uncategorized

Весь березень відвідувачі комплексу «ТАОР Карпати» могли не лише насолоджуватися горами й відпочинком, а й мали ще одну атракцію ? могли безпосередньо долучитися й до літератури. Послухати та побачити Ришарда Купідуру, Юрія Винничука, Андрія Любку ? і це лиш у першому заїзді, а в ? другому Галину Крук, Ірину Вікирчак і Олесю Яремчук. Добре відомі митці не лише займалися творчістю і час від часу розважали публіку, а й мали важливу місію ? відібрати перших учасників Карпатської Літературної Резиденції. Учасники, куратор і почесні гості поділилися з Читомо враженнями від такої ініціативи, як Карпатська Літературна Резиденція.

Наш будинок №13 стояв найближче до людських хат, і зі свого вікна на другому поверсі я могла з цікавістю зазирати до найближчого обійстя. Жило нас у ньому четверо: троє дівчат ? гуцулка, галичанка й волинянка у своїх башточках на другому поверсі, а охороняв нас бородатий сумський мужчина.

Перше наше знайомство відбулося з Богданом Коломійчуком, письменником і куратором Карпатської Літературної Резиденції. Саме його великими силами та стараннями в «ТАОР Карпати» потрапив добрий десяток митців.

Читайте також: Як діятиме «Карпатська літературна резиденція»

Богдан Коломійчук

«Із самого початку, створюючи резиденцію, ми ставили за ціль зібрати різних, але однаково талановитих учасників. Тепер, коли підводяться підсумки, стає зрозуміло, що основних цілей досягнуто. А сам проект виявився значно потужнішим та перспективнішим, аніж сподівалися.

До складу журі входили почесні гості ЛітРезиденції, а також менеджмент «ТАОР Карпати». Обрати переможців виявилось нелегко, оскільки ми отримали справді багато вартісних проектів. Не обійшлося без палких дискусій та навіть суперечок. Але, зрештою, це нормальна річ в у таких випадках.

Що ж до мого особистого враження, то найперше, я втішений, що все вдалося. Вдячний також керівництву комплексу «ТАОР Карпати» за впровадження та підтримку такого справді унікального проекту. Робота куратора передбачає небагато творчості. Переважно доводилось займатися організаційними питаннями, але спілкування з кожним учасником було найприємнішим у цій роботі».

Література й гори поєдналися дуже гармонійно. У резиденції відбувалися літературні читання, дискусії й розмови, наприклад, про літературу Карпат і Гуцульщини, про сучасний детектив, і навіть про поезію хайку і новітні тенденції у сучасній літературі Швеції та Німеччини. Посиденьки наші часто відбувалися на повітрі, біля річки, чи пізненько з чаєм за кухонним столом.

Почесними гостями й журі, яке відбирало проекти майбутніх учасників резиденції були письменники Юрій Винничук і Андрій Любка, викладач і куратор фестивалю «Українська Весна» у Познані Ришард Купідура, поетка, перекладачка та літературознавець Галина Крук, журналістка та кураторка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» Олеся Яремчук, поетеса і культуртрегер Ірина Вікирчак.

Гості резиденції також працювали над своїми новими проектами, боролися з дедлайнами, писали поезію чи прозу, звучали на радіо і «виїжджали в народ». Тобто до Львова й Дрогобича, де читали власні тексти, дискутували про літературу кордонів і прикордоння.

Своїми враженнями від перебування на Карпатській Літературній Резиденції поділилися з Читомо Олеся Яремчук і Ришард Купідура.

Читайте також: Українські резиденції для письменників

.

Олеся Яремчук

«Спокій. Це перше слово-асоціація, яка в мене виникає з Карпатською Літературною Резиденцією. Заховане глибоко у горах, село Ластівка перебуває ніби поза часом і простором зовнішнього світу. Маленький ідеальний світ, де можна зосередитись на найважливішому. Перебування там ? унікальна можливість сфокусувати свою оптику на глибинному та відключитись від буденної метушні.

Для мене особисто Карпатська Літературна Резиденція стала рятівним колом у морі дедлайнів та недописаних текстів. Мене невимовно тішить те, що в Україні розпочинається практика мистецьких резиденцій. У Європі, скажімо, це вже ціла традиція, коли безліч інституцій та приватних ініціатив надають простір для того, аби письменники, перекладачі, редактори, культурні менеджери мали змогу спокійно попрацювати. «ТАОР» приємно здивував: і тим, які новаторські проекти вони впроваджують, і цивілізованим підходами взагалі.

Робочий стіл, гори, тиша ? це прекрасний рецепт для ефективної роботи, тому все, що мені залишається, лише радіти за наступних гостей цієї резиденції. І як член журі, яке займалось відбором перших резидентів, скажу, що дуже б хотілося бачити у заявках більше репортажних проектів».

Ришард Купідура

«Колись Микола Рябчук слушно зауважив, що одним із постколоніальних синдромів є співіснування у ментальності народу з колоніальним минулим одночасно двох протилежних автостеореотипів, а саме: гіпертрофовано позитивного та негативного. Мені як іноземцю, тобто спостерігачеві зі сторони, доволі легко було знаходити численні приклади для підтвердження теорії відомого публіциста.

Одним із них було щире здивування багатьох українців моїм зацікавленням українською культурою та історією. «Чому ви вибрали саме українську літературу?». Я впевнений, що мені, як україністу, це питання ставлять набагато частіше, ніж моїм колегам германістам, наприклад. Я останнім часом у таких випадках питаю у відповідь: «А чому ж не любити іноземцю української культури, якщо вона справді виняткова й неординарна? Чому не досліджувати її? Ви ж не будете сперечатися, чи заслуговує вона цього, правда?».

.
Такі проекти як Карпатська Літературна Резиденція, на яких запрошують іноземних гостей, дозволяють помалу долати оці постколоніальні синдроми. Українська культура є надзвичайно привабливою й захопливою. Тут нема чим дивуватися, а просто треба створювати умови, щоб закордонні ентузіасти України мали можливість реалізувати свою пристрасть. Це буде корисно також самій Україні та її мешканцям, я в цьому переконаний».

Читайте також: Можливості для літераторів: актуальні пропозиції зі світу

У першу ж неділю на резиденції нам не сиділося, не писалося, а тільки ходилося. Бо ж треба взнати, звідки річка тече і зміряти глибину, як далеко заїжджає старий зелений автобус і де  є страусина ферма, і, врешті, вивідати розташування головних стратегічних об’єктів ? мосту, магазину і церкви, бо ж Вербна на носі (шинок ми так і не знайшли).

.

Перед самою Вербною неділею ми виріши організувати суботник із прибирання річки Стрий. Коли навесні річкою йшли льоди, то понаносили на береги багато сміття, та й цивілізація у село Коритище разом з усіма іншими вигодами принесла купу поліетилену, пластику і бляшанок, які місцеві жителі не поспішали прибирати. Тож ми вирішили зробити добре діло і позбирати сміття хоча би понад берегом, аби стимулювати жителів села ощадливо ставитися до природи.

.

А між працею розумовою, як ви знаєте, конче робити перерви, то якогось ясного дня ми всілись на ровери та покотили до Ластівки.

Були на резиденції також і перекладачки: зі скандинавських мов — шведської та норвезької — Софія Волковецька та з німецької Люба-Параскевія Стринадюк. І що говорити про письменника Владислава Івченка, за плечима якого уже тринадцять грубеньких книг і наступні вже на підході? Можу лишень сказати, що спілкування з ними — безцінний досвід.

.

Читайте також: Я – літератор. Що мені робити

Софія Волковецька

«На резиденції я розпочала роботу над перекладом роману «Бекомберґа. Ода моїй сім’ї» шведської авторки Сари Стрідсберґ. Роман вийшов 2014 року, а у 2015 році був відзначений Премією Європейського Союзу з літератури (European Union Prize for Literature). За цей роман Стрідсберґ була номінована на найвищу літературну нагороду Швеції ? Премію Авґуста.

Минулого року я була на перекладацькій резиденції у Швеції, в Балтійському центрі письменників і перекладачів. Центр розташований у межах середньовічної частини містечка Вісбю на острові Ґотланд; резиденція діє вже понад двадцять років, і за цей час у Вісбю побували тисячі письменників і перекладачів.

Швеція активно займається організацією мистецьких і літературних резиденцій, там розуміють важливість і дієвість культурної дипломатії. Фінансуванням резиденцій часто опікуються муніципалітети або фонди; у випадку з Балтійським центром письменників і перекладачів ? Шведська рада з питань культури та місцева влада.

З Карпатською Літературною Резиденцією історія трохи інша, і, як на мене, це чудовий приклад соціально відповідального, інтегрованого в суспільні процеси бізнесу. Нам давно час переймати досвід мистецьких резиденцій, запрошувати учасників також з інших країн, розказувати про себе».

.

Владислав Івченко

«На резиденцію я подавався з одним великим завданням, але мав і кілька менших. Велике ? я планував дописати чергову (вже шосту) книгу з циклу пригод найкращого детектива імперії Івана Карповича Підіпригори. Дописав (попередня назва «Найкращий сищик: імперія завдає удару у відповідь», дія відбувається у другій половині 1917-го, на початку 1918-го років), відправив у видавництво, до Форуму у Львові восени має вийти. З менших завдань ? написав і відправив новелу на конкурс «Новела по-українськи», а також оповідання на конкурс «Зоряна фортеця». Постійно беру участь у цих змаганнях, щоб підтримувати форму автора оповідань.

«Карпатська літературна резиденція» ? мій перший подібний досвід. Але цей млинець не вийшов глевким. Думаю, що перебування у горах дає більше можливості зосередитися на письмі, аніж у місті. Важливою була не тільки робота, але й спілкування з іншими резидентами, які виявилися цікавими й непересічними особистостями. Тобто у цьому поєднанні зосередженості на проекті та, водночас, на пізнаванні нового у розмовах із колегами, і є головний сенс подібних резиденцій, яких, на жаль, в Україні поки що дуже мало».

Люба-Параскевія Стринадюк

«Я подавалася на Карпатську Літературну Резиденцію з письменницьким проектом. Працювала над своєю задуманою книжкою «Як я ‘му жити на полонині» (назва наче вже сама за себе говорить). То ж цю книжку я пишу літературною українською мовою, а діалоги в ній звучать ? гуцульською. В ній я вимріюю про своє життя на далекій полонині, де б хотіла колись жити. І вплітаю в текст свої спогади з минулих років, зі свого дитинства і юності, як я жила вдома серед гуцулів. Авжеж, на Карпатській літературній резиденції мені вдалося попрацювати над задуманим проектом, сісти та таки почати реалізовувати свій задум.

Я була ще на двох резиденціях ? на письменницькій у Відні та перекладацькій в одному містечку Німеччини. Зрозуміло, що у Відні я мала ціле місто для знайомства, музеї, театри, мистецькі галереї.

Звісно, що такі ініціативи як КЛР неабияк потрібні в Україні. Але якщо так мало створюється таких мистецьких проектів, значить є люди, з якими потрібно про це говорити, розказувати, що таке ті мистецькі резиденції, чому вони важливі, бо, можливо, саме від них залежить будуть вони організовуватись в Україні надалі чи ні».

.

Учасники проекту дякують Богдану Коломійчуку за втілення ідеї Карпатської Літературної Резиденції, комплексу «ТАОР Карпати» за гостинність і можливість надихатись горами, а також почесним гостям резиденції та журі ? Юрію Винничуку, Андрію Любці, Ришарду Купідурі, Галині Крук, Ірині Вікирчак і Олесі Яремчук за інтерес до наших проектів.

Світлини Марти Мацків, Ірини Вікирчак, Віталія Фідика та Нати Коваль.