Читомо > Новини > Валерій Мілосердов: Культура фотобуків ? це відповідь, в якій формі буде далі існувати фотографія

Новини

Валерій Мілосердов: Культура фотобуків ? це відповідь, в якій формі буде далі існувати фотографія

28.04.2016 0 Автор:

На Книжковому Арсеналі у рамках освітньої програми від IZONE відбулася лекція «Створення фотобуку» від фотографів Валерія Мілосердова і Дмитра Сергеєва. Займаючись проектом «Зміна», вони зробили серію фотографій про Маріуполь. Фотографи розповіли про свій спонтанний фотопроект та створений після його реалізації фотобук «Wariupol», який спеціально випустили лімітованим накладом ? лише 10 примірників.

 

Мілосердов і Сергеєв показали два погляди на «місто в часи війни» ? цифровий кольоровий і плівковий чорно-білий. На їхніх фотографіях немає військових, або військових дій, натомість є люди, які безпосередньо зіткнулися з війною та місто, яке поміж своїх і чужих, місто, яке на кордоні суші і моря, місто з давньою історією.

 

Валерій Мілосердов, фотограф:

«2005 рік став переломною епохою у фотографії. Бо у 2005 році з’явилося дуже багато сучасної цифрової фототехніки і відразу плівкова фотографія відійшла на задній план. Змінився сам підхід до створення фото.

Якщо раніше видати власну книгу було доволі важко, потрібно було співпрацювати з якимись видавництвами. То в цифрову епоху з’явилося більше можливостей. Оця культура фотобуків ? це така відповідь, в якій формі буде далі існувати фотографія.

Спеціалісти-мистецтвознавці говорять, що фотографія все-таки повинна існувати у, як вони кажуть, «твердій копії». У цифровому вигляді вона з часом зникає. Але якщо фото лишається у твердій копії ? у книзі чи надруковане на фотопапері ? воно продовжуватиме жити далі. Коли стикаєшся з культурою фотографії розумієш, що іде процес розвитку цього виду мистецтва.

DSC_1785

Валерій Мілосердов, Дмитро Сергеєв, Катерина Яковленко

Виставки ? це проміжний етап у реалізації своїх задумів. Ти робиш велику зйомку, знімаєш якийсь проект, якусь фотографічну тему і потім можеш виставити десь це все в якомусь залі. Та ціллю є прихід кураторів, мистецтвознавців, видавців на цю виставку, для того, щоб вони побачили і оцінили твою роботу.

Це ніби форма продажу своєї праці. І далі вже починається поліграфічна робота з цим матеріалом. Це такі сучасні реалії існування фотографії.

Взагалі наша країна вважається дуже й дуже цікавою для фотографів і західних видавців. Та у нас є одна проблема ? це не готовність наших фотографів розповідати у сучасному стилі про те, що тут нас відбувається. Тому до нас приїжджає багато фотографів відомих світових агентств, які знімають і видають у себе на батьківщині книги в сучасному стилі.

DSC_1788

Читайте також: 8 книг, які має прочитати молодий фотограф

В українських видавництв до таких проектів дуже маленький інтерес. Можливо, це пов’язано з тим, що події відбуваються поряд із нами і продати тут в Україні дуже важко. Видавництва завжди розраховують на комерційний успіх. Простіше продавати закордоном і налагоджувати там контакти.

Замислу як такого насправді не було. У нас було бажання спілкуватися з людьми, які живуть у місті, що було окуповане. І які живуть під постійні звуки канонади, тому що в Широкіно, за двадцять кілометрів постійно ішов бій. Чесно кажучи, я вперше побував у такому місці, і мені потрібно було зрозуміти, про що говорять люди і взагалі, як вони себе почувають. І як у фотографа у мене є єдиний метод вивчення цього простору ? це фотографія.

Ми з Дімою ходили містом і просто знімали, з кимось розмовляли, десь у якихось кафе сиділи і потім знімали. І вже потім, коли ми тільки другий раз повернулися з Маріуполя, ми подивилися свої фото і виявилося, що нам вони справді цікаві, ці наші серії.

Маріуполь, це другий мій проект, пов’язаний з Донбасом. Першим був «Кинуті люди», який я знімав з 1994 по 1999 рік ? донбаські шахти, жителів цих маленьких селищ, які помирають біля закритих шахт. Це все було знято на чорно-білу плівку. Мені було цікаве місто Маріуполь, бо це ніби продовження мого проекту і вже як результат того, що відбувалося у середині 90-х років.

DSC_1793

У цьому випадку мене цікавив колір і його обробка. У книзі є фото, зроблені у кольорі. Я спеціально вводив трішки розбаланс по кольору, але мені не вистачало мови чорно-білого фото. Місто насправді дуже красиве, старе, купецьке, мені воно дуже нагадувало Гавану.

Там війна поруч і війна всередині міста, і мені хотілось показати за допомогою кольору, абсолютно іншою зображувальною мовою показати, як місто кричить. Тому я вибрав дещо крикливий, можливо, ненатуральний, неприродний колір.

Фотобук ? це досить сучасний формат подачі фотографії, і він не може реалізуватись без спеціалістів. Діма ж закінчив Українську академію друкарства у Львові, і він робив цей фотобук сам. Це ручна робота.

DSC_1792

Читайте також: Відкрита бібліотека кра?сних мистецтв: безперешкодний доступ до видань з fine arts

Іде спочатку цифрова обробка, потім це все виводиться на спеціальному принтері, підбирається папір, зшиваються блоки, потім склеюються це така чисто поліграфічна професійна робота. У цій книзі ще є чудовий текст Катерини Яковленко, бо вона теж була в нашій команді разом з нами в Маріуполі. Ми попросили її написати текст, бо фото все одно не можуть не супроводжуватися текстом. А англійський переклад зробив наш колега Лесь Виноградов».

 

Дмитро Сергеєв, фотограф:

«У нас був проект, ми їздили в Маріуполь і працювали з публікою. У вільний час ми ходили з Валерою вечорами і фотографували місто. Фіксували, як воно живе саме собою під час війни, а на той період саме йшли бої у Широкіно. Це був січень 2015 року. Вчувалася постійна канонада, але народ уже до цього звик, це було для них нормою. Але канонаду не можна передати однією фотографією. Тому ми це все намагалися зафіксувати і відобразити у книзі.

Ця ідея виникла неочікувано. Ми подумали, що добре було би видати книгу, з невеликим тиражем, щоб лишилась якась історія, пам’ять про все це. Зараз усі фотографують і знімають події, усі намагаються показати або героїв, або жахіття війни. Але ніхто не знімає щоденність цих людей, для яких війна стала вже нормою. За два роки люди вже звикли до такої ситуації і продовжують жити далі.

В Маріуполі зараз люди діляться на два типи: це ті, які звикли до постійних камер, бо багато приїжджає закордонних журналістів, кореспондентів і все постійно знімається, а є люди, які до всього ставляться з підозрою. Якщо йде зйомка не у публічних місцях, не у центрі міста, а в промозонах, спальних районах, то люди починають з підозрою ходити і запитувати, хто такі, для чого знімаєте.

DSC_1794

Читайте також: Михайло Педан: Фотокнига – перехід на вищий професійний щабель

Я повернувся до плівки, бо для мене вона ? більш живий носій інформації. Я багато сперечався з друзями про те, у чому краще зберігати фото. Ніхто не знає наскільки довго можуть зберігатися архіви сучасної цифрової фотографії.

І у всіх цифрових носіїв є скінченний період їх використовування. І ніхто не задумувався, як будуть жити сучасні фотоархіви, адже зараз весь світ фотографує, та дякуючи тому, що все це дублюється на різні носії і так воно постійно буде дублюватися, так воно й може існувати.

А плівка ? можна раз зафіксувати і зберігати у звичайних умовах ? у спеціальному слівері у себе в шафі і вона прослужить ще не одне десятиліття. Її завжди можна дістати і щось із неї надрукувати.

Ми будемо ще повертатися до Маріуполя, бо у нас в «Ізоляції» є свій проект «Зміна». І цей проект ? робота з місцевими людьми, яким не вистачає чогось нового, свіжого дихання. Більшість людей відчуває, наче їх кинули, там майже не відбуваються театральні вистави, якісь фільми інколи приїжджають.

Дивовижно, що Маріуполь ? це одне із найстаріших міст на Донбасі. Воно одне із перших, де зароджувалась культура, оскільки ще на початку ХХ століття там було близько семи кінотеатрів. Один із них був розрахований на 1000 осіб. Там були театри, і зараз один зберігся. І було фотоательє. Аж 50 штук, як нам розповіли місцеві історики. А на той час це було досить дорогими задоволенням, щоби займатися фотографією, бо фото були на пластинах.

DSC_1797

Місто було багате. Але зараз ця культура там помирає, коли туди прийшло виробництво важкої промисловості. Зараз там повний вакуум, повна відсутність хоча б чого-небудь. Тому ми займаємося такими проектами, завдяки яким ми возимо туди виставки.

Також у нас є проект у Слав’янську і Краматорську. У нас є матеріали про ці міста і ми хочемо їх помістити в наступне видання. Як назвемо ми ще не знаємо, поки що робоча назва «Маріуполь-2». Друге видання буде включати в себе саме фото Слав’янська і Краматорська.

Сьогодні фотобуки ? це новий формат, як художники, фотографи представляють свої роботи. В усьому світі уже на другий план відходять фотовиставки, у них уже немає потреби.

Усі конкурси, які сьогодні організовуються ? це конкурси фотобуків. Фотографи посилають свої фото у цифровому, але бажано друкованому вигляді, готову книгу свого проекту. І з’явилося це тому, що фотографія давно перестала бути одиничною фотографією, а зараз це вже більше як серія.

DSC_1791

Особливо в документальній фотографії неможливо однією світлиною показати ту чи іншу подію. Це йде ланцюжок певних подій і їх можна показати. Деталі, нюанси, загальний план. Тому це якраз те рішення, як автор може показати свій проект.

Чому ми оформили книгу у формі квадрата? Ми вибирали зручний формат для реалізації проекту і для сприйняття фотографії. Тут вже головною ціллю було ? як зверстати. Є вертикальний формат фото і горизонтальний, і в квадраті у тебе буде однаково дивитись на різні формати. Якщо поглянути на обкладинку, тут трішки зміщена назва, ніби такий стан дисбалансу. Це було зроблено спеціально для того, щоб створити відчуття нестабільності, незрозумілості. І квадрат ? це якась така ідеально замкнута фігура, у якій знаходяться люди».

 Світлини Нати Коваль
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe