Book Art

Підпис керівника держави, який ставиться на указах, постановах, міжнародних угодах — по суті, такий самий атрибут державності, як і печатка чи герб. До 25-ліття незалежності України Читомо вирішило оглянути факсиміле керівників «другої української держави» — козацької.

Щодо козацтва в українському суспільстві ніколи не було одностайної думки. Одні вважали козаків лицарями, захисниками українського народу, інші — розбишаками, що українську землю занапастили. Так чи інакше, але саме козацтво стало тією суспільною силою, завдяки якій протягом 1648-1764 р.р. було можливе існування українського державного утворення.

Богдан Хмельницький

Найбільш потужна і неоднозначна постать в історії козацької України. Його ненавидять поляки й обожнюють росіяни, українці ж ставляться до засновника козацької держави, переважно позитивно, незалежно від своїх політичних вподобань.

Безумовно, ідеологічні та міфологічні нашарування не сприяють об’єктивному сприйняттю цієї визначної особи. Власне, навіть портрети гетьмана, знайомі пересічному українцеві — результат пізнішої творчості художників, що іноді нічого спільного з дійсністю і не мала.

Єдиний прижиттєвий портрет Богдана Хмельницького — гравюра фламандського картографа, гравера і художника Вільгельма Гондіуса, яку ми і наводимо у нашій публікації. Також атрибутом, що належав гетьманові безпосередньо, був його власний підпис.

У літерах підпису Богдана Хмельницького впізнаємо скоропис, характерний для тогочасних українських та білоруських канцелярій. Вільні, розмашисті розчерки, надрядкові літери, різний натиск пера — все це є абсолютно відповідним тій буйній епосі.

Іван Виговський

Наступник Хмельницького Іван Виговський був перед тим гетьманським писарем — власне, головою гетьманської канцелярії. За Виговського була скасована унія України з Московією і проголошене Велике князівство Руське, що об’єднувалося у федерацію з Великим князівством Литовським та королівством Польським.

Прижиттєвих портретів Виговського не збереглося — всі ті відомі нам парсуни — це пізніші копії, що іноді значно відступають від оригіналу.

У нашій публікації використана копія ХІХ століття невідомого художника. А от підпис гетьмана Виговського зберігся в оригіналі.

Бачимо, що це підпис людини, для якої письмо було фахом. Тут більше експресії, більше розчерків, в тому числі суто декоративних. Напис загалом кирилицею, але використані деякі латинські літери: w, g, причому зроблене це абсолютно органічно: -w- нагадує нам омегу, а -g- виглядає взагалі як декоративний розчерк.

Читайте також: Нечитома буква – це мистецтво для мистецтва, а не грамотний дизайн

Юрій Хмельницький

Кажуть, що на дітях геніальних людей природа відпочиває. Звичайно, це далеко не завжди так, але у випадку з Юрієм Хмельницьким ця приказка спрацювала.

Тричі його обирали на гетьманство, і тричі він зрікався булави. Розриваючись між Варшавою та Москвою, він, врешті потрапляє у васальну залежність від Стамбула, але так і не доводить державу до пуття.

Саме за гетьманування Хмельницького-молодшого почався той період в історії України, який ми називаємо «Руїна».

Як не дивно, ми маємо прижиттєвий портрет Хмельницького, який був надрукований у римському виданні «Історії Леопольдо Цезаре» 1670 року. Фрагмент цієї гравюри ми і подаємо.

А от його підпис виглядає не надто цікаво, хоча і простежується намагання скомпонувати певний ритм з петельних розчерків.

Після Хмельницького-молодшого в Україні могло бути одночасно три(!) гетьмани (саме з тих часів відома приказка) — пропольський, протурецький і промосковський.

Не маючи змоги оглядати підписи абсолютно всіх тогочасних гетьманів, ми обмежимося лише тими особами, в підписах яких є ті чи інші цікаві особливості.

