uncategorized

«Книжка – найкращий подарунок», – кажуть люди і дарують пляшку. Дивні люди. Книжка коштує, як пляшка, але пляшку вип‘ють і забудуть, а книжка залишиться. У голові чи на полиці – це вже як у кого. Найліпший час дарувати книжки – завжди. А особливо – на зимові свята, які я називаю книжковими і вітаю всіх словами: «Книжкових свят!»

Книжка – найкращий миколайчик, бо ідеально лягає під подушку. Книжка – це завжди сюрприз, бо так само виглядають загорнуті у подарунковий папір коробка цукерок чи планшет. Тому книжка під ялинкою – непогана помста неслухняній дитині, яка вимагає на свята планшет, за всі викинуті цього року коники.

Читайте також: Кіт Інжир: Хорошу книжку завжди можна прочитати за ніч  

Також можна і навіть модно не купувати ялинку, а побудувати її з книжок. Плюси екологічні, логічні та логістичні – таку ялинку не доведеться виносити після свят. І хай там як, ваш кіт не нажереться хвої. Книжка також найкраща валентинка. Конкурувати з нею може хіба листівка з котом Інжиром, але ніхто не забороняє їх поєднати, з листівок добрі закладки. Звісно, якщо ваша киця хоче парфуми, не треба дарувати замість них книжку. Варто дарувати і парфуми, і книжку. Тому що книжечки – знані афродизіяки. Киця з книжкою – це сексі. Бо не дура.

Та й самі книжечки – це любов. Бо ми з ними засинаємо, або ж вони не дають нам спати. Книжечки – красиві і розумні. Захоплюють так, що не можеш відвести погляд. Ніжні на дотик, ніколи тебе не зрадять. Товстенькими вони тобі все одно подобаються. І головне – наповнюють наше життя сенсом.

Книжки – це мандаринки для розуму. Під час зимового авітамінозу та апатії життєво необхідно споживати книжечки. Британські вчені довели, що книжечки продовжують життя на багато сторінок. Побічні ефекти – тільки корисні. Колись вважали, що багато читати шкодить очам. Але сьогодні багато читати може стати порятунком очей – від Facebook. Також хороші книжки запобігають появі зморшок, бо під час читання морщитися зазвичай забувають. На відміну від гортання Facebook, де то #зрада, то #перемога. Єдине виправдання часожерливим соцмережам – котики. Полайкали котиків – і годі. Тож ваші затишні зимові свята – від Миколая до Валентина – мають пройти в товаристві книжечок. А потім від Валентина до наступного Миколая.

Читайте також: Культура читання: «що залайкали, те й читають»

Щороку треба читати стільки книжок, скільки важиш сам. Більше – можна, менше – не варто. Хіба схуднути, але хорошого котика мусить бути багато. Після свят будете худнути, а зараз маєте кілька днів на виконання книжкової норми. І на загортання подаруночків.

Але Новий рік – це не лише час біганини магазинами та різанини салатів. Це пора інтроспекції, осмислення свого життя за рік. Тож поділюся трішки своїми підсумками. Цьогоріч я нарешті дочитав «Улісса», ставши єдиним котом в Україні, який прочитав Джойса (в українському перекладі). А також взяв участь у першому київському Блумсдеї. І далі раджу всім читати товстеньке. Так можна швидше виконати настанову читати стільки, скільки важиш. Втім, дехто хитрує і рахує не в кілограмах, а мегабайтах.

Читайте також: Олександр Мокровольський: Я взагалі не збирався перекладати «Улісса»

Також завів цього року книжкові блоги на найкрутіших літературних сайтах України – Читомо і ЛітАкценті, чим неймовірно пишаюся. На Читомо поділився своїми книжковими порадами – «Книжечки треба обирати, як коханців» і думками про нову збірку дяді Сірожі «Любов – це коли всі вірші Жадана про тебе». На ЛітАкценті цитував Йогансена і Лишегу, а також зробив комікс-репортаж дискусії «Чи є в Україні проза після Забужко» з красунечками «критикицями» Тетяною Трофименко і Ганною Улюрою та «критикотиком Ростиславом Семківим. Почав читати його смачнезну книжку «Як писали класики». Бо що може бути краще за книжечки? Лише книжечки про книжечки.

Читайте також: Топ-20 від Ростислава Семківа

Закохався по-справжньому. Усі чотири рази. Але зараз знову самотній, тобто, вільний. Усвідомив – якщо не говорити киці, що любиш, вона автоматично думає, що не любиш.

Цього року цілковито перестав говорити суржиком, чи принаймні намагаюся. Долучився до мовомарафону «Переходь на українську», де зізнався, як перейшов з котячої мови на українську.

А також усвідомив, що українська мова – створена, щоб говорити про кохання. І щоб писати книжечки. Тому – книжкових свят!

Текст: Олена Павлова, особистий секретар кота Інжира

Ілюстрації Олени Павлової