Література на літо

Вікторія Амеліна — українська письменниця, авторка роману «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» (що вийшов у видавництвах «Discursus» і «Віват») та короткої прози, що увійшла до збірки переможців конкурсу літературного путівника Україною «Їздець», публікацію якого чекаємо невдовзі. Читомо поспілкувалось з Вікторією про нещодавно прочитані книжки, на які вона радить звернути увагу читачам.

«В епоху надлишку інформації без рейтингів не обійтися. У книжці «Втеча з табору №14», про яку я розповім нижче, у школі північнокорейської тюрми була лише одна книжка. А нам, на щастя, доводиться обирати, й від цього вибору залежить багато: що ми знатимемо і як думатимемо. Але саме тому, що рейтинги такі важливі, я й побоююсь їх.

Тому не наважуся вкотре нав’язувати свій. І для Читомо обираю форму не рейтингу, а чи то звітності, чи то сповіді: 10 книжок, які я прочитала нещодавно. Кажуть, досвідчені психотерапевти бачать у написаному страхи й психологічні проблеми автора. Можливо, прочитане теж цілком надається до такого аналізу – просто надто рідко воно озвучується», – ділиться Вікторія.

1. Генрі Марш «Історії про життя, смерть та нейрохірургію»

Що тут скажеш – немає нічого цікавішого за життя, смерть і ймовірність того, що у твоєму мозку будь-якої миті може розірватися якась безглузда аневризма. Десь між усвідомленням реальності смерті й можливістю продовження й живуть історії Генрі Марша.

Ця книжка, щоправда, не про пацієнтів. Її головний герой – лікар, той, хто приймає рішення. А приймати рішення – це і є найскладніше, незалежно від того, чи це рішення під час операції, від якого залежить одне життя, чи рішення раптом поїхати на край світу, до одної з країн щойно розваленого СРСР, яке в результаті змінить і врятує багато життів в Україні.

Та головне, про що зазвичай дізнаєшся зі щирих лікарських історій – це буденність порятунку. І як добре, що поряд з банальністю зла існує оця буденність добра.

«Моя цінність як лікаря визначається лише цінністю життя інших людей, зокрема тих, що стояли разом зі мною в черзі. Отже, я висварив себе і вирішив і далі стояти», – пише Генрі Марш. Можливо, не піддатися спокусі вищості й повного відсторонення та залишатися людиною, коли щодня мусиш (намагатися) рятувати життя – не менш складно, ніж залишатися людиною, коли мусиш вбивати? Але неймовірному Генрі Маршу вдається.

2. Олівер Сакс «Чоловік, який прийняв дружину за капелюха» 

Цикл оповідань про пацієнтів лікаря-письменника (цього разу не нейрохірурга, а невролога), які вчаться жити – успішно або не дуже – із серйозними й незвичними порушеннями психіки.

Тільки, коли втрачаємо, розуміємо значення того, що втратили. Олівер Сакс дає нам можливість разом із його героями по черзі втрачати буденні для нас «нормальні» пам’ять, сприйняття, навіть відчуття власного тіла, і по-новому розуміти, що ж таке людина – і співчувати, і захоплюватися.

Читайте також: Книжки для відновлення рівноваги і спокою

від Галі Карпи

3. Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»

Ця книжка хоча й говорить про складні речі, напрочуд легко читається. На обкладинці написано, що вона стане в пригоді психотерапевтам та жертвам насильства.

Але мені здається, ця книжка буде цікавою абсолютно всім. Можливо, тому, що ми всі знаємо, що ми їх знаємо: жертв домашнього насильства, жертв зґвалтування, ветеранів, колишніх в’язнів. Натомість, ми досі не знаємо достеменно: як ставитися і що говорити.

4. Карл Ясперс «Питання про провину»

Цей текст адресовано, перш за все, співвітчизникам Ясперса і засновано на циклі лекцій, які були прочитані у Німеччині зимою 1945–1946 років.

Готовність раціонально й відкрито міркувати про провину й політичну відповідальність, не повчаючи й жодним чином не вивищуючи себе й свою особисту непричетність, робить цей текст унікальним свідоцтвом того, як денацифікація виглядала зсередини.

Читайте також: «Ти нічого не знаєш про Китай, Джоне Сноу» – 10 знакових книг від Гліба Буряка

5. Юлія Мусаковська «Чоловіки, жінки і діти»

Ця поезія відтворює і перетворює саме нашу, дуже впізнавану реальність. Здається навіть, я й сама мала все це про нас, про себе, сказати. Цікаво, чи у багатьох читачів цієї книжки таке ж відчуття?

А ще, книжка не лише поетична: завдяки співпраці Юлії Мусаковської з художниками Романою Романишин та Андрієм Лесівим – це прекрасний синтез поезії та графіки.

6. Ярослав Грицак «Страсті за націоналізмом» 

Це збірка есеїв львівського історика, якого я взагалі завжди з цікавістю і читаю, і слухаю. Навіть тоді, коли не погоджуюсь із його тезами.

До речі, на освітній платформі prometheus.org.ua у березні розпочнеться курс Ярослава Грицака «Проблемні питання європейської історії».

Читайте також: Топ, без якого наша література доби незалежности немислима, від Забужко

7. Денис Казанський «Чорна лихоманка»

Важлива й правдива книжка про Донбас. Хоча в цій документальній історії можна й треба побачити сумні помилки цілої країни.

Хочеться, щоб цю книжку читали всюди в Україні, зокрема й на Донбасі. Тому я свою прочитала й надіслала родичам у прифронтову зону.

.

.

.

8. Олег Шинкаренко «Кагарлик» 

Видання експериментального роману-антиутопії у стильній обкладинці від «Лютої справи» я купила ще на Форумі видавців, але читати не поспішала (за сучасниками все одно не встигнеш). Та коли випадково взяла до рук, просто не змогла відкласти.

Звісно, це експериментальна проза, тому не кожному прийдеться до смаку. Але, як на мене, це – крутий текст.

Читайте також: Різні книжки про різні війни від Олександра Михельсона

9. Блейн Гарден «Втеча з табору №14»

Ця книжка народилася зі серії інтерв’ю автора з утікачем із табору в Північній Кореї. Мою увагу до неї привернула передмова саме до другого видання. Річ у тім, що вже за деякий час після гучного виходу першого видання, головний герой раптом зізнався, що історія, яку він розповідав до цього – у Південній Кореї, а згодом у США та й по всьому світу, і яка стала основою книжки, – м’яко кажучи, не зовсім правдива.

Здатність хлопця, якого виростили для рабства й смерті, усвідомити й розповісти правду про себе (нехай і не одразу) – й цим побороти хоча б частину наслідків травми – це дещо важливіше за жахливі подробиці життя «ворогів народу» чи схеми заробітку диктатора-шахрая за рахунок наївних західних компаній. Хоча й про ці подробиці варто знати.

10. Донна Тартт «Щиголь»

Це книжка про дорослішання, яке починається лише після вибуху, й про мистецтво як спогад минулого – одночасно необхідний і болючий.

Хоча, напевно, я помиляюсь. Іноді здається, що «Щиголь» – взагалі про все на світі, надто багато там героїв і подій.

А ще, роман неймовірно легко читається – як англійською, так і російською (мені випадково довелося порівняти). Хотілося б тепер побачити твори Тартт у перекладі українською.

Чільна світлина Галини Танай