Інтерв’ю

Тетяна Горюшина – українська художниця та ілюстраторка, яка вперше стала відома широкій аудиторії після виходу книжки «Чому їжачка ніхто не гладить» Андрія Куркова (Навчальна книга – Богдан). Сьогодні Тетяна живе і працює у Швеції, а цьогоріч уперше відважилася на участь у Болонському книжковому ярмарку з окремим стендом. Наскільки це реально та ефективно Читомо дізнавалося в неї особисто.

– Наскільки важко потрапити ілюстратору на Болонський книжковий ярмарок? Чи не вигідніше було б їхати «від видавництва»? Як до тебе прийшло таке рішення?

– Болонський книжковий ярмарок у минулому році почав експериментувати з ілюстраторами. Організатори дали можливість представляти свої бренди у залі ліцензіатів. Тому потрапити туди нескладно, якщо є невеликий капітал для оплати стенду і подорожі в Європу. Від видавництва, у моєму випадку, було би не дуже вигідно їхати на виставку, але набагато простіше. По-перше, участь у виставці – справа затратна. Якщо видавництво бере на себе оплату стенду від 3680 євро (трохи більше 100 тисяч гривень), то це дуже круто.

У цьому році із українських видавництв були представлені «Егмонд», «Елвік», «Видавництво Старого Лева», «Астра», «Фонтак казок», «Хороша компанія», «Пегас» і «Ранок». Я не зі всіма зустрілась. Деякі представники інших українських видавництв працювали мобільно, попередньо організувавши зустрічі. На жаль, тих видавництв, з якими я співпрацювала, не було на ярмарку. Мені дуже не вистачало їх підтримку для промоції наших спільних проектів.

Ідея взяти участь у мене «визрівала» кілька років. Цьогоріч у мене був хороший привід – новий проект, якому приділяю дуже багато часу й уваги. Подібні стартапи вимагають кілька рівнів для розвитку. Виставка – це новий щабель, до якого потрібно бути готовою. Мені довелося самій все планувати і збирати інформацію про те, як організувати поїздку та працювати на виставці. Все вдалося.

Я активно займалась промоцією уже виданих книг. Переклала портфоліо, уточнила все про роботу з правами, обговорила з авторами можливість перевидання. Основною метою поїздки була презентація нового проекту, який пишу й ілюструю. Я планую знайти партнерів, з якими буду розвивати його. Дуже вірю в успіх цього проекту.

Читайте також: Книжки-переможці Болонського ярмарку-2016

– Знаю, що ти була не сама, а з білочкою. Розкажи про неї, чи вдалося зацікавити видавців? 

– У Болоньї я представила проект, який присвячений пригодам дикої білки Чуті. Це антропоморфне створіння в різних ситуаціях вчиться спілкуватися, допомагати, вірити, слухати себе й інших, а також переборювати страхи, заздрість. Ім’я у білки від українського дієслова «чути», що позначає «чути», «бути здатним чути», «розуміти». Була ідея назвати її Хвiст. Але я орієнтуюся на кілька ринків і опитування показало, що Хвiст, наприклад для шведів і норвежців, звучить різко і складно вимовляється. А Чуті – навпаки, дуже ніжно і звучить, і запам’ятовується. Але головне – це сенс її імені, адже вона дослідниця, її завдання розібратися зі стереотипами.

У найпершій версії казки був мій вступ, а кінцівку писали різні люди з різних країн. Наприклад, ілюстратор Саша Ком’яхов написав несамовиту кінцівку до лінивої білки. У казці, коли вона розлінилась, перестала доглядати за своїм деревом, все з’їла у себе в будиночку і спустилась на пошук їжі, але піднятися не змогла.

