uncategorized

У 2017-му минає вісімдесят років з часів радянського терору в Україні, відомого ще як «Розстріляне відродження». Але цій страшній даті передував «щасливий» період стрімкого розвитку української культури, перша половина 20-х, коли провінція фактично вибухнула літературними талантами й наповнила великі міста. Куди ж міг податися молодий провінційний письменник спраглий до літературного життя? Звичайно, до Харкова, як і вчинили, наприклад, Володимир Свідзінський та Юрій Смолич. Щоправда, іскри культурного життя ще жевріли у Києві, але навіть Валер’ян Підмогильний, останній з атлантів, у 1931 році переїжджає до Червоної столиці. А вже в Харкові були свої літературні знаменитості, що гуртували навколо себе і цвіт, і пустоцвіт молодої української радянської літератури. Першою такою локацією, куди мусив потрапити молодий літератор у 1923 році, був кабінет Василя Блакитного.

Спеціальний проект «Кабінет Еллана-Блакитного», що відбудеться на цьогорічному Книжковому Арсеналі, покликаний нагадати сучасним читачам про цю непересічну постать української літератури.

Василь Еллан-Блакитний – постать, що не надто яскраво сяє серед інших зірок 20-х, хоча на великих групових світлинах він завжди займає шановане місце в другому ряду посередині як директор Держвидаву, засновник «Всесвіту» та інших журналів. Тепер на його творах майже не зупиняються в шкільній і в університетській програмах, лише побічно згадуючи як поета-революціонера, що зайнявся політикою, організатора літературного угрупування «ГАРТ» – і, мабуть, все. Видається, що у такому контексті продуктивніше говорити про Миколу Хвильового як збурювача тогочасного літературного побуту. Про нього, власне, багато говорили і говорять. Але тут йдеться про знайомство із редактором, який умів зібрати всіх найкращих, найталановитіших й таких різних між собою митців, що жили та працювали в Харкові з 1923-го по 1925 рік – період активної діяльності Василя Елланського.

Василь Еллан-Блакитний

Знаменитий на весь культурний Харків редакторський кабінет розташовувався на вулиці Сумській в будинку № 11, другий поверх, двері ліворуч. Починаючи з 1923-го року, коли Блакитний очолював журнал «Література, наука і мистецтво», газету «Вісти» і загалом формував літературний дискурс того часу ви могли б зустріти там безліч яскравих особистостей. Серед них: деяких футуристів, пролетарських письменників із Миколою Хвильовим у перших рядах, молодого, ще тільки художника, Сашка Довженка, Володимира Сосюру, котрий належав по черзі до усіх численних літературних угрупувань того часу і, насправді, не належав нікому, Павла Тичину із величезним талантом, що його тяжко було втулити в рамки одного стилю чи організації, Юрія Смолича, колишнього актора провінційного театру, котрий, зрештою, залишив неоціненні спогади про своїх товаришів і, зокрема, про редактора Василя Елланського. І ще багато інших імен, котрі всі разом творили, як тоді здавалося кожному, нову літературну історію України.

Читайте також: Група «Ланка»: геніальні тексти під свистом куль і між арештами

Перебуваючи під враженням від першої зустрічі, Юрій Смолич описує Василя Блакитного як людину енергійну, запальну, справжнього революціонера:

.

«І раптом Еллан заговорив пристрасно, неначе були перед ним не двоє випадкових незнайомих молодиків, а велика аудиторія, юрба, яку треба переконати і довести до пуття».

.

Такий риторичний відтінок зберігає образ редактора і на сторінках спогадів інших людей: чоловік, що завжди відстоює свою думку, завжди на захисті комуністичної ідеї. Як згадує Тетяна Кардиналовська, дружина письменника Сергія Пилипенка, що працювала тоді в редакції, в запалі суперечки він міг зірвати з жінки обручку й пожбурити у вікно, якщо цього вимагала боротьба із «буржуазними забобонами». Ще більше він готовий був зробити для розвитку української пролетарської літератури. На цьому ґрунті, власне, і розійшлися їхні шляхи з Миколою Хвильовим, котрий створив за спиною у Блакитного літературну організацію «Урбіно» і під час сварки кинув колишньому товаришу образливу, майже легендарну, фразу: «Політик Блакитний повісив у собі поета Еллана!»

Читайте також: Подорожі, містифікації і жанрові винаходи Майка Йогансена

Але не тільки драматичні сцени розігрувалися на робочому місці редактора. Тут відбувався сакральний відбір текстів до номерів, коли автори зачитували свої нові вірші, оповідання, фейлетони. У кабінеті Блакитного розривалося серце у Володі Сосюри від антикомуністичної політики НЕПу. У той же час Майк Йогансен хвацько закликав молодих поетів «не сосюритись». Під акомпанемент дружного реготу товаришів-літераторів читав свої сатиричні фейлетони Остап Вишня. А на тлі робочих розваг – колишній поет, а тепер критик, редактор, цензор, комуніст, революціонер і просто людина дії, Василь Елланський. Він завжди вигадував якісь нові стратегії для своїх журналів і газет, страшно не любив, коли думка чи робочий процес стоять на місці. Тому, коли пусті розмови затягувалися, якщо вірити Павлу Тичині, він просто кидав співрозмовникам: «Ну, я пішов!». І йшов – самовіддано будувати українську культуру.

«Гарт», 1924. Сидять (зліва): Аркадій Любченко, Валер’ян Поліщук, Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, Павло Тичина, Гордій Коцюба, Володимир Сосюра.

Василь Елланський помирає від хвороби серця у 1925 році, не доживши до політики згортання українізації й початків переслідування окремих діячів, під яке цілком міг би потрапити й сам. Дякувати Богу, незалежна Україна систематично згадує про жахливий період нашої культурної історії. Ще більше роблять приватні ініціативи: видавництва «Смолоскип» і «Темпора», що перевидають і вперше видають неопубліковані досі твори, існує серія статей «20-ті LIVE з Яриною Цимбал» на ЛітАкценті, фейсбук-сторінка «Наші двадцяті» й нещодавно завершив освітню місію фейсбук-проект «Розстрільний календар». Інтенсивні наукові дослідження та повні видання творів майже забутих письменників (таким донедавна був Майк Йогансен) неабияк освітлюють темні та загадкові 20-ті роки.

Читайте також: Зелене коло і червоний зиґзаґ «Української авангардної поезії»

До цього переліку долучається цьогорічний Книжковий Арсенал, у рамках якого відбудеться спеціальний проект «Кабінет Еллана-Блакитного» під кураторством Настасії Євдокимової. У програмі будуть: театральна інсценізація за спогадами очевидців, дискусія за участі дослідників періоду, покази фільмів від Національного центру Олександра Довженка, серед яких «Весна» і «Звенигора», а також будуть представлені архівні фотографії «харківського періоду» від Харківського літературного музею. Організатори спробують фізично відтворити кабінет на основі доступних спогадів сучасників Василя Еллана-Блакитного, з яких відомо, наприклад, що в кабінеті на підставці для вазонів незмінно стояв бронзовий бюст Аполлона Бельведерського із кашкетом на голові. Декоративно-перформативний проект «Кабінет Еллана-Блакитного» – це альтернативний спосіб пізнання: побачити, почути, доторкнутися до всіх і всього, що відбувалося між насиченими 1923-1925 роками наших двадцятих.