Іван Самойлович

Промосковський гетьман Іван Самойлович, як і більшість його попередників, не отримав вдячності від своїх сюзеренів, які вважали що «всє ґетьмани малоросійскіє билі прєдатєлямі».

Оригінального прижиттєвого портрету не збереглося, подаємо, знову ж таки, копію ХІХ століття.

Самойлович був сином священика, тож з дитинства мав справу з книгами та письмом.

Це простежується і у його підписі — дуже органічному та цілісному: бачимо гарний український скоропис та, на відміну від його промосковських колег традиційне гетьманське «рукою власною».

Читайте також: Новий шрифт Kobzar KS і лист від Шевченка

Дем’ян Многогрішний

Портрет Дем’яна Многогрішного, на відміну від інших гетьманів, завжди подають у профіль.

Це обумовлено історичним зображенням, що походить до ілюстрації з Літопису Самійла Величка. Це, звичайно, не прижиттєвий портрет, але принаймні єдиний історичний.

Дуже показово як підписується Дем’ян Ігнатович Многогрішний — на московський манер: Дем’ян Ігнатов!

Хоча сама форма підпису — чудовий бароковий рукопис. На відміну від підпису наступного фігуранта нашої публікації.

Михайло Ханенко

Так, це той самий Ханенко — предок меценатів Богдана та Варвари Ханенків, ім’я яких зараз носить один з київських музеїв.

Гетьман Ханенко був прихильником пропольської орієнтації, змагався із Іваном Самойловичем і Петром Дорошенком за контроль над всією Україною.

Підпис Ханенка на диво примітивний та нецікавий за графікою, але наскільки самодостатній: Михайло Ханенко, без жодних коментарів.

Врешті, приватною особою він і завершив своє життя, склавши гетьманську булаву на користь Самойловича.

Читайте також: Діярії про громадські справи й малий побут XVII-XVIII століть

Петро Дорошенко

Портрет про турецького гетьмана України Петра Дорошенка прижиттєвий — з уже згадуваного нами видання «Історія Леопольдо Цезаре» 1670 року.

Підпис гетьмана має ознаки українського скоропису, але простежується у ньому якийсь західний присмак, при тому, що нагадаємо, Дорошенко був гетьманом про турецької орієнтації.

Іван Мазепа

Портретів Івана Мазепи існує досить багато, але майже всі вони фантастичні, тобто такі, що до особи реального гетьмана не мають жодного стосунку.

Чи не єдиний прижиттєвий портрет Мазепи, що зберігся до наших днів — на гравюрі Івана Мігури 1708 року, фрагмент якої ми і репродукуємо.

Підпис Мазепи, як і будь-яка мистецька пам’ятка українського мистецтва тих часів — типовий приклад «козацького бароко».

Читайте також: Наукова бібліотека при університеті у Львові: 3 пожежі, грабіж і найбагатша колекція

Кирило Разумовський

Портрет останнього українського гетьмана Кирила Разумовського виконували німецькі майстри, а сам гетьман, який мав хорошу західну освіту, жив переважно у Петербурзі.

У своєму підписі Разумовський ніяк не міг визначитися чи то він російський граф, чи український гетьман. У графіці цих літер ми не бачимо барокового буйства попередніх часів, цей напис виконаний уже, швидше у класицистичному стилі. Відчувається, що Разумовський вчився у Франції, що наклало відбиток і на його рукопис.

Гетьмануванням Разумовського скінчилася епоха козацької України. Якийсь час існувала ще, як би за інерцією, Запорозька Січ, але «козацьке бароко» відходило у минуле. Цю естетику, в тому числі і у шрифті, відроджуватимуть на початку ХХ століття, під час «третьої української держави», але це вже зовсім інша історія.

В огляді використані матеріали із видання «Україна – козацька держава» / автор-упорядник Володимир Недяк. – К.: ЕММА, 2007. – 1216 с. 

 Світлини надані автором

Чільна світлина — Універсал гетьмана Івана Мазепи із

фондів Центрального державного історичного архіву України / cdiak.archives.gov.ua