Білку всі покинули, вона зовсім одна під деревом голодна плаче і раптом її рідне дерево опускається до неї, щоб втішити. Але воно наскільки сухе, що тріщить і ламається. Уявляєте, яка драма?! Я крізь сльози мальовала білку, яка плаче. Історії писала довго, деякі повністю змінила, бо вивчаючи ринок дитячої літератури, зрозуміла, що не хочу використовувати прийоми моралізації поведінки для дітей. Навпаки, шукаю неочікувані рішення, які не провокують у дитини почуття провини. Мораль, звісно, є, але необтяжлива.

Для того, щоб написати дитячу історію, щоденної праці недостатньо, не допомагає. Потрібен момент осяяння, муза. З ілюстраціями по-іншому, треба багато працювати.

Ідея оформлення стенду на виставці була побудована на одній з ілюстрацій про білку. На столі був шведський мох, зібраний і висушений моїм другом із Швеції. Із моху «росли» візитні картки ручної роботи.

– Це вперше ти виставлялася на ярмарку? Як дорого це може коштувати для ілюстратора?

– Як учасниця я поїхала вперше. До цього просто відвідувала ярмарки. Поїздка затратна. Участь обійшлася в 500 євро. Якщо порахувати все: розробку рекламної продукції, покупку власних книг у видавництв, переліт, проживання, то сума дотягне до 1500 євро. І це мінімум! Гарантії беззбитковості немає, адже я нічого не продаю на ярмарку, а займаюсь промоцією бренду і пошуком партнерів. Завдяки правильному плануванню і мультидисциплінарності під час підготовки, я багато зекономила, але під кінець виснажилась. Не підраховувала поки що всі затрати – страшно (сміється – Читомо).

Читайте також: Україна на міжнародних виставках: новини, досвід і поради

– Ти вже маєш закордонний досвід просування своїх творів за кордоном. Чи відчула різницю – йти у видавництво, надсилати листи і пропонувати себе дистанційно / призначити зустріч на ярмарку?

– Досвід різний. Взагалі робота з контактами видавництв може зайняти 40 годин на тиждень. Це заняття вимагає терпіння і систематизації, інакше можна заплутатися чи розчаруватися. Представники видавництв, що не знають ілюстратора чи автора, реагують поверхнево на листи або відповідають через довгий проміжок часу. Наприклад, з одним великим видавництвом, я вела переписку 8 місяців до того, як вдалося призначити зустріч.

Уявляєте, скільки сил на підготовку пішло? Самооцінка страждає, але через якийсь час виробляється імунітет і усвідомлюєш, що справа зовсім не в портфоліо, а скоріше у формуванні комфортного спілкування з видавництвом, яке тебе цікавить.

Після витраченого часу на формулювання листів, дзвінки і зустрічі розумієш, що проекти можна і без видавництв робити, витративши більше сил на саму розробку книги, за який тільки ти сама несеш відповідальність і встановлюєш терміни, формуєш ідею і стиль. З ярмарком трохи по-іншому. Люди спеціально їдуть на івент і готові до зустрічей. Треба тільки вміти їх призначати і проводити.

– Українська сторона хоч якимось чином тебе підтримала у бажанні представити свої роботи на міжнародному рівні?

– Я би хотіла уточнити, кого маєш на увазі під українською стороною?

– Та будь-хто. Наприклад, Міністерство закордонних справ чи культурні інституції? Україна хоч якось тут фігурувала? Чи ти не намагалася знайти таку підтримку?

– Реклама моєї участі на Болонському книжковому ярмарку могла б бути чудовою мотивацією для багатьох українських авторів і усвідомленням присутності української художниці на ярмарку (цього разу тільки я була присутня зі своїм стендом як автор). У моєму випадку підтримки не було. Думаю, це пов’язано з тим, що мені не було часу висвітлювати ЗМІ про свої плани, а тим більше просити культурні інституції про допомогу, так як я займаюся всім іншим. Бюрократичні системи культурних інституцій вимагають якісь папірці весь час. На їх підготовку йде багато сил, а у мене багато інших справ.

Видавництво, якому я запропонувала підтримку моєї поїздки, не проявило бажання допомогти. Це швидше за все пов’язано з тим, що у видавництва на даний момент можуть бути інші пріоритети. Іншим видавництвам я не пропонувала. Мені надали велику підтримку друзі і навіть незнайомі люди, з якими я зустрічаюся в шведській студії. Мій друг з України і розробник Вадим Забіяка створив два дуже зручних сайти. Ми нарешті роз’єднали мистецтво від дитячих проектів.

Однією з важливих моментів підтримки стала онлайн-зустріч з графічним дизайнером Миколою Ковтуном, без думки якого я не могла випустити в світ свій новий логотип. Він пояснив як працювати зі шрифтом, зазначив мої сильні сторони, переконав використовувати акварель замість векторної графіки й оформив деталі лого в овал.

Тіана – це друга частина мого повного імені з англійській транслітерації Tetyana, Чу – частина імені мого папугу жако (Чуча). У момент розробки лого, у мене не було жодного сумніву в тому, хто буде головним героєм. Логотип заснований на фото Анни Лебедєвої, яка зробила чудовий знімок моєї руки і мого папуги Чучі в 2012 році.

– Які можеш відзначити тренди в ілюструванні? Очевидно, що це – творчість. Але всюди ж існує якась мода і тенденції. 

– Комбініція простих форм, чистота дизайну, 60-ті, заливка, мало тексту, прикладне мистецтво, вишивка, 3-D форми. Але найбільше цінується індивідуальність.

Мені особисто цікаві книги, що стосуються теми імміграції, двомовні книги, які б поєднували і культурні поняття, тема конфліктів і кліматичних змін. Ці теми не так просто формулювати і ілюструвати; необхідно дослідження і колективна робота, щоб уникнути культурної вульгарності.

Тому книга «Аґрафки» «Вiйна, що змінила Рондо», є унікальною і однією з моїх улюблених. Все в ній добре, а головне актуально.

Моя нова любов, яку я привезла з Болонського книжкового ярмарку, це вже класика: Катсумі Комагата (Katsumi Komagata), Мауро Беллі (Mauro Bellei) і Бруно Мурани (Bruno Murani).
Всі троє дослідники, що володіють магічною силою візуальної мови. Всіх трьох знайшла в секції Les Trois Ourses. Дуже рекомендую познайомитися з їх проектами.

– Що вразило / розчарувало на виставці? Що взяла особисто ти на озброєння? Що варто запозичити українським виставкам?

– Мене особливо нічого не вражає так, як зустрічі з цікавими людьми. Подібні ярмарки – це шанс знайти цих людей. Але це так само бізнес, ви шукаєте не просто приємні знайомства, а купуєте або продаєте права.

Моє розчарування пов’язане з невдалим розміщенням ілюстраторів в кінці ліцензійного залу. Організатори припускали, що ми знайдемо саме в цьому залі багато контактів. Насправді все не так. Для того, щоб зацікавити великі компанії, потрібно вже бути світовою зіркою. Ілюстратори знаходяться на іншому рівні і шукають видавництва або організації, що допомагають в самвидаві, брендингу.

Ми перебували в самому кінці всього «лісу» ярмарку, тому мені довелося залишити свій стенд на другий день ярмарку через слабку відвідуваність цього залу. Коли ти вкладаєш і сили, і гроші в проект, це вже бізнес. Немає часу на образи і з’ясування стосунків. Треба діяти за планом Б. Я працювала в інших залах і періодично поверталася до свого стенду.

Болонський книжковий ярмарок і ліцензійний зал – дві різні компанії. Продаж місць малим підприємцям у ліцензійній залі – це експеримент, до якого я потрапила. Ми ведемо переписку з організаторами, які відкриті до обговорення поліпшення умов для малих компаній і приватних осіб. Погодьтеся, організувати щось – це непросто і можуть бути помилки. Не дивлячись на все, я залишилася задоволена онлайн-консультаціями, наданими організаторами на момент моєї підготовки до участі.

Читайте також: 12 найбільших книжкових ярмарків світу-2016

Скандинавський стенд відрізнявся від інших. Вони об’єдналися і представили себе на одному просторому стенді. Виділили його чорним фоном, поставили білі меблі і зонувати всередині. Нудно, але все зрозуміло, просто і зручно. Супер!

Інше приголомшливе архітектурне рішення представив німецьких павільйон LOOK . Їх простір був розділений картонними тубусами викладеними один на інший горизонтально висотою близько двох метрів. Це не тільки красиво і прозоро, але і абсорбує звук, який, як відомо, найбільш стомлює на відкритих івентах після болю в ногах.

– До прикладу, я – молода ілюстраторка. Я не маю ані великого досвіду співпраці з українськими видавцями, ані портфоліо. Зате безмежно впевнена у своїх роботах. Чи варто мені намагатися потрапити на Болонський книжковий ярмарок?

– Бути впевненою у своїх роботах – це вже добре. Особливо якщо продовжувати працювати, не дивлячись на відсутність фінансової мотивації, і формувати власну стилістику. Варто купувати квиток відвідувача і вивчати виставку, збирати матеріал, відвідувати лекції, позаярмаркові події і знайомитися з людьми. Це все прекрасні моменти, які відрізняються від професійної роботи на ярмарку.

– Які можеш дати поради ілюстраторам, які представлятимуть свої роботи в Болоньї наступного року?

– До поїздки бажано підготувати і роздрукувати роботи на А3 або А4 форматі і оформити їх в зручну папку з файлами. Можна і оригінали показувати, але складно передбачити настрій журі. Професійні папки коштують від 40 до 200 євро. Не можу до сих пір зрозуміти, чому так дорого.

Ви можете показувати роботи на планшеті, але це зручно, коли ваші роботи вже анімовані або разміщені онлайн.  Представники розглядають ваше портфоріо, задають питання, іноді відразу говорять, це не їх стиль.

Дуже рідко трапляється таке, що з вами будуть розмовляти, якщо ви підійдете до стенду видавництва і запитаєте, чи можна показати портфоліо. Я помітила, що протягом 15 хвилин до стенду підходять 1-2 ілюстратори з подібною пропозицією.

З контактами видавництв можна працювати заздалегідь, але вам їх ніхто не дасть. Я отримала базу після проплати стенду. Але не переживайте, база адрес не така вже й важлива. На запрошення відвідати мій стенд, яке я відправила, зареєструвалися 1600 учасників і відвідувачів ярмарку, відповіли близько 40, з яких 2 великих, російське і італійське, призначили зустріч. Всі інші зустрічі я організувала вже на виставці.

Можна вибірково шукати видавництво, яке вам подобається і зв’язуватися з ними. Якщо пощастить, то можна домовитися про зустріч.

Якщо ви ілюстратор і їдете вперше, то дивіться, спостерігайте, відвідуйте лекції та воркшопи. Візьміть рюкзак або сумку на колесах, не пошкодуєте. Читайте відгуки та рекомендації про книжкові ярмарки, про роботу з правами, про тенденції в ілюстрації на онлайн-ресурсах, вивчайте вимоги видавництв в подачі портфоліо, збирайте матеріал, який вас надихає.

Читайте також: 8 запитань ілюстраторам Pictoric

Повинна бути мета поїздки, інакше ви знову турист. Підготуйте брошури з інформацією про вас або іншу рекламну фішку, яка буде настільки хороша, що її шкода буде викинути. Залишайте про себе інформацію на стіні контактів для ілюстраторів, перевіряйте кілька разів на день, залишилося щось від ваших візиток.

Це може здатися смішним, але робота на Болонському ярмарку втомлює ще й тим, що складно знайти нормальну їжу. Обов’язково запасіться чимось вітамінним, інакше опинитеся у владі нескінченних і недешевих булок і кави.

 Світлини Pierre Helgesson/Пьер Хельгессон

Чільна світлина Ольги Старостіної