uncategorized

Роман «Улісс» Джеймса Джойса у свій час ніхто не зрозумів. Ірландський письменник щиро вважав, що він написав гумористичну книжку і щиро ображався на сучасників: чому ніхто не сміється, коли читає її? Проте ще 1905-го року Зигмунд Фрейд у своїй праці «Дотепність та її відношення до несвідомого» пояснив, що сміх є безпосередньою реакцією на певну історію. Коли нам потрібно довго думати і витрачати ментальні зусилля на розуміння жарту, він перестає бути смішним. Тому коли 1922-го року «Улісс» вперше надрукували повністю, ніхто не сміявся. Як не сміються і сьогодні. Хоча гумористичної історії у Джойса не вийшло, натомість він написав один з найкращих романів епохи модернізму.

Як один суддя врятував світову літературу

Шлях за кордон роману Джойса був складним. Коли «Улісса» спробували у 1933 році видати у США, розпочався гучний судовий процес «Сполучені Штати проти книги під назвою «Улісс»». Згідно з позовом, твір Джойса було названо «нецензурним» і «таким, що викликає хіть». Проте суддя Джон Вулзі прийняв рішення дозволити розповсюдження роману, таким чином відкривши шлях низці серйозних літературних творів, де вжито обсценну лексику чи описано відверті сцени.

Завдяки рішенню Вулзі, що стало прецедентом, згодом у США дозволили видавати книжки «заборонених авторів», як-от Девіда Лоуренса.

Ілюстрація Анрі Матісса до «Улісса» (1935) www.christies.com

Українці і Джойс

Крім США, «Улісса» у різний час забороняли у Великобританії, Франції, Німеччині і СРСР. Ось чому українські читачі змогли прочитати перші уривки роману у журналі зарубіжної літератури «Всесвіт» лише у 1966 році. Перекладачем четвертого, шостого і тринадцятого розділів став Олександр Терех, а редактором – Григорій Кочур.

Ще кілька уривків згодом переклав Анатолій Андронік для тижневика «Зарубіжна література». І от нарешті «Видавництво Жупанського» на Форумі видавців-2015 представило повний текст легендарного твору Джойса українською мовою. Дякувати за це варто перекладачам Олександру Мокровольському і Олександру Тереху, який, на жаль, вже не побачив видання роману.

Ілюстрація Анрі Матісса до «Улісса» (1935) plus.google.com

Євгеній Стасіневич, літературознавець: Від моменту написання роману пройшло близько ста років. Це були сто років без Джойса, і, нарешті, ми його отримали. Незважаючи на величезну інтерпретативну істерику, яка завжди супроводжувала «Улісса», існують кілька класичних тлумачень, про які варто розповісти окремо.

Очевидно, що головна інтерпретація спирається на текст Гомера. Але Джойс, який спочатку підписував розділи книжки іменами давньогрецьких героїв, у другому виданні такі «підказки» прибрав. Це не дуже допомогло: літературознавці продовжують відшуковувати безліч алюзій на давньогрецьку «Одіссею», хоча сам автор був проти такої інтерпретативної однозначності.

Інший модус інтерпретації був запропонований Владіміром Набоковим, і його можна назвати «естетським тлумаченням». У своїх американських лекціях Набоков повністю відкидає ідеологічно-міфічні риштування і звертає увагу насамперед на формальну структуру роману.

Поміж двох інтерпретацій – дуже ідеологічної і дуже естетської – перебувають всі інші. Вочевидь, «Улісс» зшитий повністю з цитат, і у хороших американських виданнях коментарі перевищують обсяг роману у чотири рази. Однак не можна забувати, що головний твір Джойса – це ще й прекрасний психологічний роман.

То як читати Джойса? На мою думку, «Улісса» варто читати двічі: перший раз – без коментарів. А вже вдруге – з коментарями. Таким чином коментарі не будуть переривати тканину тексту. «Улісс» перебуває між двох полюсів: прозорими, майже толстовськими «Дублінцями» і зашифрованими «Поминками по Фіннегану».

