Читомо > Інтерв’ю > Дитячі книжки й читання по-букмолівськи

Інтерв’ю

Дитячі книжки й читання по-букмолівськи

23.06.2014 0 Автор:

«Книжкова мова» й назва найпоширенішого варіанту норвезької мови, а також (не)звичайна «книжкова моль» – так трактують назву нового незалежного культурного проекту «Букмоль» його засновниці. Починаючи з березня цього року, Ліза Гречанюк, Міра Київська та Ірина Комаренець ведуть сайт, присвячений дитячій літературі, а також влаштовують для дітлахів читання в однойменному літклубі. Читомо вирішило детальніше розпитати дівчат про обидва виміри «Букмолі». 

букмоль

Сайт “Букмоль”

– Як виник задум із сайтом?

М. К.: Усе почалося зі звичайної розмови, під час якої ми говорили про власне майбутнє, літературну критику і дитячу літературу, якою вже давно займається Ліза. Кульмінацією нашої бесіди став момент обговорення літературознавчих сайтів, коли ми зрозуміли, що порталів, присвячених літературі для дітей, які б нам на 100% подобались, нема. Вже за кілька днів ми зустрілись для того, щоб почати роботу на створенням «Букмолі».

– Розкажіть детальніше про вашу команду: хто за що відповідає?

М. К.: Усі обов’язки ми розподілили майже порівну. У кожної є своя сфера зацікавлення: для Лізи – це переважно скандинавська й англомовна література, для Іри – підліткова проза та дитяча поезія, мені ж найбільше подобається займатись дитлітом як поєднанням візуального та вербального мистецтва. Але насправді якогось чіткого розподілу не існує. Також у нас принципово немає головного редактора, тому, коли пишемо статті чи робимо переклади, завжди радимося одна з одною.

10314638_633217833426021_5840227763915405062_n

– На кого більше розрахований сайт – дітей чи батьків?

М. К.: У першу чергу – на батьків, маленькі діти навряд чи шукають, яку книжку їм придбати-почитати в інтернеті. Крім того, наш ресурс адресовано бібліотекарям, авторам, перекладачам і видавцям, що зумовлює формат наших рецензій – ми не боїмося розкривати таємниці сюжету (якщо це не підліткова література), намагаємося зорієнтувати, а не просто заінтригувати. Нашому задуму також цілком відповідає дизайн сайту. Він сучасний, стриманий, але водночас дуже простий і зручний. Ми хотіли, щоб він відрізнявся від звичайних дитячих сайтів – не відволікав увагу від контенту яскравими кольорами та непотрібними картинками.

 – Більшість публікацій на «Букмолі» стосуються іноземної дитячої літератури та, відповідно, зарубіжного довколокнижжя. Зрозуміло, що світовий досвід дуже важливий, але як щодо сприйняття цих матеріалів українським читачем?

І. К.: Ми підбираємо тексти для рецензій так, аби показати, що є не тільки ті книги, які на полицях наших книгарень, а й значно якісніші видання. Щоб люди не раділи шалено черговому перевиданню «Тореадорів з Васюківки», а знали про існування й інших хороших текстів, поки не перекладених. Хотілося б, щоб українські автори теж на них орієнтувалися.

 – Серед рецензованих Вами книг чимало рідкісних видань, як підбираєте книги для опису?

Л. Г.: Коли подорожуємо до інших країн, намагаємося придбати книги, які потім перекладаємо самі чи, якщо не володіємо мовою, просимо друзів допомогти.

М. К.: Також переглядаємо різні іноземні сайти, де читаємо про літературні премії, результати літературних конкурсів тощо. Чимало наших текстів стосуються класики дитліту, про яку в нас чомусь не знають.

І. К.: Ми вже написали про дві книжки, які можна взяти в Американській бібліотеці. Там також багато книжок для дітей, особливо старшого віку і підлітків. Однак зовсім мало людей, особливо не-могилянців, знають про цю книгозбірню. Те саме можна сказати і про Ресурсний центр для викладачів англійської мови імені Жанет Демірей, розташований на території Могилянки, де є три величезні стелажі з чудовими дитячими книжками. На жаль, такі заклади не часто відомі загалу, їх ніде не рекламують.

Читайте також: Американська бібліотека у дворику Могилянки

 – Для наповнення сайту вам доводиться багато перекладати, скільки мов у арсеналі «букмолівської» команди?

Л. Г.: Переважно англійська, тим паче дитячі книги, особливо книги-картинки, які ми часто рецензуємо, невеликі за обсягом. Менші тексти можемо перекласти з італійської, іспанської, французької, а, скажімо, назви, завдяки філологічному досвіду, – майже з будь-якої мови.

10342467_646334672114337_4259681005604722940_n

 – Які критерії передбачає «п’ятимольна» система оцінювання, за якою ви оцінюєте розглянуті книги?

М. К.: Якість самого тексту, а якщо це перекладений варіант – то якість перекладу, проблематика й оригінальність.

Л. Г.: Наступний критерій – оформлення і поліграфія. Ми ще не писали про жодну книжку, яку не тримали б у руках. Можна, звичайно, рецензувати сам текст, але візуальна, «намацальна» складова теж дуже важлива.

І. К.: Якщо це видання для дітей старшого віку, то на зовнішній вигляд зважаємо менше, але у виданнях для наймолодших якість друку має першочергове значення, це потягне на дві з половиною молі!

 – Передбачаєте налагодження контактів з іноземними видавцями, авторами, ілюстраторами?

Л. Г.: Ми вже публікували інтерв’ю з норвезькою дослідницею Осе Марі Омундсен, яку я зустріла під час конференції з дитячої літератури «Дитина та книга 2014». Основні тези з доповіді пані Омундсен, що стосувалася переосмислення теракту 22 липня 2011 року у норвезькій дитячій літературі, ми також опублікували на «Букмолі» як статтю. Надалі теж плануємо співпрацювати з іноземними фахівцями з дитліту.

 – «Букмоль» запустилася майже одночасно з «Барабукою», іншим ресурсом про дитячу літературу, що скажете з цього приводу?

М. К.: У тому, що ми запустилися одночасно, є, звісно, певні проблеми, адже у нас не зовсім ще звикли до одночасного існування різних культурних проектів. А ми, як-не-як, менші за «Барабуку». Рятує те, що концепції у нас різні. «Барабука» займається переважно українським дитлітом, а ми – літературою, яка подобається нам.

Читайте також: БараБука, що розповідатиме про дитяче книговидання

 – Як щодо фінансування «Букмолі»?

М. К.: Фінансуємо власними ресурсами. У майбутньому плануємо спробувати «Спільнокошт», але спонсорів мати не хочемо. Адже спонсорство передбачає «обов’язки», яких ми свідомо уникаємо.

І. К.: Більш комерційна частина нашого проекту – це літклуб «Букмоль», відвідування якого – платне. Не те, щоб ми багато на цьому заробляли, але якесь моральне відшкодування все ж є.

 

Дитячий літературний клуб «Букмоль»

10450344_655375404543597_4057575963049829313_n

– Де розташувався літклуб?

М. К.: Читання проводимо у клубі «Парус» – це державний дитячий клуб за місцем проживання – типовий заклад радянського зразку, з директором, зі старенькими викладачами, які виховували дітей ще за царя Гороха. У «Парусі» у нас є кімната, яку фонд ЄУСІ обладнав відповідно до наших потреб.

 – Наскільки активно батьки приводять своїх дітлахів до літклубу?

І. К.: Як-коли. Зараз під час літніх канікул дітей не так багато. Приємно, що деякі батьки приводять дітей саме на літклуб, і малим подобається у нас бувати.

Л. Г.: Мабуть, я несправедлива, кажучи таке, але середньостатистична мама не прагне платити за те, щоби з її дитиною читали книжки. У нас практика таких читань не надто поширена і її, як на мене, недооцінюють.

М. К.: Одночасно з відкриттям нашого клубу в «Парусі» запускалося ще кілька програм, зокрема вивчення англійської і арт-майстерня. І під час презентації нам було дещо складно: батьки одразу ж цікавились англійською (бо «дітям без англійської сьогодні не обійтись») та творчою студією («творчість же розвиває уяву і робить дітей спокійними»), а про літклуб запитували дуже рідко, бо не зовсім усвідомлювали, що це взагалі таке. Нам доводилось пояснювати кожному, що таке літклуб, для чого він потрібен, чим домашнє читання відрізняється від колективного і навіщо взагалі читати книжки.

І. К.: «Підкуповує мам і татів те, що у нас передбачена певна творча активність. Ми завжди ретельно її обмірковуємо, вигадуємо щось цікаве, веселе і, звісно, безпосередньо пов’язане з книжкою. Наша мета – не провести урок малювання чи ліпки, а допомогти дитині творчо осмислити прочитане.

 10492230_653821648032306_6874156080699085926_n

– Як вдається привернути увагу малечі?

М. К.: Загалом не кожну дитину можна одразу зацікавити читанням, навіть, якщо книжка дуже класна. Траплялось, що до нас приходили діти, які не знали, що зараз відбуватиметься, і коли ми їм говорили, що будемо читати, вони одразу ж втрачали настрій. Деякі навіть благали, аби ми з ними просто пограли. Але врешті-решт нам вдавалось зацікавити їх книжкою, і всі вони із захопленням слухали, сміялися, а потім з великим задоволенням ліпили з пластиліну персонажів, малювали тощо. Такі невеличкі перемоги мотивують і бадьорять на кілька днів.  

 – До яких ще видів діяльності вдаєтеся під час читання?

Л. Г.: Наприклад, на літзустрічі під час денного табору у клубі «Парус», ми спершу читали «Петсон сумує» Свена Нордквіста, тоді дивилися мультик-екранізацію, одночасно п’ючи чай і ласуючи печивом, а потім взялися за ліплення ферми дідуся Петсона і його кота Фіндуса. Звичайно, хтось підглядав до книжки, хтось зовсім своє вигадував. Загалом, заняття тривають годину-півтори, залежить від кількості дітей, обсягу книги. Вік також грає роль, бо молодші діти витримують менше часу без фізичної активності, старші – більше. Також під час читання ставимо питання, намагаємося провести якісь ниточки до власного досвіду слухачів, щоб це не була далека історія з книжки, а щось близьке. Зі старшими слухачами пробуємо проводити паралелі до інших літературних творів, запитуючи, наприклад, де діти натрапляли на того чи іншого персонажа.

 10401928_655375781210226_9076865663329618536_n

– Подібні сторі-тайми ви влаштовуєте не вперше, що можете сказати із власних спостережень про користь таких заходів для маленьких українців?

Л. Г.: Ще в Американській бібліотеці до нас приводили цілі класи з сусідніх шкіл. Часом впадало в око, як, наприклад, хлопчик, якого вчителька півгодини сварила, бо він буцім такий неслухняний, виявлявся одним із найуважніших, слухав текст і відповідав на питання. Відразу видно дітей, які читають, яким це цікаво, і які, напевно, самі тягнуть батьків до літклубу. Вони уважніші, мають більше ідей щодо розуміння книги, швидко реагують на текст, значно більше фантазують. Якщо ми малюємо щось за книгою після прочитання, то дитина, яка має читацький досвід, намалює справді за книгою, а не міньйонів із «Нікчемного я» – просто, бо їй схотілося. Загалом, питання про користь таких читань може плавно переходити у питання про те, а навіщо взагалі література.

арт-пікнік_Слави_Фролової_читання_літклубу_Букмоль

Найближчі плани «Букмолі»

І. К.: Щодо літклубу, то влітку ми плануємо проводити якнайбільше читань просто неба, наприклад на Пейзажній алеї. Найближчим часом також візьмемо участь в арт-пікніку Слави Фролової. Крім того, і далі працюватимемо над нашим сайтом, наповнюватимемо його цікавим і якісним контентом.Можливо, підшукаємо нових авторів.

 Світлини зі спільноти «Букмолі» у мережі facebook 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe