Інтерв’ю

Українські поціновувачі світлин переважно звикли насолоджуватися світлинами відомих фотографів на виставках. Проте за останні декілька років дедалі популярнішими стають фотокниги. Нещодавно під час Книжкового Арсеналу фотограф Михайло Педан, родом із Харкова, що вже два десятки років живе у Швеції й викладає там, презентував свою нову фотокнигу «М». Українським читачам уже добре відомий завдяки попереднім книгам і Українській Фотографічній Альтернативі, незалежній групі, створеній задля підтримки розвитку та поширення сучасної української фотографії, яку він і заснував. Читомо поцікавилося у нього, навіщо фотографи створюють фотокниги і як над ними працюють.

— Фотокнига – це розвага, визнання або необхідність для фотографа?

— Думаю, якщо все, чим би ми не займалися, нам приносить радість, то це розвага. Якщо воно не в кайф, то його й робити не варто. Щодо того, щоб отримати визнання – якоюсь мірою це звичайне бажання залишитися в історії, культурі. Бо тривалість життя книги насправді набагато більша, ніж виставки. Виставки живуть свої 2 – 3 тижні і зникають. А книга – це щось більш-менш тривале у часі, оскільки вона не змінюється, стоїть на полиці в бібліотеці або магазині. У цьому плані, звичайно, для фотографа фотокнига – це необхідність, якщо він хоче, щоб його роботи залишилися в історії.

— Фотокнига – це просто надруковані фотографії або окремий твір мистецтва?

— Звичайно, це окремий твір мистецтва. На жаль, це одна з найпоширеніших помилок, коли вважають, що фотокнига – це просто зібрати в купу всі фотографії і надрукувати.

Причому неважливо, в якому порядку, в якому контексті. Набір фотографій, які разом зшили і в якусь обкладинку засунули, – це не книга, звичайно. Книга є самостійним об’єктом, що живе і вмирає за своїми законами. Особливо це стосується фотокниг. До прикладу, в якому вигляді буде видано Льва Толстого, особливого значення немає, оскільки зміст від цього не змінюється. Але фотографія в порівнянні з текстом – більш абстрактне мистецтво.

Легко помилитися, легко зробити погану книгу. Взагалі, про книгу говорять тоді, коли вона хороша. А мільйони поганих книг просто проходять повз, розмов серйозних про них, як правило, не буває. Тому немає сумнівів, що фотокнига – це окремий об’єкт, який може стати витвором мистецтва, а може і не стати.

Фотокнига “Кінець прекрасної епохи”

  — Як створюється фотокнига – з чого треба починати і чим закінчувати?

— Починати треба, звичайно, з ідеї, і вона повинна бути чіткою в першу чергу для автора. На мій погляд, просто зібрати фотографії і вирішити їх надрукувати – це ще не книга. Є редактор, який відбирає, створює ряд з фотографій, який вирішує, що показувати, а що не показувати.

Наступний крок – це починати працювати з дизайнером. Вважаю, що з дизайнером треба працювати якщо не з першого, то з другого дня. Якщо текст читають, і абстрактні букви перетворюються на якісь картинки в нашій голові, то на фотографії дивляться. Тому те, як виглядає книга, і як ці фотографії будуть виглядати в книзі нескінченно важливо. Треба шукати дизайнера, з яким хочеш працювати, і який може зробити хороше видання. Треба шукати спільну мову,  обговорювати, з’ясовувати.

Я всі три книги робив з одним і тим самим дизайнером. Він один з кращих у Швеції, але справа не в цьому. Справа в тому, що він досить спокійна людина і витрачає багато часу, щоб зрозуміти, що я маю на увазі.

Фотокнига “М (Метро)”

Дизайн обкладинки моєї останньої фотокниги «М» зайняв більше місяця. У мене є штук 30 ескізів від дизайнера – щось не подобалося йому, щось мені. І я вважаю, що це був абсолютно нормальний і логічний процес. А на пошуки паперу для обкладинки пішло взагалі два місяці. Зрештою, я знайшов японський папір серед тисячі проб.

І наступний дуже важливий пункт, звичайно, це редакторська робота, про яку я говорив, тобто те, як картинки будуть представлені в книзі, розмір, їх розміщення на сторінці, їхній порядок. І на цих етапах, як правило, відбуваються найбільш серйозні помилки через непрофесіоналізм і через цю наївність, що якщо картинки скласти, прошити, то книжка готова.

— Як Ви обираєте фотографії для книги?

— Відбір фотографій безпосередньо пов’язаний з вибором драматургії. Попередньо, звичайно, у мене є певна кількість фотографій з певної теми. Ось, скажімо, якщо взяти останню тему метро, ??у мене, припустимо, їх було 120 штук. Потім я вибудовую ряд, який хочу мати, і певна кількість у цей ряд не потрапляє. При тому, що це хороші фотографії, я їх прибираю, бо наявність їх книгу не посилює, а, можливо, робить слабкішою.

Сама історія, яку я створюю цим рядом, важливіша за те, щоб засунути до книги всі фотографії. Наскільки хороша фотографія не була б, якщо вона не потрапляє саме в цю розповідь, цю драматургію, її треба прибирати.

Розворот фотокниги “М (Метро)”

— Що найголовніше в фотокнизі – власне фотографії, дизайн, папір, на якому вона надрукована і т.д.?

— У фотокнизі все важливо – і фотографії, і папір, і дизайн і так далі. Тому що, які б відмінні фотографії в книзі не були, якщо ніхто цю книгу в руки не візьме, їх ніхто не побачить. Яку хорошу обкладинку ви б не зробили, якщо фотографії погані, нікому ця книга не потрібна. Надрукували на неправильному папері – вбили свою ж книгу. Тому я вважаю, що дрібниць насправді немає. Чим більше я працюю з фотокнигами, тим більше я переконуюся, наскільки важливими є ці дрібниці, на які ми не звертаємо уваги, але наша підсвідомість їх помічає, і вони впливають на наше сприйняття книги.

— Наскільки видання фотокниг є прибутковим для фотографа?

— Абсолютно неприбутковим. Ніхто практично на них не заробляє. Якщо книгу видаєш сам, в кращому випадку, виходиш на нуль або трохи в плюс. Тому що тиражі невеликі. Як правило, 1000 і менше. Звичайні тиражі сьогодні – 500–300 штук. Проблема в тому, що чим менший наклад, тим дорожчий кожен екземпляр при друці. Але з великим тиражем щось робити треба. Продати 1000 примірників зараз не так легко.

Я бачив книги дуже відомих фотографів, випущені тиражем 1000 примірників, але вони лежать по 3-4 роки. Для авторів, які працюють з видавництвами, а не самі видають свої книги, взагалі немає шансів заробити.

Розворот фотокниги “Кінець прекрасної епохи”

Серйозний автор, з ім’ям, який хоче надрукувати свою книгу, як правило, повинен викласти свої гроші на друк цієї книги. Тобто фотограф платить за можливість перейти на наступний професійний щабель за допомогою книги.

Наприклад, чудовий український фотограф Олександр Чекменьов завжди був чудовим фотографом, але за межами України знали його вкрай мало. А вийшла книга «Donbass», і я вважаю, що значно змінилася його ситуація в тому, наскільки його знають. Він не став ні кращим, ні гіршим, але книга вплинула на його популярність. І це нормально. Точно так само сталося з групою «Шило» після успіху «Euromaidan». І ще більш яскравий приклад – Юлія Полуніна-Бут з її книгою «Панорама». І завдяки цій маленькій книжечці, зробленої в самвидаві, в Києві, Юля вже і на дуже серйозних виставках була, і її книга потрапила в музей фотокниг. За цю можливість, загалом, фотографи і платять.

— Покупець фотокниги – хто він?

— Різні є покупці фотокниги. Це звичайні люди, які побачили фотокнигу, і вона їм так сподобалася, що вони вирішили її купити. Це люди, які цікавляться фотографією. Вони купують фотокниги, щоб ці фотографії дивитися. І є наші улюблені колекціонери.

За останні 5-7 років, коли фотокниги виокремилися у власний ринок завдяки збільшенню видавництв, можливості самвидаву, з’явилася гра для колекціонерів на підвищення-зниження. Тобто якщо ти вгадав, яку книжку купити, то цілком можливо, що через рік вона стоятиме набагато дорожче. Для прикладу, «Euromaidan» спочатку коштував 25 євро, а останню книгу при мені було продано за 450 євро. Я не думаю, що це безпосередньо пов’язано з можливістю заробити, це більше пов’язано зі спортом – продати, купити те, чого в інших немає. А для нас, фотографів, це тільки радість.

Примірник спеціального видання фотокниги “Stereo_typ”

— У чому особливість фотокниг, у порівнянні, скажімо, з фотовиставками?

— Життя фотовиставки вкрай обмежене, а книга може жити довго. Примірник, який стоїть на полиці, може простояти там 300 років. Але ніяка виставка стільки не буде висіти. Хтось із хлопців з німецького музею фотографії сказав хорошу фразу: «Фотографія перекочовує зі стіни в книгу». Для багатьох фотографів зараз книга важливіша за виставки. Якщо раніше робили каталоги до виставки, то зараз дуже часто роблять виставку до виходу книги, щоб її розрекламувати.

— Які особливості сприйняття читачами фотографій в фотокнигах?

— В першу чергу – це порядок. Тому що, коли ви заходите в зал, ви самі вирішуєте, йти наліво, направо або прямо. У книзі є початок і кінець.

Навіть якщо ви гортаєте її як-небудь, ви все одно знаєте, що є початок і кінець. Я вам задаю не тільки тактильне відчуття від обкладинки, від паперу, а ще розміром я керую тим, як ви будете сприймати фотографії, як далеко ви будете тримати книгу від обличчя і так далі. І плюс ось ця редакторська робота, коли я вирішую, які фотографії, і в якому порядку ви будете дивитися.

Розворот фотокниги “Stereo_typ”

— Яка ситуація зараз на ринку фотокниги в порівнянні з минулими роками в Україні та за кордоном?

— Основна зміна в Україні – це те, що почали робити фотокниги. Зараз не тільки нове покоління і фотографів, а й старше, розуміє, що це важливо, і починає працювати з книгою, починає вписуватися в цю книжкову культуру. До цього не мають ніякого стосунку офіційні структури. Це розвивається переважно за рахунок молоді, якій все цікаво, яка, власне, потрапляє до цієї інтернаціональної культури.

Щодо фотокниг немає окремо взятої якої-небудь шведської культури, американської, французької, української. Звичайно, якщо в Україні спочатку відбулася революція, а потім почалася війна, то до неї привертається увага. Але це не впливає на сприйняття книги як такої, логіка одна і та ж, лише зміст інший. Тому, я вважаю, що українським фотографам є місце в цій загальній культурі. Точно так само, як молоді українські фотографи нічим не слабші за шведських. Іноді помічаю дивний перетин, коли хтось із моїх студентів тут, у Швеціі, і хтось із українських фотографів роблять в принципі одне й те саме, тільки на різних майданчиках.

— А яка ситуація за кордоном?

— За кордоном основна зміна в тому, що з’явилася велика кількість самвидаву. І це і в плюс і в мінус. В плюс, тому що робиться багато хорошого. Але дуже багато випускається і абсолютно безглуздих, неякісних, зліплених лівою ногою книг.