kann das land
sich deinen lippen ?ffnen? die
zunge leckt die ritzen im gestein,
dringt tiefer ein ins land. der
geschmack von stein, metallen.
den k?rper fest aufs land gepresst.
ungetrennt. ein d?nner ?lm am
land. schwei? perlt auf der haut, du
taust, salzig, korrodierst den stein.
erweichst das dichtgepresste land.
formst dir eine mulde.

wenn der himmel zerrei?t, wo wird
dein auge sein? verk?mmern die
lippen ohne ohr? es ist so still in
diesem land. kein atmen jenseits
deiner haut, das summen gerinnt
zum wort. ein stilles wort, ein
steinwort. himmelloses, atemloses
wort. wird im gestein zerrieben,
l?st sich nach und nach ins meer.
ein sediment am ufer. wo werden
deine lippen sein? wo deine haut?
l?s dich nicht auf. summ weiter.

wasser und sand, wasser und sand,
ungeschaute sonnenstrahlen.
schwefelschlote, hei?er stein. ?ie?t
magma aus den kl?ften. im sand
w?lzt sich ein gliederloses tier,
ziehen wirbel ihre spur, gr?bt eine
kralle tiefer tiefer bis zu dir. du
kannst dich nicht verstecken, die
landschaft spuckt dich aus. deine
wirbel ausgebleicht, dichtgepresst
dein ?eisch. ich erkenne dich an
deinen lippen wieder. am stummen
wort.

dein k?rper knochenlos und klein,
verk?mmert. l?st sich ungesehen
auf. du musst mit deinen
?ngerspitzen ?ber das gel?nde
streifen, es ist dein letzter halt. die
haut gest?tzt vom felsen.
au?enskelett aus stein. die sinne
?bers land gespannt. sehen wird
tasten, h?ren wird tasten, riechen
wird erinnerung. was ist passiert?
du hast dir deine grenzen nehmen
lassen. nun bleibt dir nur das meer.

durchschneidet eine hand die luft.
bl?st ein atem wind ins land,
nimmt gesichter aus dem land.
verwischt die linien der falten, die
symmetrie der augen. es bleibt ein
dr?hnen, ungeh?rt. wellen furchen
das gestein, ?ngern?gel ziehen
falten. der fels ist mundlos, luft
dein mund. augenlos und
nervenlos das land. gewebelos,
liegt leblos da. zeichnet deine
netzhaut, paust ihr bild.
erinnerung, nicht jetzt.

ein stechen hinter der stirn.
auskristallisierte luft, gebleichte
korallen, wei?er kalk auf wei?em
kalk. das meer durchbricht die
augen, ?utet die stirn. d?nnt die
gedanken aus. salzig die
knochenkruste. steigst ?bers meer
zur luft, kannst deine stirn mit
klarem wasser ?uten. vom meer
zum nebel, ausgebleichte luft. die
stirnh?hle frei, die kehle frei, die
knochen ausgebleicht. kalk auf kalk auf
wei?em kalk.

woher das licht? augenloses
innenlicht. erinnerung an licht, ein
wei?es licht. ein blitzen auf der
netzhaut. deine nerven blank auf
meinen nerven, lippen feucht auf
meiner haut. dein salz an meinem
salz, durchl?ssig unsre augen, ein
mattes glimmen, tierhaft. weiche
haut am weichen land. der himmel
wird gestein sein, die sonne ein
summen. steh auf. dreh dich im
kreis, ein kreisel. erinnerung, nicht
jetzt.

 .

звідки це світло? безоке внутрішнє світло.
спогад про світло, чорне світло. спалах
на сітківці, негатив у повіках.
яка розпадається від краю. де було око
тепер буде шкіра. твоя шкіра на моїй шкірі,
наша шкіра на скелі. десь море. грубі руки
обмацують каміння. сіль у всіх порах.
скеля то миготіння. шкіра то миготіння.
спогаде, не зараз.

джерельце відкриває пейзажі, розрізає товщу
повітря навпіл. тіла опадають на землю,
скоцюблені тіла, стрункі тіла, тіла без
відображення. у голій скелі перша
симетрія. тіла вдаряються об землю,
неушкоджені, пейзажі неушкоджені.
безпальцева, безока земля. електрична. перед тобою
падає грудка на каміння, тремтить, хитається,
розплющує очі, дивиться на тебе.

земля то гудіння. гудіння у вусі,
гудіння повітря. світло то пронизливе дзижчання. ти
відвертаєшся. повітря то плівка на оці.
невідлучно. твій перший вдих у цьому повітрі,
твоє перше вдивляння. вжалило в груди.
не бійсь, повітря формує крила твоїх
легень, твій перший погляд пронизує
простір. усе є гудіння, світло. німе,
гудуче світло. де сонце? усе є
світло.

твої губи на камінні. холодні губи, холодний
камінь, смак дзвіночків. як може
земля відкритися назустріч твоїм губам? язик
облизує щілини в камені, проникає глибше
в землю. присмак каменя, металевий. тіло
міцно притислося до землі. невідлучно. тонка
плівка на землі. перлини поту на
шкірі, ти танеш, солоний, роз’їдаєш корозією камінь.
розм’якшуєш щільно приплюснуту землю. сформуй собі
влоговину.

якщо небо розірветься, де буде твоє
око? чи загинуть губи без вуха? Так
тихо на цій землі. ніякого дихання потойбіч
твоєї шкіри. гудіння згортається в слово. затихле
слово, слово-камінь. безнебесне,
бездиханне слово. воно розітреться в камінні, розчиниться
поступово в морі. осад на березі. де будуть твої губи? Де
твоя шкіра? не розпадайся. гудь далі.

вода і пісок, вода і пісок,
непобачене сонячне проміння. жерла сірки,
гарячий камінь. магма витікає з ущелин. у піску
вовтузиться плазун, його сліди
звивисто тягнуться за ним, його кіготь вгрузає глибше глибше
аж до тебе. ти не можеш сховатися, пейзажі
випльовують тебе. твої звивини
вибілені, твоя плоть сплюснута. я
знову впізнаю тебе за твоїми губами. за
німим словом.

твоє тіло безкосте і мале,
воно гине. незримо розчиняється. ти мусиш
кінчиками пальців ковзати
місцевістю, це твоя остання зупинка. шкіра
підперта скелею. зовнішній скелет із каменю. чуття
простягаються над землею. зір відтепер доторк,
слух відтепер доторк, запах відтепер спогад.
що сталося? ти дав забрати свої
межі. нині тобі лишається тільки море.

розрізає повітря рука. дихання вдуває
вітер в землі, забирає обличчя
з земель. розмиваються лінії зморшок,
симетрія очей. зостається гуркіт,
нечутний. хвилі борознять каміння,
нігті пальців проводять морщини. скеля безрота,
повітря твій рот. безока й безнервова
земля. безтканинна, лежить отам безживно. розкреслює
твою сітківку, зупиняє зображення. спогаде, не зараз.

вжалило в макітру. кристалізоване
повітря, збляклі корали, біле вапно на
білому вапні. море проривається в очі,
заводнює макітру. розріджує думки. солоні
кірки кісток. піднімаєшся над морем у повітря,
можеш промити макітру чистою водою.
від моря до мряки, збілене повітря.
макітрі вільно, горлу вільно, кістки
поблідлі. вапно на вапні на білім вапні.

звідки це світло? безоке внутрішнє світло.
спогад про світло, біле світло. спалах
на сітківці. твої нерви голі
на моїх нервах, губи вологі на моїй
шкірі. твоя сіль на моїй солі, всепроникні
наші очі, тьмяний блиск, звірячий.
м’яка шкіра на м’якій землі. небо стане
камінням, сонце гудінням. вставай.
покрутися по колу, дзиґою. спогаде,
не зараз.

.Ознайомитись із цьогорічною програмою фестивалю

Як повідомлялось, минулого року фестиваль відвідало 30 письменників, проте зменшилась кількість локацій.

Тим часом у 2015 році фестиваль відвідало 35 поетів із 9 країн світу.

2014 року гаслом фестивалю було «Коли говорять гармати, музи НЕ мовчать».

2013 року організатори влаштували фестиваль у незвичайних локаціях

Читайте також: 9 локацій, насичених поезією Meridian Czernowitz

Переклала з німецької Ганна Гнедкова.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe