Читомо > Новини > Андрухович про Антонича, що мав сто пар очей і вух

Новини

Андрухович про Антонича, що мав сто пар очей і вух

18.12.2015 0 Автор:

Про Богдана-Ігоря Антонича і Львів та про те, чи може належати до Розстріляного відродження письменник, який ніколи розстріляним не був, розповів Юрій Андрухович, поет і прозаїк, автор дисертації, присвяченої життю і творчості Антонича. Заключний у першому семестрі виступ в рамках проекту ?#?UPLectorium/ Розстріляне відродження традиційно відбувся в MediaHub.

Представниками Розстріляного відродження були письменники Підрадянської України. Отож, чи варто зараховувати до їхніх рядів автора, який не був громадянином УРСР і жодної хвилини свого життя не провів на її території? Чи справедливо асоціювати Антонича з Розстріляним відродженням, якщо він помер власною смертю? Однак для того, щоб знайти відповіді на ці запитання, необхідно з’ясувати, ким був Богдан-Ігор Антонич, чого він прагнув і завдяки кому став такою вагомою частиною українського літературного процесу.

Антонич і мова Великої України

Антонич ніколи не обирав, бути поетом чи ні. Його вибір полягав в іншому: поетом якої мови йому стати, якими словами, якими засобами він має творити власні тексти. Уся складність цього вибору полягала в тому, що поет народився і виріс у регіоні, який сьогодні належить Польщі. У селі Новиця спілкувалися русинсько-лемківським діалектом, а це означає, що нормативної української мови Антонич не знав.

Andr_4

Його сучасниця Ірина Вільде, з якою разом навчалися у Львівському університеті, у спогадах зазначала, що вони з дівчатами Антонича трохи шугалися, бо він говорив українською з жахливим польським акцентом. Однак, незважаючи на всі мовні складнощі, поет зробив вибір на користь Підрадянської або ж Великої України, яка стала його «домом буття».

Богдан-Ігор Антонич вчився на творчості Павла Тичини, Євгена Плужника, Олекси Влизька. Знаковим для нього також став переклад міні-біблії поетичного модернізму, знаменитого вірша французького поета Жана Артюра Рембо «П’яний корабель», автором якого був галицький поет Василь Бобинський. Більше того, центральний вірш Антоничевої збірки «Книга Лева», а саме «Балада про пророка Йону», народився як реакція на цей переклад «П’яного корабля».

Andr_6

Читайте також лекцію Ростислава Семківа:

Про мольфара Антонича й таємного агента Ольжича

Сто пар вух і сто пар очей

Творчість Антонича застигла між візуальністю та візійністю. Антонич був поетом, про якого свого часу писав Федеріко Ґарсія Лорка, поетом, що є знавцем п’яти основних чуттів: зору, дотику, слуху, нюху, смаку. Він дивився на світ і своє бачення відбивав у зримих образах, до того ж робив це за допомогою слів. Про неймовірну здатність Антонича вихоплювати з навколишньої дійсності найяскравіші фрагменти, відтворювати і перетворювати їх у поетичному вислові згадувала Ірина Вільде в одній з рецензій на Антоничеву збірку «Три перстені». Автор, у якого сто пар вух і сто пар очей – таким був її відгук. Підтвердженням цих слів можна вважати уривок поезії «Зелена елегія»:

Наша гімназія стояла на схилі малого узгір’я,

Жовта дорога вела просто до річки униз.

В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір я;

Всюди лежала імла, в вухах тріщало, мов хмиз.

В сивій задумі присіли кицьком почорнілі доми та

Тяжко схилили руді ґонтові темні чуби.

Вуличка сміттям обросла, мов мохом, літами немита,

Скривавлений з віку й біди – комин, мов бляха труби.

Творець поетичного пейзажу

Творчий доробок Антонича складали не лише вірші, а й статті, зокрема в матеріалі «Натхнення й ремесло» він дає поради поетові, однак цікавим є те, що всі його рекомендації взяті із царини художників. Антонич пробував себе у живописі, можливо, саме тому кольорами у власних творах він орудує так само вміло, як і образами.

Andr_5

Автор робив спроби творити поетичний пейзаж, і найкраще це вийшло у «Трьох перстенях». Там знаходимо цілі каскади дуже мальовничих, пластичних образів. Наприклад, захід сонця і настання ночі: «Обчервоніло, обкурилось, мов сто кадильниць ніч димить. Кружалом сонце покотилось назустріч місяцеві й тьмі. Цвітучий дим, синява муть, ніч зорями на небі шиє». На повну силу Антоничеві фарби починають грати у збірці «Книга Лева».

З усього поетового доробку ця збірка має найтісніший зв’язок з образотворчим мистецтвом. У ній можна спостерігати, як світ побачений перетворюється на світ передбачуваний, а візуальне стає візійним. У «Книзі Лева» домінує червона барва, а в деяких віршах вона поєднується з жовтою, чорною, срібною, золотою, зеленою.

Антонич мав приналежність до Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), створеної у Львові на початку 30-х років. В АНУМ орієнтувались на найновіші європейські тенденції, передусім на Париж. І пропонували громадськості власні українські відповіді на закордонні виклики. Найбільше на творчість Богдана-Ігоря Антонича вплинули роботи двох художників світового рівня. Перший – італійський сюрреаліст Джорджо де Кіріко, автор терміну «метафізичний реалізм» у живописі, який створював монументальні та фантазійні краєвиди. Другий – українець Михайло Андрієнко, чиї мушлі, підводні скелі та водорості стали джерелом Антоничевого натхнення.

Режисер, якого не сталося

Антонич – не лише творець поетичного пейзажу, а й режисер, якого, на жаль, не сталося. Він не дожив до появи кольорового і звукового кіно, проте у його віршах народжувались звуки і голоси, вигравали різноманітні барви. Пізні твори поета, зокрема два вірші воєнної тематики зі збірки «Книга Лева», нагадували фільми-короткометражки. Перший – «Слово про чорний полк», де йдеться про військову агресію Італії щодо однієї з африканських країн. Другий – «Слово про Альказар», у якому змальовано громадянську війну в Іспанії та протистояння між франкійцями і республіканцями.

Andr_3

Вірогідно, найперші імпульси до написання цих творів Антонич отримав у кінотеатрах. Мабуть, це трапилось під час перегляду сучасної тодішньої кінохроніки. Однак цікавим є те, що, прочитавши ці поезії, важко зрозуміти, чию позицію підтримував Антонич, адже для нього пріоритетним було не висловити власне ставлення до описаних подій, а змалювати картини битви, масової людської загибелі чи героїзму, передати все це як певні візії. Тому у його творах з неймовірною швидкістю оживають і змінюються образи та картини, що нагадує постійну зміну кадрів у кіно. Це можна простежити в уривку твору «Слово про Альказар»:

Хащі димів, багаття буре, сірі й бронзові діброви,
трава колюча – ворса на кожухах скель слизька від крови.
Лежать покошені тіла – рясні джерела з них булькочуть,
джерела струменів червоних. В перегуках хрипнуть дула,
в акордах мітральєз повзуть танкети, жалять оси-кулі,
фонтан піску плює петарда, крові млява, тьмяна п’янкість,
на гусеницях кручених коліс горбатий тулуб танка
.

Andr_2

Нагадаємо, 2010 року творча майстерня «Аґрафка» та її засновники – художники Андрій Лесів та Романа Романишин, – допомогли нам втілити задум ілюстрування поезій Богдана-Ігоря Антонича.

Поетичні кліпи про апокаліпсиси і потойбіччя

Остання збірка Богдана-Ігоря Антонича «Ротації» лишилась незавершеною і побачила світ уже після смерті поета. Саме на її прикладі можна спостерігати, як в Антонича відбувся перехід від творення поетичних фільмів до творення поетичних кліпів. Прикладом поетичного кліпу можна вважати «Баладу про блакитну смерть».

Як і цей вірш, уся збірка просякнута апокаліптичним настроєм, а головною її темою є кінець світу. Ще одним незавершеним твором Богдана-Ігоря Антонича став роман з метафоричною назвою «На другому березі». Автор конфронтував із темою потойбіччя так, наче знав, що йому невдовзі доведеться постати перед обличчям смерті. Антонич був хворобливим від народження і в липні 1937 року, в ніч на Івана Купала, помер, згорівши за кілька діб у лікарні Львова після рутинної операції.

Andrukh_1

Богдан-Ігор Антонич не бував у Великій Україні, його не знищила радянська влада, але він став послідовником Розстріляних, сформувавшись на їхніх творах, він ненадовго приєднався до їхнього середовища і відійшов майже водночас з ними.

Світлини Artem Zhavrotskyy 

Як відомо, проект UPLectorium: «Розстріляне відродження» триватиме до кінця лютого. Читайте повну програму лекторію «Розстріляне відродження».

Читайте нотатки з першої лекції проекту про амурів і батярів у масовій культурі Галичини, яку прочитав Юрій Винничук. Дізнавайтеся про київських неокласиків з другої лекції Віри Агеєвої. Пам’ятайте про літературну групу «Ланка», майже всі члени якої були розстріляні. Про це розповів Роман Романюк на третій лекції.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe