Новини

Попри яскравість письма та експерименти із жанрами, Майк Йогансен досі залишається непрочитаним і маловідомим для широкого загалу. Про містифікації, подорожі і про причини відсутності перевидань його текстів аж до 1989 року розповіла літературознавиця Ярина Цимбал під час курсу «Український авангард», організованому літературною майстернею Bartleby & company.

Майк Йогансен народився 1895 року в Харкові, отримав середню освіту у Третій харківській чоловічій гімназії, а в Харківському імператорському університеті закінчив історико-філологічний факультет. 1921 року видав збірку «Д’горі», а 1923 — «Кроковеє коло», вірші з яких можна охарактеризувати як експериментальні. Проте варто відмітити й ідеологічні твори, серед яких «Комуна» (1923) — перша утопічна поема.

Її перша частина присвячувалась товаришам Йогансена й самому автору. Тут варто звернути увагу на її завершення. Цікаво, що в одному із варіантів у фіналі фігурує слово «література», яке римується з «бурий». Проте згодом Йогансен змінює «літературу» на своє «химерне ймення»:

А нас, тих, що знали зарані пісню,

Заспівають у трави, квіти й коріння,

Вітерець Хвильовий пролетить і свисне,

Тичину блакитний елан оповине.

Закиває лісними очима сосюра,

І знайдеться десь перекручений корінь,

Такий незграбний, такий чудернацький і бурий,

Що для нього назвищ не стане тих,

Ще раз полізуть в історію

І наречуть йому химерне ймення:

– Йогансен

Світлина — Wikipedia

«Семенко, бий харківських!»

Як учасник «Гарту», 1923 року Йогансен разом із Хвильовим та Василем Елланом-Блакитним приїздили до Києва, щоб налагодити зв’язки з тутешніми літературними діячами. Тоді ж відбувся знаменитий виступ у театрі ім. Тараса Шевченка (нині ім. Лесі Українки), який закінчився о 2-й годині ночі. Присутні в залі, звісно, підтримували «своїх» київських футуристів, лунали вигуки «Барабань, Шкурупій!», «Семенко, бий харківських!» тощо, проте вечір закінчився мирно.

Хвильовий був невдоволений політикою керівника «Гарту» Еллана-Блакитного, проте, з іншого боку, – він завжди мав амбіції очолювати літературні організації. Тому 1924 року в межах «Гарту» утворили групу «Урбіно», що була націлена на міську прозу та поезію на міські теми.

До того ж, Урбіно – місто, в якому народився Рафаель, тому члени організації пов’язували себе із Відродженням та урбанізмом. Коли водночас із виданням альманаху «Гарт» з’явився альманах «Квартали» від «Урбіно» — Еллан-Блакитний не зміг цього пробачити і Хвильовому, і всій групі, за що назвав їх зрадниками. Цього ж року він запропонував на основі «Гарту» утворити Літературну академію. Щоправда, пізніше цю ідею реалізував Хвильовий у ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

Фото з сайту archivsf.narod.ru

Йогансен голодний та містифікований

1923 року виходить «Революція» і пролог до «Комуни», але ці книжки Йогансен не вважав етапними у свої творчості. Збірку поезій «Доробок» (1924) автор визнав своєю першою. Завдяки їй в українській мові з’являється слово «доробок» — Йогансен став його автором.

«Прозовий» період почався книжкою «17 хвилин» (1925), яку він також зневажатиме й називатиме слабкою.

Тоді ж в 10-ти випусках вийде авантюрний роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», до створення якого долучився художник Вадим Меллер. Він допоміг Йогансену зробити зі звичайного тексту монтажний роман, намалювавши конструктивістські картинки, які ілюструють текст і продовжують його замість слів.

Юрій Смолич згадував, що Йогансен, беручись до роботи, клав біля себе 24 сторінки – саме стільки він збирався написати для наступного випуску, – списував і вранці віддавав їх до видавництва. Роман вийшов під псевдонімом Віллі Вецеліус – це другий псевдонім Йогансена після «Михайла Крамаря».

Фото Ярини Цимбал

Читайте також: Про письменників, яких не існувало

До того ж, ця книжка двічі містифікована, адже у передмові сказано, що цей роман Віллі Вецеліус отримав від іншої людини із ініціалами А.Г.Г., яка, в свою чергу, отримала її секретною посилкою із Німеччини. Дія роману відбувається по всіх усюдах, зокрема в Парижі та Африці. Очевидно, що з часом Йогансену набридло списувати ці 24 сторінки, через що він починає оповідати про свого друга Олександра Довженка, який працює в Берліні. Героїв, які були в попередніх сімох випусках, читач вже не бачить, а натомість невідомо звідки з’являється Довженко, який розправляється із нацистами і обкладає їх триповерховим матом. Наприкінці роману автор складає всіх героїв до купи, зшиваючи їх білими нитками. Через це Смолич, критикуючи роман, припускав, що Йогансен писав його виключно для заробітку, оскільки відомі слова Йогансена: «Найбільшого натхнення зазнаю у сонливому і голодному стані».

Смерть Еллана-Блакитного на 32-му році життя стала для письменників величезною втратою. По-перше, вони лишились без партійної підтримки, адже Блакитний завжди підтримував на державному рівні всі ідеї, пропоновані письменниками.

По-друге, це була втрата товариша, після якої фактично розвалився «Гарт». Смолич згадує, що більшості Еллан-Блакитний здався страшенно старим, хоча й був старшим на якихось 5 років. Проте на той час це означало участь в боротьбистському підпіллі, наступ із більшовиками у Полтаві тощо. 5 років на той час — це величезний досвід і неподоланна прірва.

Фото з сайту archivsf.narod.ru

Читайте також: Інший Авангард Валер’яна Поліщука

Освіта проти меншовартості

Коли 1925 року почалася «Літературна дискусія» з листа в газету поганенького письменника Григорія Яковенка про те, що літературний критик Олександр Дорошкевич зневажливо ставиться до молоді, яку не хочуть друкувати, Хвильовий відповідає на це великою статтею. Проте він ніколи не висловлював формулювання «Геть від Москви!». Це радше екстракт його ідей про те, що досить вчитися на російських зразках – світова література набагато ширша.Світло має прийти із Заходу, але вирішальна роль лишається за Україною, за Сходом, який зруйнує Західний світ і розпросториться по всій Планеті.

Участь Йогансена в Літературній дискусії була досить скромною. Він як український письменник не хотів доводити свою кращість і вищість над російськими літераторами. Та, з іншого боку, він мав хорошу освіту, на відміну від того ж таки Хвильового, який не зміг закінчити навіть школу, бо його звідусіль виключали.

Загалом у Вільній академії пролетарської літератури більш-менш нормальну освіту мали Слісаренко, Куліш і Тичина. Йогансен на їхньому тлі був справжнім академіком, що, безумовно, впливало на його творчість. Володимир Коряк, літературний критик, у книжці «Шість і шість» назвав його «ювеліром форми» і «копачем словарних надр». Також він сумнівався, що з Йогансена щось вийде, адже він надто розумний. І, в певному сенсі, ці слова правдиві, адже проза Йогансена для пролетарської публіки була надто інтелектуальною.

Фото зі сховища ex.ua

Читайте також: Майк Йогансен –

актор, піжон і рятівник української літератури

Книжка «Як будується оповідання» (1928) зчинила найбільший скандал в творчості Йогансена. Вона ділиться на 2 частини: перша частина – дуже дотепні роздуми Йогансена про все на світі, зокрема про те, що мистецтво повинне розважати, цитуючи Державіна, «Как летом сладкий лимонад». Окрім цього, у книгу увійшли багато порад молодим письменникам. Наприклад, як підібрати героїв до свого роману: на окремих картках потрібно записати різні імена, перемішати їх, розкласти і записати те, що вийшло.

Стандарти письма в «Універсальному журналі»

1928 року ВАПЛІТЕ мусила саморозпуститися і на її уламках зароджується два проекти: ВУСПП і Техно-мистецька група А, яку організував Йогансен із однодумцями. Під його егідою виходить «Універсальний журнал», зроблений на зразок тодішніх magazine. Це було багатоілюстроване видання, що розвивало жанри, яких бракує українській літературі: нарис, літературна анкета, загадки, ломиголовки, кросворди.

Фото зі статті Ярини Цимбал, сайт tyzhden.ua, 29.10.2015

Для молодих письменників Йогансен виробив стандарт. Треба було вміти написати про дві речі: подорож довкола власної кімнати та історію сірникової коробки. Якщо людина вміє цікаво написати про це – вона може бути добрим письменником.

Проповідник у рюкзаку

Йогансен дуже любив подорожувати, і тому друга половина 20-х років – це поїздки по всіх усюдах. Попри мрію потрапити до Америки, він їздив Радянським Союзом, зокрема побував у єврейських і болгарських колоніях на Півдні України.

За результатами цих поїздок він написав «Подорож людини під кепом», що стала першою репортажною книжкою в Україні. Далі вийшли «Подорож у радянську Болгарію» та «Подорож у Дагестан», які пізніше, 1931 року, видали під однією обкладинкою у «Трьох подорожах» із невеликим післясловом від автора: «Написавши ці три подорожі, я поклав початок новому жанру в українській літературі». Натомість рецензенти не сприймали ці книги, закидаючи, що в них немає об’єктивності:

«Впадає у вічі настирливий егоїзм Йогансена. Здається, він розказує тільки про себе, а все решта – це лише привід поговорити знову ж таки про себе».

Фото зі статті Ярини Цимбал на сайті tyzhden.ua за 29.10.2015

Зваживши на критику, Йогансен у «Подорожі у радянську Болгарію»«додає» собі попутника – Чарльза Кінгслі, англійського проповідника та письменника ХІХ століття, якого він носив у рюкзаку. Можливо, у Йогансена була із собою книжка Кінгслі — це важко перевірити.

«Але ж зважте, товаришу провідник, на той факт, що преподобний отець, ботанік і письменник Чарлз Кінгзлі як пасажир цього вагону є чистісінький витвір моєї нестримної фантазії. Це, так би мовити, фантом. Коли хочете, то це фікція. Українською мовою це, сказати б, привид. Авторова вигадка, так сказати. Літературний трюк, так би міг висловитись критик. Цей вельмишановний служитель церкви пресвитеріянської в даному разі абсолютно позбавлений найменших ознак реальности, буття, існування. Буття його суто номіналістичне».

Отець Чарльз Кінгслі, перебуваючи за спиною Йогансена, постійно з ним говорить, повчає і коментує все, що відбувається довкола. Через що автор викидає проповідника за вікно у грязюку.

«Там саме стояв колгоспівський гиндик. Він роззявив дзьоба й ковтнув преподобного отця Чарлза Кінгзлі, попа, письменника, подорожнього й ботаніка. Так у череві гиндиковім, немов Іона Вочревісущий, загинув критичний піп Чарлз Кінгзлі, виконавши свою ролю горохового блазня, що розважає читачів, коли в оповіданні потрібна павза».

Фото з сайту Journal-club.ru

Читайте також: Мальована обкладинка:

сотня української періодики у Музеї друкарства

Після 30-го року вийшло ще 2 збірки – «Баляди про війну і відбудову» та «Поезії» 1933 року. «Універсальний журнал» закрили 1929 року, нібито за браком паперу. Хвильовий ще встиг організувати Політфронт, але Йогансен вже не вступав до цієї групи. Та й взагалі після ліквідації Техно-мистецької групи А, Йогансен не належав до жодної літературної організації. Він мало писав і багато перекладав, зокрема Шиллера, Шекспіра, Моема, По, Колтона тощо.

Фото з сайту Journal-club.ru

Майк Йогансен – направду першорядний письменник 20-х років ХХ століття. Проте це той автор, авторитет якого ще достатньо не окреслився. Після його арешту 1937 року його вірші не друкувались аж до 1989 року. Тоді світ побачив Йогансена у щорічному збірнику «Поезія», а також кілька дитячих творів. Після того його прозу видали 2002 року.

Чільна світлина — з афіші лекції Bartleby & company у Facebook