uncategorized

Хіппі у Львові. Альманах. Випуск 3. – Львів: Апріорі, 2015. – 544 с.

Нагадати й зберегти знання про явище хіппі та їхній рух у Львові в 70-80-х роках покликаний літературно-художній альманах «Хіппі у Львові». Не так давно вийшов його третій випуск. Над ним працювала редакційна колегія в складі письменника Івана Банаха, правозахисника Аліка Олісевича та музиканта Ілька Лемка .

Альманах «Хіппі у Львові» продовжує традицію, розпочату двома попередніми випусками: розповідає про життя львівських неформалів, їхніх ідейних друзів, знайомих та всіх причетних до подій, які з ними відбувалися. Тому зрозуміло, що тексти тут присвячені не лише львівській тусівці, але й публікаціям «хіпарів» з Києва, Росії, Польщі, Литви. Саме через це, видання й може претендувати на статус міжнародного.

У 60-70-х роках минулого століття, коли до закритого совєтського простору з капіталістичного заходу потрапили рок-музика та пацифістські ідеї хіппі, – їх із задоволенням і ентузіазмом підхопили львівські підлітки та молодь. Вони часто тусили в закинутому саду, що розташований в самому центрі міста і згодом отримав назву Святий Сад (одним з найактивніших тусовщиків був Сергій «Святий» Мардаков, відповідно друзі приходили до «Святого в Сад»), відвідували легендарне кафе «Вірменка», були відкриті до спілкування і дружби з однодумцями не тільки з України, чи інших куточків колишньої імперії, але й усього світу.

Читайте також: Літературні часописи в Україні: всупереч і попри все

Героями спогадів і розповідей постають не тільки автори текстів чи їхні друзі, але й часто цілком випадкові знайомі. В центрі розповідей про Львів – Святий Сад (закинутий сад колишнього монастиря кармелітів босих в центрі міста всередині житлового кварталу – Читомо) та його відвідувачі. Дехто з них відомі чи не кожному львів’янину: наприклад, Алік Олісевич, який, попри все інше, є одним із головних героїв роману Андрія Куркова «Львівська гастроль Джиммі Хендрікса». Інші, як-от учасники надзвичайно популярних у свій час гуртів «Супер Вуйки» і «Брати Гадюкіни», себе за хіппі не вважали, хоча також слухали й грали заборонену на той час рок-музику та прагнули виділятися з сірого натовпу. Та головне те, що всі вони були відвідувачами і гостями Саду.

Хіппі в Святому Саду

Світлина photo-lviv.in.ua

Альманах поділено на сім великих за обсягом розділів та вміщує в собі десятки текстів, написаних в різний час різними авторами, дотичними до культури хіппі. Видання схоже на естафету, в якій через кожних декілька сторінок інший автор підхоплює розмову, розпочату попередником, і продовжує її – нехай часто іншою мовою чи в іншій тональності, зате гармонійно.

Тексти, що потрапили до альманаху, є інтерв’ю, мемуарами, спогадами, віршами і рефлексіями на події, що відбулися в другій половині ХХ століття. І за всіма цими історіями – смішними, веселими, запальними, а подекуди й сумними – приховані звичайні люди, такі, що не вміють старіти, принаймні душею. А самі ці тексти (як прозові, так і поетичні) різняться не лише розміром, ритмом чи мовою, але й безпосередньою літературною цінністю. Вони є своєрідним епосом про людей, що не боялися бути інакшими та втілювати власну оригінальність у музиці, живописі, поезії, прозі, врешті – стилі життя.

Читайте також: Львів — місто літератури ЮНЕСКО: важче переконати у цьому українців

Вочевидь, не тільки ностальгійне ретро трапляється на цих сторінках. Деякі тексти, як-от «Стіна», поєднують минуле із тим роком, коли розпочав своє сумнозвісне президентство Віктор Янукович, а «Люди новой формации» – часи перебудови і сьогоднішню війну на сході. Окремими розділами в книжці винесені збірка віршів Волдмура (Володимира Яворського) «У пошуках голосу Бога» та оповідання Нестора (Івана Банаха) «Замок».

Абсолютно не дивно, що видання вийшло двомовним – тут присутні тексти як українською, так і російською мовами. Наприклад, в оповіданні «Київський Beat» Олександра Андрієвсього мова з української переходить на російську, і навпаки. З іншого боку, тексти москвичок Умки (Анни Герасимової) та Мата Харі (Марії Ремізової) опубліковано російською, а вірші Рімаса Бурокаса перекладені на російську з литовської.

Читайте також: Рябчук: Сплеску вісімдесятників передував прихований літпроцес

Слід визнати, на сьогодні ще доволі мало інформації про українських хіппі доступно сучасному читачу. На цьому тлі публікація “Хіппі у Львові” бачиться актуальною – видання містить тексти, що розповідають про цей феномен, а отже мають історичну та культурологічну цінність.

На багатьох сторінках альманаху читач знайде виноски, в яких містяться короткі довідникові повідомлення про згаданих героїв чи змальовані локації. Наприкінці видання міститься коротка інформація про авторів, чиї тексти він бачить в альманасі. Хоча, на жаль, не про всіх. Не оминемо увагою і того, що видання ошатно оправлено в яскраву м’яку палітурку та чудово проілюстровано художниками Ігорем Біликівським, Сергієм «Бананом» Орловським та Антоном Бринихом.

Тексти «розбавлено» малюнками, які, щоправда, часто повторюються (для прикладу, малюнки будинку на 46 та 77 сторінках чи хіппі з кавою на 33 та 92 сторінках). Окрім цього, у виданні є кілька глянцевих вкладок з чорно-білими та кольоровими фотографіями.

Презентація третього випуску «Хіппі у Львові» відбувалася в дружній, веселій та невимушеній атмосфері, перетворившись на міжнародний з’їзд хіппі, і супроводжувалася якісною акустичною музикою та відеоінсталяцією. Мусимо визнати: черговий випуск альманаху нагадує нам – лозунг хіппі «Hell No, We Won’t Go!» досі не втрачає своєї актуальності.

Читайте також: Віктор Неборак про богемні кав’ярні й пивнички Львова

• хіппі, рок-музикантам та представникам інших субкультур;
• пацифістам та всім, хто вірить, що любов врятує світ;
• прихильникам неформальних течій;
• тим, в кого душа молода;
• дослідникам субкультур.

• любителям жіночих романів;
• тим, хто полюбляє наукову літературу;
• шанувальникам товстих романів;
• консерваторам.