Читомо > Новини > Філософи про культуру й пропаганду: конспект найважливіших цитат

Новини

Філософи про культуру й пропаганду: конспект найважливіших цитат

12.03.2015 0 Автор:

11 березня відбулася чергова дискусія в рамках проекту «Культура VS. Пропаганда», присвячена філософії. Думками про взаємодію / протистояння цих двох понять ділилися українські філософи Михайло Мінаков та Вахтанг Кебуладзе, модерував захід філософ та письменник Тарас Лютий. Читомо занотувало найважливіші висловлювання спікерів. 

fedoriv (9 из 39)

Про визначення понять культури і пропаганди

Вахтанг Кебуладзе: Кілька років тому до Харкова на круглий стіл, присвячений культурній політиці, завітав відомий німецько-американський гуманітарій Ханс Ульріх Гумбрехт. У своєму виступі Гумберхт наголосив, що в нинішньому світі інтелектуали, – всі, не лише філософи – далекі від думки, що можуть впливати на політичні події, незалежно від того, чи йдеться про державну, військову чи культурну політику. На його погляд, усе, що нам залишається, – культивація споглядання. А це і є культура, принаймні інтелектуальна.

Пропаганда – це не завжди щось погане, і, якщо йти за етимологією, то «пропаганда» – це поширення якоїсь думки, стилю життя. На мій погляд, саме поєднання «культура і пропаганда» підказує нам розуміння того, де пропаганда справді щось погане. Адже якщо ми тлумачимо пропаганду як поширення чогось, то спочатку це щось ми маємо створити, культивувати. І от жахливою пропаганда стає тоді, коли за нею немає культури, але щось поширюється – брехня, нацистські чи комуністичні ідеї. А запитати, чому це поширюється, вже не можна, бо за цим стоїть авторитет партії, держави, раси, класу тощо. Вважаю, що пропаганда – це також елемент культури, але, поширюючи хаос і знищення, вона стає контркультурною.

fedoriv (12 из 39)

Михайло Мінаков: Культура – це тотальність, це все, що стосується людини. Однак, якщо ми віримо в розрізнення натури і культури, то робимо велику помилку. І тут дається в знаки Латур з його ідеєю гібридності, переходів, сірих тонів.

Натомість пропаганда – дуже зрозуміла річ, це техніка поширення певних вірувань серед загального населення. Пропаганда є централізованою й інституалізованою, для київської аудиторії вона з’являється в той же час, що й для римської – у XVII столітті, коли починаються запеклі бої між католиками, православними і протестантами. Тоді ми спостерігаємо, як Іван Вишенський з теологічних і літературних тез впадає в пропагандистські. Також у посланнях Феофана Прокоповича водночас співіснують пропаганда, ідеологія і філософія. Прокопович звертається до Петра І і пропонує йому ідеї Левіафана, показуючи наскільки вони благі й правильні. Таким чином ми вже тоді бачимо, що пропаганда присутня, вона є частиною нашого горизонту, місцевої культури.

Існує межа, за якою наша здатність критично мислити, щось сприймати чи не сприймати, припиняється. І це теж елемент культури, комунікації. Постійно мислити, вдаватися в деталі неможливо – економіка мислення є вичерпною, тому потрібно зупинятися. І от пропаганда – це один із модерних способів зупиняти мислення, але дуже швидко, «рубаючи» будь-яку можливість критично сприймати ситуацію, в якій я сам перебуваю, в якій перебуває наш малий колектив і великий, символічний.

Що віддаленішою є пропаганда від мого повсякденного досвіду, то краще вона працює. Це один зі способів маніпуляції, але він чесний і відвертий. Така пропаганда не приховується, вона інституалізована, ми знаємо, як вона зветься. В Україні це, наприклад, Мінстець чи Нацрада. Я не знаю, коли пропаганда може бути доброю, до того ж вона малоефективна. Католицька церква, незважаючи на створену в 1622 році Конгрегацію пропаганди, не домоглася знищення протестантських течій, чи православ’я.

Про культуртрегерство

Вахтанг Кебуладзе: Я для себе винайшов формулу, що пропаганда – це направду щось жахливе, коли за цим не стоїть культура. І коли за пропагандистом не стоїть певна культура, то це не культуртрегер, це маніпулятор. Пропагандист, мабуть, певною мірою може бути культуртрегером. От що, наприклад, думав Маяковський, коли створював «Окна РОСТА»? Він займався пропагандою, але випадково він створив витвори мистецтва. Так само може бути і зворотній процес – деградація від мистецтва до пропаганди.

fedoriv (38 из 39)

Михайло Мінаков: Якщо ми згадаємо того ж Прокоповича, то це також культуртрегер, але дуже дивний. Повернувшись у 1705 році з Рима, він починає страшну антикатолицьку роботу. У Києві Прокопович об’єднує довкола себе велику групу інтелектуалів, яка потім буде частиною культуртрегерської групи Петра І. Негативний досвід перебування у південно-західній Європі зробив із Феофана Прокоповича культуртрегера північно-західної, як недивно, бо я не можу достеменно сказати, звідки він знає про німецьку протестантську культуру. Але він її привносить, тож імперія довгий час створюється південними киянами як ідеальний образ раціональної Німеччини, якої, певно, історично й не було. Але перенесення культурних форм – це лише один із видів міжкультурної комунікації. Міжкультурною комунікацією у найрадикальнішому вияві є також війна.

Пропагандисти ж не мають культурного походження, їхня діяльність завжди зв’язана з політикою, групою людей, які точно знають, чого вони хочуть.

fedoriv (6 из 39)

Про свободу вибору 

Вахтанг Кебуладзе: На мій погляд, ми завжди перебуваємо уже в середині вибору, який почасти зроблений за нас нашою мовою, традицією, культурою або її відсутністю. Із цього приводу я завжди кажу, що життя коротше за історію. Ми не пережили те, що нас спонукає так діяти, і ніколи не дізнаємося, які наслідки матимуть наші актуальні дії. І тут важить не лише те, що ми говоримо, але й те, як ми це говоримо. Нещодавно ми обговорювали те, чи потрібно перейменовувати вулиці. Дехто говорив: «Навіщо це зараз робити, зараз інші проблеми». Але я спитав себе, якщо вулиця Грушевського мала б назву Кірова, то як би ми переживали ті події, які там відбувалися? Тут існує наратив, з яким комусь із нас себе приємно ототожнювати. Мені, наприклад, ототожнювати себе з наративом, який містить у собі ім’я Кіров, не те що неприємно, воно для мене чуже й вороже.

Ми ніколи не робимо цілком вільного вибору, але якщо ми цього не усвідомлюємо, тоді ми потрапляємо на гачок пропаганди. Я свідомий того, що я не зовсім вільний, що я завжди зумовлений багатьма чинниками, зокрема тілесністю, бо Фройд же сказав, що анатомія – це доля. Але якщо я свідомий цього, то я маю шанс врятуватися.

Водночас я не закликаю не робити вибору чи робити його, зважаючи на якісь пропагандистські слогани. Йдеться про те, що посісти позицію людини як вільного суб’єкта вкрай складно. Сучасна феноменологія і герменевтика закликає прийняти те, що світ розмаїтий. І ми не можемо нав’язати усьому світу уявлення про те, що всюди має бути культура, цивілізація в найширшому значенні цього слова.

fedoriv (13 из 39)

Михайло Мінаков: Герменевтична філософія якраз дуже часто є джерелом консервативних політичних ідеологій, які кажуть, що така наша культура, мова, такі наші духовні скріпи, ми інакше не можемо, тому не пручайтеся, це ваша доля. Це і є та традиція, від якої модерн відходить. Надзавдання модерну – створити вільну людину, повірити у її існування. Маючи цю віру, ми можемо стати вільнішими, зменшити тиск обумовлення. Натомість пропагандисти мають на меті створити таку ситуацію, що у вас просто не буде іншого вибору. Наприклад, якщо ви частина інституту армії, то ви маєте вірити, що померти за символічну структуру, – це гідно. Якщо взяти радикальний нині для нас дискурс героїки, то коли людина справді робить вибір – іти вбивати і померти, розуміючи за що – щось більше, ніж якісь символічні назви, то це справді героїчно. Але коли це робиться автоматично, бо я повірив у двоїстість вибору й те, що третього шляху немає, то це значить, що я опинився в нелюдських умовах і пропаганда створила з мене недолюдину.

Пропаганда – це вихолощення смислів, дегуманізація і тебе, й іншого. Створюється непереборні уявні межі. Так само, як створюється уявлення про те, що є тільки Західна цивілізація, насправді ж цивілізацій існує багато.

Вахтанг згадував «Окна РОСТА» Маяковського, а я назву ще «Я (Романтика)» Хвильового – це високе мистецтво і водночас страшний пропагандистський текст, внаслідок якого люди приймали тоталізуючі рішення, ставали більшовиками, брали участь у практиці Голодомору. Тому дуже важливо не здавати позицій стосовно того, що людина має існувати як належний, автономний суб’єкт.

fedoriv (21 из 39)

Про філософську освіту в Україні

Вахтанг Кебуладзе: Багато випускників філософських факультетів ідуть до політичної й економічної реклами. А реклама – це теж пропаганда, погана чи добра, я знаки не ставлю. Але саме пропагандифілософські факультети навчали, при чому дуже добре. І це те, чого не мають робити філософські факультети. Як це реформувати – величезне питання. Але чого я точно не хочу від своїх друзів і колег чути, що краще нічого не робити. На рівні діагностики можу сказати, що у нас є дві небезпеки філософії – це совітизм і панславізм. Якщо ми позбудемося цих двох хвороб, то виживемо.

Михайло Мінаков: У нас забагато університетів . Україна – бідна економічно й інтелектуально, тож якби ми потягли 10 хороших університетів, вже було б непогано. А у нас їх зараз 300. Авжеж, частину з них закриють, але сам спосіб проведення освітніх реформ знову показує, що Радянський Союз живий, а Радянська Україна – найживіша серед усіх. Вона побудована на ідеї розведення науки і освіти, яку колись проніс Сталін і втілив Хрущов. Ще одна проблема полягає в тому, що держава, а фактично бюрократи, надають право комусь з вчених називатися професорами і доцентами, а комусь – ні. Отож, бюрократія виграє.

Якщо ми відновимо науку, то маємо дати по руках політикам і бюрократам, які ніколи більше не втручатимуться в справи науки й освіти. Оце і є автономія, а не те, що ректори стануть поважаними панами над університетською організацією. Ми створюємо своє майбутнє. Якщо ми знову запустимо радянські інститути в нових умовах, ми матимемо той самий результат, який мав Радянський союз.

fedoriv (39 из 39)

Про засоби протистояння пропаганді

Михайло Мінаков: Якщо у вас достатньо грошей і людських ресурсів, щоб створити пропагандистську систему рівня путінської, спробуйте. Але є й інші засоби, які руйнують пропаганду. Це вільні ЗМІ. Так, вільні ЗМІ за три місяці можуть підпасти під магію пропагандистського, бо багатьох людей можна якийсь недовгий час обманювати. Але через три-чотири місяці вільні ЗМІ за природою просто розкриють і занапастять будь-який пропагандистський чи гіперпропагандистський проект, як у Путіна. Якраз пропагандистські механізми, запущені зараз в Україні, вони створюють всі підстави, щоб вільні ЗМІ були малофункціональні, малопродуктивні і тим самим ми би програвали.

Вахтанг Кебуладзе: Я не такий оптиміст, щоби думати, що вільні ЗМІ нас швидко врятують. Іншим засобом може бути гумор. Цю думку якось висловив Юрій Чорноморець, український релігієзнавець і філософ. Тоді я подумав: який гумор? Війна, смерті… Але потім згадав історії з назвою «укроп», яку російські пропагандисти  вигадали, щоб зневажливо нас називати, хоча в нашій мові такого слова немає. Але ми підхопили і сказали, добре, буде «український опір». Нехай це виглядає смішно, але для багатьох людей, які воюють з ворогом, сьогодні це щось. Не знаю, чи це контрпропаганда, але це асиметрична відповідь. Непогано було б, наприклад, відновити сатирично-гумористичний журнал «Перець».

Записали Анастасія Івашина та Анастасія Трепитьон

Світлини Василя Чурікова

Читайте конспекти актуальних думок від письменників Любка Дереша й Ірени Карпи, а також від медіадиректорів Олександра Ткаченка й Зураба Аласанії.

 

Доній і Ботанова про пропаганду: дискусія на підвищених тонах

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe