Інтерв’ю

Роберт Кларк, експерт з питань книжкових клубів в Австралії, дослідник та викладач австралійської літератури, декан англістики в Університеті Тасманії, автор книжок «Колоніалізм знаменитостей: слава, образ і влада у (пост)колоніальних культурах» та «Мандрівні нотатки чорношкірої Австралії: утопія, меланхолія і корінне населення», розповів Читомо про австралійські книжкові клуби. Ми поговорили з паном Робертом про те, як і чому в Австралії виникла традиція збиратися гуртом й обговорювати книжки, а також про те, чому люди й далі продовжують цим займатися.

– Які причини виникнення перших книжкових клубів саме в Австралії?

– Перші книжкові клуби з’являються в Австралії у часи європейської колонізації. Вони стали продуктом культурного імпорту з Європи та, великою мірою, з Британії, стали запорукою того, що культура читання не зникне.

Австралійські книжкові клуби в часи їх заснування дуже відрізнялися від тих, які маємо сьогодні. Дуже часто це були об’єднання людей, що купували книжки спільнокоштом та ділилися ними між собою. Вони могли бути доволі неформальні, або ж могли набути форми офіційної підписки на колекцію книжок. Придбані книжки могли також стати поштового для регулярних зустрічей, на яких члени клубу могли обговорювати прочитані твори.

Про книжкові клуби у часи перших поселень відомо дуже мало: письмових згадок про них збереглося небагато. З джерел, які до нас таки дійшли відомо, що у період з1800 до 1950 років існувало близько ста книжкових клубів. Вони почали набувати ваги у ХХ столітті. Перш за все, стали привертати до себе увагу різних структур, зацікавлених у забезпеченні освіти для дорослих.

Це були органи влади, університети й спілки. Окрім того, до популяризації книжкових клубів долучилися видавництва, які розцінювали членів книжкових клубів як потенційних клієнтів. Окремі дослідники звертали особливу увагу на змінах читацьких смаків. Після Другої Світової війни книжкові клуби набувають неабиякої популярності й стають все важливішим елементом культурного життя в Європі та в англомовних країнах, як-от Австралія, Британія, Північна Америка.

Чимало з цих клубів виявилися довгожилами. На сьогодні, нове життя у традицію книжкових клубів вдихнули такі проекти, як Книжковий Клуб Опри у Сполучених Штатах, клуб Річарда та Джуді у Великобританії, і телевізійні шоу – такі як Перший Четверговий Клуб на каналі ЕйБіСі (the ABC’s First Thursday’s Club).

Читайте також: Коли розмір має значення, або 4 переклади короткої прози

– Чи могли б Ви розповісти докладніше про ціль, яку переслідують члени книжкових клубів у XXI-му столітті? Чи їх передусім цікавлять книжки чи може є інші причини вступити до клубу?

– Люди, які вступають до книжкових клубів, зазвичай люблять книжки, літературу загалом і читання, однак вони роблять це ще й тому, що їм йдеться про досвід спілкування. Вони приєднуються до клубу, щоб завести нові знайомства, їм хочеться доброї дискусії, доброї розмови про книжки. Книжкові клуби також є ключовими для створення ритуалів, які повторюються щомісяця (часом члени клубу зустрічаються щотижня, але частіше книжкові клуби збираються щомісяця або раз на два тижні). Це створює позначку у соціальному календарі, подію, якої чекають. Книжкові клуби мають інтелектуальну й соціальну цінність, а також, підозрюю, вони корисні для здоров’я.

– Корисні для здоров’я?

– Так. Ну, тому що люди чекають на ці зустрічі, створюють соціальні зв’язки. З’являється чимало книжок на тему того, як перебування у соціумі та регулярне спілкування з іншими впливає на наше здоров’я.

– Переходячи від часових до просторових рамок книжкових клубів, я б хотіла запитати Вас про найбільш поширені місця для зустрічей. Де зазвичай збираються для обговорення книжок?

– Є чимало місць. Найпоширенішим є вітальня у приватному особняку. Найчастіше, зустрічаються у когось вдома. Місце щомісяця може залишатися тим самим, а може змінюватися залежно від того, хто входить до складу клубу. Іншою можливістю є зустрічі у бібліотеках, і значно рідше – у комерційних спорудах, як-от кафе, паб, книжкова крамниця. Це найголовніш місця зустрічей, якщо говорити про площину фізичної реальності. Окрім того є віртуальний простір. Люди можуть зустріти одне одного та стати активними членами книжкового клубу в інтернеті.

– Чи могли б змалювати типового члена книжкового клубу? Хто він?

– Типовим представником австралійського книжкового клубу є жінка середнього віку, що, мабуть, має британське походження. Щонайменше вона закінчила школу і продовжила навчання у вищому навчальному закладі. Скоріш за все, вона здобула вищу освіту і працює на постійній роботі (з повною або частковою зайнятістю). Вона, мабуть, займається громадською діяльністю і, певна річ, — писемна.

Звісно, існують читацькі клуби орієнтовані на людей з різного походження, статі та орієнтації. Чоловіки також бувають членами книжкових клубів, однак кількість жінок все ж переважає. Схоже на те, що книжкові клуби набувають популярності, однак ці дані не підтверджені цифрами.

– Як щодо етнічних книжкових клубів? Чи популярні вони серед австралійських іммігрантів?

– Не знаю. Знову ж таки, нам не так уже й багато відомо про книжкові клуби. Думаю, люди використовують книжкові клуби подібно до розмовних клубів, як спосіб приєднатися до спільноти. Відомо, що існують книжкові клуби корінного населення Австралії, однак не відомо скільки саме у нас таких клубів.

– Звісно, позаяк, щоб створити клуб, не потрібно реєструватися, а відтак – важко прослідкувати за тим, чи люди гуртуються у книжкові клуби.

– Саме так!

Читайте також: Вітольд Шабловський: Книжку варто писати, коли можеш сказати щось нове

– Ви, австралійці, вживаєте різні слова, коли говорите про книжкові клуби, приміром, ви кажете «книжковий клуб», «книжкова група», «книжковий гурток», «коло книжки», «книжкова спільнота». У чому полягає відмінність?

– Цими днями люди говорять про «книжкові клуби» та про «читацькі групи», маючи на увазі те саме. «Книжковий гурток» також вживається для позначення цього ж самого явища.

– Мене також давно цікавила книжкова група ЦОД (Центр для Освіти для Дорослих) – CAE (Centre for Adult Education). Наскільки вона популярна в Австралії? Яку соціальну роль відіграє?

– Книжковий клуб ЦОД – це найстаріша книжкова програма в Австралії, що бере свій початок у середині 1940-их. Вона є доволі популярною в Австралії, коли йдеться про надання послуг книжковим клубам (однак не в Тасманії, оскільки, в Тасманії є тасманійська книжкова програма LINC Tasmania. Цією програмою опікується державна бібліотека Тасманії). ЦОД має доволі детальну програму та діяльність.

За щорічну платню члени цього книжкового клубу вибирають зі списку запропонованих книжок ті, які хочуть прочитати, й отримують їх поштою разом із супровідними нотатками та запитаннями для обговорення книжок.

Вони зберігають у себе на складі тисячі книжок, які кожного року висилаються до читачів, – на підтримку цього процесу йде чимало грошей. Невідомо, що станеться з цією програмою. Через великі фінансові витрати, офіційні книжкові програми такі, як ЦОД, зазнають чимало труднощів.

Читайте також: Марюс Бурокас: мінімальними засобами сказати максимальне

– Чи такі програми, як ЦОД, найчастіше бувають приватні, громадські, державні?

– Ні, зазвичай, ними опікуються державні структури. До речі, ЦОД створює додаткові матеріали – за допомоги письменників та дослідників літератури, і вони виглядають доволі обширно, професійно. Тому, на хлопський розум, реакція членів читацьких груп на ці додаткові матеріали є доволі неоднозначною. Є люди котрим вони дуже подобаються, інші до них байдужі. Іноді люди ними користуються, іншим разом відкладають убік.

Часом ці нотатки та запитання допомагають людям взяти активну участь у дискусії, а часом — ні. Я думаю, найголовнішим є те, чи ці допоміжні матеріали стають помічними у дискусії, і те, чи вони слугують саме такому виду дискусії якого група потребує.

– Щодо дискусій, на Вашу думку, що спільного і відмінного між обговоренням книжок на семінарі з літератури в Університеті та на зустрічі книжкового клубу?

– Ну, якщо береш участь в обговоренні книжок в Університеті, то це буде дуже цілеспрямовано, зосереджуються на формальних аспектах книжки, пошуку в тексті прихованих сенсів. Університетський семінар з англійської літератури шукатиме у тексті того, чого там не сказали, віднаходячи те, що сховане й замасковане. Думаю, коли йдеться про книжкові клуби, читачі скоріш за все сприймають текст за чисту монету, а тому їх найбільше цікавлять життєві перипетії книжкових персонажів. У порівнянні з обговоренням книжки на парах з літератури, читачі книжкових клубів значно більше переймаються правдоподібністю та життєвістю вигаданого світу.

Вони довіряють героям книжки та оповідачу, і їм значно більше до вподоби використовувати скрутні моральні ситуації, у які потрапляють персонажі як тло для розмови, щоб побалакати про власне життя. Тоді як після відвідин пар з англійської літератури ви можете покинути аудиторію, думаючи: «Ох, мені ця книжка більше не подобається! Вони її розібрали по кісточці!».

Члени книжкових клубів почуваються сповнені сил та бадьорості після своїх балачок про книжку. Це зовсім не означає, що члени читацьких груп завжди погоджуються одне з одним.

Читачі книжкових клубів доходять згоди в одному: найкраща зустріч клубу це та, на якій вдалося посперечатися про книжку. Їм подобається брати участь у розмові, і їх не надто цікавить знаходження до спільної відповіді на поставлене запитання. Їх тішить усвідомлення того, що та сама книжка дає можливість обговорити різні проблеми, різні погляди, і що її можна прочитати по-різному.

Мені подобаються розмови читачів книжкових клубів. Вони видаються мені збагаченими досвідом. Це не ті обговорення, які можна почути на парі з літератури. Інший важливий момент: обговорення книжки читачами книжкових клубів вибудовується таким чином, що книжку можна пов‘язати з життям читачів. Їх збадьорюють балачки про книжки з якими вони можуть ідентифікувати себе; персонажі, сюжети, сцени, у яких вони можуть побачити себе, або які тим чи іншим чином нагадують їм про їхнє власне життя.

– А хто є творцями читацьких груп?

– Зауважте, є різні способи заснування книжкових клубів. Може трапитися так, що група добре знайомих людей (колеги по роботі чи просто давні знайомі) збираються разом і розуміють, що всі вони люблять читати, і тому хтось каже: «Створімо простір, у якому можна буде говорити про книжки!». Тоді вони вирішують, коли й де зустрічатися, знаходять інших людей із подібними поглядами й запрошують їх долучитися до свого книжкового клубу. Або ж люди можуть вирішити приєднатися до вже існуючого офіційного книжкового клубу, який надасть їхнім зустрічам певного формату.

Клуби бувають більш і менш офіційні. Читацька група може мати голову, який буде організовувати зустрічі, повідомляти всіх про час і місце тощо. Група також може мати секретаря, що вестиме конспект протягом зустрічі та розсилатиме його членам клубу. З іншого боку, існують також неформальні книжкові групи, які збираються коли випаде нагода. Зазвичай у них є особа, яка відповідає за вино та сир. Вино та сир – то дуже важливі компоненти книжкового клубу.

– Чи поширені книжкові клуби серед дітей?

– Є дані про те, що зараз ведуться спроби залучити молодих людей до гуртування у книжкові клуби, але важко сказати, наскільки успішними є ці спроби. Педагоги намагаються використовувати ідею читацьких груп у школі. Такі групи зазвичай називають «читацькими гуртками». Книжкові клуби для дітей та молоді, напевне, дещо більше спрямовані на те, щоб навчити їх чогось цінного. Разом із тим, тут не йдеться про те, що діти не хочуть вступати до книжкових клубів. Є випадки книжкових клубів матерів та дочок у Сполучених Штатах Америки. Хоча не знаю, чи є клуби для татів і синів… Можливо, й такі є. Мене б це не здивувало!

– Чи учасники книжкових гуртків читають книжки вголос, щоб інші слухали?

– Так, буває. І буває так, що вони читають книжку самостійно, а тоді збираються разом й обговорюють прочитане.

Читайте також: 10 запитань очільнику Бірмінгемського літфестивалю від програмної директорки Форуму