Читомо > Дискусія > Книжки року, що минув, і прогнози на 2016-ий

Дискусія

Книжки року, що минув, і прогнози на 2016-ий

13.01.2016 0 Автор:

Підсумковою минулорічною зустріччю у львівській книгарні «Є» стала дискусія літературної оглядачки Лілії Шутяк, літературознавців Богдана Пастуха та Андрія Дрозди. Спікери висловили думки про те, як змінюється українське книговидання, які книжкові тенденції минулого року і що можна очікувати від 2016. Обговорювали видану протягом року українську та світову художню літературу, переклади та нон-фікшн, якого цьогоріч в Україні суттєво побільшало.

Модерувала зустріч Анастасія Левкова, арт-менеджер книгарні «Є».

 

Про збільшення інтересу до культури

Анастасія Левкова: Після Майдану значно пожвавилось культурне життя. Книжковий Арсенал, Форум видавців, кінофестивалі та інші культурні події повнилися людьми і часто — новими обличчями. Бувало, що люди, неофіти, так би мовити, відкривали для себе водномить культуру і зокрема літературу 20-х, 60-х, 80-х і вже сьогоднішніх 2000-х. І також пожвавішав літературний процес — відбувається більше літературних зустрічей; інтелектуали, письменники, менеджери культури і літературознавці все частіше потрапляють на сторінки модних комерційних ЗМІ.

Для мене питання полягало в тому, чи це такий тимчасовий підйом, після якого настане спад, чи ми нарешті піднімаємося на нормальний рівень, оскільки до того в Україні частка людей, які цікавилися культурою, була дуже низькою — заледве чверть українців?

Андрій Дрозда: Майдан був серйозним виплеском емоцій і великим стресом для всіх, тому природно, що література та інші форми мистецтва почали так кипіти, видавати на-гора продукт. Висловити, озвучити і пояснити самим собі те, що сталося — природна реакція. Щодо глянцевих видань — у зв’язку з Майданом і війною відбулись соціальні зломи і зрушення свідомості, люди потребують адекватних коментаторів цієї ситуації. Звернення до письменників — невипадковий вибір, адже вони мають вже сформовані думки, які мають змогу висловити для загалу.

Раніше зі знаменитостями в глянці спілкувались про легкі речі, натомість зараз журнали, які орієнтовані на масову аудиторію і мають на меті її розважати, все більше уваги приділяють серйозним темам.

ye_12

Читайте також: Майдан у книжках

Богдан Пастух: Період Майдану і подій, свідками яких ми всі стали в той чи інший спосіб, дав поштовх до звільнення внутрішніх духовних структур. Тому ми зараз спостерігаємо дуже сильний сплеск того, що люди прагнуть писати, виявити свою внутрішню оцінку, проявити себе в слові. Бо слово, з одного боку лікує, а з іншого — дисциплінує.

Після Майдану ми побачили, як серйознішає українське художнє письмо. Тобто автори почали писати на теми, які не були проговорені раніше, — і це дуже важливо. Також якщо проаналізувати структуру мови, спосіб вислову (наратив), побачимо, що стало значно менше стьобу і більше серйозної розмови про внутрішню, духовну дисципліну.

Ye

Читайте також: Художня репортажистика:

від Майдану і до сьогодні

Лілія Шутяк: Я б хотіла проілюструвати те, що сказав Андрій, на конкретному прикладі. Вчора в Києві ми спілкувалися з редакторкою сайту «Vogue», яка виявила, що протягом останнього року на їхньому сайті одними із тих, які найбільш читають і переглядають поруч із модою, є статті про культуру. Навіть у ті сезони, коли, здавалось би, вся увага мала б бути прикута до нових модних трендів, три найпопулярніші статті стосувалися літератури. Очевидно, якщо такі речі у неспеціалізованому виданні читають найбільше, значить існує певна тенденція, і варто на неї орієнтуватись.

 

Що можна почитати вартісного з 2015?

Андрій Дрозда: Гучних новинок, можливо, було і небагато, але варто згадати «Аптекар» Юрія Винничука, «Мабуть Естер» Катерини Петровської, посмертні книги Олега Лишеги, «Дім у Бейтінґ Голлов» Василя Махна, що стала книгою року ВВС-2015, «Карбід» Андрія Любки (живий, класний, з гумором і соціальщиною), «Чорне сонце» Василя Шкляра.

Ye_5

Читайте також: «Карбід». Посібник із дутого донкіхотства

Про нові переклади українською

Андрій Дрозда: Минулого року в українському перекладі вийшли знакові книжки — «Коран», «Улісс» Джеймса Джойса. Також важливі новинки — «Маленький Апокаліпсис» Тадеуша Конвіцького, «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза, багато хороших перекладних книг видали ВСЛ.

Богдан Пастух: Ринок перекладної літератури цього року став системнішим. Окремо хочу відзначити «Маленький Апокаліпсис» в перекладі Божени Антоняк — це одна з найсильніших речей, яку прочитав цього року. Роман кореспондує з нашою сучасністю — як жоден інший твір він засвідчує, що в Україні не відбулось такої люстрації влади, як в Польщі.

Також перекладна література зараз виконує функцію заповнення білих плям у жанровій системі української літератури. Наприклад, у нас майже відсутня драматургія. І те, що Іван Кричфалушій переклав Тома Стоппарда, Моріса Панича — дуже важливо, оскільки переклади якраз заповнюють цю жанрову прогалину.

Можна також згадати прекрасного письменника Левона Хечояна, його переклади вийшли раніше, а цьогоріч видали книжку «Робінзон» молодого вірменського письменника Арама Пачяна — цікавого, дуже відвертого і різкого. Переклад здійснив Анушаван Месропян.

Ye_6

Читайте також: Олексій Жупанський про видання

перекладів в Україні

Лілія Шутяк: Зростає інтерес до нон-фікшну і документальної літератури. У видавництві «Темпора» з 2012 року існує конкурс художнього репортажу «Самовидець», і вже вийшли три антології художньої репортажистики, об’єднані загальною назвою «Veni, vidi, scripsi». У кожній із них міститься по 10 текстів, які були відібрані за результатами конкурсу.

Раніше також виходили «Асиметрична симетрія: польові дослідження українсько-польських відносин» Леся Белея та Лукаша Сатурчака, «Ліхіє дев’яності» Леся Белея і «Ліхіє дев’яності: як не сумували Суми» Владислава Івченка. З нещодавнього — книжка Дениса Казанського «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі». Це документальний текст, написаний на основі реальних вражень автора від перебування на Донбасі.

Найостанніша книжка репортажистики, видана у «Темпорі» — «Історія наживо», — присвячена темі Майдану та війні. Багато репортажів присвячені подорожам — це тема, яка дуже популярна в Україні.

Сьогодні спостерігаємо бум у літературі нон-фікшн — як в перекладній, так і в українській.

Богдан Пастух: Дуже важливо у контексті нон-фікшну сказати про книжку Світлани Алексієвич «Час секонд-генд», яка теж вийшла в перекладі українською. Вона показує етимогію процесів, у яких ми зараз існуємо, і представляє складні морально-етичні лабіринти, які нам дуже важко пояснити.

Андрій Дрозда: Теж додам ще кілька книжок: «Відвага і страх» Олі Гнатюк, «Більше/Менше» Олександра Бойченка (отримала премію Шевельова), «Далекі/Близькі» Володимира Єрмоленка.

ye_11

Про поезію у 2015

Богдан Пастух: Поезія почала виходити за межі соціальної проблематики і порушувати внутрішні, дуже інтимні питання. Варто згадати дуже чутливу збірку Катерини Міхаліциної «Тінь у дзеркалі», «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук, поезію полтавчанина Сергія Осоки і Дмитра Лазуткіна, «Вірші з війни» Бориса Гуменюка.

 

Про перспективи інтернет-літератури, зокрема фейсбучної

Андрій Дрозда: Комусь краще вдається писати, комусь — гірше, проте текст залишається текстом — неважливо, де його написали і не має значення, в якій формі був першодрук. Не думаю, що з фейсбучної літератури виникне окремий жанр.

Яскравий приклад популярного дописувача у Фейсбуці — мандрівник Богдан Логвиненко, який, можна сказати, став письменником, — зі своїм власним цікавим стилем.

Лілія Шутяк навела приклад блогу Ірени Карпи, який перетворився на книгу «Baby Travel» та Артема Чапая, який зробив зі своїх записів кілька книжок.

 

Про коротку прозу

Андрій Дрозда: Ще одна важлива тенденція: одна з точок перезавантаження в ставленні до прози — ті автори, що писали романи або взагалі не писали прозу, звернулись до жанру оповідання. Це не тільки «Дім у Бейтінґ Голлов» Василя Махна, а й «Прозорі жінки» Людмили Таран, «Червоні на чорному сліди» Ірини Цілик, «Казки з мого бомбосховища» Олексія Чупи тощо. У нас відбувається синтез жанрів, розвивається коротка форма. Виник навіть окремий фестиваль короткої прози у Вінниці — «Intermezzo».

Але світ теж змінюється: читачам все важче концентруватись на великих текстах, у них все менше вільного часу, вони читають в метро, з екранів планшетів, смартфонів, кліпова свідомість, про яку все більше говорять, теж підштовхує до зміни розуміння, яким має бути текст. Короткі тексти видають, мала проза має свою аудиторію, цікавих авторів. За ними майбутнє.

Розмову записали Ірина Шаповалова та Олександр Мураш

Фото Олександра Мураша

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe