uncategorized

Певні теми в літературі, такі як секс, випивка, наркотики чи насилля, давно є звичними в книжках для старших підлітків. Реалістична підліткова проза прагне бути чесною із читачем. Вона не намагається за цнотливими зразками попередніх епох маскувати речі, які можна зустріти в реальному житті на кожному кроці. Водночас далеко не кожен тато чи мама погодяться, що їхня майже доросла дитина вже готова читати про такі реалії. У подібних дискусіях, звісно ж, варто зважувати аргументи всіх сторін.

У сьогоднішній публікації пропонуємо познайомитися з думками автора підліткових бестселерів, британського письменника Кріса Віка. У публікації для The Guardian він ділиться правилами, які написав сам собі для поміркованості в роботі із суперечливими темами.

«Дика й небезпечна подорож», – так назвав мою книжку Kook («Псих» – Читомо) один блогер. Відповідь на ризиковані, а інколи й нелегальні дії, які скоюють персонажі. Події відбуваються у світі відчайдушних серферів із Корнволу, де головний герой Сем закохується в дівчину Джейд. Вона хоче зловити найбільшу хвилю, яку тільки можна знайти, і якнайшвидше. Незалежно від того, готова вона чи ні. І це тільки частина того, що роблять Джейд і її компанія. Це не просто серфінг. Це бійки, рейви, випивка, проблеми з поліцією.

Читайте також: Табуйовані теми в підлітковій літературі: важливі цитати

Усе це порушує питання щодо появи таких речей у літературі для підлітків. Як можна писати про таке? Більш прямолінійно – чи варто?

На мій погляд, так. Ці речі є частиною підліткового досвіду. Це робить їх не тільки вартими до написання, а й речами, які варто досліджувати. Це те, через що молоді люди пройдуть і про що сформують свої погляди, незалежно від того, чи є вони активними учасниками, чи ні.

Я хотів написати про гінтерланд (район, що прилягає до промислового чи торговельного центру – Читомо) молоді та прибережного життя поза відпочивальним сезоном: як персонажі-підлітки реагують на це, креативно й деструктивно одночасно. Живучи в сільських або прибережних місцевостях, підлітки можуть виявити себе поза течією.

Занадто дорослі для дитячих гуртків, занадто малі для пабів і клубів, без розваг і можливостей міського життя, вони почуваються «ніде». Тому шукають нагоду, щоб якось виплеснути всю цю енергію. Адже вони просто горять. Також – через допитливість і хвастощі. Але підлітки можуть стати небезпечними, коли надто підживлені нудьгою. Звичайно, молодь може і знайде власні обряди переходу в доросле життя. Вона може і знайде неприємності. Чи створить їх.

Читайте також: Василь Карп’юк про підліткові книжки без менторства

У Kook завжди є повторювальний мотив: частина графіті із зображенням Червоної шапочки з повним кошиком балончиків, яка малює на стіні; страх робить вовка більшим. Це відсилання до підлітків, які зустрічаються зі страхом й оцінюють ризики. Щось, що вони разом роблять, але біологічно ще не пристосовані (частина мозку, що правильно оцінює ризик, не розвивається доти, доки нам не стає за двадцять). Це також є обрядом переходу. Як каже бабуся Сема: «Більше не залишилося вовків, щоб убити. Молодь створює своїх власних». У Kook – це серфінг на легендарному рифі Роги диявола.

Показ усього це є нормальним. Що тут більш суперечливе, так це опис того, як весело це може бути, як привабливо. У Kook це все зав’язано на дівчині. Сема тягне до Джейд. А також і до життя, яке вона пропонує: захоплення, якого не було в його попередньому міському житті. Повз нього проходять речі, про які він навіть не знав.

Читайте також: Читати підліткам: вартісні переклади й вітчизняна проза

Друге питання – це те, як саме писати про теми небезпеки й захоплення. Kook –  книжка про навчання серфінгу, про потяг до небезпечних речей, про потрапляння в халепи й виборсування з глибини. Але вона була б одновимірною книжкою, якби серфінг був єдиною метафорою для цих тем і єдиним шляхом їхнього дослідження.

Є також трохи наркотиків, насилля й порушень закону. Це не новаторство у літературі для підлітків. Це ціла традиція від «Механічного апельсина» до Кевіна Брукса, Мелвіна Берджіса, Люсі Крістофер, Стівена Чбоскі і Шермана Алексі.

Усе ж, навіть якщо є така традиція, чи не подумав я (двічі) про те, чи варто про це все писати? Звичайно. Насправді, я вважаю, що в книжках для підлітків можна писати про будь-що. Але… я мав встановити для себе певні правила:

1. Дотримуйтесь принципу реалістичності. Чи можуть ситуації, в яких перебувають герої, включати секс, випивку, наркотики, насилля тощо? Чи є вони частиною життя героїв, чи вони допомагають сюжету розвиватися?

2. Не будьте безпричинно занадто відвертими. Багато речей читач може доуявити. Фантазія є потужною силою. Вашою метою є емоційна правда, а не шокування читача.

3. Показуйте наслідки. Алкоголь і наркотики можуть зруйнувати життя, небезпечні дії можуть призвести до травм чи смерті.

4. Показуйте складність. Коли показуєте спокусливу привабливість дій, що можуть бути небезпечними і протизаконними, не оспівуйте їх. Але й не засуджуйте героїв. Ніхто не любить повчань.

5. Зблизьтеся з головним героєм. Він про все дізнається через досвід, зробить висновки, незважаючи на суперечливі впливи медіа, школи, батьків і друзів. І використовуйте власні спогади (я так робив; фактично, спогади підпорядкували собі текст, хоча видозмінилися й по-різному увійшли в різні частини розповіді).

Звичайно, якщо ви маєте справу з подібними темами, то стикаєтеся з проблемою їх хибного тлумачення. Подібні речі – а особливо наркотики – розпалюють дебати і провокують. Завжди є загроза того, що люди зроблять якісь свої висновки. Дехто буде вірити буквально в те, що ви кажете. Але ж ви не пропагуєте – ви лише розповідаєте історію. Є думка, що якщо ви описуєте якісь погані речі, але не засуджуєте їх, то ви їм потураєте. Але це хибна логіка. Адже мова про роман, а не полеміку.

Читайте також: Недоторка, правильна казка для підлітків

Ми маємо покладатися на те, що підлітки здатні відрізнити правду від вигадки, впізнати, що є правильним, а що – неправильним, що – безпечним, а що – небезпечним. Література – гарне місце для дослідження цих тем.

І не завжди через фільтр із вампірів чи науково-фантастичних антиутопій. Я хочу показати численні досвіди й наслідки цих досвідів. Люди розважаються, так, але часто веселощі закінчуються погано, виходять з-під контролю.

Усе це є в Kook. Гарне, погане, потворне; веселощі, привабливість, злети й падіння. Я хотів бути відвертим про речі, які дійсно відбуваються. Але – показуючи наслідки.

Читайте також: Найвідвертіша підліткова книжка Європи вийде українською

Кріс Вік (Chris Vick) – сучасний британський письменник, автор підліткової прози. Працював у галузі охорони морського середовища. Тривалий час займався серфінгом, завдяки чому об’їздив півсвіту. Писав статті з охорони довкілля та міфології. У підлітковій прозі дебютував книжкою Kook, яку видання The Guardian охарактеризувало як «захопливу та жахливу історію кохання й одержимості». Разом із дружиною та донькою живе поблизу міста Бат. 

Тетяна Стус (Щербаченко),

письменниця, керівник проекту BaraBooka:

Література для підлітків має торкатися максимальної кількості тем і проблем, які є в житті її адресатів. «Найважчих» та «найстрашніших» зокрема, і навіть – насамперед. Книжка – один із небагатьох більш-менш доступних у нашому суспільстві каналів, де можна окреслити межі, орієнтири, навести мости… Чи багато підлітків, зіткнувшись із проблемами булінгу, насильства, наркотиків, суїциду, нетрадиційної сексуальності тощо, телефонує на гарячі лінії, йде до священика, приміром, чи до психолога? Власне, у нас не так багато й до книжки йде з тих, хто має такі досвіди. Тож тут і тепер, в Україні, радше має почати реалізацію превентивна функція книжки. Але в будь-якому разі добре б, аби потрібні тексти були напоготові під рукою – через «сарафанне радіо», соцмережі, у публічних чи приватних бібліотеках…

Інша проблема, що відвертих проблемних історій ані видавці, ані українські автори поки не можуть запропонувати не те що в достатній кількості, а навіть і в мінімальній. Перекладати є що, але видавці не дуже квапляться експериментувати з неготовністю покупців до критичної відвертості чи драстичних тем (досі «ризикові» книжки наважилися запропонувати лише кілька видавництв, зокрема, ВСЛ. Мова про книжку «Середину світу»). Але є й більша проблема: майже немає пропозиції збоку українських авторів. Як на мене, це навіть добре, бо краще не писати, ніж братися за тему без повної, абсолютної відповідальності за кожне слово. Школярство, яким хибує вітчизняна підліткова книжка сьогодні, може принести забагато шкоди.

Володимир Арєнєв,

письменник:

Як на мене, писати про всі дражливі теми обов’язково треба. Бо вони дійсно цікавлять підлітків — і якщо вони не прочитають про них у книжці, все одно знайдуть інформацію — в інтернеті, по телевізору, серед однолітків. Замовчувати і робити вигляд, що таких тем не існує, — доволі дивна політика, особливо у час розвитку інформаційних технологій.

Як саме писати? Я не знаю відповіді на це питання. Впевнений тільки, що не треба писати зі зверхністю та повчальністю, наче “з висоти своїх років та набутого досвіду”. Чесна, відверта розмова — от те, чого, як на мене, не вистачає.