Література на літо

“Кажуть, книжки різні, як люди. В цьому сенсі книжки про війну – різні, як війни. Враховуючи, що абсолютно на кожну війну є купа суперечливих поглядів, лишається бути суб’єктивним, і все…  А, ще:  як виявилось, я не так і багато читав про війну. Але все ж”, – журналіст і блогер Олександр Михельсон.

10. Джон Рональд Руел Толкін «Сильмарильйон»

Я не жартую. Класикою фентезі з «людським мотивом» вважається «Володар Перснів» (хоча головні герої там – майже ні разу не люди). За всіма підручниками й науковими розвідками, це – твір про здатність пересічного буржуа піти на самопожертву в ім’я звичайних буржуазних цілей простого мирного життя. І трішки – про ядерну зброю… Але «Сильм», як його називають фанати – про дещо більше: про невідворотність воєн для тих Світлих Сил, які насправді не хочуть війни, але не можуть вийти із замкненого кола власних ревнощів і ненависті. Ну, принаймні, історію Феанора та Маегліна я бачу десь так.

09. Євгеній Замятін «Ми»

Книга про війну між юрбою й індивідом, у якій індивід майже до останку не розуміє, що перебуває на війні. Примітивна, авжеж.

Але, по-перше, такі були умови написання (автор готував роман шматками, ба навіть не рідною мовою!). А по-друге, на відміну від усіх послідовників, крім хіба що Орвелівського «1984», Замятін змусив героя зазнати поразки.

Тому книга – дуже чесна, хоча й фантастична. Тим і болюча.

08. Василь Шкляр «Залишенець»

Це – не данина моді. Якби в цій книзі було більше історичної достовірності, я поставив би її повище (тобто ближче до № 1). Але й зовсім оминути було неможливо. Іноді певна доза пафосу потрібна, інакше нащо взагалі література?

07. Еріх Марія Ремарк «На Західному фронті без змін»

А втім, і майже весь Ремарк. Коментарі, гадаю, зайві…

06. Роджер Желязни «Бог світла»

Авжеж, у цьому списку забагато старої доброї фантастики. Але насправді дуже мало є книжок, де автор взагалі не переймається психологічними мотивами героя, котрий веде свою персональну війну. Й при цьому – не здається, не здається настільки, що навіть певні наслідки війни сприймає як виклик до свого персонального бою.

Читайте також: Свіжі книжки про тоталітарне минуле

05. Олесь Гончар «Прапороносці»

Перша книга про війну, яку я прочитав. Здається, мені було років 5. Кругом іще буяв СРСР. Книга, яка надовго сформувала мій погляд на Другу Світову – принаймні, в радянському ракурсі. Гайдар і все таке були пізніше.

Побутові деталі, виписані водночас детально й недбало (начебто) – ось що мене, напевне, в ній «брало».

04. Лєв Толстой «Війна і Мир»

Хочеш чи ні, а ця річ – це найпотужніша, можливо, спроба дослідження війни як неусвідомленого прояву активності суспільства. Принаймні, в ХІХ столітті. В чомусь дитячо-предметна, а в чомусь – занадто абстрактна… Але як спроба препарації війни – зараховується, і то високо.

03. Ден Сіммонс – вся серія «Гіперіон» (тетралогія)

Знову фантастика, ну що тут вдієш. Чи можуть риби повстати проти води, в якій живуть? Таке питання формулює штучний розум, уособлений одним із героїв. Але чекати там примітивізму «Термінатора» дарма. Ба навіть навпаки. І я вже не кажу про фантастичний інструментарій автора, що піддає прямій та жорсткій перевірці три найсильніші людські відчуття: кохання, голод та інстинкт самозбереження. Просто прочитайте. Не пошкодуєте.

02. Джордж Орвел «Пам’яті Каталонії»

Можливо, в цьому списку – тільки друга книга справді про війну.

Причому про її найгірший різновид: війну громадянську. Сподіваюся, цим усе сказано.

01. Антуан де Сент-Екзюпері «Планета людей»

Найсильніша в моєму житті книга не так про війну, як про її передчуття.

Здається, у 2003 році в Середземному морі знайшли рештки літака Екзюпері, що безвісти зник 59 років до того. На такі літаки не допускали пілотів, старших за 35 років.

Вважалось, у старших занадто вже сповільнена реакція. Екзюпері було 44. Та він до останку залишився вірним собі.

.

ю

Читайте також: Нам треба поговорити: 7 антимілітаристських книжок для дітей

Чільна світлина – Любов Багацька