Ілюстрація Анрі Матісса до «Улісса» (1935) i12bent.tumblr.com

Олександр Мокровольський, перекладач: Я взагалі не збирався перекладати «Улісса», відверто кажучи. Але помер Олександр Терех, який встиг перекласти дві третини роману. І хтось мав закінчити цю довгу копітку роботу. Я намагався не втратити тон і стиль, якого прибрав мій старший колега.

До речі, відкрию вам секрет: в одному місці я вже знайшов помилку. Ім’я одного з жіночих персонажів коректор замінив на інше, і Моллі на кілька сторінок стала Міллі.

Пан Терех за своєю натурою – повільний, у хорошому сенсі, перекладач. Він робив кожне речення остаточним, так, щоб до нього не довелося повертатися. Це праця певною мірою протилежна до Джойсового письма, який все перекреслював по кілька разів. Трапилося так, що я перекладав текст менше року, а Олександр Терех – ще з 60-х. І зараз мені найбільше шкода, що він не побачив результатів своєї праці, адже переклад «Улісса» – це праця довжиною у життя.

14-й розділ «Улісса» – своєрідний, його написано давньоанглійською. Ця частина – камінь випробовування не лише для перекладача, а й для мови. Наприклад, росіяни 14-й розділ переклали мало не церковнослов’янською, і це було великою помилкою. Я подивився, що зробили французи, а у них – лише одне архаїчне слово на цілу сторінку. Французький переклад – дуже цінний, він є авторизованим, тобто, його затвердив сам Джойс, і тепер цей варіант є маяком для більшості перекладачів.

Ілюстрація Анрі Матісса до «Улісса» (1935) www.pinterest.com

Євгеній Стасіневич: Такі тексти, як Джойсів «Улісс», мають дві тенденції: або вони щось закривають, підсумовують, або навпаки – передбачають майбутнє. Унікальність Джойсового тексту полягає у тому, що він поєднує ці дві тенденції.

Претензія, епатажність чистої форми роману була заздалегідь продумана автором. Оповідь про один день Блума – це розмова про всю світову культуру, любов і ненависть до своєї країни і міста. Вже пишучи «Улісса», Джойс усвідомлював, що він – найвизначніший письменник Європи.

Як і всі хороші твори, роман Джойса – про любов. До країни, до жінки, до світу. Як зазначав Набоков, це роман і про прості людські проблеми – трагічне минуле і втрату сина, трагікомічне сьогодення і нице майбутнє.

Інший підхід запропонував Карл Юнг. Один з найбільших психоаналітиків ХХ століття писав: «Я дочитав «Улісса» до 134-ї сторінки, двічі заснув, і тут зрозумів, що читати можна і у зворотному порядку: я все одно нічого не розумію». І далі Юнг пише про те, що текст «Улісса» може бути ляпасом усім практикам читання, свідченням поразки людини, яка намагається подолати текст. Це інший підхід, психоаналітичний, далекий від класичного літературознавства, проте по-своєму цікавий.

На жаль, у нашій літературі ніколи не з’являлося текстів такої сили. В українському модернізмі досі є системні проблеми, які ми разом намагаємося подолати. Колись Соломія Павличко писала про модернізм як про «незавершений проект» – тобто, епоху, що триває. Ми досі маємо шанс отримати свого «Улісса».

Підсумки

Сьогодні книги з першого тиражу роману «Улісс» є найдорожчим друкарськими виданнями ХХ століття. Ціна на них починається від 100 тисяч фунтів (175 тисяч доларів), а з автографом автора – від 160 тисяч фунтів (288 тисяч доларів). А перший повний переклад українською «Улісса» від Олександра Тереха та Олександра Мокровольського можна купити лише за 150 гривень. Проте сам факт появи цієї книжки – безцінний.

Читайте також: Олексій Жупанський про видання перекладів в Україні

Нагадаємо, презентація книги пройшла під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.