uncategorized

Богдан Логвиненко. Saint Porno. Історія про кіно і тіло. —

Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 160 с.

Сексуальна тематика у нашій культурі викликає у певного сегмента суспільства бурхливу негативну реакцію і бажання захистити її священну місію. У коментарях до анонсованої презентації книжки Богдана Логвиненка «Saint Porno» у Запоріжжі в бібліотеці деякі люди зреагували відгуками на кшталт: «презентація книжки про порно в БІБЛІОТЕЦІ (sic! святому місці) – це ганьба» і «піарять розпусту». Звісно, в коментаторів хочеться спитати: а як же «Повія» Панаса Мирного? Теоретичні праці на кшталт «Історії сексуальності» Фуко чи теорії Фройда? Або частина Старого Заповіту під назвою Пісня Пісень, де так красиво написано про тілесну та еротичну любов?

Але ми трохи розчаруємо критиків – книжка далеко не тільки про порно.

Передовсім, «Saint Porno» про негативні особливості ментальності, наші комплекси і забобони, обмежений горизонт бачень і сподівань. Вона стала однією з найочікуваніших українських новинок до Книжкового Арсеналу й четверта частина її накладу (500 примірників) розійшлась вже на Арсеналі. Можна, звісно, скинути весь успіх видання на те, що автору не бракує читачів у соцмережах (його історії про зустрічних людей і мандри читає більше 17 тисяч людей). Та й слово «porno» у назві автоматично привертає увагу.

Успіх «Saint Porno» дивує, адже це не художній твір, хоча погляд на жанр книжки неоднозначний. Серед жанрових визначень «Saint Porno» трапляються: роман, документальний роман, документальна книга, історія. Звідки ця розбіжність поглядів?

За словами Логвиненка, «Saint Porno» – художній репортаж, а слово «роман» на палітурці виникло з ініціативи видавця. Автор стверджує, що не вигадує романів, а записує історії. Реальні історії реальних людей. Він не прикрашає їх і не видозмінює, проте не вмикає диктофон перед героями своїх історій і пише їх з пам’яті.

Але те, що репортаж було подано як роман створює істотні проблеми в рецепції тексту і хибну критику. Зокрема ми не можемо критикувати якісь недолугі моменти чи фрагменти репортажу, яких романна форма вимагала б прибрати, критикувати життєву філософію, мораль, поведінку героїні, бо вона не персонаж у традиційному розумінні.

Можна закидати героїні занадто велику серйозність і наголошування на своїх моральних принципах і місії. Проте ми не можемо казати, що без цих її рис книжка була б значно кращою, більше того, можливо, без цих рис героїні книжки взагалі не було б. Ми не можемо критикувати її, бо вона – не витвір автора.

Читайте також: «Порнографія» Ґомбровича: виростити у гріхопадінні свого Бога

А Логвиненко фігурує швидше як медіатор. Щоправда, романтичні поети теж вважали себе медіаторами трансцендентних слів, але чернетки їхніх віршів засвідчують, що записування Божественного голосу вимагало довгих і вимучених правок. Тож поки ми можемо тільки вираховувати, де у «Saint Porno» закінчується героїня і починається автор. А от нічого романного в книзі шукати точно не варто.

Світлина dumaj.cv.ua

Через постать героїні і специфіку її життя у книзі акцентовано увагу на обмеженому горизонті багатьох українців. Ми не бачимо далі свого міста, свого способу життя, своїх страхів. Ми не перевіряємо на власному досвіді багато різних речей, а живемо з вихованими в нас нормами, не намагаючись осмислити їх чи піддати критиці.

Натомість героїня саме це весь час і робить: у шкільні роки йде працювати, бо це дає гроші (на відміну від свого батька, який ходить на роботу на завод, бо так треба, хоча йому давно нічого не платять), пробує ті фізичні практики, які є їй цікавими, розповідає про свій досвід негоління волосся на тілі (задля фотозйомки), знаходить легальну роботу за фахом закордоном і багато іншого. Перед нами постать, яка спробувала безліч практик, які суспільство не заохочує і відчула на собі, що це добре.

Читайте також: Табуйовані теми у підлітковій літературі

Наприклад, вона пізнала порнопрактики. І в книжці є факти про порноіндустрію зсередини: як туди потрапляють, скільки за це платять, скільки треба працювати, про що говорять між собою колеги тощо. Логвиненко відкриває перед нами завісу над тим, як відбувається робота порноактора. Бо це не суцільне фізичне задоволення і не життя у стилі де Сада. Порноактор – це робота. Тобто комусь подобається це робити, а для когось це лише прибуткове заняття. Хороші актори грають, гірші – залишаються в кадрі собою. Є чітко прописаний контракт і професійна етика. Тож ця книжка розвіює ілюзії, які завжди виникають щодо незнайомих нам сфер діяльності.

Світлина dumaj.cv.ua

Фактично Логвиненко робить те саме, що й нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич – дає історіям і голосам звучати. Проте Алексієвич подовгу працює над своїми історіями, обтинає кути, акцентує на певних моментах, робить художню обробку і вільно говорить про свою роботу над текстом і позиціонує себе як автор.

Читайте також: Цензура, соловейко-калиновий канон і «пліснява», що вирішує

Звісно ж, важко уникнути порівняти «Saint porno» з «Польовими дослідженнями з українського сексу» Оксани Забужко. Провокативна назва, а за змістом зовсім не про секс. У книжці Логвиненка є вся палітра гендерної проблематики. І вічний погляд, що жінка або берегиня і чемна дівчинка, або курва, яка робить все, що заманеться. Або свята, або демонічна. І те, як дівчина у цивільному чи звичайному шлюбі досі доволі часто буває цікава тільки як предмет, який приносить їжу й інколи сексуальне задоволення.

Тож перед нами вдячний приклад гендерного аналізу суспільства, виявлення й деконструкція всіх прикладів гендерної нерівності. І, що важливо, цей аналіз нам переповідає чоловік.

• якщо ви любите слухати історії;
• якщо ви боїтесь своїх бажань;
• якщо вам потрібен приклад гендерного аналізу суспільства;
• якщо вам цікаво, що відбувається на знімальному майданчику порнофільму.

• якщо ви за поновлення комісії із захисту моралі;
• якщо ви знаєте жодного імені порноакторів;
• якщо ви повірили КСД, що Логвиненко написав роман.

Чільна світлина Anvar Azizov