uncategorized

9 грудня у «Довженко.книги.кава.кіно» відбулася презентація книги польського режисера, сценариста та письменника Кшиштофа Зануссі «Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати». У ній автор розмірковує над питаннями людського буття. Цікаво, що кожен її розділ має QR-коди, за якими можна подивитись уривки з фільмів режисера, що ілюструють ту чи іншу ситуацію, описану в книжці.

Нова книжка Зануссі повністю дублює польське видання. На обкладинці зображений автор, але в різному віці. Він ніби дає поради самому собі в минулому. А зараз і читачі мають нагоду ознайомитись з його порадами і скористатися ними. До того ж нам пощастило чи не найбільше, адже вихід книжки українською мовою ? найперший серед перекладів з польської.

Читомо побувало на презентації за участю автора і занотувало для вас найцінніші його думки.

Про книгу

В основі книжки ? мої доповіді, які я виголошував в різних місцях протягом десяти років. Створена вона на замовлення США, і мене здивувало те, що на такі прості історії про життя там виник попит. Я користуюсь життєвими прикладами, які знаходжу в своїх кінокартинах.

Так склалося, що я ? продюсер багатьох цих кінофільмів, тож можу дозволити, щоб вони з’явилися в книжці. Американські колеги мені заздрять, оскільки там зробити щось подібне було б неможливо ? жодна кінокомпанія не дозволила б, щоб шматки з їхніх фільмів з’явилися в ютубі.

До книги увійшли поради живої людини, яка може щось сказати про життя. Тут більше запитань, ніж відповідей, тих, які кожен повинен поставити самому собі. Це наполовину серйозна, наполовину несерйозна книга.

Стратегії життя – річ дуже серйозна, а тістечко – не дуже. Я ніби намагаюся попередити про те, що життя ? небезпечна авантюра, тому треба чинити обережно, а з іншого боку треба використати всі можливості, які воно нам дає. Усі поради можуть комусь допомогти, але немає таких порад, які б когось врятували. Рятувати себе треба самотужки.

Політики тут майже немає. Я звертав увагу на суспільне життя, на нашу участь у ньому, оскільки часто ми ізольовані від нього. У книжці я проходжу різні етапи життя, які є у всіх, але це не автобіографія, я не описую своє життя, хоча іноді наводжу деякі приклади з нього, але лише з метою, щоб ви не повторювали моїх помилок.

Читайте також: Intermezzo: неквапний ритм фестивалю оповідання

Про менталітет в словах

Я помітив, що є одне латинське слово, яке російською значить зовсім не те, що в усьому світі. Це слово – містика. В російській мові воно означає  загадковість, але це цілковита маячня. Містика – це контакт з Богом напряму, і воно не має нічого спільного з загадковістю.

Якось моя кішка сіла на ключі, і мій російський знайомий сказав: «Оце містика». Бога там не було, а це ? лише неправильне вживання слова, яке з’явилося в 20-х роках. Те, як побудоване наше мислення, залежить від слів, які ми вживаємо.

Наприклад, слово «космополіт». Якщо я вмію їсти паличками і знаю, що в Японії вони мають бути дерев’яними, а в Кореї – металевими, це означає, що я, певною мірою, космополіт. Якщо я читаю веди та книжки інших культур – це коспополітизм. Але це не значить, що я не поважаю своєї країни!

Проте були часи, коли казали: якщо ти космополіт, ти готовий продати свою батьківщину. Якщо ви будете вживати слова так, як більшість світу, ви потрапите вже в інше коло іншого менталітету, оскільки в словах він теж присутній.

Про спосіб життя та думки про смерть

Я живу за містом. Довкола мене ліс. Коли зранку я виходжу з будинку, дуже часто бачу бігунів. Моя дружина одного разу запитала їх: «А від чого ви так тікаєте?». Вони зупинилися і дуже серйозно відповіли: «Як це «від чого»? Від смерті».

Поки людина в русі, вона думає, що смерть її не наздожене. І я так живу. У мене ще є величезний апетит до життя, хоча моя попередня книга і називалась «Час помирати». Але це не стосувалося мене. Мене дратує суспільство, яке не має сміливості подумати про смерть. Так воно проявляє свою слабкість.

Про ЗМІ, цензуру і табу

Хтось збрехав один раз, а хтось постійно бреше. Ангелів серед нас немає, немає безгрішних людей, але серед грішних є вбивці, а є ті, хто вкрав сигарети. Між ними велика різниця, тож важливий саме ступінь злочину.

У Польші була цензура, і ми завжди були від неї залежні. З моїх фільмів вирізали сцени ? не так багато, щоб я відчував себе жертвою, але дещо зіпсували. Та, на щастя, влада теж хотіла престижу, їм було важливо, щоб Захід мав про неї позитивну думку. І це допомагало розвитку мистецтва.

Колись показувати груди в кінофільмах було табу. Мій знайомий польський режисер зняв стрічку спільно з Китаєм, а останній має потужну цензуру. Це була цікава, добре продумана історія. Польський засланець тікає з Сибіру і потрапляє в бангкокське селище, де його зголошується пригріти хороший китайський селянин.

Але цей селянин має дочку, і він як християнин боїться, щоб між його дочкою і цим чоловіком нічого не сталося. Тому він наказує дочці переодягтися у хлопця. І у поляка з’являються страшні підозри, що він гомосексуаліст, тому що його дуже сильно тягне до цього хлопця. Та настає момент, коли вона оголює груди. Врешті все закінчується добре.

Цензура в Китаї вирішила, що цього не можна показувати, оскільки там дозволено показувати груди на екрані не більше 20 секунд, а у фільмі сцена тривала 40 секунд. Він одразу полетів у Пекін, взяв перекладача, зустрів товариша з цензури і сказав: «Як це записано у ваших регламентах? Як ви пишете груди? Вони там подвійні, а у мене лише одна, значить може бути 40 секунд».

Як включитися і не боятися. Феміністичний меседж від Шерил

Про науку

Разом з Ньютоном треба поховати і Вольтера, а вони досі серед гуманітарних наук передають нам свої думки, які, як на мене, належать минулому. У них є постійні пошуки, проте є думки, де начебто все надається до пояснення, і світ нібито можна побудувати зі шматків Лего. Історики говорять: «Це відбулося з такої причини…». А які докази цього? Адже все це дуже приблизно, і більше схоже на поезію, аніж на науку.

У мене є ще один приклад, який я не встиг додати в книгу, але про який згадаю. Я був в Якутії, в місцях, де добувають діаманти. І мені розповіли, що у XVIII столітті побутувала думка про те, що хто має прикраси з діамантами, не захворіє на чуму. І це підтверджувалось статистикою: ті, хто помирав від чуми, ніколи не мали діамантів. Але двісті років потому з’ясувалося, що цю хворобу переносять блохи. Інша правда така ? у кого є діаманти, у того є і служниця, тому вдома у них чисто і бліх немає. Це рівень гуманітарної методології сучасного світу. 

Про меседж молодому поколінню 

Якщо б такий меседж був, я би надсилав його усім за допомогою смс. Але моя мета полягає у тому, щоб завдяки цій книжці молодь переглянула згаданий у ній каталог запитань. Тому що ми всі проходимо через них, вони є і будуть, але люди діють по-різному, від того і різні наслідки. Я можу лише порадити задуматися над своїм життя і повірити, що у всіх є шанс, але на різні речі. Якщо у тебе короткі ноги, а ти хочеш танцювати в театрі, треба це визнати ? ноги закороткі, і вони не для танців, але існують інші заняття. Серед яких ? у театрі теж.

Наступному поколінню, тим кому зараз 6-8 років, я би розповідав тільки казки. Звісно є вік, коли потрібні наївні казки, але потім треба все ж підготувати дітей до зрілості, тому що в дорослому віці ми вже знаємо: добро не нагородять, зло не покарають та, попри це, варто чинити порядно. Казок не напишу, а от з притчами ? легше.

Про те, як знайти себе

Я свідок того, що свій шлях знайти нелегко. Довгих 10 років я мучився: почав як фізик, потім вивчав філософію, але не марксистську (це головне). Потім потрапив до кіношколи – це була радість, але мене вигнали зі школи – і це вже радістю не було. Нарешті я відчув, що хочу цим займатися і в мене це виходить.

У книжці я цитую Тарковського, з яким колись проводив круглий стіл в Америці. Він тоді сказав прекрасну річ, хоча американці, не зважаючи на переклад, нічого не зрозуміли. Його запитали: «Як бути щасливим?». Тарковський розлютився і відповів: «Навіщо тобі бути щасливим?». Він сказав правильно ? думати про це неважливо. Головне розуміти своє покликання і виконати свій обов’язок. Колись будеш більш щасливим, колись менше, проте цим не варто перейматись. Мені здається, відчути, яке наше покликання ? ось що найважливіше. Ми постійно маємо себе про це запитувати.

Книги, що надихають на суспільні й особистісні реформи

Про майбутнє

Якщо з’явиться той, хто має сценарій у руці і фінансування в касі, я серйозно подумаю над тим, чи варто цей фільм знімати. Адже боротьба за чужі сценарії і пошук грошей на їхню екранізацію вимагає великої енергії, а мені вже хочеться боротися за власні ідеї.

Хочу прожити життя порядно. Звісно, ще маю бажання зняти кілька стрічок, поставити декілька п’єс. Чогось більш важливого, ніж те, чого вже досяг, досягти не можу. Але я дуже радію з тих здобутків, які вже маю.