Інтерв’ю

30 вересня минулого року українські письменники Катерина Бабкіна та Марк Лівін кинули одне одному виклик — за рік прочитати по 200 книжок. Коли інформація про це з’явилася в мережі, до них почали долучатися й інші українці. Поступово флешмоб набрав шалених обертів, і на сьогодні у #bookchallenge_ua бере участь вже більше 5 тисяч людей. Читомо розпитало у Каті про те, як народилася така ідея, як вона знаходить час на щоденне читання, чому надає перевагу, як оцінює якість книжок, виданих в Україні, і як ще можна розвивати в українців жагу до читання.

— Розкажи, як виникла ідея такого челенджу. Чому вирішили читати саме по 200 книг?

— Ідея виникла у Марка — як персональна розвага для нас двох. Ми хотіли більше читати, але у нас не було на це часу і мотивації. І якось він мені телефонує й каже: «Я придумав. Давай ми з тобою поб’ємося об заклад і цією змагальністю будемо одне одного під’юджувати і надихати — що ми прочитаємо по 200 книг».

Я подумала, що по 200 книг — це багато. Але Марк сказав, що порахував, — і це окей. Тобто багато, але прийнятно. І я погодилась. І мені це якось з таким полегшенням сприйнялося! Тому що я раптом зрозуміла, що весь мій зайвий неконструктивний час буде зайнятий чимось корисним.

Це така індульгенція від всякої дурні, якою ти кожен день займаєшся, а з цим — перестаєш.

А потім я подумала про це ще більше. І зрозуміла, що якщо це так надихає мене і його, то це, очевидно, так само вплине й на інших людей. Я почитала статистику: ми — нація, що читає найменше в Європі. І кажу йому: «Як ти сприймаєш те, щоб зробити наш експеримент публічним?». Розписала механіку, як це буде виглядати. І він каже: «Ну, звісно, давай. Якщо ти бачиш у цьому сенс, то давай так і зробимо».

Ми зробили. Відразу Buro 24/7 погодилося бути партнерами. І так воно почалося. Ми одразу зрозуміли, що це і нам дуже багато дає, і люди дуже добре реагують.

— Челендж вже набрав таких оборотів! Зараз до вас долучилося більше 5 тисяч людей…

— На цьому вже нарощуються нові флешмоби. Люди вже зробили такий: надішли одну книжку, отримай 36 навзаєм. Я навіть не зрозуміла, як ця механіка працює, але оце вже такий флешмоб, який народився всередині учасників #bookchallenge_ua.

Читайте також: Андрій Сподін: Якщо потрібно, за добу прочитую десятки книжок

— Чи очікували ви на такий ефект?

— Я не думаю, що ми взагалі багато думали про ефект. Ми точно знали, що це людям сподобається, їм буде весело за цим спостерігатти і що це принесе конкретну користь – хоча би хтось стане більше читати і говорити про це.

Але чи ми прямо очікували на таку кількість? Я не можу сказати. Ми очікували на якісні реакції.

Якісні реакції, звичайно, перевершили наші очікування. Щодо кількісних, у мене не було взагалі ніяких expectations.

 — Чи долучилися до цього челенджу твої друзі, знайомі?

— Так, дуже багато. Ми нікого не просили долучатися, у нас не було жодного навмисного промо, не було проплачених постів чи чогось такого. Але проект одразу полетів сам, нас стали кликати в ефіри, писати про нас. І дуже багато моїх друзів до цього долучилися. Дуже багато долучаються і зараз. Спершу вони дивилися на нас, як на ідіотів, а тепер подумали — і теж вже це роблять.

— Чи не виникало у вас думки, окрім читання книжок, організовувати обговорення?

— Виникали такі думки. І ми поки що думаємо, як мав би виглядати цей формат, як це було би добре. Тому що приєднуються до цього переважно люди з мізками, а люди з мізками — це переважно також люди зайняті. І от ми не можемо знайти цю точку ефективності, що саме має відбуватися на цих обговореннях, як вони мають виглядати, щоб це вартувало, грубо кажучи, витраченого часу.

Але ми з Марком постійно обговорюємо книжки, ділимося враженнями. Також і з друзями, які долучилися до #bookchallenge_ua. Це вже цілий процес.

— Як ти підбираєш для себе книжки? Що читаєш найбільше?

— Чесно, в мене немає ніякої системи, стратегії, попередніх списків. По-перше, я радо дочитую класику, яку не дочитала свого часу — як українську, так і зарубіжну, перекладену українською.

Читайте також: Українські бестселери 2015: версія видавців

Також дуже ведусь на сучасну європейську прозу, вона часто виходить українською раніше, ніж будь-якими іншими мовами.

Наприклад, сербська, хорватська… Іноді там трапляються дуже сильні тексти. Ну, і рекомендації друзів. Плюс просто новинка прикольна вийшла. Навіть вже видавці реагують, читаю майже всі новинки від «Основ». Зараз дуже чекаю, поки вийде з друкарні «Гордість та упередження і зомбі» — вона вже поїхала в друк; дуже хочу цю книжку.

— А читаєш поезію?

— У Марка, по-моєму, ще не було поетичних книг, а я час від часу читаю поезію. Це для мене якась абсолютно нова історія — сісти і прочитати книгу поезії. Раніше це було так — береш, трошечки почитав, і все. А тепер же ж мені, щоб записати її у списочок, треба прочитати усю. Ти просто собі можеш дозволити — сісти і від початку до кінця прочитати книжку поезії. Це страшенно приємно!

— Ти ставиш собі за мету прочитати від першої до останньої сторінки. Чи буває таке, що книжка не цікава, вона тобі не йде, і ти її відкладаєш?..

— Поки що мені така книжка не траплялася. Але я не з тих людей, які дочитують книжки насильно.

Знаєш, є багато таких людей, які кажуть, що завжди дочитують книжку до кінця. Це не я.

Якщо я бачу, що це не моє, мені не подобається, не йде, і я не хочу витрачати на це час — я не робитиму цього. Тому мені цікаво, що я зроблю, коли мені наступного разу попадеться книжка, яку я об’єктивно не захочу дочитувати. А поки що в рамках #bookchallenge_ua такого не було.

— Читаєш щодня чи робиш собі якісь паузи, щоб відпочити від книжок?

— Ні, я читаю щодня. Це відпочинок. Я не розумію, як це — відпочивати від книжок.

— Чи застосовуєш певні методики швидкочитання?

— Ні. І я взагалі не розумію, як це, для чого це і як це працює. Нас із Марком добрі люди, які проводять курси швидкочитання, запросили безкоштовно на ці курси. Мовляв, вам це допоможе. Я сумніваюся, що це допоможе у читанні художньої літератури. Може, коли ти вчишся, і тобі треба засвоїти 100 параграфів за ніч, можливо.

Але коли ти вдаєшся до будь-яких методик, мені здається, ти не взаємодієш із текстом повноцінно. Якщо це інакше, то я колись про це дізнаюся. Мені цікаво, як це працює, але я не володію такими методиками. А на курси зараз що? Правильно, немає часу.

Читайте також: «Життя коротке. Читай швидко!». Лекція з швидкочитання

— Тобто, це твоє намагання встигати за кількістю не впливає на якість читання?

— Це не історія про те, щоб встигати за кількістю. Це історія про те, щоб реструктурувати свій час, зробити його більш конструктивним. Книжки, художні особливо, чи якісний нон-фікшн не можна прочитати швидше чи повільніше, текст тобі диктує темп. Методики швидкочитання тут не сильно допоможуть.

Зате можеш читати замість якихось інших речей, які ти робиш зазвичай. До того ж, як правило, читаєш не замість хороших і корисних речей, а замість всілякої непотрібної дурні. Замість зайвої години на Фейсбуці. Замість безсенсового залипання в інтернет — у нові моделі телефонів чи квитки за кордон, коли ти в принципі нікуди не плануєш їхати, чи в перегляд квартир на ринку, бо десь там у майбутньому ти плануєш продати свою квартиру.

Такі речі починаєш робити і ніколи не закінчуєш. Замість чатіка з колишньою співробітницею, про те, хто тепер де і що, в який ти вступив випадково, і так оп-оп-оп, — а вже дві години пройшло. Замість не дуже конструктивних зустрічей з людьми, ситуативних, випадкових, не дуже потрібних.

Замість всього, що не дуже тобі треба і їсть твій час і душевний ресурс, ти просто береш — і читаєш книжку.

Я читаю книжки в літаках, в терміналах пересадок, в поїздах, в чергах банків, у всіх ситуаціях, коли треба трохи почекати. Коли ти прийшов на зустріч, а людина запізнюється на 15 хв, можна сидіти псіхувати, а можна почитати книжку.

Коли ти елементарно прийшов поїсти, і не хочеш ні з ким розділяти оці сорок хвилин — тому що я рідко їм вдома, я їм у закладах. І оцей час, коли ти чекаєш замовлення — для мене завжди був часом, коли я втикаю у телефон. А тепер замість цього я читаю книжки. І це так прекрасно! Це настільки провітрює голову, легені, освіжає кров і налаштовує на конструктив і позитив. Я дуже вдячна за те, що з нами стався цей #bookchallenge, що ми його вигадали і зробили його публічним. Це дуже змінює мене.

Читайте також: Книжкові відкриття-2015 від знаних книголюбів

— А важко тобі було на це налаштуватися, повідмовлятися від усіх цих непотрібних речей?

— Ні, якось зразу відчула, що це була та маленька причина, якої мені якраз бракувало. Ота чарівна індульгенція, щоби не займатися всілякою фігнею. Індульгенція дозволити собі нарешті багато читати.

Від певної кількості роботи я теж відмовилася. Тому що більше часу витрачаю на читання. Як з’ясувалося, вона й не була мені потрібна. До прикладу, редагування та переклади, які я за інерцією роблю. Одному журналу, по доброті душевній, редагуєш тексти за тисячу гривень на місяць, і продовжуєш їх редагувати. А потім у якийсь момент кажеш собі: «Стоп! У мене цей журнал займає 5 годин роботи на місяць, а часом навіть більше. А я хочу замість цього мати +5 годин на книжку. У мене є #bookchallenge_ua, у мене є тепер наче офіційна потреба це робити».

— А буває, що книжка затягує десь посеред ночі, і ти, поки не дочитаєш, не зупинишся?

— У мене таке буває дуже часто. Я та людина, якій, якщо потрапляє така книжка, яка її затягує, то вона її з рук не кладе. Так я прочитала, наприклад, (це було ще не в рамках #bookchallenge-у, тому що я читала її російською) «Щиглика» Донни Тартт — за два дні. Це така товста штука.

У #bookchallenge_ua так було зі «Всім тим незримим світлом». Я читала його у Стокгольмі. І в якийсь момент зрозуміла, що ходжу по Стокгольму, дивлячись в телефон. Я читала її з телефона, бо видавець прислав мені PDF-ку. Була уже третій місяць за кордоном, і всі мої дозволені в багажі 10 кг книжок скінчилися, а купити українські книжки онлайн дуже проблемно. І в якийсь момент наді мною зжалилися видавці і почали слати мені PDF-ки.

— А загалом для тебе важливо, яку книжку читати — паперову чи електронну?

— У нас Марк маніячить за паперовими книжками. Після перших 3 місяців #bookchallenge_ua, коли я сходила до окуліста, він мені сказав, що у мене ще не почав псуватися зір, але він на межі, з’являється легенький астигматизм, і порадив замовити собі додому окуляри з легеньким плюсом, мовляв, вони мені вже потрібні.

Я зрозуміла, що зловживати не треба, але все одно читаю з телефона багато.

Читайте також: 13 порад, як запам’ятати прочитане

— Ви поставили собі за мету читати тільки україномовні книжки. Чому так?

— Є надія, що це теж послужить позитивним прикладом і спонукатиме видавців і дотичних до відповідних інституцій людей подумати про те, що книжок українською мовою мало. Першопочатково ми навіть думали про те, щоб читати тільки українські книжки. Але потім зрозуміли, що не так то й легко набереться 200 хороших українських книжок, які ми ще не читали.

Дуже тішить, що зараз активізувалися багато видавництв з перекладами. І у нас виходять всілякі круті книжки, свіженькі, прямо от дуже свіжі бестселери.

— Як би ти взагалі оцінила якість книжок, які видаються у нас українською мовою? Чого їм не вистачає?

— Їм дуже часто не вистачає редактора і коректора, нам не вистачає все-таки єдиних норм правопису, на які можна спиратися. Тому що різні речі різні люди пишуть як завгодно. У нас же немає єдиної затвердженої норми правопису.

У нас все ще продовжують видавати багато книжок, перекладених погано, і багато книжок, перекладених з російської мови. Коли оригінал, наприклад, французький чи японський, а переклад — з російської. Вкінці виходить гівно, даруйте, з хорошої книги.

— Чи задовольняє тебе дизайн наших книжок? Чи всі видавництва роблять його якісно?

— Ні, українські книжки переважно виглядають жахливо. Ця ситуація потрошку починає змінюватися. Красиві книжки роблять «Основи», ВСЛ, «Книги — ХХІ», Meridian Czernowitz, стараються іноді КСД, але іноді виходить, а іноді — так собі, гарні книжки робить нове дитяче видавництво «Чорні вівці». Може, щось забула.

Читайте також: Книжкові перемоги українців у конкурсах світу-2015

Я більше часу проводжу за кордоном, ніж в Україні, ходжу в книгарні у країнах, де не розумію мов. Тобто не розумію навіть назви книжки. От написано там щось шведською, а я просто ходжу розглядаю обкладинки. Так годину можна провести. От у мене рекорд — через годину мене витягали з італійської книгарні і питали, що я там роблю, якщо ні слова не розумію. А я кажу: «Ну, дивлюся, красиво ж зроблено». В Україні такого зі мною не буває.

— Якими ще способами можна заохочувати українців до читання? І хто би це мав робити?

— Книжки мають бути якісними. Взагалі повинні бути інституції, які цим опікуться. У нас є, звичайно, Міносвіти, Мінкультури, але розраховувати зараз на них не доводиться.

Книжки мають бути якісні, доступні, красиві, правильно продаватися, добре комунікуватися. Має бути адекватно складена шкільна програма, у школі дітям мають прививати любов до читання, а не те, що їм прививають зараз. Має бути культура читання. Бібліотеки мають бути місцями, куди хочеться приходити. Тому що, переважно, це жалюгідні місця. Хоча ж люди, які там працюють, дуже стараються.

Я багато працюю з різноманітними районними бібліотеками, і там реально завжди є якась тьотя Валя-ентузіастка, яка робить свята, тематичні підбірки. І цю тьотю Валю просто хочеться обійняти, і щоб вона спала у тебе на руках. Але справа в тому, що одної тьоті Валі не досить, навіть суперкрутої тьоті Валі. Потрібні інституції, багато організованих і добре оплачуваних тьоть Валь, в яких є стимул розвиватися і розвивати галузь.

Є дуже багато крутих способів прививати любов до читання. Наприклад, у Бразилії зробили прекрасну штуку — надрукували у дуже мінімалістичній обгортці світову класику, 10 книжок, і зашили в обкладинку проїзний на метро — із десятьма безкоштовними поїздками. І люди купували ці книжки, читали.

Такі акції дуже добрі. От у нас з Марком теж є пару таких ідей і програм, які ми запустимо пізніше.

Читайте також: Купи книгу – і їздь в бразильському метро безкоштовно

— А чи виллється ваш досвід у якийсь текст?

— Так, ми думаємо про великий текст, напевне, нон-фікшн, збірку есеїв, щось таке. Не про книжки, які ми прочитали, а про читання як стиль життя, про досвід, який ми здобули, реструктурувавши своє життя під потребу багато читати.

— Це буде ваша спільна книжка?

— Очевидно, так.

Фото Микити Слободяна